29 червня 2017, четвер

Простота гірше злодійства. Дмитро Шерембей розповідає, як "хороші" міністри обирають комфорт замість змін

коментувати
Простота гірше злодійства. Дмитро Шерембей розповідає, як
2016-й міг стати роком прориву в медицині: лікарням – гроші, пацієнтам – послуги, ліки, електронні картки, запис до лікаря смскою. Хто завадив, розповідає голова організації Пацієнти України


Була людина. Вона дев'ять років сиділа у в'язниці. Була наркозалежною. У неї був туберкульоз, гепатит та СНІД. Лікар сказав, що через два місяці її не буде в живих. З того часу вона прожила вже 15 років.

Дмитро Шерембей не помер. У в'язниці він зайнявся бібліотекою та самоосвітою. Потім вийшов на волю. Поборов наркозалежність. Вилікував туберкульоз. Вилікував гепатит. Став одним із перших ста людей в Україні, які почали приймати препарати проти СНІДу. Створив організацію Пацієнти України, працював у Всеукраїнській мережі людей, які живуть з ВІЛ, а також брав участь у розробці плану реформування системи охорони здоров'я для МОЗ.

В інтерв'ю НВ в серії Антикорупціонери Дмитро Шерембей пояснює, як верхівка МОЗ єдиним фронтом саботує зміни в медицині, і чому грузину Олександру Квіташвілі категорично не варто братися за реформи ні в якій країні.

Герой: Дмитро Шерембей

Проект: Пацієнти України

Характер: гіперактивний

Робота: об'єднує 120 організацій, які піклуються про 60 тисяч пацієнтів; відстоює реформу охорони здоров'я

- Ти болісно ставишся до того, що відбувалося в твоєму житті, чи ми можемо говорити відкрито та прямо?

- Я ніколи не ставився драматично до всього, що відбувалося в моєму житті.

- Звідки ти сам?

- Я з Чернігова 90-х років. Тотальна бідність.

- Ти вживав наркотики. Які?

- Опіати. Через голку. Перший раз в 13 років спробував.

- Ти через наркотики потрапив у в'язницю?

- Наркотики – це велика тема, яка дуже тісно пов'язана з їх видобутком. А це майже завжди кримінальна стаття. І в підсумку завжди призводить до в'язниці. Я не виняток.

Це був важливий момент у житті. Хочеш – не хочеш, а робиш висновки

- Ти крав?

- Так. Я виніс золото у депутата. Дві жмені золотих прикрас. Його не було вдома, ми просто зайшли, взяли і пішли. Він потім слідчому все в деталях описав – там було 16 аркушів прикрас. І нікого не цікавило, де депутат їх взяв.

Поруч зі мною сиділи люди, які вкрали одну курку. Їм давали три роки за одну курку. І я точно знаю, чим займалася вся влада в цій країні і всі правоохоронні органи, і їм нічого за це не було. Так що фактор справедливості тут досить умовний.

- Якби твої діти...

- Зуби усі б вибив.

- Якщо б тобі вибили зуби, тебе б це зупинило?

- Звичайно ж ні!

- Як ти потрапив другий раз у в'язницю?

- До 16-ти років я вийшов, але вже через три місяці я знову сів у в'язницю. Другий раз вийшов у двадцять. Це була колонія посиленого режиму. Там сиділи, наприклад, за вбивство. Третій термін – це сукупність неймовірної кількості страшних помилок.

В третій раз я заїхав [у в'язницю] та кинув вживати наркотики. Я вирішив розібратися у своєму житті. Вступив у свій університет. Вигрібав знання з нікчемних бібліотек. Просто мені треба було зупинитися на мить і подумати, куди йти далі. Я три з половиною роки останнього ув'язнення присвятив розвитку християнського руху у в'язниці. Будівництво храмів, молитовних кімнат.

- Ти віруючий?

- Я віруюча людина. Я по суті своїй завжди таким і був.

- Заміщення наркозалежності релігією?

- Я наркозалежність не перетворюю у гіперскладну проблему. Киданню всього цього надають якусь моторошну романтику, але я до цього ставлюся просто.

- Не було ломки?

- Була ломка. І що? Це дає право вживати мені далі?

- Є ж лікарські терапії?

- Так, я за неї боровся в Україні. Є люди, які не можуть самостійно прийняти рішення припинити. З 100% тільки 18% припинять вживати наркотики, незалежно від тих програм, які вигадані людством. Статистика – річ жорстока, за 60 років зібрана. З усіх спроб тривала ремісія – коли довго не вживаєш – це лише 18% людей.

- Ти не вживаєш?

- Ні. Вже 18 років. Не тому що мені не можна цього робити. Я і алкоголь не вживаю. І не курю. Це свідома позиція. Вона виглядає так: у мене кількості радості в житті достатньо, щоб я її не бустирував. Бустер – це те, що посилює.

- Що було, коли ти вийшов з в'язниці?

- Коли я звільнився, коло спілкування ж залишився той же. Всі мене чекали: "О, Діма! О як все буде добре". Я потиснув усім руки і сказав, що мені трохи в іншу сторону.

Людина, з якою мене садили у в'язницю, померла. Померла від вірусу імунодефіциту. На наступний день, як звільнилась. Від його організму нічого не залишилося.

Тому я, коли звільнився, відразу продовжив свою діяльність – допомагав наркоспоживачам, водив їх у церкву, відправляв на лікування.

Я займався однією наркозалежною сім'єю – там всі приймали наркотики, навіть бабуся. Я умовив їх всіх лягти на реабілітацію. Чоловік, який помер – це був їхній син. А тоді, щоб лягти на реабілітацію, потрібно було здати тест на ВІЛ. Тоді ж і я пішов теж здав тест на ВІЛ.

Результати потрібно було чекати два тижні. І ти чекаєш, розуміючи, що варіантів не багато: або є, або немає. Все зрозуміло, якщо у мене не буде вірусу імунодефіциту. У мене плани, у мене громадська діяльність.

А якщо є? На той момент не було ніякого лікування. Це 2001 рік. Я зрозумів, що у мене зникла безлімітність часу. Але свідомість працювала, як калькулятор. Часу мало, витратити його треба на те, що хочеш, і встигнути потішити тих, кого ти любиш. Крапка.

Я прийшов до лікаря, і перше, що він сказав: "Так, всім вийти з кабінету!". Я ще подумав: "*ля, ну і Шерлок Холмс – е*анутися!". Кажу: "Вже в принципі і повідомляти нічого не потрібно. І ніхто вже може і не виходити з кабінету. У мене одне питання: що робити далі?".

А можна було робити тільки одне - стати на облік. Ти ставав врахованим хворим. І все.

- Лікування не було?

- Ні.

Доктор мені сказав: "Є групи взаємодопомоги". Я пішов туди. Я думав у них вже є величезний інтелектуальний досвід, як же вони все це пережили. А там реально панахида за життя. Я посидів годину і зрозумів, що прийшов не туди. Наслухався...

Я на початку подзасмутився, а потім зрозумів: ось є люди, і їм потрібна допомога, у тебе просте завдання – ці люди через рік повинні жартувати над своїм діагнозом і жити оптимістично. Так вийшло, що вони мене і обрали своїм головою. Я для себе вирішив, що готовий зі свого життя виділити на це один день в тиждень.

Рівно через рік у нас був сабантуйчик – Новий рік. Всі поприводили дітей, розповідали анекдоти, сміялися над смертю. Я зрозумів: "Спрацювало!". Залишалося помножити досвід цієї групи на велику територію.

- У тебе вже виявили гепатит?

- Так. І дві дірки в легенях від туберкульозу. За всіма математичними розрахунками, шансів вижити у мене практично не було. Лікар, який прийшов до мене в палату, сказав: "Любий мій, через два місяці, на жаль, тебе не буде". Але нахабства у мене було не менше, і я відповів: "Знаєте, не вам вирішувати, скільки і як я буду жити. Давайте з песимізмом закінчимо і спробуємо хоч щось застосувати до мене".

Вже минуло 15 років, а я досі допомагаю цій лікарні в Чернігові.

- Як впорався зі СНІДом?

- Я був в сотні перших людей, які почали приймати антиретровірусні препарати. У Києві це були перші гуманітарні поставки. Я вилікував туберкульоз.

Ніякий діагноз не повинен зупиняти людину. Це математика. З 100% наркоманів 18% припинять вживати наркотики. 50% людей мають можливість вилікувати туберкульоз в Україні.

Я вилікував гепатит. З 3,5 мільйонів дуже малому відсотку людей доступне лікування - це нуль-нуль-нуль-скількись-там відсотків. Лікування коштувало $ 12 тис. Я потрапив у мікровідсоток людей, яким стало доступне лікування. Але з тих, хто почав лікування, тільки 40% зможуть дійти до кінця. Адже по суті це рік хіміотерапії. З цих 40% тільки 50% зможуть одужати. А з цих 50% тільки у 25% вірус не повернеться назад.

Я пройшовся по дуже вузькому лезу статистичної ймовірності. Зараз у мене залишився тільки один вірус імунодефіциту, але я переконаний, що вже незабаром з'явиться продукт, який дозволить увійти в тривалу ремісію і жити без вірусу імунодефіциту назавжди.

Це не самоціль. Я 17 років живу з вірусом імунодефіциту зі стійкою позицією: кількість часу непропорційна його якості. Багато людей живуть до 60-ти років, згадуючи свою юнацьку закоханість. Все, що мені потрібно зараз, – це менше спати. Я до цього часу не навчився менше спати. Це була б бомба. Хоча я завжди прокидаюся о шостій і раніше. І я завжди заповнюю цей час: читаю, пишу.

- Розкажи про твою професійну діяльність. Як ти став займатися тим, чим займаєшся?

- Спочатку я дізнався про діагноз і організував групу взаємодопомоги. Тут моя мета проста: зупинити епідемію СНІДу в Україні.

В якийсь момент ми переросли в Раду пацієнтів. Така собі Advisory Board. Буквально за півтора роки ми досягли всіх цілей, але потім раптом помітили, що ми надаємо послуги тим, хто не має ніякого відношення до СНІДу. Це були і рідкісні захворювання, онкологія дорослих, онкологія дітей.

Основна наша місія: лікування доступне усім. З цього моменту почалася легалізація цілей великої кількості організацій.

Ми вирішили: в Україні на 100% достатньо ресурсів, щоб люди не ходили з картонними табличками на грудях "Допоможіть на лікування дитини". Ми домоглися, щоб уряд (а це було ще при Азарові) затвердив першу в історії державну програму щодо гепатиту, збільшили вдвічі фінансування за програмою лікування СНІДу, в підсумку замість 20 тисяч людей сьогодні лікуються 60 тисяч. Допомогли мамам дітей, хворих на муковісцидоз, і змусили наш МОЗ закуповувати якісні препарати. А потім почалася революція.

- Ти був учасником Автомайдану?

- Так. У мене багато друзів брало участь в Майдані. Такий стан: допомагай чим можеш. Або діставай з кишень, або працюй руками, або працюй головою. Ми тягали оборонні конструкції, щоб хоч якось опиратися бронетехніці. У Всеукраїнській мережі ЛЖВ був створений госпіталь, куди ми возили поранених. Ще патрулювали вулиці.

У мене було посвідчення помічника народного депутата Лесі Оробець. Класична процедура: їздиш, їздиш, а вранці ще й всіх розвозиш. І в якийсь момент наші перестали забирати з моєї машини інвентар: каски, щити, біти. Адже це вже стало рутиною. Пішла гострота небезпеки.

Я їхав додому, до будинку залишалося 100-200 м. Мене заблокували дві машини Беркута – спереду і ззаду. І я так з втомою подумав: якщо відкриють багажник, будуть мене виколупувати з розбитої машини. Але у мене права старого зразка – за розміром такі самі, як посвідчення помічника депутата. І я випадково, дістаючи права з кишені, переплутав документи, і нахабно їм сунув посвідчення помічника. Він мені каже: “Я розумію, що ви помічник депутата. Але права то у вас є?". Я спочатку не зрозумів, що на дотик переплутав ці два документи. У перший раз в житті скористався документом, і він мені реально допоміг.

Революція закінчилася в день мого народження. Я прокинувся з одним бажанням: "Коли вже здохне Янукович". І тут раптом я помічаю, що на моєму маршруті на Майдан немає патрулів. Щось змінилося!

Але не було відчуття, що все закінчилося. Ми зрозуміли, що час повертатися в офіс. Фантазій не було. Країна не померла, вона вийшла з реанімації, але до здорового організму нам ще довге лікування. І ми потихеньку почали топтати нову владу.

- Звідси ваш скандал із заступником глави МОЗ Олександрою Павленко?

- Ой. Перше – вона займає позицію: я жінка, і мене не можна критикувати. А друге: дайте мені час, я ще п'ять років поспіль буду робити те, що хочу.

У розумної людини є розуміння проблеми, бачення її вирішення і готовність брати на себе відповідальність. І цим зараз не відрізняються керівники Міністерства охорони здоров'я.

- Що не так в Мінохоронздоров'я?

- Нові люди... Знаєте, простота гірше злодійства. За вісім місяців роботи був поданий тільки один пакет законопроектів щодо автономізації лікарень. Штат МОЗ майже триста людей. Не четверо, як у нас в офісі, а триста!

Пацієнти України грали керівну роль при написанні стратегії реформи охорони здоров'я для країни. Ми створили групу експертів, і вони її написали.

Добре, приїхав новий міністр. Олександр Квіташвілі – це ж пік наших очікувань! У нього високий рівень свободи, з ним можна змінити все. Він через день бував у нас в офісі. Ми приносили йому купу резюме людей з цивільного сектору – тих, хто міг би допомогти йому зламати систему і не зв'язуватися з фармацевтичною мафією в цій країні.

Людина, що змінила систему охорони здоров'я Грузії! Змінить історію і в Україні:) Нам потрібен такий міністр МОЗ!Сміливий, чесний і професійний!!!Олександр Квіташвілі:)

Posted by Дмитро Шерембей on 1 грудня 2014 р.

На жаль, є хороші люди, але слабкі і нерішучі. В момент прийняття важливого рішення вони вибирають комфорт. З Міністром Квіташвілі вийшло саме так.

Риторика МОЗ така: “Ми зайшли в кімнату, а там пил, бруд, все таке убоге. І ми в шоці – ми на нього дивимося строго, а воно все одно не йде".

Я розумію патову ситуацію Квіташвілі. Міністр він номінальний, ні кадрових, ні політичних рішень не приймає. Я йому говорив: "Сандро, настане ситуація, коли далі йти в ліс – це тільки зовсім заблудитися. У тебе завжди є можливість встати і сказати: "Так далі не можна!", купити квиток і полетіти назад у свою країну".

Звичайно, він сказав, що саме так і вчинить. І тим не менш, до цього часу він в Україні.

- Що не робить МОЗ?

- Все, що ми хочемо від МОЗ – щоб вони виконали стратегічний план реформ. Перед ними стояло три завдання: впровадити міжнародні закупівлі ліків і вакцин вже у цьому році, автономізувати лікарні, лібералізувати фармацевтичний ринок (прибрати регулювання).

Ці три завдання могли б швидко дати результат: міжнародні закупівлі заощадять півбюджету МОЗ на ліки; автономність лікарень дозволить заощадити гроші на місцевому рівні, а лібералізація ринку вплине на кожного українця: будь-яка бабуся зможе прийти в аптеку і купити ліки на 40% дешевше. За рік реформ люди заощадили б в аптеках 20 млрд грн.

Ми командою Пацієнтів України взялися за першу, найлегшу задачу і тут же забуксували саме через МОЗ та першого заступника Олександри Павленко. Вона гальмувала процес реєстрації законопроектів в парламенті, вмовляла голову комітету Ольгу Богомолець відкликати свій підпис. Нам дуже пощастило тоді з позицією голови комітету, яка не пішла на поступки: допомогла вписати цю тезу в Коаліційну угоду і зробила все, щоб законопроекти пройшли в парламенті – через її комітет і були прийняті в першому читанні і в цілому – за 1 місяць!

- Що це дасть?

- Наступний рік міг би бути результатом реформ цього року. Лікарні б почали отримувати гроші за надані послуги, з'явилися б правила гри, які всі повинні виконувати. Можна було б впровадити електронний документообіг. Все було б переведено в електронну систему закупівель, був би створений електронний реєстр пацієнтів у лікарнях. Скасувалися б довідки, печатки, бабки. В лікарню на прийом би записувалися з мобільного телефону.

Крім того, в наступному році треба почати практикувати систему купівлі страхового поліса для громадян за державні кошти або запровадити систему обов'язкового страхування.

Такі кроки могли б адаптувати всю сферу охорони здоров'я. Зникли б непотрібні будівлі, на їх місці з'явилися б лікарні європейського рівня. Лікарі почали б боротися за кожного пацієнта. Середній розрахунок: успішна реформа дозволить платити від 12 до 20 тис. грн лікарям.

Такі зміни можна було б провести всього за два роки. Ми завершили б цикл реформ на 70%. Замість цього у нас кінець року – а ми досі буксуємо на першій задачі.

- Чому система буксує?

- Чого вони хотіли досягти? Нічого. Чого вони досягли. Нічого!

Квіташвілі не був міністром, коли в Грузії проводилися найрадикальніші реформи. Він прийшов вже тоді, коли потрібно було просто пожинати плоди зробленого до нього. Він, напевно, хороша людина, але він не приймає рішень. Я б хотів, щоб далі у нього все склалося в житті, але йому більше ніколи не можна братися за впровадження реформ. Він може їх писати – у нього добре виходить, але не впроваджувати.

Ти керівник, ти бачиш, що Міністерство мертве – шукай нових людей. Громадські організації пропонували допомогу – Міністерство відмовилося.

Центр протидії корупції зробив для МОЗ аудит закупівель за два роки роботи міністерства. Вони витратили всього три дні! Міністру на стіл на початку грудня поклали дві сторінки тексту, де було написано про всі ризики, які він успадкував від "попередників". Мені здається, він їх навіть не читав.


Пациенты Украины в полном составе
Пацієнти України в повному складі


Ми пропонували фахівців. Пропонували людину, яка довгий час працювала виконавичм директором Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ, була консультантом ВООЗ та Світового банку – Володимира Курпіту. Пропонували людей з Центру протидії корупції та інших організацій. Жоден з них не був схвалений на таємних зустрічах міністра з "важливими людьми". Ці люди дали Сандро інший список, з якого йому вибрали людину з Дніпропетровська, на яку було порушено чотири кримінальні справи, а другою стала Павленко – адвокат Партії регіонів.

Ми розуміємо, що Гліб Загорій (член БПП) і не міг туди поставити чесних людей – це було б самогубство для корупції. Його фармкомпанія Дарниця контролює 70% ринку, тому вони пропонують реалізувати реформу в 2457 році.

Перед Павленко не стоять завдання реформ. Її поставив Загорій. Він, до речі, на Олександрі не зупинився, і зовсім недавно намагався поставити керівником Державного експертного центру свого помічника Івана Бавикіна. Це головний орган, який керує всією фарміндустрією в країні. Скрізь Гліб Загорій зі своїми грошима. Він інвестував у передвиборчу кампанію Петра Порошенка. Я думаю, йому за це обіцяли вплив в МОЗ. Він не зміг стати членом комітету охорони здоров'я ВРУ, тому що там є Ольга Богомолець, більш авторитетна людина. Міністром його теж не зробили. А ось першим заступником поставили Павленко.

Ми не ведемо війну проти Павленко. Там єдиний, об'єднаний фронт – Павленко, Загорій, Петро Багрій, Литовська, Богачов, уламки Богатирьової, Андрій Сердюк – голова Академії наук. Всі вони разом саботують реформи.

- Чим вам можна допомогти?

- Змініть свою життєву позицію. Це найважливіше.

Ми хочемо, щоб захворювання не було причиною смерті людини, коли технології дозволяють йому жити. У вас є право знати, як витрачаються публічні гроші. Цікавтеся. Пацієнти – це ж рух. Приєднуйтесь.

Ідеологічно. Відстоюйте цю точку зору на регіональному рівні, допомагайте в експертизі, допомагайте простою присутністю на акції, допомагайте у прийнятті та впровадженні реформ на регіональному рівні.

Який би діагноз людина не зустріла у своєму житті, вона повинен знати, що вона захищений, і держава буде боротися за його життя. Більш важливого ресурсу, ніж людина, в України немає. Не заводи, не пароплави, не чиновники, не влада, а людина.

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: