7 грудня 2016, середа

Сутінки Європи. Нерішучість "вироджуваних демократій" розв'язала руки знахабнілому диктатору та призвела до війни

Фото з відкритих джерел

"Я привіз вам мир". Прем'єр-міністр Невілл Чемберлен після повернення з Німеччини пред'явив британській публіці угоду з Гітлером

Дипломатичні маневри Франції та Великобританії і спроби заспокоїти Гітлера, який відчув повну безкарність, коштували Європі мільйони життів

Геополітична ситуація в Європі до осені 1939 року складалася вкрай несприятливо: 23 серпня між Німеччиною та СРСР було підписано Договір про ненапад, відомий як пакт Молотова-Ріббентропа. За договором, сторони зобов'язувалися утримуватися від нападу один на одного і дотримуватися нейтралітету у випадку, якщо одна з них ставала об'єктом військових дій третьої сторони. Іншими словами, Радянський Союз обіцяв не втручатися в конфлікт Третього Рейху з Польщею та Західною Європою.

Ні у Варшаві, ні в країнах Балтії тоді не допускали існування секретного доповнення до пакту, згідно з яким визначалися сфери інтересів двох тоталітарних держав у Європі. Зокрема, він описував межі територій, які переходили під контроль Берліна і Москви у разі "територіально-політичного перевлаштування земель", що входять до складу держав Балтії та Польщі.

....

Польская карикатура на пакт Молотова – Риббентропа"


Польська карикатура на підписання пакту Молотова - Ріббентропа

Однак, на відміну від пакту, досить глибоко проаналізованого істориками, малопомітними для широкої громадськості залишилися тристоронні переговори між Лондоном, Парижем і Москвою, які тривали з весни і фактично по серпень 1939 року.

Головною метою консультацій було обговорення заходів з приборкання німецьких амбіцій на континенті з подальшим укладенням договору про взаємодопомогу. Багато хто у Великобританії розгляв відновлення деякої подібності Великого союзу (Антанта часів Першої світової війни) як спосіб уникнути німецької гегемонії на європейському континенті, що завжди залишалося основним пріоритетом британської зовнішньої політики.

Ще більш зацікавлені у створенні військового альянсу проти Берліна, який на континенті спирався б на військову міць сухопутних сил радянської Робітничо-селянської Червоної Армії (РСЧА), були в Парижі. Хоча більшість в західних столицях сумнівалися в силі та ефективності радянських військ, які перенесли катастрофічні чистки у вищому командному складі наприкінці 1930-х.

Ці побоювання незабаром підтвердилися – відразу ж після нападу СРСР на Фінляндію. Кремль безуспішно кидав колосальні кошти на придушення опору крихітної фінської армії, досягнувши успіху лише навесні 1940 року ціною істотних людських та матеріальних втрат.

У Лондоні і Парижі сумнівалися в силі та ефективності радянської військової машини

За фінською компанією Сталіна уважно стежили не тільки у Франції, Великобританії і США, але і в Берліні. І один уважний спостерігач зробив з де-факто фіаско РСЧА відповідні висновки.

Пошук опори в особі СРСР був необхідний західним державам після фактичного краху політики умиротворення, якою в Парижі і в Лондоні з захопленням займалися з 1936 року, з моменту захоплення Гітлером Рейнської демілітаризованої зони. Це остаточно поклало кінець Версальському мирному договору і дало Гітлеру нескінченну віру в його "майстерність блефу" та "безвольність вироджуваних демократій".

....

Chamberlain and Hitler leave the Bad Godesberg meeting, 1938

Прем'єр-міністр Великобританії Невілл Чемберлен на зустрічі з Гітлером. 23 вересня 1938 року. Фото: Bundesarchiv/Wikipedia

Ще через деякий час, Німеччина без особливих військових зусиль захопила Австрію і, вміло блефуючи, розчленувала Чехословаччину, змусивши західних союзників здати Прагу, з якою їх зв'язував союзний договір.

Таким чином, Гітлер фактично без єдиного пострілу знищив потужну військову загрозу для Німеччини на східних флангах (Чехословаччина володіла першокласною військовою промисловістю, міцною армією та солідною системою оборонних споруд в Судетах біля кордонів з Німеччиною). Крім того, німці приєднали до промислового потенціалу Рейху економіку поваленої Чехословаччини і знову переконалися у своїй безкарності.

Вже після здачі Чехословаччини, Лондон зі скрипом видав гарантії військової захисту в разі нападу Польської держави, яка у свій час також отримала частину чехословацької території - Тешинську область, населену змішаним польсько-чеським населенням.

Як зазначив у своїх мемуарах Уїнстон Черчілль, загубивши останню можливість приборкати агресора, уникнувши Мюнхенської угоди і здачі Чехословаччини, західні союзники уклали договір з Польщею. Тим самим лише відтягнувши розв'язку на нетривалий час та привівши себе у набагато гірші умови протистояння з Німеччиною. Це була воістину дивна політика.

Важливо, що перед знищенням Чехословаччини певний інтерес до долі держави проявили в Кремлі. На думку деяких дослідників, через зручне географічне розташування країни, яку можна було використовувати як базу для радянських ВПС і сухопутних частин за можливого нападу РСЧА на нацистську Німеччину – будь то союзні дії в рамках можливої коаліції з Великобританією або Францією, або превентивний напад на німців.

Перед знищенням Чехословаччини певний інтерес до долі держави проявили в Кремлі

Зокрема, Черчілль вказував на захоплені після Другої світової війни німецькі документи, які нібито свідчили про розуміння Берліном планів Москви на Чехословаччину, отже німці відомим чином оперативно вирішили цю проблему.

СРСР зі свого боку також зондував можливість пошуку спільної мови з Францією і Великобританією в світлі загрози німецької гегемонії в Європі – так, нарком закордонних справ СРСР Максим Литвинов неодноразово пробував знайти взаєморозуміння з кабінетом Невілла Чемберлена щодо спільної протидії Німеччині.

В таких умовах, дипломатія західних союзників спробувала вчепитися за останній, хоч і вельми сумнівний шанс уберегти Європу від катастрофи, яка невідворотно насувалась.

Однією з причин провалу цих переговорів стала позиція Польщі та балтійських держав, які справедливо вбачали в посиленні СРСР виклик для своєї незалежності. Так, Варшава навідріз відмовилася пропустити через свою територію частини Червоної армії в разі нападу німців із заходу, вважаючи, що совєти можуть в один момент перетворитися із союзників у окупантів. У свою чергу, балтійські держави заявили, що будь-які військові гарантії з боку Москви будуть розглядатися ними як повноцінний акт агресії.

В історії залишився афористичний вислів, нібито приписуваний голові МЗС Польщі Юзефу Беку: "З німцями ми ризикуємо втратити свою свободу, а з росіянами – свою душу".

.....

Рандеву диктаторів. Британська карикатура на розділ Польщі

Переговори зайшли в глухий кут, сторони не почули один одного, а скоріше всього і не хотіли почути. Представники Великобританії і Франції, які прибули до Москви, не мали повноважень для укладення відповідного договору, в свою чергу, радянська сторона вже утвердилася в планах укласти пакт з Гітлером: Сталін приготувався "згорнути шарманку" переговорного процесу.

Саме провал Московських переговорів і став прелюдією до укладення пакту між двома найбільшими тоталітарними державами Європи. Конкретним сигналом для Заходу з боку Кремля стало зміщення з посади наркома закордонних справ Литвинова і призначення на цю посаду В'ячеслава Молотова. Останній, на відміну від свого попередника, виступав за тісніші відносини з Німеччиною і розглядався як неухильний виконавець зовнішньополітичного курсу Сталіна. Природно, звістка про призначення Молотова викликала полегшене зітхання в Берліні.

З німцями ми ризикуємо втратити свою свободу, а з росіянами – свою душу

Вже до осені 1939 року Польща і балтійські держави, на території яких розігрався перший акт драми Другої світової війни, опинилися віч-на-віч зі своїм головним геополітичним кошмаром – бути затиснутими між агресивними Німеччиною та Росією.

Напад Німеччини на Польщу – Операція Вайс – 1 вересня 1939 року і подальше введення радянських військ на територію країни поклав початок Другій світовій війні.

Польща та країни Балтії розраховувати на активну допомогу західних союзників – Англії і Франції – не могли. Навіть після нападу ті продовжували шукати шляхи умиротворення Гітлера, ведучи через Муссоліні переговори про скликання мирної конференції в Італії.

Лише 3 вересня в 11:00 Англія, а в 17:00 Франція оголосили Німеччині війну, а 4 вересня був підписаний франко-польський договір про взаємодопомогу, який фактично так і не отримав реалізації. Деморалізована Франція, що володіла як мінімум до 1936 року солідною перевагою перед німецькою військовою машиною, сама підірвала свої сили недалекоглядною політикою умиротворення агресора.



Згідно зі свідченнями очевидців, Гітлер не очікував, що Лондон і Париж цього разу підуть до кінця. Німецький генерал Курт Типпельскирх в своїй роботі Історія Другої Світової війни вказує, що Гітлер буквально скам'янів після звістки про оголошення Великобританією війни Німеччині. Очевидно, у Берліні вважали, що, як і в попередні рази, залишаться безкарними і "вироджувані демократії" не зроблять відповідних дій після вторгнення в Польщу.

Підсумок дипломатичних маневрів напередодні "сутінків війни", які оповили Європу, відомий: напад СРСР на Фінляндію, розгром і поділ Польщі, захоплення комуністами балтійських держав, окупація німеччиною Данії та Норвегії.

На знову відкритому після 1918 року Західному фронті почалася так звана "дивна війна", коли французи виступали проти активних військових дій, побоюючись "відплати" німців, і стримували більш активних британців. Ця нетривала пауза, яка закінчилася бурею весни 1940 року і маршем німецьких танкових армій на Париж, поразкою французької армії, була початком реалізації останньої масштабної авантюри Гітлера – нападу на СРСР.

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: