9 грудня 2016, п'ятниця

Протестанти з Донбасу. Протестанти виявилися однією з найбільш патріотичних соціальних груп на охопленому війною сході країни

КАПЕЛАНИ: Маріупольські протестанти Альберт Хом'як (ліворуч) та Євген Коваленко (праворуч) надають українським військовим не тільки матеріальну, але й духовну допомогу

КАПЕЛАНИ: Маріупольські протестанти Альберт Хом'як (ліворуч) та Євген Коваленко (праворуч) надають українським військовим не тільки матеріальну, але й духовну допомогу

Чому вони виявилися однією з найбільш патріотичних соціальних груп і як допомагають українській армії, НВ з'ясовувало в поїздці під Маріуполь

Великий сивий чоловік у камуфляжній куртці, з‑під якої видно білий комір священика і великий металевий хрест на шиї, регочучи розповідає: “Чую — бабах, бабах! Вибігаю з машини, а втекти нікуди, попереду магазин. Ну, думаю, зате помру красиво — прямо на вітрині!"

Так, сидячи в напівтемній, жарко натопленій землянці посеред розмоклих від дощу полів під Маріуполем, описує своє "бойове хрещення" Альберт Хом'як, військовий капелан, парафіянин маріупольської протестантської Церкви добрих змін. Тоді він під вогнем вивозив мирних людей з Широкиного. Зараз регулярно об'їжджає блокпости від Маріуполя до Широкиного на своєму "каблучку" Volkswagen Caddy.

Крім духовної підтримки, Хом'як допомагає цілком матеріальними речами: розвозить військовим мішки для укріплень, одноразовий посуд і теплий одяг. Практично на кожному блокпосту капелана знають. Він розповідає, що одного разу якийсь військовий начальник обурився, мовляв, звідки цивільному відомі всі паролі. "Так я відповів: Бог підказав",— сміється священик.

"Ну що, молимось?" — перериває потік власних жартів і примовок Хом'як, звертаючись до присутніх у землянці військових.

Молитва — не зовсім звична, не православна. Але фінальне Амінь всі, хто був у землянці, вимовляють хором.

Вибравшись назовні, питаю у Хом'яка, як православні віруючі ставляться до того, що він — протестантський священик.

— Ми всі визнаємо Ісуса Христа Господом і Спасителем. І православні, і протестанти, і п'ятидесятники,— відповідає капелан.

— Виходить, війна об'єднала всі церкви?

— Так точно,— по‑військовому відгукується він.— Так само, як і схід з заходом.

 
Брати-волонтери

Хом'як — один з двох десятків тисяч східноукраїнських протестантів, які свідомо підтримали цілісність України у конфлікті в Донбасі. Причому підтримали не тільки морально. У списку справ парафіян протестантських церков — постачання та організація харчування для солдатів, знесення пам'ятників Леніну, збір та доставка гуманітарної допомоги, вивезення людей з обстрілюваних селищ. Наприклад, зі Слов'янська і Горлівки протестантські священики вивезли на безпечну територію кілька тисяч чоловік.

Протестанти на сході виявилися однією з найбільш патріотичних соціальних груп. А ще — однією з найпомітніших. І це невипадково. "Донбас завжди був найбільш протестантським регіоном в Україні",— розповідає Михайло Черенков, професор кафедри філософії Українського католицького університету, протестант.

Одна з причин криється в тому, що промисловий район привернув до себе багато переселенців з усього СРСР. В результаті такого змішування народів рівень традиційної православної релігійності тут був нижчий, ніж у решті України, розповідає архієрей Кирило Говорун, у минулому — голова відділу зовнішніх церковних зв'язків Української православної церкви Московського патріархату. "До недавнього часу православні єпархії Донбасу були найбільш нечисленними",— додає він.

До того ж, за словами Черенкова, у східних урбанізованих областях у 90‑х люди переживали економічну кризу набагато болючіше, ніж в інших регіонах. Через що виявилися більш відкритими для духовних змін.

 


В БОЕВЫХ УСЛОВИЯХ: Капеллан Альберт Хомяк привычен к военным будням и всегда готов их скрасить не только словом пастыря, но и шуткой
В БОЙОВИХ УМОВАХ: Капелан Альберт Хом'як звичний до військових буднів і завжди готовий скрасити їх не тільки словом пастиря, але і жартом


 
У благополучні 2000‑ті протестантські громади і церкви стали менш затребуваними. “Коли суспільство увійшло в смугу стабілізації, церкви розгубилися,— пояснює Черенков.— Це біда українського протестантизму, тому що він був заточений на екстремальні моменти".

Але необхідність допомагати на війні знову активізувала цю релігійну групу — з'явилася потреба в силі, готовій безкорисливо працювати на суспільство. А церкви, як зазначає Черенков, завжди знали, що робити у важкі часи: нагодувати голодних, підтримати скривджених.

На думку Руслана Скалуна, маріупольського волонтера, парафіянина Церкви Господа Ісуса Христа, швидко включитися в таку роботу протестантським громадам допомогло те, що в них і до війни була налагоджена інфраструктура для благодійності. Приміром, маріупольська церква Оновлення віддала приміщення своїх дитячих притулків для переселенців, а в госпісі Церкви добрих змін живуть люди похилого віку з зони АТО.

Застосував свій минулий досвід і сам Скалун, у мирному житті — звичайний нотаріус. Він зумів організувати гаряче харчування для тисяч українських солдатів, які перебували на блокпостах і позиціях під Маріуполем.

Кілька років поспіль нотаріус-протестант організовував для дітей літній християнський табір відпочинку на березі Азовського моря. У вересні 2014‑го на базі кухонь цього табору Скалун створив конвейєр постачання їжі на передову. “Хлопці на позиціях могли, звичайно, самі зварити якусь горілу кашу з тушонкою,— розповідає він.— Але якісний борщ, і друге — це на польових кухнях приготувати складно".

У найкритичніші моменти — взимку 2015‑го — кухні Скалуна і його сотні помічників-волонтерів готували до 1.000 порцій їжі на день. Її розвозили в Широкине, де постійно точилися бої, і по всій першій лінії оборони.

Влітку 2015‑го року маріупольський волонтер отримав орден За заслуги III ступеня.

 

Патріоти за всіма статтями

У протестантів є власна історія взаємин з сепаратистами.

8 червня 2014 року бойовики, які захопили Слов'янськ, увірвалися в приміщення протестантської церкви Преображення Господнє. Вони заарештували двох священнослужителів і двох парафіян. Після тортур всіх вбили. Ще раніше бойовики захопили приміщення церкви Добра звістка і влаштували там казарми.

Так починалися гоніння на протестантів на землях, захоплених самопроголошеними республіками.

За даними громадського руху Всі разом!, протягом 2014‑го на території Донбасу бойовики вбили 7 священнослужителів-протестантів, близько 40 людей захопили в полон, у 12 громад відібрали приміщення і майно.

“Вони [бойовики] чітко позначили, що є одна правильна віра — російське православ'я, а все інше — це американська віра. Значить, ми — поплічники США",— розповідає Петро Дудник, пастор Доброї новини.

Він — легендарна особистість. Під час окупації Слов'янська сам вивіз з‑під обстрілу 4 тис. мирних громадян. Пізніше з Дебальцевого, Донецька, Луганська, Горлівки його парафіяни евакуювали ще 12 тис. осіб.

Але звірства бойовиків щодо їхніх одновірців стали лише однією з причин підтримки донбаськими протестантами України. Їх налякала перспектива своєрідного повернення на схід якоїсь подоби СРСР, чого так хотіла частина місцевого населення. "У цій так званій російській весні протестанти побачили воскресіння "червоного дракона": Сталіна, Леніна, всього радянсько-комуністичного жахіття",— пояснює Черенков. На думку професора, саме в той момент протестанти відчули, що таке справжня свобода віросповідання, яка була в Україні 20 років і яку вони не цінували.

Відторгнення всього радянського тепер втілилося й у "ленінопаді": пам'ятники радянському вождю у багатьох містах Донбасу валили саме парафіяни протестантських церков.

 

З Богом за Україну

Усміхнений молодий військовий з шевроном полку Азов представляється Сидоренком Андрієм Володимировичем, позивний Сидор.

Він — протестант. Ми зустрічаємося на одній з маріупольських баз полку. Зараз Сидоренко служить тут інструктором. До цього в складі піхотного підрозділу брав участь у боях в Мар'їнці, Іловайську, Широкиному. На лівій руці має татуювання з українським орнаментом.

Прогулюючись розкішним хвойним парком бази Азова, боєць пояснює, як він, людина, котра живе за Біблією з її заповіддю "не убий", може брати участь у війні і стріляти по людях.

Розповідає: “На війні — це не вбивство. Ти захищаєш себе, рідних, землю". Судячи з інтонацій, говорить він про це вже не вперше.

  


ЗАЩИТНИК: Андрей Сидоренко, протестант и инструктор полка Азов, говорит: на войне он защищает себя, родных и свою землю
ЗАХИСНИК: Андрій Сидоренко, протестант і інструктор полку Азов, каже: на війні він захищає себе, рідних і свою землю


 
“У Біблії написано: коли до Ісуса підійшов римський легіонер і запитав, що йому робити, щоб врятуватися, Ісус відповів, щоб він служив з честю, не гнобив вдів, не ображав сиріт,— продовжує Сидоренко.— Ось і ми робимо свою справу якісно — захищаємо".

Розмірковуючи про біблійне прощення і милосердя, він пояснює, що пробачить свого ворога, коли той покається. “Точніше, якщо я побачу вчинки його, повірю, що він не зазіхає більше на мою територію, на життя моїх рідних,— виправляє сам себе боєць Азова.— Тоді я його прощу".

Віра допомагає йому в службі, тому що він знає, що з ним нічого не станеться. Перед кожним бойовим виїздом розмовляє з Богом.

Тема прощення і заповіді "не убий" виникла в цій поїздці ще раз — на вулицях селища Широкиного, де НВ розмовляло з військовим капеланом Євгеном Коваленком з Церкви добрих змін. У складі батальйону капеланів він служить в різних підрозділах Збройних сил України і Нацгвардії.

Вулиця — голосно сказано. З одного боку — паркан з саморобною табличкою Заборонена зона, під якою приліплений життєрадісний фанерний стікер Алея зірок. Далі — глухий кут, ще один паркан, але повалений. За ним — порожні, побиті осколками корпуси якогось санаторію. Тут скрізь порожньо, над землею стелиться туман.

У Священному Писанні є таке — якщо тебе вдарили по правій щоці, підстав ліву, каже Коваленко, стоячи по кісточки в широкинському багні — асфальт тут був ущент розбитий під час минулорічних боїв. І пояснює, що це написано про мирний час. Тоді, мовляв, можна прощати. “Але коли йдеться про війну, ніде такого не написано. Ворог, який може тебе вбити або завдати шкоди, повинен бути знищений",— підсумовує капелан.

“З Богом! Нехай всі, хто в вас стріляє, стануть "двохсотими" [так на війні позначають вбитих]!" — прощається з бійцями в Широкиному його колега Альберт Хом'як.

"Дякую, що приїхали!" — відповідають військовослужбовці, які вийшли проводити пастиря.

Капелан сідає в машину і повертається до Маріуполя,— розбитою дорогою, що йде через доглянуті прибережні селища, в яких коли-не-коли та й промайне зруйнований будинок. "Як не приїхати, ми ж за вашими спинами, хлопці",— зітхає він.

 

Матеріал опубліковано в НВ №10 від 18 березня 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: