3 грудня 2016, субота

Російські євреї зомбовані телебаченням. Шмуель Камінецький розповідає про розкол між українськими і російськими євреями

Російські євреї зомбовані телебаченням. Шмуель Камінецький розповідає про розкол між українськими і російськими євреями
Шмуель Камінецький, голова найвпливовішої у країні єврейської громади, до якої входить половина вітчизняних мільярдерів, міркує про місцевих багатіїв і бідняків і констатує розкол між російськими та українськими євреями

"Наставник українських олігархів". Так в ізраїльській пресі називають головного рабина Дніпропетровська й області Шмуеля Камінецького. Справді, рівно половина українських мільярдерів — троє з шести — члени створеної Камінецьким єврейської громади "підконтрольного" йому міста.

Геннадій Боголюбов, який посідає другу сходинку рейтингу найбагатших українців за версією НВ зі статками $2,6 млрд, — президент громади. Екс-губернатор Дніпропетровської області Ігор Коломойський (№3 у рейтингу, статки — $2,3 млрд) і його конкурент Віктор Пінчук зі статками $1,9 млрд (№4) — її активні жертводавці. Крім них, в опікунській раді громади чимало гучних імен зі світу бізнесу, наприклад Михайло Кіперман зі статками $159 млн (№44) та Геннадій Корбан із $47 млн (№95).

Камінецький народився в США у сім'ї релігійних юдеїв, які емігрували з СРСР. Перш ніж стати духовним наставником українських багатіїв, Камінецький витратив вісім років на релігійну освіту, ставши рабином. До України приїхав 1990-го за дорученням Менахема-Мендла Шнеєрсона, любавицького ребе, голови однієї з найвпливовіших течій у сучасному іудаїзмі.

У Дніпропетровську на 25‑річного хасида з нетерпінням "чекали". Спочатку в місцевому КДБ заборонили єдиному дніпропетровцю, який знав іврит, спілкуватися з рабином, який не говорив тоді російською, потім стежили за Камінецьким і всіляко заважали йому винайняти житло.

“Вони хотіли, щоб ми втекли, щоб ми сказали нашому ребе, що тут не можна працювати, — каже тепер Камінецький пречудовою російською з ледь помітним акцентом. — Але ми з дружиною були молоді та повні ентузіазму побудувати громаду".


Шмуэль Каминецкий — обязательный гость торжественных мероприятий в Днепропетровске. На фото он на праздновании Дня Победы
Шмуеля Камінецького називають наставником українських олігархів — до його вірян належать найбагатші люди країни


Непросто складалися відносини Камінецького і з місцевими євреями: на першу релігійну п'ятничну трапезу прийшли 500 осіб з декількох десятків тисяч, які мешкали в Дніпропетровську. Тепер тутешня громада налічує близько 30 тис. осіб і вважається другою за величиною громадою в Україні.

НВ розмовляє з її головою у його кабінеті на 20‑му поверсі головного корпусу комплексу "Менора", який збудували спеціально для громади Боголюбов і Коломойський. Інвестиції в будівництво склали $80 млн. Утім, кабінет Камінецького на диво скромний, а найрозкішніша деталь інтер'єру — фантастичний вид з вікна на Дніпропетровськ.

— Як ви залучили до своєї громади заможних людей?

— Вони самі прийшли. І в мене більше небагатих парафіян, ніж багатих. Знаєте, хто для мене найбагатший? Це Семен Кіселевич Флакс. У нього пенсія 2200 грн, і він дає на общинну десятину щомісяця 220 грн. Оце найбагатша людина у нас. А цими 220 грн ми допомагаємо самотній людині ліками.

Коли ми побудували нашу синагогу Золота троянда, головним "винуватцем" була бабуся, яка дала 18 грн. Це було зроблено від щирого серця.

Що приваблює в цьому місті, так це єдність громади. Ми одразу пояснили, що якщо буде єдність, то будуть благословення і святість.

Чому українське суспільство не спроможне досягти єдності?

— Одна з причин — корупція. Коли змішуються бізнес-інтереси чиновників і бізнес. Але не все настільки кепське. Крок за кроком ситуація кращає.

— Що саме кращає?

— Що крадуть менше, що соромно бути таким корупціонером, як раніше.

Але треба робити так, щоб закон працював прозоро, існували зрозумілі правила. Щоб законності дотримувалися.

Можливо, не всі цього прагнуть. Наприклад, Ігор Коломойський, який не бажає втрачати свого впливу на державні підприємства.

— Це неправда. Я знаю його. Якби все було чесно і до всіх однакове ставлення, він був би щасливий. Але коли він бачить і розуміє, що ставлення до одних гравців таке, а до інших — інакше, і що відбирають у цих, а дають іншим — з цим він не згоден. Бо це нечесно.

Коли я сюди приїхав багато років тому, він зі мною сперечався, доводячи, що українці не такі вже антисеміти. Наводив аргументи, він добре знає історію. І якщо ви колись зможете взяти у нього інтерв'ю, він вам доведе, що у взаєминах українців і євреїв не все так погано, як здається. У нього є ціла теорія про це.

І те, що Коломойський став таким яскравим лідером і захищав Дніпропетровськ, для мене не виявилося новиною. Це для нього було не бізнес-питання. Він справжній український єврей.

А як на вашу думку, чи варто широко обговорювати в суспільстві історію стосунків українців і євреїв? Потрібно з'ясувати провину кожного народу один перед одним?

— Є моменти, які треба залишити позаду. Треба знати, що вони були, але не дуже в них копирсатися. Важливо пам'ятати одне: євреї та українці жили поруч багато років щасливо та дружно.

І потім, Україна не була, як Німеччина, державою, яка системно вбивала євреїв. Тут працювали угруповання, банди. Ми всі знаємо та пам'ятаємо, у нас є Дні голокосту, коли ми поминаємо жертв трагедій. Але ми не хочемо жити з цією трагедією щодня. Зараз ми живемо за нової ери, зовсім в іншому світі. Я хочу, щоб наші діти були душевно здоровими, щоб вони не були залякані та не дивилися на українця як на ворога, який убив його дідуся.

У чому різниця між дорослим і дитиною? Дитина хоче бути щасливою, а дорослий хоче бути правим. Йому важливіше бути правим і мучитися все життя.

Ми маємо бути як маленькі діти в цьому питанні.

Чи відчуваєте ви в Україні антисемітизм на побутовому рівні?

— Ні. Я вам скажу, що тут добре. Кількість антисемітів, таких, які готові образити єврея на вулиці, — невелика. В Європі сьогодні проблема — іслам. І якщо єврей виходить на вулицю в Парижі, у нього більше шансів бути атакованим ісламським фанатиком, ніж у Києві чи Харкові. Там у них дуже масштабний антисемітизм на релігійному ґрунті.

Звичайно, є нацисти і батальйон Азов — молоді нацисти, які стали солдатами. І мене це дуже лякає, до речі. Адже Україна дала їм зброю, фінансує їх. А ці люди хотіли би бачити країну "чистою" — без євреїв та інших національностей.

Так, їх мало. Але у той час, коли ти зустрічаєш таку людину сам на сам на вулиці, — стає багато. У цей час є ти і він.

Я зустрів одного такого на вулиці в Дніпропетровську нещодавно. Притому що я 25 років тут живу, ходжу в кипі на вулиці та не приховую, хто я, — жодного разу не почув жодного кривого слова. І ось я зустрічаю цього молодика, він побачив мене, вигукнув мені всі свої гасла, як нацист виконав весь свій протокол, кинув петарду.

Мені було потрібно зрозуміти, хто він. Ми знайшли його, знаємо, що він служить в Маріуполі в батальйоні Азов. І дійсно готовий жертвувати життям за Україну. Тому ми його не чіпали.

— Чи існує розкол між російськими і українськими євреями, як між росіянами й українцями?

— Є. Наведу як приклад громаду в Берліні. Там є і місцеві євреї, і велика діаспора з Росії та України. Суперечки між ними призводять мало не до бійок, бо російські євреї зомбовані телебаченням. Вони не бачать ситуації, а українські євреї знають правду про те, що робить Володимир Путін і що робить Росія. Тому відносини між ними дуже напружені.

Ті євреї, які мешкають у Росії, залякані, бо не можуть говорити вільно.

Я пояснюю це так — лідеру єврейської громади, відповідаючи за євреїв Росії, потрібен доступ до Кремля. І для того, щоб примиритися з ситуацією, він налаштувався на те, щоб сприймати все, що там кажуть, як правду. Попри це, вже трьох або чотирьох рабинів вигнали з Росії. Їх оголосили агентами Моссаду.

Їх дуже шкода. І хай ми ще не подолали всі труднощі, але маємо свободу.

— Про що ви мрієте?

— Любавицький ребе надіслав мене сюди, щоб зробити людей щасливими. Він так і казав: ти посланий до Дніпропетровська, щоб євреї були щасливі, вони там 70 років мучилися, із них знущалися, а твоя справа — зробити так, щоб вони раділи. І ось ця радість — вона повернеться до тебе.

У мене дев'ятеро дітей. Я хочу бачити їх влаштованими у житті. І я роблю все можливе для цього. Це й духовна робота, і виховання цінностей. І розв'язання матеріальних та організаційних питань. Ми, як громада, існуємо не для того, щоб будувати будинки й установи, а щоб робити людей щасливими. Цим ми і опікуємося.

.

5 запитань Шмуелю Камінецькому:

— Ваша найбільша невдача?

Переважну частину свого життя присвятив розв'язанню конфліктів, примиренню людей. Це не завжди вдається. Те, що я не зміг повністю запобігти конфліктам, вважаю своєю найбільшою невдачею.

— Ваше найбільше досягнення?

— Моя сім'я. Дружина і дев'ятеро дітей.

— На чому пересуваєтеся по місту?

У суботу і свята — пішки. Цими днями нам не можна користуватися технологіями. Нещодавно під час свята Рош-ха-шана, коли 48 годин чинні такі само правила, як у шабат, ми з родиною пройшли
16 км, зокрема молодша дочка, їй лише три роки. У звичайні дні я сам їжджу за кермом Toyota Sienna.

— Остання книга, яка справила на вас враження?

Я вчуся. Вчу Талмуд. Це 20 книжок, але загалом 60 томів. Коли я закінчив останню книгу, я відчув
радість. Все склалося в зрозумілу мозаїку.

— Кому б ви не потискали руки?

Тому нацисту, який на мене накинувся на вулиці. Але тільки поки він не перепросить у жертв холокосту. Їх у нашій громаді 3 тис. осіб.

Матеріал опубліковано у НВ №36 від 2 жовтня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: