10 грудня 2016, субота

Публічний камінг-аут. Три історії про те, що означає бути геєм чи лесбійкою в Україні

Тимур і Зорян живуть разом чотири роки. Батьки дізналися про це з телевізора
Наталія Кравчук

Тимур і Зорян живуть разом чотири роки. Батьки дізналися про це з телевізора

П'ятеро героїв розповідають, як вони шукали і втрачали себе, батьків, партнерів і друзів, і про те, яке це – бути батьками і дітьми гомосексуалів в цій країні

Так звана антидискримінаційна поправка стала однією з найбільш гострих тем листопада. Ми поговорили з українцями, які не приховують своєї нетрадиційної сексуальної орієнтації, щоб зрозуміти: чи зіштовхуються вони у повсякденному житті в столиці з особливим ставленням оточуючих?

Три їх історії – це розповідь про те, як бути іншим в українському суспільстві.

Зорян і Тимур, 33 і 21 рік

Я зустрічаюся з Зоряном Кісем і Тимуром Левчуком у столичному парку імені Тараса Шевченка. Довго шукаємо вільну лавку – в обідню перерву тут багато людей.

Тимур і Зорян познайомилися більше чотирьох років тому в одній з гей-організацій (обидва вони, до речі, працюють в такій). Звернули одне на одного увагу тому, що були єдиними в компанії, хто розмовляв українською.


Зорян Кись и Тимур Левчук

- Кілька місяців ми спілкувалися тільки в соцмережах. Потім вирішили зустрітися, і привід був такий кумедний. Я бачив, що Тимур для якоїсь акції малював плакат. Він написав, що списав всі фломастери, які у нього були. Я в цей час був за кордоном, купив там фломастери і вирішив йому подарувати. Так ми зустрілися. Потім почали постійно зустрічатися", - згадує Зорян.

Зорян переїхав у Київ зі Львова 10 років тому. Тимур – киянин. Через півроку після знайомства він переїхав до Зоряна. Рідним, які тоді ще не здогадувалися про те, що їхній син відрізняється від інших хлопців, сказав: від друга ближче добиратися в університет.

- А потім сталася така ситуація, - розповідає Зорян. - На акції під Верховною Радою я давав коментар одному телеканалу. Представився як Зорян Кісь, директор організації Точка опори, де тоді працював. А у випуску новин це вийшло з підписом: Зорян Кісь, гомосексуал. Мама Тимура побачила сюжет, зателефонувала йому, запитала, як моє прізвище. Він назвав. Мама: "Зрозуміло, його тут по телевізору показують". Батько Тимура живе закордоном. На цю тему вони не говорили".

Сам Тимур каже, що мати нормально сприйняла ситуацію: підтримує, передає привіти його обранцеві. Знають про орієнтацію Тимура й інші його родичі.

У Зоряна ситуація складніша. Його рідні камінг-аут сина переживають нелегко. "Вони батьки не просто гея, а гея-активіста, це ще складніше. Вони бояться, що втратять всі соціальні зв'язки, що їхнє коло спілкування буде їх засуджувати", - каже Зорян.

З тим, щоб зізнатися батькам, він довго тягнув. В якийсь момент просто запитав: чи розуміють вони, що Тимур йому не просто друг. Були сльози, важкі і нехороші слова від матері. Батько поставився до новини як до факту, який не може змінити, і просто всіляко підтримував матір.

- Вони все ще вважають, що у мене було б більше перспектив, якби я був гетеросексуалом. Що в цьому товаристві я не зможу досягти багато чого, навіть незважаючи на те, що вже чогось досяг, - каже Зорян, який до своїх 33-х отримав спеціальність, хорошу роботу, поїздив по світу, обріс величезним колом друзів – загалом успішний столичний білий комірець. - Всі успіхи, якими я хвалюся, знецінюються тим фактом, що є інша сторона моєї особистості.

- Як і коли до вас прийшло усвідомлення того, що ви інші? - запитую у хлопців.

Тимур зрозумів, що його тягне до хлопців, ще років в 13, в 6-7 класі. І відразу зрозумів, що його це влаштовує.

- У мене з цим не було проблем. Хоча я знаю, що багато хто дуже страждає, накручує себе, мучиться суїцидальними думками – каже він.

Чоловіки, коли вперше потрапляють у суспільство геїв, відчувають себе в небезпеці. Бояться, що можуть стати сексуальним об'єктом. Вони в принципі не розуміють, як це – бути ним

Камінг-аут він зробив досить рано – не приховував від шкільних друзів, яким довіряв. Але, зрештою, хтось із них все-таки зробив йому аутинг – так у ЛГБТ-спільноті називають розкриття інформації про орієнтацію людини без її відому. З часом про те, що Тимур – гей, дізналася вся школа, включаючи директора. Але ставилися до нього добре, від агресії школярів він ніколи не страждав.

До Зоряна розуміння прийшло разом з усвідомленням сексуальності – у 12-13 років. Це була середина дев'яностих, трохи інший час, консервативний Львів.

- Пам'ятаю, їхав у поїзді, мені було років 13. Навпроти сидів дуже красивий чоловік. Я не міг відірвати від нього погляд. Тоді не до кінця розумів, що відбувається, але до цього часу пам'ятаю цей образ, - згадує він. - Нещасним, хворим або неправильним не вважав себе ніколи.

Спочатку було складно. Не було доступу до інтернету, до інформації. Вперше познайомився з хлопцем він взагалі через газету: "Як Вєрка Сердючка жартує, що "оголошення такі, не такі й зовсім не такі". Я написав анонімний лист з якимось кодом у цю секцію оголошень в газеті. Прийшла анонімна відповідь. Ми зустрілися. Було відчуття, що робимо якийсь злочин. А потім з'явився інтернет. Зі своїм першим справжнім хлопцем познайомився там".

- Як сприймають вас люди?

Тимур: Коли ми йдемо до знайомих і туди ж приходять інші їхні друзі, які не в курсі, то можуть кидати погляди типу "та ви жартуєте". Але коли вони бачать, що їхні знайомі сприймають це нормально, коли бачать, що ніхто не помирає, то перестають агресувати.

Зорян: У нас же на лобі це не написано. Людям часто потрібен час, щоб побороти стереотипи в голові. Зазвичай на поверхні лежить образ, створений і нав'язаний суспільством, образ ворога, антисоціальної людини.

Ми ходимо в один спортзал, і минуло більше півроку, перш ніж дізналися наші тренери. Один з них додав мене в Facebook і побачив статус, що ми у стосунках. Запитав, що це означає. Я сказав. Він: "Ага". Через півгодини: "Ні, що, серйозно?" І потім знову був набір стандартних запитань: "Що зі мною сталося? Хто мене таким зробив? Потім спроби перевиховати. Жарти, що скинуться мені на дівчину. Питання типу "Звідки ти знаєш, ти ж не пробував?"

- Багато серед ваших знайомих пар, які так само відкриті, як ви?

Тимур: Більшість – закриті. Але вони дуже успішні люди, багато з них мають у суспільстві якийсь авторитет. Їм нема чого боятися насправді, але вони бояться наслідків. Не знаю, коли вони відкриються, якщо відкриються.

Нам пощастило – ми живемо і працюємо в якихось тепличних умовах. А інші бояться відкриватися, не знають, як відреагують на роботі. Часто в курсі тільки близьке оточення, друзі на роботі і близькі друзі.

Зорян: В основному, спрацьовують захисні реакції: або агресія, або на сміх піднімають. Я ніколи нікого не закликаю робити гучні камінг-аути, бо людина краще знає, якими можуть бути наслідки для неї особисто.

- Ви стикалися з агресією?

Зорян: Ну, на вулиці відразу складно зрозуміти, що ми пара, тому немає агресії. Періодично люди, звичайно, можуть не зрозуміти. Тоді це будуть якісь словесні образи типу: "О, геї пішли". Ну і все.

Нещодавно ми брали участь в експерименті. Йшли, взявшись за руки, по Хрещатику. Зайвий раз довело, що більшості все одно. Буває, реагують як на інопланетян, які спустилися з космосу. Я проти риторики, що суспільство агресивне і гомофобне – такий стереотип створює агресивна меншість. Люди у нас адекватні і відкриті. Багато хто просто керується стереотипами.

Тимур: На марші в цьому році кожен міг стати жертвою агресії, трохи не вбили міліціонера, поранили в шию. І ці металеві петарди, обмотані металом. Це призначалося нам. Ми, до речі, за два тижні зібрали 45 тис. грн на лікування цього міліціонера.

- Які зміни мають відбутися в суспільстві, щоб люди не боялися розкриватися?

Зорян: Тут потрібен час. У багатьох країнах пройшли десятиліття, поки суспільство стало це нормально сприймати.

Дуже багато залежить від самих ЛГБТ. Чим більше людей відкритих, хоча б для свого кола спілкування, тим більше суспільство знає когось особисто. Для них це вже не якийсь абстрактний Сергій Пєнкін і Борис Моїсеєв.

Тимур: Найбільша проблема в Україні – безкарність. Це навіть не питання дискримінації ЛГБТ, а питання суспільства.

Зорян: Після нападу на нас на Хрещатику, яке знято на відео, видно обличчя, є всі передумови для розслідування – ми подали скарги в міліцію, але справу закрили.



- Якщо будуть готові відкритися геї, які сидять, наприклад, у Верховній Раді – це допоможе?

Тимур: Повинно бути по-іншому, щоб люди, які вже відкриті ЛГБТ, захотіли і прийшли до влади. Але у нас соціальні ліфти не працюють.

Зорян: Колишній мер Берліна Клаус Воверайт, був змушений зробити камінг-аут, так як дізнався, що на наступний ранок вийде газета, де йому зроблять аутинг. Це було правильне рішення. І цю людину вже сприймали як успішного і розумного політика.

- В українському політикумі багато представників ЛГБТ-спільноти?

Зорян: Звичайно. І в політиці, і в спорті, в металургії, науці, медицині, в освіті – скрізь є представники ЛГБТ-спільноти. За моєю консервативною оцінкою, нас десь 3-5%.

- У вас багато знайомих, які усвідомили свою орієнтацію в пізньому віці?

Зорян: Так. Анатолій Єрема, наприклад, телепродюсер, відома людина. Він не приховує. Я знаю особисто ще декількох людей, які розлучилися. Єрема підтримує стосунки зі своєю колишньою сім'єю, і це добре. А іноді це трагедія. Ці люди розуміють: коли їм було 18-19, вони під тиском суспільства створили гетеросексуальну сім'ю. Потім прийшло усвідомлення, що ніхто в цій сім'ї не щасливий.

Тимур: Людей за 40 серед нас дуже мало. Вони, в основному, усі в сім'ях з дітьми, тому що перебували в гомофобних умовах. Були змушені жити подвійним життям. І досі, може, живуть.

- Які найпоширеніші стереотипи у людей стосовно геїв?

Тимур: Що одні справи повинна робити жінка, а інші чоловік. Дуже часто нас запитують: "А хто у вас готує, прибирає?" А ми не вирішуємо, мовляв, сьогодні ти жінка, ти прибираєш. У кого є час, той і прибирає.

Зорян: Жінки в суспільстві чоловіків-геїв почуваються більш безпечно, тому що розуміють: вони не стануть сексуальним об'єктом. Чоловіки, навпаки, коли вперше спілкуються, почувають себе в суспільстві геїв в небезпеці. Бояться, що можуть стати сексуальним об'єктом. Вони в принципі не розуміють, як це – ним бути. Перевіряють, чи ти будеш до них робити сексуальні випади. Чоловіки чомусь вважають, що якщо чоловік гей, то його цікавлять всі чоловіки.

Ще один стереотип – що в гей-сім'ї буде дитина гей. А більшість геїв виростають в гетеросексуальних сім'ях. До речі, у багатьох дітей і так одностатева сім'я – мама і бабуся. Буває, запитують: "А якщо два гея усиновлять дитину, а вночі він зайде до них в спальню і побачить їх – як відреагує?" Так само, як якщо б дитина зайшла у спальню до мами з татом і побачила.

- Чиї це діти, в основному?

Тимур: По-різному буває. Наприклад, у пари лесбіянок може бути штучне запліднення, хтось з них народжує. Або з попереднього шлюбу. У чоловічих пар трохи складніше, це теж можуть бути діти від першого шлюбу, або сурогатне материнство.

Зорян: Усиновлення — завжди усвідомлений вибір, до цього можуть готуватися роками. А потім приділяють дитині дуже багато уваги, тому що розуміють: це величезна відповідальність. Для мене це дуже болюча тема, бо мені 33, і я б хотів, але покищо для мене це нереально з багатьох причин.

- Чи будуть в Україні безпечні гей-паради?

Зорян: Ми парадом намагаємося не називати, тому що в Україні взагалі конотації зовсім інші, ніж на Заході. Ми це називаємо прайдом або Маршем рівності.

У 2016 році Марш рівності буде обов'язково. На наступному прайді мені б хотілося бачити тисячу чоловік, і це реально. Якщо наша поліція запрацює за новими стандартами, буде співпрацювати з організаторами, вдасться уникнути інцидентів. Хоча спроби перешкодити, звичайно, будуть.

Богдан, 27 років

З Богданом Глобою зустрічаємося в офісі ВБО Точка опори. Він - виконавчий директор Всеукраїнської благодійної організації Точка опори, активіст ЛГБТ. Його співробітники щосили малюють плакати і транспаранти – наступним ранком вони підуть під Верховну Раду на мітинг в підтримку безвізових законів, в одному з яких йдеться про заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Поправку в той день знову не підтримають.

В історії Богдана незвично ось що: його мати, Олена Глоба – теж активістка ЛГБТ-руху. Вона прийняла його камінг-аут. Потім почала вникати в тему ЛГБТ, а потім стала співзасновником батьківської організації TERGO в Україні. Тепер вона сама працює з батьками, чиї діти – гомосексуали, допомагає їм прийняти і полюбити своїх дітей такими, якими вони є.

- Усвідомлення до мене прийшло років в 14-15, коли ще не було інтернету, по телевізору про таке не говорили, це була тема табу – глибокі 2000-і роки.

Мій камінг-аут стався випадково. Ми жили в Полтаві. Мама в моєму комп'ютері знайшла високохудожню тематичну літературу. Вона викладач. Тато теж викладач радянської закалки. Для них це був шок. Вони виховувалися в Радянському Союзі – все це було "кримінал", "хворі люди". І тут у них дитина – гей.

Почалося це все ще в школі. Ти виділяєшся. Я не ходив грати з усіма хлопцями в футбол, не ходив дівок клеїти на дискотеку. І відразу клеймо.

Було важко. Скандали з батьками. В кінцевому підсумку я поїхав з Полтави до Києва. У Полтаві жити з гомосексуальною орієнтацією неможливо відкрито. А ховатися по кутах теж складно.

З батьками довго нормалізувалися відносини. Я тримав їх на відстані. Ми розійшлися. Я зрозумів, що вони цю тему не розуміють. Для них це було на рівні "ми сина гея не народжували, ти не наш син". Потім вони розлучилися на цьому грунті. Мама відійшла – почитала в бібліотеці книги, схождила до психолога, щось там подізнавалась, її відпустило. Татові було важче. Йому було б соромно перед іншими: "Що я сусідам скажу, друзям – що в мене син підарас?". Говорив щось на кшталт, що народили сина, а виросла дочка. Загалом він сприйняв ситуацію як шкоду його чоловічій гідності.

Я переїхав у Київ, знайшов ЛГБТ-організації. Почав розуміти, що є купа таких людей, як я, є рух, який бореться за права. Почав знайомитися. Став потихеньку залучати маму.

У 2012 році я потрапив випадково на курси з адвокації прав ЛГБТ, які робив Держдеп. Я поїхав в Америку, подивився, як працюють американські організації. Повернувся з Америки і кажу: "Мамо, тобі потрібно створювати організацію, яка буде працювати з батьками". Мамі до того часу зовсім покращало, вона вже почала вникати в тему. Для неї на якомусь етапі було проблемою: а як же онуки? Я їй кажу – є усиновлення, штучне запліднення, сурогатне материнство. Онуки будуть, головне, що зараз права відстояти. Вона каже: "Гаразд, раз проблема з онуками вирішилася, давай боротися за права".


12193591_942564279152371_4484859711528617313_n
Мама Богдана Глоби, Олена Глоба, прийняла новину про сексуальну орієнтацію сина і тепер допомагає іншим батькам це зробити Фото: ТЕРГО / Ганна Горячева


Я повіз маму в Німеччину, там проходила конференція батьків, у яких діти – ЛГБТ. Для неї це був космос. Вона побачила сім'ї з дітьми. Зрозуміла, що це не група збоченців, а нормальні люди. Уявіть, у Німеччині на той момент була популярна така модель співіснування: гей-пари жили з лесбійськими парами і виховували дітей разом. Вони народжували 3-4 дитини, разом знімали велику квартиру і всіх виховували. І ось, конференція, на яку мама потрапила, вирішує проблему: що робити з онуками? Тому що у одного онука вісім бабусь і дідусів, всі ці ЛГБТшні онуки як сир у маслі катаються, залюблені. І виявляється, на цьому грунті починаються конфлікти: до кого онук поїде на Новий рік, до якої з бабусь – їх багато! І ось вони на конференції два дні обговорювали, як ділити онуків.

Мама приїхала – у неї дах зірвало. Каже, треба щось вирішувати і в Україні. І відкрила організацію. Ми знайшли ще двох мам – наших хлопців-активістів. І вони почали робити перші зустрічі. Йшло важко.

На першій зустрічі був взагалі жестяк. Вони там тупо ревіли. Приходили, сідали і плакали. За кілька годин. Відкриваємо двері в кімнату – а вони ще ревуть. Закрили, залишили, чекаємо.

Потім їх ставало більше і більше. Зараз там вже більше півсотні мам. Вони регулярно бачаться, з'їжджаються до Києва з різних міст. Звичайно, більше мам. Батьки - дуже рідко.

- Куди батьки діваються?

- Батьків теж беруть, але їм набагато складніше. Батьки не можуть обговорювати цю проблему на публіці.

- Чиїх мам більше – хлопців чи дівчат?

- Навпіл. Є навіть мами трансгендерів. В основному, люди приходять шукати відповіді на питання. Проблема настільки специфічна, що ти її з сусідкою не обговориш і на роботі з колективом теж.

В українській політиці геїв більше, ніж у будь-яких інших організаціях. Але у них немає проблем у цьому плані. Що там з вікна Мерседеса від Кабміну до Конча-Заспи побачиш, яку дискримінацію? Ніяку

Були випадки, коли приводили маму, але не казали, куди саме її ведуть. Камінг-ауту перед цим не було. Мамі сказали: "Там збираються батьки, тобі треба туди піти. Посидь, послухай і все зрозумієш".

Приходить мама. Тренінг завжди починається з кола знайомств, де кожен розповідає свою історію, "я мама, у мене син гей", "я мама, у мене дочка-лесбіянка". Доходить черга до цієї мами, вона так: "Ну, раз мене сюди дочка привела, я так розумію, в мене дочка-лесбіянка". І починається плач, істерика.

- Чи змінить щось, якщо почнуть відкриватися відомі люди? Артисти, політики, спортсмени?

- Безумовно. Тільки вони бояться.

- Бояться втратити репутацію?

- Так. Не вистачає духу у них. Я знаю дуже багато відомих людей ЛГБТ – олімпійські спортсмени, чемпіони, співаки. Але вони бояться це озвучувати. В Америці і Європі ЛГБТ стали краще сприймати, коли там почали робити камінг-аути саме відомі люди, актори, співаки – авторитети, кумири багатьох. Причому я знаю багато випадків, коли відомі люди закордоном робили камінг-аути тоді, коли настрої в суспільстві були не найкращі для цього. Той же Елтон Джон. Але там нікого не били, як у нас, хоч це теж вважалося непристойним. Тут просто потрібна якась сміливість і внутрішня мотивація.

- Чи багато у парламенті, в Кабміні таких людей, як ви?

- Багато. Там навіть середньостатистично більше, ніж у будь-яких інших організаціях. Але проблема в тому, що політики тему ЛГБТ сприймають тільки як чорний піар і щось маніпулятивне, те, чим можна мобілізувати виборця. У тих, хто там сидить, немає проблем у цьому плані. Вони собі на літак сіли, поїхали в Лондон, на вихідних відірвалися і повернулися. Що там з вікна Мерседеса від Кабміну до Конча-Заспи побачиш, яку дискримінацію? Жодної. Є дипломатичний паспорт, їм у візовий центр навіть ходити не треба. В цілому, більше шкоди для ЛГБТ-спільноти, ніж закриті геї в політиці, не робить ніхто, навіть гомофоби. Подивіться хоча б на того ж лідера Радикальної партії. Скільки промов ненависті. Навіщо цей цирк?

- Ну він заперечує чутки про свою орієнтацію.

- Ой! YouTube усім допомога. Найбільш гомофобні візуально завжди закриті геї. Вони завжди доводять, що вони не геї. У політиці найбільше кричать це саме або латентні геї, або закриті геї. Їм потрібно поставити маркер: "Я не гей! Це ось вони, бий тих!".

Людмила і Віра, 34 та 37 років

Людмила Кириленко та Віра Яковенко познайомилися в Іспанії на одному з телепроектів. Людмила – продюсер кіно і телебачення, професійний перекладач німецької мови. Віра – відомий український режисер, у списку її робіт – фільми Повернути Віру, Таксі, Контракт, Життя на продаж. Нещодавно разом з Людмилою вони зняли короткометражний фільм Її собака, в даний момент фільм їздить по міжнародних фестивалях.

Людмила і Віра разом виховують сина. Нещодавно вони дізналися, що у нього аутизм. Народилася ідея створити проект на тему аутизму – показати, як такі діти бачать світ. Крім того, Віра і Людмила створюють документальні фільми про проблеми ЛГБТ. Нещодавно закінчили трилогію про райдужні родини – одностатеві пари з дитиною. Проект побудований на основі сюжетів з літнього табору, де проходили психологічні тренінги для одностатевих пар з дітьми.

Людмила: Що спільного у "райдужних" батьків? Всі переживають за своїх дітей. Ми теж переживаємо, але ми живемо в Києві, тут відчуваєш себе більш захищеним. У маленьких містах, де тиск громадської думки дуже великий, деяким парам доводиться змінювати не одну школу. У нашому фільмі герої дають інтерв'ю в масках, як на дитячих ранках, і мами, і діти. Ведмеді, зайці, тигри. Ми були змушені піти на такий крок.

Віра: Це створило дуже зворушливу і, водночас, сумну картину. У нашому сучасному суспільстві такі родини не відчувають себе в безпеці, щоб говорити про себе відкрито. Часто в такій сім'ї одна людина відкрита своїм батькам, колегам, а друга закрита. З'являються якісь міфи, вигадані наречені, чоловіки. Люди живуть в такому нашаруванні брехні, що страшно подумати, як вони взагалі не сходять з розуму.

У фільмі про батьків дітей, які належать до ЛГБТ-спільноти, ми ставили питання і спілкувалися з батьками таким чином, щоб вони відкривалися і розповідали нам про те, чим вони пишаються в своїх дітях, ми делікатно підходили до обговорення їх переживань. Батьки, збираючись разом, починають з того, що разом плачуть, співчувають один одному. Важко сказати: "Мій син – гей", "Моя дочка – лесбіянка", "Моя дитина – трансгендер", але це перший крок на шляху до прийняття своїх дітей. І тоді вони розкривають у своїх дітях нові грані, вони розуміють, що люблять їх, як і раніше, а може, навіть сильніше, пишаються тим, що їхні діти – професіонали у своїй роботі і вже разом протистоять гомофобним настроям.

- Чиї зазвичай діти в ЛГБТ-сім'ях? Від попередніх шлюбів чи спільно нажиті?

Людмила: У тих сім'ях, у яких ми брали інтерв'ю, діти від попередніх шлюбів. У Києві ми зустріли сім'ю з двома дітьми, які з'явилися в результаті їхнього союзу.

- Як наявність дітей регулюється законом? У кого які права?

Віра: Ніяк, ніяких прав у партнерки матері на дитину немає. Всі права на дитину, крім матері, має її біологічний батько. Так звана соціальна мама може займатися вихованням дитини, а біологічний батько може брати участь у її житті, але всі рішення щодо дитини – дозвіл на виїзд за кордон, наприклад – буде приймати саме він.

Соціальна мама не вважається причетною до дитини і членом сім'ї, законодавчо вона просто ніхто. Це несправедливо, тому що дитина може бути до неї дуже прив'язана.

Бути іншим в нашій країні – це бути дуже сміливим. Відчувати внутрішньо цю свободу і впевненість. Не виправдовуватися ні в якому разі, що ти такий чи така. Навіть незважаючи на те, що від тебе будуть відмовлятися якісь люди, друзі, родичі.

- Як вас сприймають у суспільстві? Ось ви приходите до лікаря або до вчителя. Що ви говорите?

Віра: В силу того, що ми відомі, публічні люди, до нас ставлення з самого початку більш поблажливе і навіть з якоюсь особливою зацікавленістю. Більше того, ми в змозі оплатити послуги, як лікарів, так і вчителів або репетиторів. Зазвичай у нас запитують, що нового в українському та міжнародному кінопрокаті, цікавляться, що ми знімаємо на даний момент, розповідають про свої нездійснені мрії стати актрисою, актором або виступати на театральній сцені. Просять кликати на кастинги їхніх дітей чи онуків. Питання нашої орієнтації ліквідується саме собою.

Людмила: Нерідко нас сприймають як подруг, сестер, родичів. Коли з'ясовується, що ми один для одного більше, ніж подруги, з боку лікарів або репетиторів відзначається деяке напруження, яке потім змінюється зацікавленістю.

З порогу ми гучно не заявляємо, ким ми доводимося один одному, адже люди можуть бути досить гомофобно налаштовані, аж до того, що можуть нашкодити. Я не люблю говорити, що ми ЛГБТ-пара. Це саме той ярлик, який мені не подобається. В першу чергу, я людина.

- Жінки рано усвідомлюють свою орієнтацію? Адже, якщо є діти від чоловіка, отже, було й по-іншому?

Віра: Ти можеш усвідомлювати це з самого початку, але тобі просто не дадуть бути такою, якщо ти 1970-1980-х років народження. Тиск суспільства дуже великий. У тебе є мама, тато, школа, система, яка говорить: треба вийти заміж, треба народити дитину.

Людмила: Конкретне усвідомлення приходить років до 30 або пізніше. Розумієш, що, нарешті, відпрацювала всі плани батьків, системи, суспільства.

Наприклад, в Англії вважається, що дівчина не може бути лесбіянкою, якщо вона раніше вже була з чоловіком. Але там інше суспільство, там це питання вже вирішене 100 років тому. Людина має вибір з самого народження. У нас, напевно, має пройти кілька поколінь, щоб людина могла собі дозволити бути такою, якою є.

Конкретне усвідомлення приходить років до 30 або пізніше. Розумієш, що, нарешті, відпрацювала всі плани батьків, системи, суспільства

У мене чудово складаються стосунки з чоловіками, але я можу запропонувати їм лише дружбу або хороше співробітництво. Обманювати їхні очікування і прикидатися – це не моє, я проти брехні і лицемірства. Гасити в собі своє справжнє "Я" і свої справжні бажання... це може призвести до нервового зриву і проблем зі здоров'ям, як і сталося в моєму випадку. Мені пропонували і заміж, і дольче віта в гавайських кольорах і з безтурботним майбутнім. Але це не те, що мені потрібно. Я чесна перед собою та іншими. Пробувши півроку в депресії, я вдало вийшла з неї і життя звело нас з Вірою під одним дахом, щоб вже точно одна одну не впустити.

- Я говорила з геями, у яких жінок взагалі не було ніколи.

Віра: На хлопчиків менше тиснуть. Від дівчаток більше очікувань. Вона повинна вийти заміж і народити. "Ти ж дівчинка".

Людмила: Тим більше, у чоловіків репродуктивний вік довше, ніж у жінок. Вони і в 60 років можуть зачати з 20-річною. А у жінок вважається, що після 30 він згасає, тому потрібно народити неодмінно в період з 20 до 30. Якщо ти не хочеш, щоб у мами був нервовий зрив або у батька запій. Ми зустрічали дуже багатьох дівчат, які, до того, як вступити у відносини з жінками, були з чоловіками. Відсотків 80 таких.

Так, є відсоток людей, які наслідують моду. Тому що це ніби тренд – хлопчикам модно з хлопчиками, дівчаткам з дівчатками. Але якщо це робиться для якогось піару – це повна нісенітниця. Це повинно виходити зсередини.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: