3 грудня 2016, субота

Уроки Хорватії: як балканська країна з честю вийшла з ситуації, яка схожа на українську

коментувати
4 серпня хорвати відзначали 20-ту річницю операції Буря, в результаті якої Хорватія ліквідувала республіки Сербська Країна і Західна Боснія

4 серпня хорвати відзначали 20-ту річницю операції Буря, в результаті якої Хорватія ліквідувала республіки Сербська Країна і Західна Боснія

Про уроки громадянського конфлікту в Хорватії і про інвесторів, які, всупереч очікуванням, не прийшли після війни і вступу країни в ЄС, розповідає хорватський аналітик

Український конфлікт часто порівнюють з Молдавським або Грузинським, а окуповані території – з Абхазією, Південною Осетією чи Придністров'ям. Рідше – з колишньою Югославією, хоча багато проблем – схожі: сепаратизм, радикальний націоналізм, корупція на всіх рівнях влади. Хорватський аналітик Мирослав Ніколац розповів НВ про те, як на його батьківщині розгоралася ворожнеча і що змінилося через 25 років. Про зміни в країні він знає не з чуток: у 1991-1995 роках він брав участь у хорватсько-сербській війні, а потому працював на представництво міністерства торгівлі США в Хорватії.

- В Україні часто говорять, що другий Майдан, коли скинули Януковича – справжня дата незалежності України. Як починалася боротьба за незалежність Хорватії?

- Ідея про незалежність Хорватії корінням сягає романтичного 19 століття, періоду національних відроджень. Вона так і залишилася нереалізованою. Після Другої світової Хорватія увійшла до складу соціалістичної Югославії, створеної антифашистським рухом у 1943 році. На жаль, ця застаріла національна ідея була єдиною основою для створення самостійної держави в 90-х, так що багато хто в нашому суспільстві досі страждає від цього непорозуміння. Західні держави сьогодні будують на основі відкритого демократичного суспільства, а в нас все ще є люди, які вважають, що Хорватія – це національна держава хорватів, а інші тут живуть на правах тимчасового проживання.

Але розвал Югославії в 90-ті був наслідком не сепаратистських рухів, а ідеологічного та фінансового банкрутства соціалістичної системи. Так що у нас не було іншого вибору, як взяти відповідальність за своє майбутнє у власні руки і закласти фундамент нової держави.

Хорватія не була етнічно чистою країною – у Хорватії до війни проживало приблизно 12% сербського населення. Сербська меншина вирішила, що в неї теж є право на незалежність. Незадоволені результатами демократичних виборів у Хорватії, на ранок Великодня 1991 року сербські повстанці виклали барикади на дорогу в районі заповідника Плітвіцькі озера. Хорватський МВС відправив частини спеціального призначення на туристичну екскурсію, прямо в засідку. Подальша перестрілка призвела до загибелі одного з поліцейських.

Після перестрілки на Плітвіцах почали вимальовуватися обриси повномасштабної війни. У липні 1991 року колона танків Югославської армії залищила казарми в південному районі Загреба, столиці Хорватії, в напрямку Словенії, ще однієї республіки, яка вийшла зі складу Югославії. В очах місцевих жителів, які розуміють, що Югославію неможливо утримати в одному шматку, операція Югославської армії з підкорення північної республіки здавалася одночасно безглуздим фарсом і небезпечним прецедентом. Коли спалахнули перші коктейлі Молотова на танковій броні, загнані в кут рекрути відкрили вогонь по мешканцях. Ось тоді і стало зрозуміло, що мирного вирішення не буде і питання тільки в тому, скільки життів буде втрачено.

Західні держави сьогодні будують на основі відкритого демократичного суспільства, а у нас все ще є люди, які вважають, що Хорватія – це національна держава хорватів, а інші тут живуть на правах тимчасового проживання

- До війни Югославська армія вважалася четвертою в списку найсильніших армій Європи. Чому їй не вдалося втримати Югославію в одному шматку?

- Найпростіше було б сказати, що армія була не монолітною, а була багатонаціональною і не годилася для етнічної війни. Почалося дезертирство, і багато офіцерів перейшли на сторони армій Словенії і Хорватії, які створювались. Казарми Югославської армії занаходилися в містах і їх можна було легко оточити, відключити світло і воду, і домовлятися про умови виходу.

Найгірша ситуація була на території з сербською меншиною. Рівно за два місяці до сутички в Загребі 12 хорватських поліцейських були вбиті в засідці в селі поблизу Вуковара, на кордоні з Сербією. До кінця серпня Вуковар став територією руйнування і смерті. Югославська армія відверто стала на бік сербських повстанців у Хорватії і вирішила всіма зусиллями взяти Вуковар, оскільки місто стояло на шляху до уявної лінії Вировитиця-Карловац-Карлобаг – бажаного кордону неправдоподібної "Великої Сербії". Вуковар втілив всю жорстокість балканських воєн, там дійсно йшла запекла битва. Місто все-таки було втрачено 18 листопада 1991 року. Після цього почалися оргії помсти за великі втрати Югославської армії.

- У 1991 році сербське населення Хорватії зазнавало утисків, багатьох було звільнено з займаних посад лише за ознакою національного походження. Звідки це пішло?

- Це один з наслідків війни в Хорватії. Штучно створений анти-сербський настрій в країні ґрунтувався на твердженні, що серби переважали в Югославській Армії і федеральній владі, що вони використовували це для досягнення політичних і фінансових зисків.

Хорватські громадяни з домішкою сербської крові піддавалися підозрам, сегрегації, залякуванням і навіть розправам. В кінці 1991 року п'ятеро рядових з частини спеціального призначення хорватського МВС увірвалися в квартиру сербського підприємця Михайло Зеца в Загребі і вбили його через підозри у співпраці з сербськими повстанцями. Щоб позбутися свідків, поліцейські відвезли його дружину і 12-річну доньку на околицю міста, де їх холоднокровно розстріляли. Чотири роки потому один з убивць прийняв державну нагороду з рук першого хорватського президента Франьо Туджмана.

- Туджман відомий своїми радикальними націоналістичними ідеями. Як ці ідеї сприймалися самими хорватами?

- Та паршивим він був радикалом, як і політиком. Всі ці націоналістичні політики тільки роблять впевнений вигляд, а насправді втрачені, як діти. Незважаючи на міжнародне визнання Хорватії, його безглузда фіксація на національній ідеї майже ізолювала країну від решти Європи. Вже у лютому 1990 року, на першому З'їзді Хорватського Демократичного Союзу, Туджман урочисто заявив, що «Незалежна Хорватська Держава, створена під час німецької окупації у Другій світовій війні, була відображенням історичних прагнень хорватського народу». Насправді, все, що було в цій «державі» – це масові звірства над меншинами у виконанні банди розбійників, що занурили країну в жах, який змусив навіть уповноважених представників німецької влади здригнутися від жаху.

Саме анекдоти наочно показують, наскільки Туджман під кінець життя почав дратувати людей. Коли він у 1999 році доживав свої останні дні в госпіталі під наглядом кращих хорватських та іноземних лікарів, нескінченні хроніки про стан здоров'я президента і технології для продовження його в'янучого існування, спровокували появу дуже жорстоких анекдотів, наприклад:

- До чого ще не підключили президента?

- До Інтернету!

Приблизно в той же час стало відомо, що можливості торгівлі зброєю у воєнний час і процес приватизації сприяли збагаченню привілейованих груп. Кілька років потому спливла інформація про те, що головне хорватське військово-промислове підприємство поставило 16 новітніх танків T-80 Кувейту під час найважчих боїв у Вуковарі. Ця новина підтвердила припущення, що Туджман не був особливо стурбований можливістю падіння Вуковара, як і потребою зробити все можливе задля евакуації населення.

- Однак радикально налаштовані націоналісти в Хорватії є і зараз...

- Це, на жаль, правда. Визнання хорватських злочинців винними Міжнародним судом по колишній Югославії не протверезило націоналістично налаштовані верстви хорватського суспільства. На початку літа 2014 року колишній хорватський високопоставлений чиновник в Боснії і Герцеговині Даріо Кордич був визнаний офіційним представником Хорватської католицької церкви як герой і Христу подібна особистість. При цьому він був засуджений Міжнародним судом по колишній Югославії до 25 років ув'язнення за злочини проти людства. Але майте на увазі, що моральна перевага в цілому все-таки за хорватською стороною. Війну однозначно затіяли сербські повстанці і югославська армія. Вони також здійснили незрівнянно більше злочинів, – чого тільки коштують тисячі вбитих у Сребрениці, систематичні зґвалтування мусульманських жінок, артобстріли Сараєво, табори смерті Омарска і Кератерм, трирічна облога Біхача в Боснії.

- Хорватія повільно розвивалася і після Туджмана. Сьогодні навіть у складі Європейського Союзу її економіка демонструє не найкращі показники. В Україні останнім часом звикли звинувачувати в слабкій економіці Росію і війну. Кого звинувачують хорвати?

- А ось це повністю наша вина. Навіть праві політики не звинувачують Сербію за втрачені економічні можливості – це було б занадто очевидною брехнею. Іронія нашого становища в тому, що багато хто звинувачує ЄС у нав'язуванні невигідних торгівельних умов та іншій підлості, а з ЄС до нас безкоштовно прийшла і політика для економічного розвитку. ЄС виділяє гранти проектам, які сприяють економічному і соціальному розвитку у відповідності з чітко визначеними критеріями. Нам нічого не заважає користуватися цими критеріями незалежно від грантів і міжнародних асоціацій. Але ми цього не робимо.

Корупція в Хорватії завжди була примітивною: колишній Прем'єр-міністр Іво Санадер змушував своїх прибічників приносити готівку в партійний сейф. Надан Видошевич, голова Хорватської промислової палати упродовж 18 років, був спійманий при розділі відкату з підрядниками. Обшук підвалу його модної вілли в престижному районі виявив колекцію цінних картин і трофейних опудал. Вироки Санадеру виявили, що велика частина політичної системи, як і більша частина державних підприємств, функціонували за гранню законності.

Наші політики хвалилися тим, що після вступу в ЄС підскочать іноземні інвестиції. Тільки інвесторів не запитали. Якщо б у Хорватії були сприятливі умови для ведення бізнесу, тоді ніякий штамп ЄС нам був би не потрібен. Це демонструє наскільки примітивно наші політики сприймають дійсність.

- Чому населення підтримує праві сили, незважаючи на розчарованість правлінням Туджмана?

- Я не знаю, народжуються люди правими або лівими, або справа в тому, які фільми і новини дивляться. Одна річ заспокоює: у наших політиків обмежені повноваження. Новий президент Грабар-Китарович загравала з націоналістичними настроями електорату, але як тільки зайняла своє місце, тут же замовкла.

Але я не дозволю закінчити розмову на поганому і згадаю про одного дуже милого чоловіка, який проявив себе під час війни за незалежність Хорватії. Його звали Драголюб Боцинов, він був адміралом Югославської армії і командуючим військовим портом Лора в Спліті. Коли почалися відкриті зіткнення з Югославською армією, він сховав карти розташування цілей у Спліті від своїх підлеглих, які готувалися до відкриття вогню. Боцинову, який нещодавно помер, хорвати пам'ятник не ставили – це один з наслідків цього тупого поділу на «наших» і «чужих». Але незважаючи на економічне становище, політику і війни, у нас завжди знаходилося місце, де з такими людьми як Боцинов, можна випити заповітну чашку кави або келих вина, бажано з виглядом на море.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: