10 грудня 2016, субота

Тяга до знань. За що 30 років тому в СРСР розстріляли підполковника КДБ Володимира Вєтрова

коментувати
Радянські відвідувачі першої в СРСР американської Національної виставки дивляться 12-хвилинний фільм Миті США, одночасно демонструвався на семи екранах, 1959 рік
DR

Радянські відвідувачі першої в СРСР американської Національної виставки дивляться 12-хвилинний фільм Миті США, одночасно демонструвався на семи екранах, 1959 рік

30 років тому в СРСР розстріляли підполковника КДБ Володимира Вєтрова. До смертної кари цього чоловіка засудили за те, що він розкрив західним спецслужбам агентурну мережу, яка займалася промисловим шпигунством

Керівництво Радянського Союзу завжди усвідомлювало технологічну відсталість опікуваної ним країни. Незважаючи на це, воно рідко щадило своїх вчених і конструкторів, виносячи їм суворі вироки — аж до розстрілів — за самим безглуздим звинуваченням. У біографіях багатьох з тих, хто створював зразки радянської техніки, значилися роки таборів і робота у так званих "шарашках" — конструкторських бюро, що складаються з зеків і підшефних спецслужбам. Через таке пройшов навіть Сергій Корольов, творець космічної програми СРСР, і Андрій Туполєв, авіаконструктор, літаками якого Росія користується досі.

Складні стосунки з власною технічною елітою і отримана у спадок від імперії відсталість призвели до того, що в 1930‑х Кремль, не шкодуючи відібраних у народу грошей, купував іноземні технології. Але після Другої світової війни, коли почалося холодне протистояння СРСР і Заходу, доступ Москви до іноземних інновацій ускладнився. І їх почали красти.

На початку 1970‑х років радянські спецслужби створили широку агентурну мережу, через яку в Союз надходили західні технології як для хімічної промисловості, так і для будівництва газопроводів або атомних підводних човнів. Однак на початку 1980‑х списки її агентів потрапили спочатку до французьких контррозвідників, а потім і до американських. Західні спецслужби скористалися цими даними, передавши через нічого не підозрюючих шпигунів до Кремля кілька порцій неправдивих відомостей. Це призвело до ряду технологічних катастроф, що сталися в СРСР.

Їхні обличчя побіліли, як простирадло, - Марсель Шале, який очолював на початку 1980-х років французьку контррозвідку DST,— про реакції керівників спецслужб США на інформацію про наявність в їх країні радянських агентів, які займалися технічним шпигунством

Провал агентів організував не який‑небудь досвідчений західний контррозвідник, а підполковник КДБ Володимир Вітрів.

Вино і жінки

Рання біографія Вєтрова за радянськими мірками була бездоганною. Батьки — робітники, він — випускник інституту ім. Баумана, найпрестижнішого технічного вишу країни, фахівець з обчислювальної техніки.

Якось в 1959 році до Вєтрова звернулися ввічливі люди в цивільному і в такий же ввічливій бесіді запропонували великі перспективи, якщо він почне працювати на радянську розвідку.

У країні бушувала хрущовська відлига, і від співпраці з органами можна було безболісно відмовитися. Однак молодого інженера поманила шпигунська романтика і можливість пожити по той бік залізної завіси.

Кілька років підготовки і вивчення французької мови, і в 1965 році Вєтров відправляється в Париж як фахівець радянського торгового представництва. За легендою він грав роль бонвівана, що дозволяло легко заводити знайомства.

На торговельній виставці у французькій столиці Вєтров зійшовся з Жаком Прево, співробітником представництва американської компанії Thomson-CSF. Вона випускала електроніку, причому її використовували і у військових цілях. Але про останнє знали лише люди на зразок Вєтрова.

Радянський агент здався новому знайомому підозрілим. А оскільки Прево вже співпрацював з французькою контррозвідкою DST, в Парижі до Вєтрова почали придивлятися уважніше.


Владимира Ветрова КГБ завербовало для работы за рубежом в 1959-м, в год первой выставки технических достижений США в Москве
Володимира Вєтрова КДБ завербувало для роботи за кордоном у 1959-му, в рік першої виставки технічних досягнень США в Москві


Учасники цієї історії пізніше розповідали, що після однієї з розваг Вєтров розбив посольську машину і звернувся до Прево за допомогою. Обіцяв добре віддячити, якщо той відремонтує автомобіль,— мовляв, подія могла коштувати йому посади.

Поки керівництво DST розмірковувало, як використати ситуацію на свою користь і завербувати Вєтрова, того перевели в канадський Монреаль. Не минуло й року, як шпигуна відкликали з Канади в Союз — "за аморальну поведінку".

Добровільно скривджений

Йшов 1975 рік. СРСР вступив у добу брежнєвського "розвинутого" соціалізму. Правда, про це знали тільки читачі радянських газет. А ось до Державної комісії з військово-промислових питань невпинно йшли заявки з міністерств — вони хотіли отримати певні західні технології. Згідно з заявками, кожен рік складався розвідувальний план. Його реалізацією займалося управління Т (науково-технічна розвідка) Першого головного управління КДБ. Російський історик і публіцист Володимир Абарінов стверджує, що щорічний бюджет держкомісії становив 12 млрд французьких франків. Та й взагалі, на військову промисловість разом зі шпигунством СРСР витрачав 40 % ВВП.

Закордонні пригоди Вєтрова обійшлися йому внутрішніми розбірками і подальшим невиїзним статусом. Однак у КДБ його залишили в тому ж управлінні Т. Хоча Вєтров і займався аналізом технічної документації, яка надходила з Заходу, він мав доступ до інформації про радянську агентуру за кордоном.


Президенту Франции Франсуа Миттерану (на фото слева), чтобы помириться с американским коллегой Рональдом Рейганом (справа), пришлось поделиться сведениями Ветрова, полученными DST
Президентові Франції Франсуа Міттерану (на фото ліворуч), щоб помиритися з американським колегою Рональдом Рейганом (праворуч), довелося поділитися інформацією Вєтрова, отриманою DST


Ветерани DST стверджують, що Вєтров сам запропонував свої послуги. У лютому 1981 року на Міжнародній промисловій виставці в Москві він зустрів старого паризького знайомого Олександра де Поля, представника нафтосервісної компанії Schlumberger.

Через нього Вєтров передав Жаку Прево коротку записку з проханням зв'язатися з ним. Колишній глава DST Марсель Шале пізніше розповідав, що підполковник зробив це не просто так: він, мовляв, підозрював — Прево працює з контррозвідкою. Підполковник не помилився.

Повідомлені Прево французькі контррозвідники швидко зважилися на співпрацю з Вєтровим. І з Москви почали регулярно надходити дані про радянських промислових шпигунів. З цієї інформації складалася грандіозна картина: агентурна мережа на той момент охоплювала 15 країн, під дипломатичним прикриттям в ній працювало близько 500 співробітників спецслужб.

Вєтров за свою роботу не просив особливої винагороди. І до початку 1982 року він фактично на добровільних засадах передав до Парижу 2.997 сторінок цілком таємних документів.

Все могло б тривати досить довго, якщо б підполковника не підвели його давні слабкості. Якось пізнім лютневим вечором він відправився на прогулянку на своєму автомобілі. Компанію Вєтрову склала його співробітниця і коханка Людмила Анічкіна. Від'їхавши подалі від центру Москви, парочка вирішила випити шампанського.

Далі стався ланцюг випадковостей, що призвів до сумних наслідків для Вєтрова. За однією з версій, у вікно його машини постукав перехожий, щоб про щось запитати. Підполковник вечорами рідко бував тверезим і, вирішивши на п'яну голову, що його викрили, у відповідь вдарив незнайомця ножем. Рана виявилася смертельною. Вєтрова затримали, а після суд засудив його до 15 років колонії суворого режиму.

Але це ще був не провал.

Випадкове відкриття

На початку 1981 року майже одночасно пройшли президентські вибори в США і Франції. На них перемогли затятий антикомуніст Рональд Рейган і соціаліст Франсуа Міттеран відповідно. Відносини двох держав миттєво ускладнилися.


Строительство газопровода Уренгой—Сургут—Челябинск, 1978 год. Передав советским агентам дефектную программу управления газопроводом, спецлужбы США спровоцировали мощный взрыв на нем. СССР факт аварии отрицал
Будівництво газопроводу Уренгой—Сургут—Челябінськ, 1978 рік. Передавши радянським агентам дефектну програму управління газопроводом, спецлужби США спровокували потужний вибух на ньому. СРСР заперечував факт аварії


Вони й без того були напруженими. У 1966‑му Шарль де Голль, тодішній французький президент, домігся, щоб його країна вийшла з НАТО,— йому не подобалося, що в альянсі почали домінувати американці. За кілька місяців з Франції вивели основні натовські військові об'єкти, а штаб-квартира організації переїхала з Парижа в Брюссель.

З появою в Парижі нової влади Вашингтон стривожився не на жарт. Міттеран, 64‑річний політик-соціаліст, 23 роки був в опозиції. Він тяжко виграв вибори, та й то завдяки підтримці комуністів. Натомість Міттеран до першого призначеного ним уряду ввів чотирьох членів цієї партії.

Його не зупинило те, що Жорж Марше, лідер французьких послідовників Карла Маркса, мало не кожен рік під різними приводами їздив до Москви і невпинно просував ідеї єврокомунізму.

Тепер один соратник Марше — палкий оратор Анісові Ле Пор — очолив міністерство державних реформ, а інший — Шарль Фітерман — міністерство транспорту та повідомлень. Останнє призначення ставило під загрозу функціонування НАТО — Франція хоч і вийшла з альянсу, та залишалася в його системі комунікацій.

Вашингтон обурився з приводу призначень. Міттеран відповів: “Мене не цікавить, чи відповідає прийняте рішення вимогам цієї країни. Як буде реагувати Америка — це її справа. Чим незалежніше веде себе Франція, тим більше її поважають".

Але незабаром в Єлисейському палаці зрозуміли, що тріщина у відносинах з США може дорого обійтися країні. Так і популістська поведінка міністрів-комуністів стала заважати Міттерану. Тому в тому ж 1981 році на саміті G7 в Оттаві він вирішив помиритися з Рейганом.

При особистій зустрічі французький президент віддав американському колезі копію одного з документів, отриманих від Вєтрова. Рейган негайно передав її керівникам спецслужб, і вже через два тижні в американську столицю прибув Марсель Шале з повною папкою паперів від агента, якого французи назвали англійською Farewell (Прощавай!).

Згодом Шале писав, що американці, побачивши документи з Москви, були приголомшені: "Їх обличчя побіліли, як простирадло".

Директор ЦРУ Вільям Кейсі терміново залучив до вивчення цього архіву Гаса Уайса: в Агентстві нацбезпеки той вважався найдосвідченішим аналітиком.

Американці давно помітили, що від СРСР стало надходити значно менше замовлень на техніку. З папки Farewell стало зрозуміло чому: Москва просто краде результати науково-дослідних робіт. Головним об'єктом інтересу Кремля були військові технології.

Томас Рід, радник президента Рональда Рейгана, у своїх мемуарах писав, що у Вашингтоні швидко зметикували, як змінити мінус на плюс. Уайс запропонував підсунути радянським шпигунам необхідні їм дорогі розробки, але з невеликими дефектами.


Лидер французской компартии Жорж Марше помог Франсуа Миттерану выиграть президентские выборы 1981 года
Лідер французької компартії Жорж Марше допоміг Франсуа Міттерану виграти президентські вибори 1981 року


Союз прагнув в першу чергу дістати системи комп'ютерного управління газопроводом, який СРСР тягнув через всю Сибір до своїх західних кордонів. США вже в той момент зрозуміли, що Москва може підсадити Європу на енергетичну голку. І Уайс "допоміг" радянським шпигунам викрасти потрібну програму. Але, як пише Рід, вона була налаштована не зовсім коректно: вона встановлювала завищену швидкість прокачування блакитного палива, через що виникав тиск, що перевищує межу міцності стиків і зварних швів газопроводу.

В СРСР про цю ваду не знали до літа 1982 року, коли на газопроводі Уренгой—Сургут—Челябінськ стався потужний вибух. Американський політолог Пітер Швайцер, нинішній глава Державного інституту статистики США, стверджує, що його потужність склала 3 тис. кт, і його спостерігали навіть з космосу. При цьому СРСР категорично заперечував сам факт катастрофи.

Схема дезінформації могла б послужити США ще, але втрутився випадок в особі того ж Міттерана.

На початку 1983 року, коли Вєтров відбував свій кримінальний термін в Іркутській області, у французькому посольстві в Москві зламався телекс (попередник факсу). При ремонті посольські фахівці виявили, що в нього вмонтований радянський "жучок" — таємний передавач. Новина була приголомшливою — у Парижі міністру закордонних справ Клоду Шейсону повідомили про це серед ночі. На ранок той вже був з доповіддю у Міттерана.

Президента повідомлення розлютило, і він, не порадившись з американцями, велів вислати з Франції 47 радянських дипломатів зі списку Farewell. Коли радянська сторона попросила пояснень, французи показали копію документа, отриманого ними від Вєтрова.

Оскільки коло людей, які мали доступ до такої інформації, був невеликий, в Москві методом виключення швидко встановили, від кого пішов витік. І 23 лютого 1985 року підполковника-кримінальника розстріляли за зраду батьківщині.

Матеріал опублікований в НВ №32 від 4 вересня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: