8 грудня 2016, четвер

Син ворога народу. Кіборг, син псковського військового – про те, як його батько і друзі стали його військовими супротивниками

Фото зроблено в 2013-му, коли Сергій приїхав до батька в Псков. В Україні тільки починався Євромайдан. Пізніше з'ясується, що батько виявиться проти участі сина в антитерористичній операції на боці України
Сергій Галян via Facebook

Фото зроблено в 2013-му, коли Сергій приїхав до батька в Псков. В Україні тільки починався Євромайдан. Пізніше з'ясується, що батько виявиться проти участі сина в антитерористичній операції на боці України

Захисник Донецького аеропорту і син російського військового розповідає, як воював проти своїх російських друзів в Донбасі та як війна посварила його з батьком

Сергій Галян – боєць 95-ї окремої аеромобільної бригади та захисник Донецького аеропорту. Його батько – полковник російської армії з російського Пскова. Війна в Донбасі зробила їх військовими супротивниками.

Сергій народився в Потсдамі, у тодішній НДР. Потім сім'я переїхала до Росії, жила в Самарі, потім, до 2004 року, в Грузії на російській військовій базі. Коли пішла чутка про виведення російських баз з території Грузії, передчуваючи черговий переїзд, мати забрала Сергія на свою батьківщину, в українські Черкаси. Батько згодом переїхав в Псков. Кликав до себе, але Сергій з матір'ю прийняли рішення залишитися в Україні.

"Після школи я вступив заочно в університет, пішов служити на контракт. Відслужив, поїхав до батька в Псков. Побув там близько двох місяців, саме тоді, коли тут був Майдан. Повернувся перед Новим роком, побув на Майдані, подивився, де правда і де що. Тому що говорили то одне, то інше, - згадує Сергій. - А потім почався конфлікт в Донбасі. Так як я служив, у мене було багато друзів контрактників, багатьох з них мобілізували. І я не міг не піти. Заради друзів і заради того, що не зміг би потім дивитися на себе в дзеркало".

У серпні 2014-го Сергія мобілізували. Через два дні він відразу поїхав в зону АТО – була хороша підготовка. А восени була ротація в Аеропорт у складі 95-ї аеромобільної бригади другого батальйону. Демобілізувався через цілий рік.

- Я був на донецькому напрямку. Бахмутка Луганської області, Донецький аеропорт. В аеропорту у мене була ротація дев'ять днів, в новому терміналі. Як раз, коли фотограф Сергій Лойко там перебував кілька днів. Співпало, що ми там познайомилися, коли затишшя було, обмінялися парою слів. Питав у нього поради.

- Як батько, російський військовий, відреагував на те, що ви воюєте в Донбасі?

- Як тільки почалося вторгнення в Крим, ми припинили спілкування. Мало писав. Розумів, що ФСБ все читає, слухає, хоча ми тільки поновили на той момент відносини. Я і так рідко приїжджав в Росію. І тут, через цю ситуацію...

Батько писав: "Серьога, ти не розумієш. Там просто мужиків на Донбасі дістало". Я розумів його точку зору, холодно намагався йому щось довести, але сенс? В один момент він перестав це говорити. Коли від моєї тітки дізнався, що я в зоні АТО (я йому не говорив). Але, незважаючи на погляди, переживав, питав, чи все добре, чи живий я.

У мене два друга – діючі військовослужбовці російської армії. Так ось вони були на території України, у Донбасі, в серпні. Написали мені, коли була там незрозуміла ситуація. Тоді невідомо було з приводу російських військ – російські вони, не російські? Але я особисто вже знав, з чим маємо справу. Це був період Іловайського котла.

Я їм, звісно, вдячний, що вони писали мені. Вони єдині з росіян, хто розуміли про пропаганду, про все це. Всі інші друзі та родичі – ні.

- Ваш батько, військовий, сам не був у Донбасі?

- Сподіваюся, що він туди не їздив. Як-ніяк він, шановний офіцер, воював у Чечні, і для нього поняття офіцерської честі штука серйозна. Сумніваюся, що він міг погодитися на таке відрядження.

Коли прийшли перші труни, один з Пскова мені подзвонив. Каже, стільки-то прийшло трун, штатних, військових. Як вони могли з'явитися?

А позиція у нього така, так. Це все пропаганда в Росії. Важко повірити в іншу реальність, якщо 20 років дивитесь перший канал, завжди йому довіряєте. Навряд чи вам прийде в голову, що це може бути брехня. Так вони думають.

- Хтось з ваших друзів або знайомих взагалі змінив погляд на події?

- Тільки ті військовослужбовці, про яких я говорив. Вони контрактники. Один з них ще до цього говорив: мовляв, я все розумію, це інформаційна війна. Вони такого ж віку, як я. Один змінив точку зору, побувавши на Донбасі. Каже: все це безглуздо.

- Офіційно з яким формулюванням їх відправляють в Україну? Що озвучують як привід для такого "відрядження"?

- Коли їм віддали такий наказ і до того часу, поки вони перебували біля кордону з територією України,за декілька кілометрів, їм говорили, що вони просто демонструють силу. Бойовий наказ. Ніяких подробиць до ладу не надавали. Виконуй таку задачу і все.

Я пішов воювати тому, що давав присягу. Мене так вчив батько: не зраджувити присягі. Я знав, які друзі в українській армії – не бандерівці, не вбивці. Я це розумів і по-іншому вчинити не міг.

Те ж саме ці молоді контрактники. Нормальні хлопці. Не так там й багато таких вже головорізів. Але наказ є наказ.

- Все ж таки є різниця. Ви присягали тут і пішли захищати цю країну, а вони що пішли захищати?

- Повернемося до витоків пропаганди. Їм сказали? Російськомовне населення гноблять, воно страждає, мирні жителі гинуть. Їм сказали: "Ви йдете рятувати мирних жителів. Хлопці, ось така ситуація, треба допомогти мирним жителям". Там, мовляв, просто вбивають, розстрілюють жінок і дітей. Цих жінок і дітей треба врятувати. Який нормальний чоловік відмовиться?

Це потім їм стало зрозуміло.

Але коли по телевізору говорять одне, а там інше... Тому багато російських добровольців і приходять на таких поривах. Дивляться по телевізору, як там "вбивають" росіян, цивільних, і йдуть їх захищати.

- Ви говорите "потім їм стало зрозуміло". Стало? Щось змінилося, коли стали цинкові труни приходити в Росію, в Псков, де ваш батько живе?

- Що стосується війни, тут до трупів звикаєш і все в порядку речей. Але для них, звісно, це було шоком. У мене три російських товариша, два з них були на території України, один був тоді у себе в Пскові. Коли прийшли перші труни, він написав мені, зателефонував. Каже, стільки-то прийшло трун, штатних, військових. Не те щоб там добровольців. Каже: всі у шоці, кіпиш, загиблі... Як вони, мовляв, могли з'явитися?

Це все пропаганда. Важко повірити в іншу реальність, якщо 20 років дивитесь перший канал, завжди йому довіряєте

Ми тут всі розуміємо, каже, що це [труни] через події в Україні. Зрозуміло, що ніхто не хоче туди [в Донбас]. А відмовитися не так і просто, якщо ти на контрактній основі служиш.

- А що їм кажуть офіційно? Ось поранений чоловік або помер у Донбасі. Що напишуть як причину смерті?

- Чесно кажучи, не знаю. Не питав у них.

- Не перетиналися з кимось із знайомих з Росії на війні?

- Ні. Ну як? Якщо перетнулися б, то тільки через приціли.

Був інший момент. Один з тих хлопців – росіян виставив фотографію в соцмережах: вони там сфотографувалися на фоні назви українського селища в Донбасі. А я в той момент був в Слов'янську. І мені написав якийсь молодий український активіст, хлопець: "Сергій, добрий день. А ви знаєте, що у вас в друзях – військовослужбовець російської армії, який зараз знаходиться на території України?".

Я, ясна річ, якось тоді не стежив за активністю в соцмережах. З одного боку, навіть приємно здивувався, що є такі активісти, які вистежують російських військових по соцмережам. Єдине, що не зміг навіть подивитися фото – через пару годин він видалив сторінку. Напевно, йому почали писати, засвітили десь. Через пару днів відновив сторінку, але вже без цього фото. Я тільки пам'ятаю, що він був у камуфляжі "Партизан", популярній серед військових РФ.

- З російськими товаришами зараз спілкуєтеся?

- З моїми ми підтримуємо зв'язок чисто інформативно. Ви вдома? Вас не смикають? Все спокійно? Більше їх – підрозділ моїх товаришів – не смикали. Я розумію, що, якщо їх не смикають, значить, активізації наступів не буде.

- Як думаєте, війна ще довго триватиме?

- Свою точку зору говорити не буду. Я колишній солдат, не з військових начальників. Але особисто мені хочеться вірити, що буде спад. Тому що у мене дуже багато друзів там. Багато друзів втратив. І я просто хочу, щоб воно в будь-якому вигляді, в будь-якому випадку заморозилося і активізації більше не було.

Все це залежить не тільки від нас. І глобальна економіка, економіка Російської Федерації, і активізація РФ в сирійському напрямку, і санкції – все складно, тому важко щось говорити. Якщо їм це потрібно, в будь-яку хвилину можуть почати знову. Якщо не потрібно, буде, як з Придністров'ям.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: