27 травня 2017, субота

Російсько-турецька. Перемоги сирійських курдів наближають регіон до великої війни

коментувати
Російський десантний корабель

Російський десантний корабель "Цезарь Кунников" поки може проходити через Босфор без бою

Логіка конфлікту змушує Ердогана ввести війська в Сирію, а Путіна – нанести удар по ним

«У разі турецького вторгнення буде російська відповідь»

«Ніхто не має права обмежити право Туреччини на самооборону від терористичних атак, в тому числі – за межами її кордонів», – заявив президент Реджеп Таїп Ердоган після нещодавнього теракту в Анкарі, який забрав життя майже 30 осіб. Незважаючи на те, що відповідальність за вибух взяло на себе радикальне крило Курдської робочої партії (КРП), що базується в самій Туреччині, уряд цієї країни звинуватив у масовому вбивстві сирійських курдів, хоча ті й заперечують свою причетність. Таким чином Анкара прямо оголосила про намір скористатися «правом на самооборону», вдаривши саме по сирійських, а не по турецьких курдах, причому «за межами своїх кордонів», тобто в самій Сирії.

Реакція на ці заяви прийшла майже миттєво, причому навіть не з Сирії, а з Москви, яка активно допомагає Загонам народної самооборони (ЗНС) – армії сирійських курдів. Офіційний представник ЗНС у Росії Роді Осман повідомив всім, хто цікавиться, що курди сприймають цю загрозу «дуже серйозно» і додав: «Росія відповість на вторгнення [в Сирію]. Справа не тільки в курдах, але і в захисті територіальної цілісності та суверенітету цієї країни». Офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова в цілому підтримала цю позицію, назвавши можливе введення військ протизаконним.

Якщо очистити виступи турецьких, курдських і російських представників від дипломатичного лушпиння, то виходить ось що: Анкара загрожує наступом на сирійських курдів, а Москва обіцяє відповісти на це ударами по наступаючих. Ясніше за всіх у цьому сенсі висловився колишній голова ФСБ Микола Ковальов, який сказав, що російська авіація почне бомбити турецькі війська, якщо вони вторгнуться до Сирії. А це і є – справжня російсько-турецька війна.

У рішучості сторін та їхній готовності до застосування крайніх заходів сумніватися зараз не доводиться. І в Туреччини, і в Росії натурально сверблять руки зчепитися в сутичці, і причин тому цілий набір.

Турецький інтерес

Всього кілька років тому Анкара підтримувала тісні контакти з Єрусалимом, активно розвивала відносини з Вашингтоном, Брюсселем, Тегераном і Москвою, зуміла укласти перемир'я з КРП, а Реджеп Таїп Ердоган і Башар Асад з сім'ями разом відпочивали на морі. Зараз від цього всього залишилися лише спогади – турецький лідер через різні причини посварився практично з усіма колишніми друзями.

Ердоган опинився в дуже непростій ситуації: на південному сході Туреччини набирає силу повстання курдів, в Сирії союзні Анкарі повстанці зазнають поразки за поразкою, а курди з американською та російською допомогою потихеньку вибудовують вздовж усього турецько-сирійського кордону власну державу.

Остання обставина є абсолютно неприйнятною для Анкари. І ось у чому річ: якщо ЗНС зуміє взяти під свій контроль стокілометрову ділянку кордону, яка все ще залишається під контролем повстанців і Ісламської держави, Туреччина просто фізично виявиться відрізаною від вкрай важливого для неї Близькосхідного регіону. Єдиним її сусідом на півдні буде вкрай ворожа курдська автономія (або навіть держава), на південному сході будуть ті самі курди, тільки іракські, а також Іран, з яким Ердоган посварився дощенту.

Для Туреччини така ситуація несе ще одну потенційну небезпеку: поява поряд з іракським ще й сирійського Курдистану майже неминуче надихне її власних курдів на створення і турецького. КРП, власне, вже зараз активно працює саме в цьому напрямку.

Поява єдиного курдського утворення в Сирії стала б не тільки геополітичною катастрофою для Туреччини, але і справжньою особистою трагедією для Ердогана. Він ніколи не приховував своїх амбіцій стати новим султаном всередині країни і лідером всього ісламського світу – за її межами. Зараз же ця мрія опинилася на краю прірви: Туреччина може бути ізольованою від того регіону, лідером якого збирався стати Ердоган, а низка зовнішньополітичних провалів поставить хрест і на султанських амбіціях.

За цих умов для Ердогана залишається лише один реалістичний спосіб врятувати ситуацію: ввести війська на північ Сирії. По-перше, це не дозволить двом половинкам курдської протодержави з'єднатися в єдине ціле. По-друге, це відкриє заблоковані курдами та сирійською урядовою армією шляхи постачання протурецьких повстанців, які опинилися в абсолютно відчайдушній воєнній ситуації. Повстання отримає шанси на виживання, яких під російськими бомбардуваннями у нього майже не залишилося.

Інтерес Росії

Після історії зі збитим Су-24, сприйнятої Володимиром Путіним як особиста образа, зрада і «удар у спину», Кремль, зрозуміло, не збирається залишати жодних шансів ні підтримуваному Туреччиною повстанню, ні, тим більше, особисто Ердогану. Фактично, головним завданням зовнішньої політики РФ у цьому регіоні стала особиста помста російського президента турецькому. І зараз для реалізації цього завдання майже все готово.

Російська авіація абсолютно відкрито прикриває з повітря операції сирійських курдів, їм дозволили відкрити в Москві офіційне представництво, РФ допомагає їм зброєю і боєприпасами. Між сирійською урядовою армією та ЗНС діє негласний, але абсолютно очевидний союз. Найімовірніше, він заснований на тому, що Башар Асад пообіцяв курдам найширшу автономію у складі Сирії після завершення війни. Офіційної інформації щодо цього, правда, немає, але за зразок може бути прийнята іракська модель, у межах якої Курдистан входить до складу лише номінально, а насправді є незалежною державою.

Останнє перемир'я, укладене при діяльній участі Москви, дозволяє сторонам конфлікту продовжувати бойові дії проти Ісламської держави та «Фронту аль-Нусра» – радикальних ісламістських угруповань, що поки тримають під своїм контролем той самий стокілометровий відрізок кордону, який розділяє два курдських анклави. Таким чином, навіть перемир'я не повинно перешкодити курдам реалізувати свою головну мрію, яка одночасно є найстрашнішим кошмаром Ердогана. За задумом Кремля, ніщо не повинно завадити виконанню цього плану, тому звідти і звучать настільки жорсткі застереження від початку турецького вторгнення.

Втім, навіть введення турецьких військ Москва, мабуть, розраховує обернути собі на користь. Знищення літака, що пролетів над територією Туреччини, розв'язує руки Путіну: він відчуває за собою право бомбити турецькі війська, що зайшли на територію Сирії. Немає ніяких сумнівів, що він з величезною радістю віддасть відповідний наказ, щоб зрівняти рахунок вбитих у своїй грі проти Ердогана.

Інтерес Заходу

Рішучості Кремлю, безумовно додає і те, що НАТО, відмінно розуміючи, до чого справа йде, у дедалі більш імовірний конфлікт втручатися не збирається. Голова МЗС Люксембурга Жан Ассельборн, представляючи НАТО, офіційно оголосив, що у разі збройної ескалації» (читай – війни між РФ і Туреччиною, альянс заступатися за Анкару не буде, якщо тільки Росія не почне пряму агресію. А оскільки Москва вводити війська в Туреччину явно не збирається, НАТО вмиває руки – «розбирайтеся самі».

Без підтримки з боку альянсу Ердогану буде дещо складніше провести успішну операцію на півночі Сирії, але все одно – цілком до снаги. Турецька армія у всіх компонентах перевершує об'єднані сили курдів і сирійських урядових військ. Не без проблем, але вона швидко розітне курдів, пробивши коридор до повстанців. Російська авіація і засоби ППО можуть стати певною перешкодою, але і в цьому компоненті на боці Туреччини відчутна перевага.

Таким чином на путінське «Ну що, слабо в Сирію війська відправити?» Ердоган може відповісти: «Ні, не слабо». І відправить же: у нього на карту поставлено не тільки майбутнє країни, але і вища цінність – його власна кар'єра. Для її порятунку всі засоби хороші. Проблема тільки в тому, що те ж саме можна сказати і про Путіна, для якого питання власного політичного виживання завжди було на першому місці. Опцію «поразка в сирійській війні» він навіть не розглядає. Можливо, саме тому в пресі стали з'являтися цікаві «витоки» з Кремля, згідно з якими, для захисту своїх військ у Сирії РФ готова застосувати тактичну ядерну зброю. Мабуть, мова йде про загрозу удару по турецькому угрупованню, що вдерлося в Сирію .

А ось це вже зовсім серйозно. Якщо внаслідок російського ядерного удару на той світ вирушать тисячі турецьких військових, НАТО буде вкрай непросто зробити вигляд, що ця ситуація альянсу не стосується. Втручатися все-таки доведеться. І наслідки можуть бути абсолютно непередбачуваними.

Оскільки на Заході ніхто не бажає доводити ситуацію до останнього ступеня божевілля, Вашингтон і Брюссель з усіх сил намагаються вгамувати джигітів, які не на жарт розійшлися. Зокрема, американці категорично відмовилися виконувати вимогу Ердогана, який оголосив, що США мають вибрати: або вони союзники «терористам» із ЗНС, або своїм партнерам по НАТО, тобто Туреччини. Більш того, Вашингтон і Париж закликали Анкару припинити артилерійські обстріли курдських формувань, які і донині вважаються найбільш ефективним противником Ісламської держави.

Тут, правда, треба відзначити, що і до курдів у американців і європейців є ціла низка вимог, головна з яких – припинити спроби поєднати два своїх анклави, щоб не провокувати Ердогана на вторгнення зі всіма неприємними наслідками, що з нього випливають.

Одночасно з цим Німеччина, Франція, Великобританія окремо, ЄС і НАТО в цілому все наполегливіше вимагають, щоб Росія припинила бомбардування повстанців, які з останніх сил відбиваються від сирійської армії і курдів.

Поки, втім, умовляння Заходу діють не надто добре. Туреччина гучно звинувачує весь світ, включно зі США, ООН і ЄС у зраді сирійського народу, курди тихою сапою захоплюють місто за містом, а Росія бомбардує всіх тих, хто заважає ЗНС.

Можливо, ситуацію зможе заморозити досягнута домовленість про тимчасове припинення ворожих дій у Сирії, що набирає чинності 27 лютого. Проте, за оцінками переважної більшості фахівців, надій на це зовсім небагато. В нинішніх умовах майже неможливо примирити бажання сирійських курдів отримати власне безперервне національне утворення (автономію або державу) з рішучістю Анкари не допустити цього.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: