4 грудня 2016, неділя

Тепер не Путіна примушують до миру, а Путін примушує всіх до миру з собою. Інтерв'ю з екс-депутатом Держдуми Іллею Пономарьовим

Російська агресія не досягла б мети без помилок, допущених в межах України, вважає Пономарьов
Ілля Пономарьов via Facebook

Російська агресія не досягла б мети без помилок, допущених в межах України, вважає Пономарьов

Чому у кримчан немає альтернативи, крім життя в російській окупації, для чого Україні потрібно провести референдум про вступ до Євросоюзу, і чи може врятувати країну Надія Савченко

Ілля Пономарьов – єдиний з 450-ти депутатів вже минулого складу Державної Думи РФ, що проголосував проти анексії Криму навесні 2014-го. В інтерв'ю НВ Пономарьов пояснює, чому Україна все ще залежна від Росії у торгівлі та бізнесі, чи варто скасувати Мінські угоди, якщо їх не може виконати жодна сторона, і переконує, що Гілларі Клінтон – більш «проросійський» кандидат, ніж Дональд Трамп.

– Не так давно у РФ пройшли вибори в Держдуму, зокрема й на території окупованого Криму. Після чого Верховна Рада України голосувала за визнання цих виборів нелегітимними. Що це дає за фактом? Те, що їх тут не визнають, в самій Росії щось змінить?

– Російська виборча система передбачає вибір по так званому єдиному федеральному округу, де обираються партійні списки, в які входить і Крим теж. Плюс, є чотири одномандатних округи на території Криму. Все міжнародне співтовариство не визнає вибори в Криму. Але, як правило, вони мають на увазі, що не визнають обрання конкретно цих чотирьох депутатів на півострові. А від цього Путіну ні гаряче, ні холодно. Так, їх нікуди не будуть запрошувати. Але вони і так були всі під санкціями.

Що могло б реально змінити ситуацію, і це було б досить чутливо для Росії в цілому і для депутатів Держдуми: керуватися тим, що в цей єдиний федеральний округ включався Крим, тобто, відповідно, вибори по цьому єдиному федеральному округу не повинні визнаватися з точки зору міжнародного права, тому що вони проходили, зокрема, на окупованих територіях. Але це означає невизнання Держдуми в цілому, і накладення санкцій на всіх депутатів, що виконують функції законодавців на основі голосування на захопленій землі України.

Україна не робить кроків за Мінськими угодами, Росія не робить кроків за Мінськими угодами. Чи то він вкрав, чи то в нього вкрали. Хто перший вистрілив, хто вистрілив у відповідь. Мало кому приємно дивитися на дискусію в стилі «сам дурень»

Верховна Рада спочатку зробила заяву з приводу невизнання виборів в окремо взятому Криму, не розшифровуючи, що має на увазі. Потім, коли їм, мабуть, якісь експерти пояснили, вони проголосували ще раз, вже про невизнання Держдуми в цілому. Світ заплутався. Зовнішньополітичне відомство теж не змогло домовитися про те, щоб у світі хоч одна важлива держава стала на позицію невизнання Держдуми в цілому. Хоча, погодьтеся, було заздалегідь відомо, як і за якою процедурою пройдуть ці вибори, можна було спокійно підготуватися, правда?

А що стосується конкретних заходів, то економічні санкції, швидше, контрпродуктивні, тому що вони тільки допомагають Путіну перекласти всі провали уряду Медведєва на дії Обами чи Меркель. Безпосередній їх вплив на економіку є, але досить слабкий в усіх питаннях, крім інвестицій. Що впливає сильно, і насамперед, на поведінку еліти, так це персональні санкції. В момент їх введення було зроблено важливе упущення: є 445 депутатів, які проголосували за анексію Криму, плюс 160 членів Ради Федерації, які проголосували за введення військ на територію України. Хто ще більшою мірою заслуговує бути названим «розпалювачем війни»? Очевидно, що ці люди безпосередньо проголосували за війну. Але санкції на них поширені не були. Зараз знову робиться така ж помилка, демонструючи всій цій масі держбюрократії, що є основною опорою режиму, що їм підтримка агресивної політики Путіна буде і далі сходити з рук.

– Нещодавно в Росії вбили одного з сепаратистських лідерів, Євгенія Жиліна. Це вбивство виключно з бізнес-мотивів, чи можна якось пов'язувати його з остаточним провалом таких проектів як «Новоросія», «ДНР», «ЛНР», лідери яких, можливо, дійсно вірили, що Росія їм допоможе?

– Є дві категорії людей у всій цій «російській весні». Є імперіалісти-фанатики, на кшталт [колишнього глави МВС» у самопроголошеній ДНР Ігоря Гіркіна] Стрєлкова. І їх зачищає російська влада – когось ізолюють, а когось і вбивають, як Мозгового. Але більшість там не за ідею, а за можливість притулитися до великого грошового мішка. У когось це вийшло краще, а хтось наробив помилок. Вони ж пальці розкидають, "з нами Путін спілкується, за нами Сурков стоїть, Глазьєв і Малофєєв бабки дають". Рано чи пізно вони набирають зобов'язань, хтось – тільки в моральному плані, і там обходиться без стрілянини, а хтось, як цей товариш, хапають і потім платять кров'ю. Думаю, чекісти на Рубльовці б стріляти не стали.


Из инструмента принуждения Путина к миру Минск стал инструментом принуждения Путиным всего остального мира к миру с ним. Это тормоз в развитии ситуации на Донбассе
З інструменту примусу Путіна до миру Мінськ став інструментом примусу Путіним всього іншого світу до миру з ним. Це гальмо у розвитку ситуації на Донбасі


– Якого майбутнього варто очікувати для Донбасу зараз? Вже очевидно, що Росії він не потрібен.

– Донбас – предмет для торгівлі за санкції. Але найголовніше – для контролю України. Путін цією методичною гібридною війною, яку він веде, довів ситуацію до того, що весь світ морщиться, що там всі хороші: Україна не робить кроків за Мінськими угодами, Росія не робить кроків за Мінськими угодами. Чи то він вкрав, чи то в нього вкрали. Хто перший вистрілив, хто вистрілив у відповідь. Мало кому приємно дивитися на дискусію в стилі «сам дурень». У підсумку виконується головне завдання Путіна: війна стала звичною, конфлікт перманентним, світ втомився і не хоче ділити правих і винуватих. На жаль, це працює. Україна все більше залишається один на один з агресором.

Звичайно, Путін хоче розторгувати свій відхід в обмін на зняття санкцій, але цей процес йде в досить некерованому режимі. За відсутності у Заходу єдиного лідера і довгострокової стратегії щодо Росії (і ширше – щодо влаштування Європи) логіка санкційного процесу диктується виключно внутрішніми політичними і економічними інтересами європейських країн. Тобто, у Меркель наближаються вибори, у неї складна ситуація: є «Альтернатива для Німеччини», яка набирає очки і відбирає у неї виборця на правому фланзі, займаючи при цьому чітко проросійську позицію. Є соціал-демократи, що тіснять її в центрі, і є «Ліві» – всі вони вважають, що Німеччині вигідніше домовитися з Путіним. Так чому Меркель одній впиратися? Давала б їй Україна якісь серйозні плюси з політичної точки зору, а поки в наявності тільки мінуси. Реформ, за якими можна було б відзвітувати перед виборцями, немає, якихось зрозумілих німцям досягнень немає, а великий геморой є.

Путін вже це розуміє, і вже зараз істотно менше пов'язує питання скасування санкцій з поточною ситуацією на Донбасі. Тобто, ще півроку тому це було б явно: "Зніміть санкції, а ми припинимо стріляти". Зараз він вже розуміє, що взаємозв'язок між цими питаннями зменшився, і реальні причини їх зберігати чи скасовувати будуть лежати поза Україною.

Якби поруч була процвітаюча Україна, можна було б говорити, мовляв, ви, дурні, продалися, зате у нас все добре. А поки вони кажуть: "Так, тут, звичайно, погано, але там взагалі жахливо"

Те, що говорив днями Байден у своїй знаменитій промові в Нью-Йорку: якщо Україна не почне робити реформи, Америка більше не зможе утримувати європейців від зняття санкцій. Я думаю, що він говорив чисту правду.

– Ну, так. Ми самі нічого не робимо і хочемо, щоб нам гроші давали, транші від МВФ.

– На жаль, поки що прогоес недостатній. Політика – річ публічна. Відповідно, всім цікаво звітувати якимись результатами, а відповідальність на когось перекладати. А якщо немає ніяких результатів, а відповідальність, виходить, вся на тобі, це нікому не цікаво. Правда, обнадіює прогноз уряду щодо економічного зростання в 2017 році, закладений у бюджет – цілих 3% – але я поки не розумію, за рахунок чого він відбудеться. В цьому році непогані результати покаже сільське господарство, але рік на рік не приходиться. У будь-якому випадку, до цього ще треба дожити, а терпіння у людей не нескінченне.

– Нещодавно була річниця блокади Криму. Що показав цей рік? Чи здатна РФ забезпечити Крим?

– Здатна. Стосовно інфраструктури ситуація покращилася: енергоміст, який довго не міг запрацювати, зараз працює. Не знаю, побудують коли-небудь [Керченський] міст чи ні, але, думаю, що закопають величезну кількість грошей, і рано чи пізно побудують. Це не запускати ракети в космос, XXI століття надворі, можна вже побудувати міст через протоку. Хоча це буде незаконно, і він стане золотим для Росії. Як там сказав Кобзон: «непосильна ноша, яку нам треба нести».

Інша справа, що у кримчан теж, очевидно, ілюзії починають пропадати щодо того, наскільки Росія легка і проста для життя. Але альтернативи у них немає. Якби поруч була процвітаюча Україна, можна було б їм говорити, мовляв, ви, дурні, продалися, зате у нас все добре. А поки їм є, чим відповісти: "Так, тут, звичайно, погано, але у вас-то взагалі жахливо".

– Як тоді ми зможемо повернути собі Крим?

– Ключ до відновлення територіальної цілісності України – це розвиток її економіки та зростання добробуту ваших громадян. Я іншої відповіді тут взагалі не бачу.

Врегулювати ситуацію на Донбасі можливо тільки зсередини України. Тобто, цього можна було не допустити правильними діями. У ряді областей же змогли зупинити агресію, і лише у двох не впоралися. А Росія діяла приблизно однаково скрізь. Причина в тому, що інтервенція з-за кордону була ключовим чинником розв'язання війни, але не єдиним. І якщо б не було зроблено внутрішніх помилок, тоді б і агресія нічого не досягла.


запускать ракеты в космос, можно и мост построить через пролив. Хотя это будет и незаконно, и он будет золотой в прямом смысле слова.
Якщо не запускати ракети в космос, можна і побудувати міст через Керченську протоку. Хоча це буде і незаконно, і він буде золотий в прямому сенсі слова.


Те, наскільки ефективно працює ваша політична система, наскільки виразні політики – це ваша справа. Ваші крокодили, ви їх і рятуйте. Подобаються вам вони чи ні – явно не росіянину давати оцінки, а українському виборцю. Але те, що потрібно цим територіям (мається на увазі Крим і Донбас), видно неозброєним оком: упевненість, що в Україні їх жителям буде краще, ніж поза нею. Поки вони цього не побачать, реінтеграції не відбудеться.

– А замість цього у нас триває торгівля, ведеться бізнес з підприємствами на тих же окупованих територіях.

– Контрабанда вугілля – на повну.

– І це, очевидно, зовсім поганий показник для людей.

– Тут теж питання взаємопов'язані. Арсеній Петрович Яценюк свого часу заявляв, що Донбас Україні не потрібен, що він збитковий, дотаційний на 3 млрд доларів. А якщо від нього позбутися, країна заживе. Насправді це не так, тому що виробничий, енергетичний комплекс України зав'язаний на вугілля звідти. Без нього не можна обійтися. Різати по живому боляче буде не тільки нозі або руці, але і всьому організму.

– З Росією теж торгівля йде?

– Теж йде.

– Незаконна?

– Ні, є й законна. Є цілий ряд підприємств, які безпосередньо залежать від поставок Росії. З одного боку, і російським підприємствам буває нікуди дівати вироблену продукцію, крім як на направляти на своїх українських суміжників, без них вони самі зупиняться.

Ти не можеш воювати з усіма. У політиці, як відомо, має бути хоч якесь коло союзників

Той же самий знаменитий Одеський припортовий завод повністю залежить від російських поставок. Взагалі цілий ряд підприємств хімічного комплексу повністю у такій же залежності. Є постачання нафти та нафтопродуктів, які теж зав'язані на Росію. Зараз, порівняно з тим, що було раніше, це менший відсоток, але там воно все одно існує. Іноді поставки маскуються через Білорусію, але мають російське походження. Деякі радикали і в Росії, і в Україні абсолютно не розуміють цю взаємозалежність.

– Те ж саме і з газом?

– Все одно Україна на 50% споживає російський газ фактично, просто він йде через Словаччину і купується за вищою ціною. Таким кривим способом проходить в країну фізично той самий газ. Але оскільки продавцем в цій ситуації вже виступає не Газпром, а кілька комерційних європейських постачальників газу, шантажу в цій ситуації вже виходити не може. Газпром робить зараз різні пропозиції, мовляв, що ми навіть знизимо ціну, але купуйте безпосередньо.

Тут знову питання незалежності: наскільки люди готові платити премію до ціни, щоб відчувати себе незалежними. За моїми відчуттями, на цей момент пересічні українці готові платити, незважаючи на зростання тарифів. Хоча я дивуюся реформі з тарифами на газ в Україні. По-моєму, воза поставили попереду коня. Я б запропонував спочатку реформувати галузь, усунути монополістів, створити умови для зростання власного видобутку, а лише потім піднімати тарифи.


Газпром делает сейчас разные предложения, мол, что мы даже снизим цену, но покупайте напрямую, потому что это возможность тогда и влиять, соответственно, напрямую
Газпром робить зараз різні пропозиції, мовляв, ми навіть знизимо ціну, але купуйте безпосередньо, тому що це можливість тоді і впливати, відповідно, безпосередньо


– Ви згадували про Меркель, що у неї є більш проросійська альтернатива. В Америці ж є Трамп, який висловлюється на підтримку Путіна. Як зміниться ситуація, якщо такі кандидати переможуть?

– По-перше, це журналістський штамп про те, що Трамп висловлює підтримку Путіну. Там дуже складна ситуація, Трамп – це чистий популіст. Він набирає рейтинг на емоціях публіки, свого виборця. А у нього трошки шизофренічний підхід до Путіна. З одного боку, його весь час ставлять у приклад Обамі: "Наш-то – нездара, а ось той – красень і мачо, і ми хочемо такого, як Путін, на чолі Америки".

А з іншого боку, навіщо вони хочуть «такого як Путін» на чолі Америки? Щоб Америка стала великою, весь світ поставила на коліна. Насамперед, саму Росію, яка каламутить воду в Європі, і взагалі не підкоряється – принаймні, робить вигляд, що не підкоряється, так що перед іншими пацанами незручно. Тому Трамп неодноразово говорив, що, мовляв, зробить Америку знову великою, змусить Росію з ним розмовляти. «Ось, я, значить, такий же, як він, ми з ним сядемо, вип'ємо і про все домовимося». Головне побоювання в тому, що він настільки невіглас, що для Трампа всі пострадянські країни досі СРСР, і він може в процесі випивки забути про вільну Україну.

Наш-то – нездара, а ось той красень і мачо, і ми хочемо такого, як Путін, щоб був на чолі Америки

В реальності ж Путіну, звичайно, простіше буде домовитися з Гілларі, ніж з Трампом. Саме тому, що вона кров від крові і плоть від плоті від істеблішменту, торгуватися під столом – це її професія. Вона взагалі людина дуже прагматична. І, мені здається, що «російський» кандидат на виборах у Сполучених Штатах – це не Трамп, а Гілларі. Хоча, вони обидва – кандидати проамериканські, обидва будуть займати зовсім не путінську позицію щодо того, що відбувається між Росією і Україною. Але Гілларі готова багато чим пожертвувати під час переговорів щодо Сирії, а Трамп все-таки республіканець, його команда буде більше республіканська, жорстка, і мені здається, що Україні буде простіше при Трампі, ніж при Гілларі.

– З боку виглядає навпаки.

– Так, виглядає навпаки, але моє знання американської політики підкріплює іншу точку зору. Підкреслю, що для інтересів України вони обидва погані кандидати. І для мене, як для людини лівої, підтримувати Трампа – немислимо. Але якщо дивитися з точки зору досягнення мирного врегулювання в Україні та змін у Росії, і відволіктися від усіх інших його поглядів, антисемітизму, ксенофобії, сексизму і всього іншого, то я думаю, що Трамп буде для нас вигідніше. Америку, правда, шкода, але вони впораються.


Трамп говорит: разве может Обама справиться с таким, как Путин? Вот, я, значит, такой же, как он, мы с ним сядем, выпьем и обо всем договоримся. В этом – вся его позиция
Трамп говорить: хіба може Обама впоратися з таким, як Путін? Ось, я, значить, такий же, як він, ми з ним сядемо, вип'ємо і про все домовимося. У цьому – вся його позиція


– А за вашими оцінками, у кого більше шансів?

– Ще місяць тому я б впевнено сказав, що у Гілларі, але зараз вже не впевнений. Подивимося, як це буде виглядати. Боюся, що вітер у вітрила Трампа. Хоча в перших дебатах Клінтон вдалося вистояти, але попереду ще два раунди.

– Чи варто очікувати якихось глобальних змін найближчим часом в міжнародних відносинах? Тому що зараз ніби як є Мінські угоди, але вони не виконуються.

– Мінські угоди абсолютно порожні й нездійсненні. Вони прийняті значною мірою для галочки, для піару тих лідерів, які в них брали участь. А тепер вони стали самостійною цінністю і тяжіють над усім мирним процесом, хоча їх виконати не може ніхто. З інструменту примусу Путіна до миру Мінськ став інструментом примусу Путіним всього іншого світу до миру з ним і визнання його ролі як єдиного контролера ситуації в регіоні. Якісь глобальні зрушення без відмови від Мінських угод неможливі. Але немає нікого, хто був би готовий про це сказати вголос.

Всі зацікавлені, щоб ситуація була заболоченою. Навіть сама Україна

Насправді, всі зацікавлені, щоб конфлікт тривав в млявому режимі. Всі – крім тих, хто там кожен день проливає свою кров. Навіть ваші керівники, які, як я розумію, швидше бояться, як би не стало гірше. І уповільнений процес для них краще, ніж різкі зміни, які можуть дестабілізувати ситуацію в решті Україні, порушити в ній баланс політичних сил. Боюся, що турбуючись про тактичні завдання, вони жертвують стратегічними інтересами країни.

– Що нам тоді робити з цим «Мінськом»? Скасувати його?

– Повністю скасувати його зараз було б помилкою. Це дало б козир Путіну. Адже він не втомлюється повторювати: «ми-то за Мінські угоди, а це українці зривають мирне врегулювання. Ось вони і довели, що весь цей час Україна, а не Росія була ініціатором війни». Тим більше, що ваші керівники бояться втратити західну підтримку їх особисто, втратити кредити МВФ. Ніхто з них на це не піде.

З інструменту примусу Путіна до миру Мінськ став інструментом примусу Путіним всього іншого світу до миру з ним

Якщо б я був на місці лідерів України, я б діяв у двох паралельних напрямах. З одного боку, переглянув би умови роботи з міжнародними фінансовими організаціями і заморозив би виплати за зовнішнім боргом. Тому що у вас виходить приблизно так на так: скільки грошей приходить ззовні, стільки ж вам потрібно віддавати. Всі ці умови, які висуває МВФ, в кінцевому підсумку призводять до зростання податкового навантаження на бізнес, тарифів для громадян, до зменшення власного виробництва та політичних проблем влади.

В Росії те ж саме все було 20 років тому, як машина часу якась. Наша економіка почала розвиватися, тільки коли всі безвідповідальні західні радники були послані подалі. Тим більше, що це тимчасовий захід: оголосили мораторій, почали реформи, активізували бізнес, зібрали податки, за можливості скупили власні борги, а з рештою розплатилися – і всі задоволені. Для Заходу це буде неприємно, але на їх ставлення до України принципово не вплине. Їх зацікавленість має геополітичний характер, вона пов'язана з конкуренцією з Росією, конкуренцією за вплив у Європі, ширше, з конфігурацією самого Євросоюзу, а не з короткостроковим економічним інтересом. Якби тут були великі інвестиції якихось великих американських, європейських корпорацій, то тоді б вони могли б напружуватися від розривів боргів. А в цьому випадку – дефолт за держборгом не підриває позиції їх бізнесу.


я бы сделал какое-то проактивное действие в сторону Европы. Например, объявил бы референдум о вступлении в ЕС в отдельно взятой Украине.
Я б вчинив якусь проактивну дію в бік Європи. Наприклад, оголосив би референдум про вступ до ЄС в Україні


З іншого боку, я б вчинив якусь активну дію в бік Європи. Наприклад, оголосив би референдум про вступ до ЄС в окремо взятій Україні. На цей момент заяви про український європейський вибір нічим, крім позиції президента і окремих депутатів, не підкріплені. Так, був Майдан, але кількість людей, що на ньому були – це явно нерепрезентативна вибірка. Відповідно, в дискусії Сходу і Заходу крапка не поставлена. Я впевнений, що зараз, якщо провести цей референдум, то його буде виграно прихильниками європейського шляху. Європі було б це корисно. По-перше, тому, що тоді будь-які дії, пов'язані з інтеграцією України, набули б легітимності. Не просто політики десь у верхах домовилися, а дійсно весь український народ хоче, найбільша країна Європи, не прислухатися – недобре. А з іншого боку, на тлі виходу Великобританії і розмов скептиків про те, що ЄС зараз розвалиться, буде протилежний приклад. Хтось вийшов з ЄС, а хтось, навпаки, заходить, ви подивіться, яка велика країна!

– А референдум, він би теж став можливістю для якихось провокацій, фальсифікацій, не прийшла б Росія, наприклад, захистити українців?

– Так вона вже прийшла, хіба не помітили?

– Так, але був би привід «врятувати» когось від Європи ще й у Києві, наприклад.

– Кремль і так намагається розгойдати ситуацію, спекулюючи на економічних труднощах. Але такий референдум якраз міг би бути способом консолідувати навколо уряду більшість, яка за Європу. І це саме більшість – критикує уряд, критикує президента, критикує депутатів, але об'єднана Європою, це очевидно і за всіма соціологічними опитуваннями, і за спостереженнями на вулиці. Те, що влада не консолідує своїх власних прихильників, це дуже погано, це проблема для досить аморфної української державності, що спирається на дуже велику кількість хаотично взаємодіючих гравців, які переслідують виключно свої особисті цілі, і ігнорують загальнонаціональні інтереси.

– Нещодавно з полону бойовиків випустили двох українських політв'язнів – Володимира Жемчугова і Юрія Супруна. Це було предметом торгу з боку Росії?

– Звичайно, був торг.

– Чим Україна могла б розплатитися?

– Чим завгодно. В потрібний момент часу це стане зрозуміло, чого просили. Але головне тут не це, а демонстрація процесу для європейців в контексті моніторингу перед рішенням щодо санкцій. Кремль спочатку захоплює заручників, потім потихеньку випускає, а європейські товариші, які дивляться за ситуацією в Росії, ставлять галочку: «когось ще випустили, процес мирного врегулювання в розпалі». Тому, чим більше таких ув'язнених, і чим довше розтягнеться процес їх звільнення, тим більше буде отримано Путіним переваг.


Тимошенко намеренно подводит Надежду Савченко к совершению ошибок, чтобы исправить свой личный рейтинг
Тимошенко навмисно підводить Надію Савченко до скоєння помилок, щоб виправити свій особистий рейтинг


Чому тоді розплачувалася Україна за звільнення Савченко?

– Я думаю, що звільнення Савченко був розрахованим політтехнологічним кроком Москви. Це було зрозуміло з самого початку, але особливо добре стало видно через деякий час.

Надія – людина реактивний, гостра на язик і жорстка на дії, принципова у відстоюванні того, у що вірить, і зовсім недосвідчений політик. Вона мала значний запас популярності в країні, і те, що її випустили в момент, коли тільки починав працювати новий уряд, було спрямоване на дестабілізацію ситуації в Україні. Не тому, що вона погана – я уважно слухаю те, що вона говорить, повністю, а не беру цитати з твіттера. Дуже шкода, що ЗМІ часто видирають якісь її слова з контексту і виставляють її демоном і мало не агентом ФСБ. Я переконаний, що вона щира, як людина, яка пройшла війну, і хоче якомога швидше її закінчити, побачити своїх товаришів на волі, щоб все було добре. Але, будучи новачком у політиці, вона робить деякі свої заяви в настільки маловдалій формі, що дає привід для критики, а ворогів у неї дуже багато.

На цей момент заяви про український європейський вектор нічим, крім позиції президента і окремих депутатів, не підкріплені

Я добре розумію, що вона робить, в цьому є логіка. Особисто пройшовши всі кола пекла, вона шукає мости, точки взаємодії. Про це весь час і говорить. Але мені, як політику, зрозуміло, що ці дії і незрозумілі, і підозрілі публіці, яка зазвичай недовірливо ставиться до будь-яких закликів до компромісів. Хоча любителі «мочити в сортирах», як показує історія моєї країни, рідко щирі і ніколи не приносять щастя своєму народу.

– Так може, спочатку варто було знайти якийсь міст, а вже потім про це говорити, щоб заяви не йшли попереду дій?

– Думаю, ви маєте рацію. Було б набагато правильніше спочатку себе присвятити міжнародним справам, адже західна антипутінська коаліція фактично розсипалася і тримається виключно за інерцією. А такий герой [як Савченко] міг би суттєво вплинути на те, щоб її скріпити. Якщо б вона, сиділа, голодуюча, яскрава, красива, все б те ж саме говорила б в Європарламенті, перед Конгресом США... А тут вона втягнулася в розборки, придбала величезну кількість ворогів. Але ж, ти не можеш воювати з усіма. У політиці, як відомо, повинен бути хоч якесь коло союзників. Може, не ідеальних, але у тебе тил повинен бути прикритий. А якщо ти одночасно оголосив війну всім, а вона фактично це й зробила, то тебе всі й будуть бити з різних боків. Мерзотників і лицемірів теж треба бити по черзі, а то вони переможуть.

– Чому Батьківщина не може скинутися на якогось політтехнолога для Савченко, який навчить правильно поводитись?

– Юлія Володимирівна, мені здається, це людина номер один, яка дає Савченко можливість робити помилки. І не просто дає можливість, а всіляко підводить її до ЗМІ, щоб ці помилки максимально посилити і виставити напоказ. Навіщо Тимошенко такий потужний конкурент, який би займав її нішу?

– Вона ж сама цього конкурента поставила туди.

– Так, але поки та сиділа. Хто ж думав, що вона вийде з в'язниці! А тепер Савченко – її реальний конкурент. Втім, мені здається, на цей момент вона практично цього конкурента з'їла. Хоча досвід самої Тимошенко показує – в Україні ніщо не буває остаточним.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: