22 вересня 2017, п'ятниця

Система Міноборони просякнута страхом. Виробник безпілотників – про спроби робити бізнес на постачаннях для армії

коментувати
Безпілотники Фурія цікаві африканським і азіатським компаніям, але в Україні вони поки що не дозволили їх виробнику насолоджуватися прибутком

Безпілотники Фурія цікаві африканським і азіатським компаніям, але в Україні вони поки що не дозволили їх виробнику насолоджуватися прибутком

Поставки безпілотників для армії не дають українським виробникам можливості виходити в плюс. Надія – на зовнішні ринки, хоча нескінченно демпінгувати теж не вийде

Кореспондент НВ зловив Артема В'юнника, директора компанії Атлон-Авіа, яка виробляє безпілотники, коли він під час кава-брейку на оборонній конференції малював на серветці складну схему взаємин з Міністерством оборони. Серветка була вся розмальована кульковою ручкою.

В'юнник і його партнери прийшли в бізнес з виробництва безпілотників з авіамоделювання. Вони заснували компанію відразу після початку військового конфлікту на Донбасі в 2014-м. Підставою для бізнесу стали заощадження від підприємницької роботи у швейній галузі та металургії. Три різних інвестори пропонували Атлон-Авіа фінансування – кожен був готовий вкласти до $5 млн – але В'юннику довелося від цієї пропозиції відмовитися, так як він не бачить прогнозованого попиту на продукцію в майбутньому. Флагманський безпілотник київської компанії – модель Фурія. В зоні АТО їх вже близько 40, вони використовуються для розвідки і наведення артилерійського вогню.

Про те, чи може виробництво безпілотних літальних апаратів бути прибутковим бізнесом, наскільки приємно мати справу з Міністерством оборони та чи цікаві зовнішнім ринкам українські розробки, НВ і поговорило з В'юнником.

- Артем, вашій компанії вже вдалося вийти в прибуток і відбутися як повноцінний бізнес-гравець? Чи ви все ще стартап, чий основний актив – потенціал генерувати прибуток в майбутньому?

- Атлон-Авіа відбувся як бізнес, але щодо прибутку – питання серйозне. Якщо брати операційну діяльність за підсумками 2015 р. - ми отримали збитки. Ключова причина – мінус 1,5 млн грн на контракті з Міністерством оборони. Ми не на повних півтора мільйона пішли в мінус, але у нас від'ємний фінансовий результат. Сподіваємося, що отримаємо гроші від Міноборони через суд.

- Чи могли б ви описати суть цієї проблемної угоди з Міністерством оборони?

- Військове приймання зменшило розрахункову ціну нашої продукції, некоректно читаючи норми про формування ціни при здачі матеріалів. Вийшло, що якийсь діяч в Міноборони, який отримує 5 тис. грн зарплати, загнав нас в мінус на 1,5 млн грн, не розуміючи ситуації.

Вся система Міноборони просякнута страхом. Всі співробітники міністерства дивляться на будь-який документ через призму – а як я буду перед прокуратурою потім пояснювати, чому я так вчинив. Це катастрофа.

- Ви обговорювали цю ситуацію з керівництвом Міноборони?

- Звичайно. Ця проблема вирішувалася міжвідомчою комісією, яка була створена за дорученням міністра...

- І відповідно зайняла позицію міністерства?

- Так, вона зайняла позицію Міноборони, але ми мали можливість як учасник комісії підписати акт з нашим особливою думкою.

- Скільки безпілотників Фурія ви плануєте випустити в цьому році?

- Все залежить від потреб і замовлень Міноборони. Замовлення на цей рік ми ще не отримали. Плюс замовлення Національної гвардії, яка також купує у нас обладнання. Ми розвиваємо відносини і з СБУ – поставили їм в грудні один з комплексів за держконтрактом.

- А хто ваш ключовий замовник – Міноборони, Нацгвардія чи СБУ?

- На сьогоднішній день це епізодичні поставки. Я навіть не можу сказати, хто ключовий замовник. З Нацгвардією та СБУ працювати набагато легше, і це робить співробітництво більш вигідним. Розгрібання якихось банальних питань місяцями в Міністерстві оборони вимотує. Так що при порівняльній прибутковості працювати з ними не сильно хочеться. Але я думаю, що Міноборони зараз буде мати у держоборонзамовлення бюджету на закупівлю безпілотної техніки вітчизняного виробництва.

- А Фурія вже прийнята на озброєння?

- Ні.

- Ви проходите цей процес?

- Так, ми йдемо по цій процедурі. Зараз комплекси відвантажені на дослідну експлуатацію, за її результатами буде висновок комісії.

- Це вже фінальна стадія?

- Ні, ми не на фінальній стадії. Тільки в кінці минулого року ми відвантажили комплекс в збройні сили. Начальник генерального штабу видав наказ про початок підконтрольної експлуатації. Методику для неї розробляв науково-дослідний центр збройних сил. За цією методикою ми повинні налітати певну кількість годин, це зараз і відбувається в зоні АТО. Наступного тижня ми виїжджаємо туди з комісією і подивимося, які проблеми помічені.

- Де знаходяться ваші виробничі потужності?

- В Києві. Це омана, ніби для виробництва безпілотників такого класу потрібні заводи, тисячі людей.

- Скільки Фурій ви можете випустити в рік?

- Все залежить від того, як сформульовано замовлення. Якщо – зробіть мені сьогодні три, а там подивимося – то це один підхід. Якщо потрібно зробити сто одиниць до кінця року ми зробимо сто. Технологія вже обкатана, і далі вже питання екстенсивного розширення, масштабування виробництва. Знайти фахівців проблеми немає. А технологічно питання тільки в тому, що потрібно підготувати оснащення. Якщо у вас є один комплект матриць, то вам потрібно буде їх п'ять.

- Існує стереотип, що Україна страшно багата інженерними кадрами – сильна радянська школа і так далі. Ви з цим згодні?

- На жаль, в тому ж Харківському авіаційному інституті, Національному авіаційному університеті люди на 90% не розуміють виробництво. До мене приходив професор НАУ, пропонував свою розробку. Але якщо я від нього хотів отримати працюючий прототип безпілотника, то він пропонував математичну модель, яка доводила, що його теоретичний безпілотник міг би працювати. Коли я запропонував йому зробити тестовий екземпляр на базі НАУ, він знайшов купу причин, за якими не може це зробити.

- Скільки потрібно інвестицій, щоб обладнати цех для виробництва безпілотників типу Фурія?

- Не назву точну цифру.

- Назвіть хоча б порядок цифр. Мова йде про десятки мільйонів доларів, або це менші суми?

- Менше, звичайно, але коштує недешево. Це вимагатиме радше не вкладення грошей, а вкладення часу та кваліфікації. Комплект матриць робиться кілька місяців, і якщо припустилися помилки в процесі виготовлення, то ми починаємо все спочатку і витрачаємо ще кілька місяців.

- Звідки у вас технологія для виробництва безпілотників?

- Насправді практично всі технології прийшли з авіамодельного спорту. Принаймні якщо говорити про самі літальні апарати – про носії, мотори, батареї. Все, що стосується радіоканалів, систем спостереження та іншого – то це вже рішення, які частково за майже два роки війни ми розробили самостійно, а частково купили. Зараз ми маємо справу з компонентами в кращому разі класу industrial. Рішення класу military іноземці продають Україні не дуже охоче.

- Ви інвестуєте у дослідження, розробку?

- Звичайно. У нас є конструктори, які працюють у 3D програмах – AutoCAD, SolidWorks, на них малюються моделі. У нас є парк фрезерних верстатів з програмним управлінням, на яких це все реалізується. Інша велика частина – це електроніка. І оптичні системи, які не робить Україна

- Ви імпортуєте?

- Так.

- Звідки?

- Це комерційна таємниця. Але коли ми дійдемо до прийняття на озброєння, то повинні будемо розкрити цю інформацію.

- Наскільки я знаю, одна Фурія коштує близько 310 тис. грн. Який відсоток у вартості імпортної складової?

- На сьогоднішній день більше половини. Щоб це змінити, ми ведемо розробку своїх радіоканалів стандарту military. Їх неможливо купити у США чи Канади, тому що вони заборонені для експорту. У нас є рішення по каналу з криптозахистом, наразі налагоджуємо програмну частину. Сподіваємося, що найближчим часом доведемо його до промислового зразка. У Міноборони все як мантру повторюють – а у вас захищений радіоканал? Щодо ціни Фурії, то зараз ми оперуємо не поняттям «один літак», а говоримо про комплекси і зараз відвантажуємо саме комплекси – три літальні апарати, кілька оптичних систем, тепловізійна камера, наземна станція.

- Бігмак меню?

- Так, Бігмак меню, причому окремо котлету не купиш.

- Якщо напруга на Донбасі буде падати, то буде падати і розмір держоборонзамовлення. Чи не несе це ризик для вашої бізнес-моделі? Чи зможете ви знайти інших клієнтів на ваші безпілотники?

- Вже шукаємо і маємо потенційних клієнтів. Це іноземні компанії – з Індії, Африки.

- Це військові компанії, логістичні компанії?

- Це різні компанії, і військові в тому числі. Ось американська Lockheed Martin – це військова компанія?

- В Україні такі компанії називають виробниками продукції подвійного призначення.

- Або Defence Express в Індії.

- Ви з обома цими компаніями спілкуєтеся?

- Так, ми спілкуємося з багатьма. Я розмовляю англійською. Цього тижня з індійцями хвилин сорок обговорював технічні характеристики.

- Вам, напевно, доведеться мати справу з Укрспецекспортом?

- Не бачу в цьому проблеми, ми зараз маємо добрі партнерські відносини з ними.

- Але це збільшить ціну продукції.

- Не набагато. Якщо навіть це збільшить ціну продукції на 10%, це не проблема. З урахуванням тієї вартості, за якою ми можемо запропонувати ринку виріб, з урахуванням вартості аналогів, навіть плюс 10% не завадить нам бути конкурентоспроможними.

- А чим Фурії можуть бути цікавіше зовнішньому ринку порівняно з російськими безпілотниками, які, якщо я не помиляюся, скопійовані з ізраїльських аналогів?

- Я б сказав ціною, але пишатися тим, що у нас продукція дешевше, не варто. Це означає, що наші люди цінують себе менше ніж люди, що живуть в інших країнах. Але так, ми будемо цікаві ціною, будемо демпінгувати, але в розумних межах, не в три рази. Плюс у нас є досвід практичного застосування безпілотників, які скоро можуть бути прийняті на озброєння.

- Існуючий формат ділових відносин з Міністерством оборони дозволяє планувати розвиток виробництва, майбутні інвестиції в розширення?

- Є постанова Кабміну, який встановлює нормативи з прибутку для держоборонзамовлення – 1% на покупні комплектуючі і 20% на все інше. Пізніше міністр оборони знизив другу цифру до 15%. Так що, якщо ми купили сервопривід за $100, то держава при купівлі у нас продукції з цим сервоприводом дозволяє заробити на ньому тільки $1. Слава Богу, у нас є 15% на все інше. Тобто ми можемо взяти загальновиробничі витрати, оренду, зарплату, вкласти це у собівартість і додати до неї ще 15%. Зарплату у нас приймають по вартості 19,72 грн за нормогодину. Якщо ви помножите всю кількість нормогодин в місяць, то отримаєте 3400 грн зарплати. Це та сума, яка може бути включена у собівартість виробу, що поставляється в рамках держоборонзамовлення. А за 3400 грн програмісти та інженери не працюють. Хлопці-програмісти, яких ми підтягуємо для розробки, вимагають $2500 в місяць. А Міноборони компенсує тільки 3400 грн. Підхід повинен бути іншим, проаналізували світові аналоги і поставили завдання зробити таку ж продукцію, але на 20% дешевше.

До того ж, ми як комерційна компанія вважаємо, що не повинні передавати Міноборони весь обсяг конструкторської, технологічної документації. Вони хочуть отримати наші технології безкоштовно. Кажуть нам, що ми свої амбіції повинні засунути в одне місце, що ми повинні працювати на країну. Якщо ви закладете в калькуляцію ціни роялті як плату за інтелектуальну власність і принесете це в Міноборони, то воєнпред викреслить і скаже – що це? Держоборонзамовлення не знає такого поняття як роялті. Приватна компанія Адрон, яка виробляє високотехнологічне озброєння, вже зіткнулася з проблемою несплати роялті з боку Міноборони. А Укроборонпром хоче, отримавши всі технології, налагодити виробництво безпілотників на своєму Меридіані.

- Як ви оцінюєте ефективність Укроборонпрому? Чи не залишився він у вчорашньому дні?

- Я прихильник ліберального підходу і вважаю, що держава не повинна створювати жодних структур, а створювати умови. Стосовно до оборонзаказу, воно має створювати попит, щоб структури самі по собі виникали і розвивалися. Я не бачу ніякої проблеми зробити так, щоб кожне з підприємств Укроборонпрому було самостійним і працювало в конкурентних умовах. Сьогодні це не заводи, а їхні директори – директори не в повному розумінні. Вони є завгоспами і керівниками цехів. Стратегічні рішення приймаються в Укроборонпромі. А керувати таким масштабом, як Укроборонпром, складніше, ніж окремим підприємством. Така надбудова дуже сумнівна з точки зору ефективності всього механізму.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: