28 квiтня 2017, п'ятниця

Рефат Чубаров розповів НВ свою версію окупації Криму

коментувати
Найскладнішим у перші тижні окупації для голови Меджлісу було утримати від необдуманих дій кримськотатарську молодь
Фото: Наталія Кравчук, НВ

Найскладнішим у перші тижні окупації для голови Меджлісу було утримати від необдуманих дій кримськотатарську молодь

Глава Меджлісу кримськотатарського народу розповідає дві історії - свого життя і свою версію окупації півострова

Для обіду Рефат Чубаров, голова Меджлісу і президент Всесвітнього конгресу кримських татар, обирає Крим. Правда, не півострів, окупований Росією, а ресторан кримськотатарської кухні в центрі Києва. В кількох кроках від закладу знаходиться щось подібне до офісу Меджлісу в столиці. Тому Чубаров в ресторані — частий гість.

— А обід точно оплачує редакція, а не ти? А то я можу розмахнутися,— з посмішкою попереджає він.

Я переконую його, що обід в досить демократичному закладі Крим редакція здатна оплатити. Тим не менше ми обмежуємося замовленням двох порцій мантів. Тієї ж миті офіціант, навіть не питаючи, приносить нам кави по‑східному — традиційний напій для початку бесіди в будь-якому будинку кримських татар.

Чубаров зараз без перебільшення головний представник свого народу — і за посадою, і за ступенем впливу. Раніше він був депутатом Верховної ради чотирьох скликань, заступником і правою рукою Мустафи Джемільова, духовного лідера кримських татар.

Йому довелося керувати Меджлісом у найскладніші місяці — відразу після окупації Криму. А в липні минулого року Чубарову і Джемільову заборонили в'їзд на півострів строком на п'ять років. Прямо на кордоні призначена російськими властями прокурор Криму Наталія Поклонська зачитала йому попередження, що його діяльність за законами РФ трактується як екстремістська.


Рефат Чубаров во время митинга на Майдане незалежности, который прошел в память о депортации крымских татар
Рефат Чубаров під час мітингу на Майдані Незалежності, який пройшов у пам'ять про депортацію кримських татар


Слідом за цим Чубаров вже готувався до арешту, але його не було. "Кажуть, нова кримська влада досі жалкує, що тоді не заарештувала",— задумливо посміхається він.

На відміну від багатьох кримських татар, які повернулися на півострів на початку 90‑х, Чубаров живе там довше. В кінці 60‑х на хвилі критики культу Сталіна радянська влада вирішила переселити до Криму кілька десятків кримськотатарських сімей. “Відбирали людей без вищої освіти,— розповідає Чубаров.— Розселяли по одній-дві сім'ї на село в степових, малопривабливих районах півострова".

Його сім'я, яку раніше переселили в Узбекістан, виявилася саме в такій групі.

Ще один випадок везіння стався з Чубаровим в 1970‑х: він вступив до Московського історико-архівного інституту. У ті роки кримському татаринові отримати вищу освіту було складно, а хлопчині з сільської школи з благенькою освітою — і поготів.

— Мені допоміг вчитель історії. Він був, як тоді казали, з дисидентських,— розповідає Чубаров.— Далі для таких хлопців, як я, шлях до університету був один — відслужити в армії і вступити в партію. Останнє викликало особливу огиду, але іншого виходу не було.

Після навчання головною метою стало повернутися в Крим. Але навіть з довідкою про розподіл у сімферопольський архів випускник столичного вузу отримав тверду відмову. “Ви ж кримський татарин,— прямо заявив йому керівник Кримського обласного архіву.— Вас ніколи не затвердять на роботу в Криму, навіть не сподівайтеся".

Найскладнішим у перші тижні окупації для голови Меджлісу було утримати від необдуманих дій кримськотатарську молодь

З решти пропозицій Чубаров вибрав Ригу. Там він швидко зробив кар'єру і став директором Центрального державного архіву міста.

— Вас життя все далі відводило від кримськотатарського руху, а що повернуло? — цікавлюся я.

— Як не дивно, латиші,— посміхається Чубаров.

Наприкінці липня 1987 року він був у відпустці у батьків в Криму. У ці дні на Червоній площі в Москві пройшла перша масштабна акція протесту кримських татар. А коли він повернувся до Риги, в перший робочий день у його кабінеті з самого ранку зібрались завідуючі відділами з одним питанням: "Директор, як там, на Красній площі?" В боротьбі кримських татар ці люди бачили продовження своєї боротьби за суверенітет Латвії. Чубаров чесно сказав, що на Червоній площі не був, і колеги, не кажучи ні слова, розвернулися і вийшли з кабінету.

"В ту мить я особливо гостро відчув сором за те, що не включений у кримськотатарський національний рух",— згадує Чубаров.

Вже через рік він не тільки влився в національний рух, але і став членом Держкомісії з проблем кримськотатарського народу при Раді міністрів СРСР.

— Найважчим у поверненні кримських татар була реакція мешканців півострова в той час,— зізнається Чубаров.

Він згадує, як у чергових переговорах з жителями села, куди збиралися повертатися кримські татари, він намагався пояснити, чому його народу важливо жити разом і компактно. Адже це дозволяє відкрити свою школу, зберегти рідну мову.

“Навіщо вам потрібні ці школа і мова? Ось нам українська школа даром не потрібна, без неї проживемо!" — на російсько-українському суржику, дуже емоційно говорила йому одна з місцевих мешканок.

"Тоді я зрозумів, що аргументи про культуру і духовность, що працюють у Латвії, тут не чути, і треба шукати інші",— розповідає Чубаров.

Тепер, через рік після окупації Криму, Чубаров зізнається, що в насильницьке його приєднання до Росії не вірив до останнього. Меджліс розраховував на сценарій Абхазії, і, тільки прочитавши новину про підготовку Георгіївського залу Кремля до оголошення результатів референдуму по Криму, Чубаров зрозумів: півострів дійсно приєднають до Росії.

Найскладнішим у перші тижні окупації для голови Меджлісу було утримати від необдуманих дій кримськотатарську молодь.

— Багато хто хотів вийти на вулиці. А я розумів, що саме цього від нас чекають. Чесно кажучи, у нас зброї не було. Це був би показовий розстріл-залякування,— після деякої паузи продовжує Чубаров.

Тоді енергію молодих людей вдалося направити на громадське патрулювання сіл, селищ і малих міст Криму. На їх кордонах часто з'являлися озброєні представники кримської самооборони і козацтва. Досі Чубаров переконаний, що одним із завдань таких груп була провокація людей у кримськотатарських поселеннях.

— А що пропонувала вам нова кримська влада? — запитую я, поки ми замовляємо ще дві кави.

— Вони розповідали, мовляв, України в Криму більше немає. А Росія — велика і могутня, вона не ворог кримським татарам,— з іронією каже Чубаров.— За лояльність Меджлісу мені пропонували одну з гілок влади. Наприклад, Верховна рада. Я тоді сміявся — а поторгуватися? "Пропонуйте свої варіанти",— серйозно продовжували переговорники.

Слідом за пропозиціями пішли м'які загрози — "ви втрачаєте шанс застрибнути в останній вагон", "вже скоро з вами заговорять зовсім по‑іншому", - згадує глава Меджлісу.

В той момент своїм головним завданням він вважав не допустити відкритих зіткнень.

— Пізніше ми дізналися майже вірогідно, що два з п'ятьох можливих варіантів захоплення влади в Криму припускали насильство. Один був пов'язаний з провокацією українських військових, інший — з провокацією кримських татар.

— Вам сьогодні вдається утримувати легітимність Меджлісу для кримських татар в умовах окупації? — запитую я.

— На конгресі кримських татар ми офіційно підтвердили легітимність Меджлісу, а серед татар переважна більшість народу консолідовано. Ми не переривали діалогу з людьми ні на день,— ухильно відповідає політик, помішуючи каву.

— Наскільки я знаю, там багато людей, які думають інакше. Вони не за Україну і не за Росію, вони вважають, що їх просто кинули.

— Ми тримаємо ситуацію під контролем, причин для хвилювання немає,— відразу ж гасить мої сумніви Чубаров.— У нас збереглися контакти з людьми. Та й Росія робить багато, щоб татари не мали довіри до путінського режиму.

— На вашу думку, українські політики сьогодні повністю розуміють значимість повернення Криму в Україну? — задаю я останнє питання.

— Гадаю, так,— після невеликої паузи відповідає Чубаров.— Є проблема з прийняттям у суспільства. Людям все ще складно зрозуміти, що ідея повернення Криму — це боротьба за суверенітет держави. В інших кордонах суверенітет навряд чи можливий.

Ми засиділися, і голова Меджлісу вже поспішає. Він на прощання тисне мені руку і жестом підкликає офіціанта

— Я заплачу, давайте вже економити ваш бюджет,— вимовляє він, дякує офіціантам кримськотатарською і швидко виходить з ресторану.

5 питань Рефату Чубарову:

— Яку подію у своєму житті ви вважаєте головним?

— Те, що я був не просто свідком, а й учасником процесу повернення мого народу на рідну землю.

— Ваше улюблене місто?

— Якби я не був кримським татарином, то залишився б жити в Ризі. Я люблю це місто і зараз, але тільки після кримських міст.

— На чому ви пересуваєтеся по місту?

— На автомобілі. У Меджлісу є Toyota.

— Який ваш особистий місячний прожитковий мінімум?

— Все вказано в моїй декларації. Це заробітна плата народного депутата.

— До чого ви прагнете в житті?

— Я хочу повернутися назад й спокійно померти на рідній землі.

Матеріал опублікований в НВ №31 від 28 серпня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: