21 липня 2017, п'ятниця

Серпнева криза: що стоїть за затриманням українця в Криму і кремлівськими звинуваченнями Києва в тероризмі та до чого це призведе

Серпнева криза: що стоїть за затриманням українця в Криму і кремлівськими звинуваченнями Києва в тероризмі та до чого це призведе
Москва хоче представити жертву в ролі агресора. Чого добивається Путін, пояснюють військові експерти, дипломати та політологи

Заяви Росії про захоплення українських диверсантів в Криму, що нібито трапилось, заява Путіна про перехід України до тактики терору і повідомлення про посилення російського військового угруповання в районі Дебальцеве – ланки одного ланцюга, вважають співрозмовники НВ.
На їхню думку, Кремль має намір створити картинку, яка виставить Україну агресором. За «диверсії» у Криму, як відомо на сьогодні, заарештували Євгена Панова, волонтера і колишнього воїна АТО. Росія називає його співробітником Головного управління розвідки Міноборони України. Крім нього нібито є й інші затримані, але ні імен їх, ні обличчя спецслужби РФ покищо не оприлюднили.
Такими діями і заявами Москва намагається спровокувати конфлікт і натиснути на західних лідерів і на Київ, примусивши до діалогу на умовах Кремля, вважають експерти. Вони не виключають ескалації ситуації аж до початку широких військових дій.
Зі свого боку, у відповідь на заяви Кремля Петро Порошенко доручив привести в бойову готовність всі підрозділи на кордоні з Кримом і на лінії зіткнення на Донбасі.
Чи могли в Криму діяти українські диверсанти, що стоїть за цим інцидентом та заявами Путіна і до чого може призвести ситуація, що склалася, пояснюють військові експерти, дипломати та політологи.

Що відбувається в Криму

Кримський Укр, блогер з Криму

Після подій у Криму прозвучало кілька припущень: російські силовики проводять антитерористичні навчання, проводиться операція по затриманню озброєних дезертирів, або росіяни розігрують виставу для нагнітання страху і відволікання уваги громадян від соціально-економічних проблем. На дорогах з'явилися посилені патрулі, почався масовий огляд машин.

Пропускні пункти на адмінкордоні почали працювати з перебоями. Росіяни або нікого не пропускали, або робили це дуже повільно. Люди не могли пройти адмінкордон протягом 18-ти годин. На Керченській переправі був посилений огляд машин і багажу. Очікування в черзі збільшилося до 9 годин.

Спочатку по Криму розклеювали орієнтування на людей нібито у військовій формі РФ з шевронами у вигляді ромба. Але таку форму можна у будь-якому воєнторзі купити.

Сьогодні, коли стали відомі деталі щодо диверсантів, в історії виявилося дуже багато суперечностей. Орієнтування небезпечних злочинців не відповідають спійманому нібито диверсанту. Під час прориву української ДРГ, який нібито мав місце бути, росіяни продовжували запускати людей до Криму, але нікого не випускали. Боялися, що озброєні дезертири, які «завалили» колегу, вислизнуть на материк? Три дні не було жодних заяв Сергія Лаврова та МЗС РФ. Росія навіть не скликала раду Безпеки ООН з приводу масованого обстрілу з боку України, що нібито мав місце.

Треба знати, яким чином «диверсант» потрапив до Криму. А інше - вже справа техніки ФСБ. За добу тортур вони з будь-якого туриста виб'ють будь-які свідчення. Можливо, коли він [заарештований волонтер Євген Панов] потрапив до росіян, вони спланували антитерористичну операцію, під час якої завалили і поранили своїх. Загалом, імпровізують по ходу п'єси.

Рейтинг Путіна падає, скарбниця порожніє, приходу валюти в країну немає, перспектив зняття санкцій немає, невдоволення, принаймні, в Криму зростає. Будь-який інформпривід росіяни зараз будуть використовувати для закручування гайок і намагатися вилізти з-під санкцій.

Це дозволить тотально контролювати населення, яке розчарувалося, всіх незадоволених автоматом будуть зараховувати в ряди ворогів Росії і пособників «київської хунти». Росіяни зараз будуть використовувати будь-який інформпривід для нагнітання антиукраїнської істерії та переведення Криму до стану облоги. Це посилить ізоляцію кримчан, дозволить затуманювати розум місцевому населенню та насаджувати міф про те, що «в Україні ще гірше» буде набагато легше.

Треба пам'ятати, що незадовго до цього Роспромнадзор почав масове блокування сайтів, які висвітлюють кримські проблеми. Це ще одне підтвердження того, що невдоволення серед місцевого населення зростає, а гасити його нічим, бо масові силові розгони незадоволених кримчан можуть мати ефект вибуху бомби і стати сигналом для початку протестів у Росії. Військова техніка, дійсно, продовжує заходити в Крим. Напевно, для самозаспокоєння Кремля.

Версії того, що трапилось

Дмитро Тимчук, лідер групи Інформаційний Опір, нардеп

Версія про те, що це були професійні диверсанти з управління розвідки ДРГ, не витримує ніякої критики. Судячи з того, як вони нібито проривалися на територію Криму – спецназ ніколи так не працює, у нього інша тактика та інші завдання.

Те, що зараз починають прив'язувати до цього викраденого громадянина України, який нібито є військовослужбовцем ГУР Міністерства оборони – це жахлива провокація.

Навіщо це робиться? Уявити жертву агресора як самого агресора –це спроба виправдати свої дії. Про справжні мотиви ми поки що можемо тільки здогадуватися. Це ворожіння на кавовій гущі.

Виходячи з того, що на Донбасі спостерігається тривала ескалація, можна зробити висновок, що ці два факти – затримання українця в Криму та заходження нової військової колони в Донбас – можуть бути взаємопов'язані. Можливо, це складові одного плану, і це план тиску на Україну. Путін розуміє, що опинився в ізоляції. При всіх спробах активізувати проросійські сили в Європі питання про зняття санкцій на даний момент у Європи не стоїть, а для російської економіки вони відчутні.

Лілія Шевцова, російський політолог

Я навіть коментувати це не можу, тому що у мене тільки одне слово є для всього цього – «провокація».

Андрій Зубів, російський історик, політолог

Те, що зробив Порошенко, мабуть, правильно. Будь-який президент у разі такого ексцесу зробив би те ж саме, тому що треба виключити всі варіанти, навіть найгірші – і сприятливі, і несприятливі.

По суті, на мій погляд, мова йде про прагнення Росії вийти з Нормандського формату і заявити, що сама Україна вже рік заважала його здійсненню. І домовлятися зовсім інакше. А інакше – це, зрозуміло, на більш вигідних для РФ умовах. В першу чергу, це розрахунок на ті сили в Європі, які готові підтримати Росію, не маючи достатніх аргументів.

І ось, Путін сам дає їм аргументи. Україна веде себе вкрай «агресивно»: то підриває главу «Луганської народної республіки», то засилає диверсійні групи до Криму.

Безумовно, все білими нитками шито, особливо, кримська епопея. Все заздалегідь підготовлено. Тому й російські війська приведені в боєготовність, виведені з казарм. Зрозуміло, що все це якась імітація. Я вчора дивився телебачення. І там [показували, як] розкладені всі ці [вилучені у «диверсантів»] спецзасоби, вибухові пакети, рації, і все це в такому чистому вигляді, який тільки може бути, коли все спеціально підготовлене для демонстрації.

Але я припускаю, що це не тому, що ми на грані війни – воювати і Росія не може, і Україна, за різних причин. Але те, що це спроба виторгувати Кремлю новий формат і зняти санкції – це так. Не на пряму, а через ті європейські сили, які про це давно мріють. Це і націоналісти-антиєвропеїсти, і ліві соціал-демократи іспанські, німецькі, які з незрозумілої для мене причини знову тягнуться до Путіна, напевно, через старовинну солідарність з усім радянським.

Я ж сподіваюся, що Європа не поведеться, і про цей інцидент скоро забудуть, він розсмокчеться. Так мені здається. Тому що він [Путін] не досягне мети, всі сміються над цією провокацією. Але це в мене такий оптимістичний сценарій, а нашу політику визначають люди не дуже далекі, але, при цьому, дуже жорстокі.

Українська позиція

Володимир Огризко, український дипломат

Все це традиційна для Росії, хамська зовнішня політика, яка, на жаль, не змінюється вже впродовж кількох десятиліть. Політика залякування і шантажу. Політика, яка за їхньою логікою передбачає покарання тих, хто є об'єктом їх агресивної уваги.

Тут, як у краплі води, віддзеркалюється все те, що є в Росії. Брехня, цинізм, шантаж, погрози – ось те, що ми зараз побачили в цій ситуації в Криму. Мені здається, дуже точно і дотепно відреагував Держдепартамент США, сказавши, що краще Росії розлучитися з Кримом і на цьому поставити крапку.

Нам в країні потрібно максимально голосно говорити про те, що відбувається. Дивно, що весь цей час тему окупації Криму ми якось не дуже обговорюємо в Радбезі ООН. Як мінімум, не чути особливих дебатів з цього приводу, а це повинно бути, як Отче Наш, щомісячною вправою.

Що стосується загострення на Донбасі – я згоден з риторикою про те, що РФ готується показати «Кузькіну мать» на 24 серпня, до Дня незалежності, і позначити її відповідним чином – щоб ми не святкували цей день, а були зайняті відповіддю на провокації. Те, що РФ стягує до наших кордонів великі колони військової техніки – для будь-якої країни Заходу це була б тривога номер один, всі наявні та можливі збройні формування були б приведені в стан максимальної готовності. А ми на це дивимося, на мою думку, занадто легковажно. Якщо на відстані 100-150 км концентруються ворожі сили – це пряма вказівка, що ми повинні діяти відповідним чином.

Росія стріляє, а ми мовчимо, і всі вважають, що це норма. Думаю, таку норму приймати ми не повинні. Якщо ми будемо тільки говорити про те, що ми «стурбовані», і просити міжнародне співтовариство засудити російські дії, то ці дії будуть продовжені. Нам потрібно, по-перше, діяти у відповідь, по-друге, говорити про те, що відбувається. Росія розуміє тільки силу, інших аргументів вона не розуміє.

Військова сторона конфлікту

Ігор Сутягін, військовий експерт, Лондон

Це подальший творчий розвиток того, що ми бачили на попередніх раундах Мінських переговорів. Якщо ви помічали, кожного разу таке виникало тоді, коли була якась затримка з боку Заходу, небажання розмовляти з Путіним з тієї причини, що немає ніякого прогресу і просто розмовляти немає про що. Тоді поновлювалася така активність, бойові дії на сході України.

Тим самим, Кремль, Путін (я маю на увазі не конкретно Володимира Володимировича, а «колективного Путіна», який править Росією), користувався страхом Заходу мати під боком кровопролиття, щоб надалі цим шантажувати. Мовляв, якщо ви не хочете з нами розмовляти, буде кров. Тому говоріть з нами.

Так сталося, коли вперше Меркель та Олланд ще у 2014-му, перед першим Мінськом, відмовилися зустрічатися з Путіним в Алма-Аті. Наслідком цього був величезний спалах насильства на сході України, і західні лідери були змушені говорити з Путіним – таким чином відбувся перший Мінськ. Другі переговори супроводжувалися рівно тими ж самими подіями. Спалах насильства змушував західних політиків йти на якісь поступки заради того, щоб припинити насильство. І ось ми маємо, що маємо.

Зараз ситуація вивернута навиворіт. Необхідно політичне рішення. Тому що наближається період, коли ці самі «лугандони» збираються проводити вибори. Потрібно домогтися від Західної сторони тиску на Україну, щоб змусити її ці вибори прийняти, прийняти легалізацію цих самих республік. Насильством в цій ситуації ризикувати небезпечно, тому що це обернеться насильством проти самої РФ. Тому Путін шантажує навпаки: тепер не він просить, щоб до нього приїхали поговорити, як було в Алма-Аті. Тепер він зрозумів, що ми вийшли на політичну складову, і шантажує відмовою розмовляти, щоб видавити нове коло поступок з боку Заходу. Путін перебуває в очікуванні того, що тепер його будуть просити поговорити, і він прийде на переговори в кращому положенні, в положенні ображеної невинності: мовляв, на мене нападають, говоріть зі мною, я готовий це проковтнути, але зрозуміло, що це буде дорого коштувати.

Є і другий шар. Треба згадати радянську історію. В ній було, щонайменше, два таких епізоди. У 1925 році на радянську прикордонну заставу на радянсько-польському кордоні напала банда (такі банди, що діяли на території Польщі п'ять років). Прикордонна застава була розгромлена, і, здається, один прикордонник був убитий. Але так вийшло, що ця банда залишила якісь очевидні сліди, і Дзержинський, який на той час ще керував органами безпеки, встановив, що банда була не польська – вона була сформована і укомплектована працівниками розвідки Червоної армії. Це була жорстока провокація, щоб дати привід радянському уряду вжити жорстких заходів проти Польщі.

Через 14 років, 26 листопада 1939 року, на інший прикордонній заставі, радянсько-фінській, село Майніла було обстріляне гарматами, що стало причиною для початку радянсько-фінської війни. А кількома місяцями до того, 30 серпня, радіостанція в німецькому містечку Гляйвиц була атакована нібито польськими військовослужбовцями, які в підсумку виявилися німецькими злочинцями, переодягненими у польську форму. Гляйвіц послужив приводом для початку війни німецько-польської та Другої світової війни. Ця паралель неминуче спливає, якщо ви прочитаєте заяви деяких діячів.

Вчора подібне вже прозвучало. Мовляв, «ми ж не воюємо з Україною, та й Україна на нас не нападає», а отже, те, що сталося – напад терористів. А це означає, що РФ, як будь-яка інша країна, має право нанести удари по базах терористів, які перебувають в Україні.

Роман Синіцин, волонтер організації Народний тил, який регулярно буває на Донбасі

Паралельно з тим, що відбувається в Криму, помічена активність на Донбасі. Туди зайшло багато техніки і палива в двадцятикілометрову зону від лінії розмежування – БМП, танки. Протягом минулого тижня вони заходили кожного дня.

Минулого року у серпні була майже аналогічна ситуація – всі чекали і готувалися. Чого чекати зараз, невідомо. Те, що вони нападуть, і їжаку зрозуміло. Питання – коли, через три години чи через три роки.

Все це затівалося для того, щоб Україна перестала існувати як держава. Те, що Росії є сенс наступати – безперечно. Питання – коли. Я думаю, що у них вистачає ресурсів грати в довгу і поступово розхитувати все зсередини, плюс – робити такі провокації, як з Кримом. Це як шоу для наших західних партнерів.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: