10 грудня 2016, субота

Росія з'їхала з котушок. Співак-далекобійник про американських "ватників" і його війну з Путіним

Далекобійник, котрий прославився піснями про Путіна і заробив на своїх
Vadim Dubovsky via Facebook

Далекобійник, котрий прославився піснями про Путіна і заробив на своїх "хітах" $2 тис., які відправив українським військовим на Донбас

Колишній житель Донбасу, американець Вадим Дубовський – можливо, єдиний у світі далекобійник, який може похвалитися десятками тисяч шанувальників. Шофер, який за кермом співає про Путіна і Кримнаш, розмовляв з НВ про політику і американських росіян

Вадим Дубовський, котрий родом з Донецька і сьогодні живе в Чикаго – напевно, єдиний на пострадянському просторі далекобійник, якого знають в обличчя і по імені десятки тисяч людей. Інтернет-аудиторія запам'ятала Дубовського як далекобійника, що співає.

У червні 2014-го, коли Росія анексувала Крим і почала підігрівати схожі процеси на Донбасі, далекобійник з Чикаго Дубовський записав свою першу "політичну" пісню – Гімн антирашистів. Прямо в кабіні свого трака, під час робочої поїздки, Дубовський заспівав про російського президента Володимира Путіна, поклавши власний текст на музику гімну СРСР, і виклав ролик на YouTube. Основою для "хіта" стала пісенька Путін – х**ло, що набувала тоді популярності.  Такий ремікс, пояснює Дубовський, він зробив, щоб "потролити вату".

У його репертуарі, крім політичної сатири, є й українські народні пісні. Розсікаючи на фурі по американських трасах, він переспівав Ой не стелися, хрещатий барвінку, Ніч яка місячна, Два кольори та багато іншого. Сьогодні YouTube-канал співака-далекобійника має більше 20 тис. підписників, його пісні збирають по півмільйона переглядів.

Дубовський народився в Донецьку, закінчив Київську консерваторію і працював колись у національній хоровій капелі Думка. Сьогодні він водій фур в Америці, пише сатиричні пісні про Росію, Путіна, збитий турками Су-24, російських ГРУшників і українського прем'єра Арсенія Яценюка, якого охрестив Орлиним Арсенієм. Гроші, зароблені завдяки рекламі на його каналі в YouTube, він передає бійцям АТО.

П'ять днів тому Дубовський виклав у Мережу свій останній музичний шедевр, Початок кінця Кримнаша. Він про відключення світла на півострові, про те, як "у Криму кожен вечір рятують від темряви народ", про те, що "там кожен боїться одного разу звихнутися від спраги".

Які погрози лунають на адресу Дубовського від "ватників", яких він тролить, і чому жителі Російської Федерації не розуміють очевидних для решти світу речей, Дубовський розповів в інтерв'ю НВ.

- Як до вас узагалі прийшла ідея співати за кермом фури?

- Я все життя співав як професійний співак, закінчив консерваторію. Стало цікаво, як я звучу, через стільки років. Записав себе на смартфон. Це була Арія Князя Ігоря. Спочатку мені здалося, що кабіна трака – маленьке приміщення для мого голосу. А потім зрозумів, що все прийнятно, виправив деякі похибки. Мені здалося це цікавим. Дозволяло проводити час у дорозі. До цього я, переважно, слухав у дорозі аудіокниги. За час водійської роботи я їх дуже багато переслухав. Але в пізній час починає хилити до сну – вимикаєш аудіо і починаєш співати.

Коли вперше виклав свої записи в мережу, ще не було ніякої війни. Отримав десяток компліментів від колишніх однокурсників. Все було, як жарт.

- Коли записували пісню про Путіна, не припускали, що вона вам принесе таку популярність?

- Ні. Я сумнівався, чи викладати це взагалі на YouTube. Не кожен день я вимовляю такі слова, взагалі-то. Але після того як Андрій Дещиця [в той час в. о. міністра закордонних справ України] заспівав цю пісню, коли це слово стало прізвиськом для президента РФ – зараз уже всі діти про це знають – моя дружина сказала: "Та чому ти комплексуєш? Ну-бо, викладай".

Я заспівав, виклав у мережу, почав поширювати в соцмережах на своїх сторінках, у групах. Виклав у п'ятницю, і відразу з'явилася тисяча, потім півтори тисячі переглядів. Коли прокинувся в понеділок, набігло близько 20 тис. Коли приїхав у той же день на роботу, було близько 100 тис. До вечора, поки доїхав до свого першого місця призначення, було 180 тис.



- Як ви вибираєте тему? Тексти самі складаєте?

- Вибираю просто. Ввів "санкції" в Googlе – і все, це прекрасна тема. Слова складаю сам. Потім беру радянську пісню і намагаюся її обіграти. Часу в мене достатньо. Припустімо, їду з Чикаго до Клівленда на вантажівці – це більше шести годин у дорозі. За одну зміну можна придумати щось. Я пробував писати за столом, але за столом не виходить. Тільки в дорозі.

- Ви монетизували свій канал, а зароблені гроші віддаєте на потреби бійців АТО. Скільки вдалося зібрати?

- Спочатку взагалі не уявляв, що таке монетизація і навіщо це треба. Були записи, які набирали багато переглядів, близько 200 тис., але це були інші пісні, розважальні. Коли почав співати про політику, з'явилися десятки, сотні тисяч переглядів, у коментарях мені давали поради щодо монетизації. Подумав, напевно, якось неетично заробляти на таких піснях. Але мені сказали: нічого неетичного немає, якщо будеш ці гроші віддавати на благородні цілі. Зараз завдяки пісням я вже отримав близько $2 тис. Усі перерахував на потреби Збройних сил України та допомогу пораненим бійцям АТО.

- Які з пісень набрали найбільше переглядів і заробили найбільше грошей?

- Я скажу тобі, Русь (в оригіналі – Я люблю тебя, жизнь на вірші Едуарда Колмановського), наприклад, набрала вже 462 тис. переглядів за рік. Гімн Антирашистів – більше 354 тис. переглядів, Новий гімн Москви – 447 тис. переглядів.

Цікава історія з піснею Орлиний Арсеній про українського прем'єра Арсенія Яценюка. Один час адміністрація YouTube з невідомої мені причини відключила там монетизацію. Якісь неясні питання в зв'язку з авторським правом. За перші кілька днів я отримав за неї десь $56, а потім вона різко перестала бути в списку тих, що отримують дохід.

- Під вашими відео маса злісних коментарів від росіян і проросійськи налаштованих користувачів. Вам пишуть гнівні листи?

- Постійно. Це погрози фізичної розправи. З періодичністю два рази на тиждень, зазвичай. Мовляв, готуйся, ми виїхали, ми прийдемо. Спочатку побоювався трохи. Але потім зважив усе, подумав критично: та хто я такий, щоб мене шукали?

Люди, живучи в Америці десятиліттями, не потрудилися вивчити англійську мову, сидять на державних програмах і соціальній допомозі. Вони встановлюють собі тарілки з Russia Today і звідти черпають інформацію

Я звичайний хуліган. Інтернет-хуліган, який став на ту сторону, на яку вважав за потрібне. Я не герой, не народний артист, як іноді мені кажуть. У мене є маса шанувальників, які пишуть, дякують за громадянську позицію. Це позиція нормальної людини, яка живе в XXI столітті, має доступ до ЗМІ і бачить, на що перетворюється Росія.

Це ж не в один день сталося, все до цього йшло роками. Ці антиукраїнські настрої, великодержавний російський шовінізм та інше. Десь з середини першого десятиліття 2000-х до цього йшло. Абсолютно хамське ставлення росіян до Європи, до українців, до інших.

Я просто висловлюю свою позицію і ніякого геройства в цьому не вбачаю. Ніякого патріотизму теж. В моєму розумінні, патріот – це той, який з автоматом в руках або в танку на передовій у Донбасі.

Мені багато пишуть, що я зрадник. Я – звичайний обиватель, який поїхав туди, де йому краще. Не приховую цього абсолютно. Я живу у вільній країні, у вільному суспільстві. Ні на чиєму утриманні ми тут не перебуваємо, ніякий Держдеп нам не доплачує за те, щоб я записував такі відео.

- А як ви вирішили переїхати в Америку?

- У мене два дипломи про вищу освіту. Педінститут імені Горького, як він тоді називався [нині – Національний педагогічний університет імені Драгоманова в Києві], а потім – Київська консерваторія, навчався на вечірньому, бо працював у капелі Думка.

У мене не було мети стати оперним співаком, хоча були і можливості, і дані. Для мене було важливо мати шматок хліба. Ми, працюючи у цій національній капелі Думка, не отримували зарплату за три-чотири місяці. Я бачив, що наша діяльність була не так важлива для тієї кучмівської України. Не до часу була. Я зрозумів, що таке життя мене не влаштовує. Я вважав себе класним фахівцем, але це в Україні було нікому не потрібно.

Ми багато гастролювали. Я об'їздив всю Західну Європу, багато разів бував у Франції, в Англії, в Іспанії, на Сицилії. Але нам платили за це копійки. Добові – $10, $15, у кращому разі $25. На ці гроші на оптовому ринку Петрівка ми купували ковбасу, консерви, і так, у сухом'ятку, їздили тижнями, бувало, місяцями, в автобусі. Я зрозумів, що не хочу звикати до такого.

Але я не вважаю свій переїзд зрадою.

- Коли ви були в Україні востаннє?

- У лютому 2013-го, коли забирав в Америку свою маму. Я один син, у 2010-му у мене помер вітчим. У тому ж році я отримав американське громадянство і мав право викликати сюди рідних і близьких на возз'єднання сім'ї. Зараз мама живе за п'ять хвилин від мене в окремій квартирі.

- Росіяни зараз завзято критикують Америку: засланці Держдепу, в усьому винен Обама... Як на це реагують самі американці?

- З приводу Росії – звичайно, всі в Америці бачать і знають, що це країна, яка раптово з'їхала з котушок десь після зимової Олімпіади в Сочі. Але тут, знаєте, є і своя "вата". У тому числі англомовні американці, які підтримують соціалістичні ідеї, наприклад. Частина професури у вузах, які задля популярності серед студентів оголошують себе противниками уряду. Але це завжди і скрізь було. Це якісь одиниці, 2-3%.

Переважна частина американців, звісно, роблять свою справу, і те, що відбувається в світі, їх не сильно хвилює. Більше цікавлять ціни на пальне, або якісь природні катаклізми, які можуть вплинути на життя.

- З українцями і росіянами в Америці спілкуєтеся? Яких вони поглядів дотримуються?

- Зрозуміло. Українці в більшості своїй поділяють мої антипутінські погляди. Але серед росіян є і ті, хто навіть тут підтримує Путіна. Вони проводили свої акції – і в Канаді, і в Америці, просили українських "карателів" не вбивати на Донбасі дітей, ну і таке інше. Є й такі. Це люди, які, живучи тут десятиліттями, не потрудилися вивчити англійську мову, сидять на державних програмах і соціальній допомозі. Вони встановлюють собі тарілки з Russia Today і звідти черпають інформацію. Таких навалом.

- В Україні у вас залишилися друзі, родичі?

- Так, ми спілкуємося. Були й такі, хто підтримує Путіна, з ними довелося розірвати відносини. Але більшість, звичайно, прихильники України.

- Ви сам з Донецька?

- Так, я жив там до 12 років. Потім мої батьки переїхали в Ростовську область, це було пов'язано з труднощами влаштуватися на роботу, вони були лікарями. Я жив там півтора року, поки батьки не вирішили переїхати до Києва. Мені було 14.

- Що ви думаєте зараз про Донецьк? Як і коли закінчиться там війна?

- Важко прогнозувати. Знаєте, як кажуть, де тонко – там і рветься.

Ми завжди говоримо про німецьку якість. Так ось про російську якість теж можна говорити багато. Ви ж знаєте всі ці анекдоти. Так от всі ці історії – падіння вертольотів, літаків на чужу територію – це все невипадково. Той же Крим – він нібито вже півтора року ніби не наш, але росіяни і там не подбали. І ось знову там рветься.

Але чим гірше для них, тим краще для всього нормального світу.

Мої родичі, які живуть десь на Камчатці, в Калужжі, вони вважають, що ми, хохли, зрадники, які зрадили слов'янський світ і пішли за печеньки до америкосів

Я сподіваюся, що Росія вже відчуває сильні економічні труднощі. Я сподіваюся, що я доживу до того моменту, коли Росія залишить у спокої Донбас, піде звідти остаточно і безповоротно, і українцям доведеться там все відновлювати і відбудовувати. Було втрачено шанс, коли Гіркін ішов зі Слов'янська в Донецьк, треба було йому тоді перекрити дорогу. Але зрозуміло, тоді ще не було такої сильної української армії. Дай Боже, щоб скоріше РФ залишила Україну в спокої. І сподіваюся, Крим повернеться в юрисдикцію України.

- Як ви ставитеся до відключення світла в Криму?

- Дуже позитивно. Ніякої жалості до тих, хто там зараз. Ті, хто за Україну, теж підтримують ці акції. Ті, кому дуже погано, нехай евакуюються туди, на велику землю, в Росію. Їх там, напевно, дуже чекають. У Тамбовській, Курській, Вологодській областях, у селах. Ось тих, колишніх військових пенсіонерів з Криму, які після 25 років вислуги осіли, як вони вважали, в російському Криму, і за два тижні його перекроїли. Нехай посьорбають те, що самі заварили. Вони отримають те, що заслужили. Росія хотіла мати в Криму безкоштовні військові бази. Вони ж домовлялися про оренду. Але за все це треба було платити. А не хотілося. Хотілося взяти так, за два тижні поділили і все. Тепер нехай усвідомлять, в яку країну потрапили, в яку країну прагнули. У свою "рідну гавань".



- Зараз у Росії далекобійники протестують проти поборів на місцевих дорогах. Чи спілкувалися ви з колегами з цього приводу? Що кажуть?

- Мої колеги дивляться з цікавістю, що ж там може бути і яким буде розвиток подій. У мене є знайомі литовці, теж налаштовані антипутінськи. Американці, може, нічого особливо не знають. До мене, до речі, зверталися російські далекобійники за консультацією – які збори справляються тут, у США. Запитували про систему оподаткування. Я їм відповідав, що тут питання не стоїть так гостро. Але я не можу відповісти на нього компетентно, тому що я не власник трака, а лише найманий працівник.

- Ви у своїх інтерв'ю неодноразово казали, що вважаєте Путіна особистим ворогом. Як з цим ворогом боротися?

- Ну конкретно я йому протидію, як можу. Намагаюся будь-яким способом опустити його авторитет, принизити і образити. Показати, що ця людина не гідна бути на чолі країни. Це жандарм, ГБшник, сексот. Це людина, яка вихована в радянських традиціях.

Всі ми в моєму поколінні колись були піонерами, комсомольцями, вступали в партію. Але ми всі потім пройшли через ту ж перебудову. Я, наприклад, у 1989 році, коли приїхав в НДР, за півроку до того, як впала Берлінська стіна, я зрозумів, що всіх нас нахабно дурили. Що все це було брехнею в ім'я солодкого життя Кремля.

Путін приніс своєю політикою тільки зло. Скільки дітей сиріт в Україні, скільки інвалідів – молодих хлопців без рук, без ніг. Він обвалив економіку України. Це торкнулося всіх і кожного.

- А що ви думаєте про українську владу зараз? Про її дії?

- Тут моя точка зору буде некомпетентною. Треба там жити, щоб розуміти, що відбувається. Коли я там жив, я розумів, хто такий Кучма, до чого все йде. Зараз мені важко судити. Але я думаю, що будь-який уряд в таких умовах зіткнувся б з якимись труднощами і, можливо, не зміг би вирішити все так, як хотілося б.

Зараз я у своїх пародіях співаю тільки про українсько-російські відносини, про агресію Росії. Тобто, про очевидні речі. Не треба бути надто розумним, щоб збагнути, що агресія існує. Що без російської участі там не може бути ось вже більше року так багато зброї, військових. Ясно, що вони прибувають через дірявий кордон, який порушила сусідня держава. Це з огляду на політичні, економічні, ще якісь причини не називається війною. Але це агресія. Хай локальна, але агресія Росії проти України. Це речі очевидні. Тому я співаю і про заблуд-десантників, і про ГРУшників Єрофєєва і Александрова – весь світ це знає і бачить. Весь світ бачить, хто збив малайзійський Боїнг.

- Чому ж усім очевидно, а самій Росії – ні? Чому рейтинг Путіна все ще росте?

- Мені це легко зрозуміти, як людині, яка народилася і виросла в країні, де 99,9% людей були впевнені в тому, що американський імперіалізм – ворог Радянського Союзу, що у нас в СРСР найщасливіше дитинство і найкраща країна. Ми пережили на собі цю силу впливу пропаганди.

У Росії відбувається відкат назад, калька з Совка. У всьому. Посилення владної вертикалі, відтиснуті телеканали. Зараз відбувається те, що відбувалося протягом 70 років у СРСР. "Ми найкращі, ми самі правильні". Мої родичі, які живуть десь на Камчатці, в Калужье, вважають, що ми, хохли – зрадники, які зрадили слов'янський світ і пішли за печеньки до америкосів.

Люди просто не бачили іншого. Вони не розуміють, що таке земна куля, як можна жити по-іншому на цій планеті, і що на ній вже живе багато нормальних, розвинених країн.

- Скільки часу знадобиться Україні, щоб стати нормальною, розвиненою європейською країною?

- Якби зараз вся агресія відразу припинилася, якби у Москві стався переворот і демократичні сили захопили владу, провели б якісь вибори, що, в принципі, нереально... Ну або, хоча б, якби світове співтовариство примусило Росію припинити зазіхання на Україну... Тоді б Україні, я думаю, ще років зо три довелося б зализувати рани після війни. А потім прогрес був би, дійсно, явним. До десятка років – і Україна могла б стати врівень з такими країнами, як, наприклад, Польща у 1990-х роках. Прийти до того рівня, з якого Польща взяла курс на возз'єднання з Європою. Щоб до нього дійти, думаю, знадобиться не менше 10 років.

- Як ви думаєте, чи може історія зі збитим Туреччиною російським літаком призвести до великої війни?

- Не хотілося б у це, звичайно, вірити. Але від такої країни, як Росія, можна очікувати всього, що завгодно.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: