24 сiчня 2017, вівторок

Про гаманці політичних партій і мафію в медицині розповідає співвласник фармкомпанії Дарниця і політик Гліб Загорій

Про гаманці політичних партій і мафію в медицині розповідає співвласник фармкомпанії Дарниця і політик Гліб Загорій
Гліб Загорій, співвласник однієї з найбільших фармкомпаній країни і депутат-мільйонер, розповідає про фармацевтичну мафію та власний вплив на МОЗ

Шість років тому 33‑річний Гліб Загорій став повноправним керівником фармацевтичної компанії Дарниця. До цього її головою був його батько Володимир Загорій, радянський інженер, який перетворив велике держпідприємство на успішний сімейний бізнес. 2015 року Загорій-старший став 22‑м у списку 100 найбагатших українців з активами в $192 млн, за версією НВ.

Тепер Загорію-молодшому 39, і він не просто співвласник Дарниці, але і ключовий персонаж вітчизняного фармринку. Причому з не кращою репутацією.

Опоненти вважають, що Гліб Загорій за спиною у голови МОЗ Олександра Квіташвілі монополізував відомство, лобіював на посаду заступника міністра Олександру Павленко, юриста, яка колись працювала на Дарницю. Також Загорія називають людиною, яка впливає на весь ринок через "своїх" чиновників у Держслужбі з лікарських засобів та Державному експертному центрі (ДЕЦ) — органах, без дозволу яких жоден препарат не потрапляє на полиці аптек.

На адресу бізнесмена звучать і гостріші звинувачення. Його підозрюють у зв'язках із розшукуваним Інтерполом Віктором Зубрицьким, організатором тітушок. Крім того, на заводі Дарниці в Києві правоохоронці здійснювали розшукові заходи у зв'язку з викраденням активістів Євромайдану Ігоря Луценка та Юрія Вербицького, знайденого мертвим у лісі в січні 2014-го. А Філя Жебровська, власниця заводу Фармак — одного з конкурентів Дарниці, звинувачувала Загорія-молодшого в замаху на її життя.

Весь цей шлейф звинувачень не завадив бізнесменові минулого року стати депутатом від Блоку Петра Порошенка (БПП).

Загорій-молодший призначає інтерв'ю НВ рано-вранці в дорогому ресторані Sauvage на Печерську, перепрошуючи, що всі інші в цей час ще зачинені. Під час розмови він багато палить, спокійно відповідаючи на неприємні запитання.

— Навіщо доларовому мільйонеру бути депутатом?

— Я виріс у жорсткій виробничій культурі та дуже діяльна людина. Рішення йти в політику приймалося всією родиною. Ми хочемо зробити свій внесок у зміни в країні та не збираємося нікуди їхати. І потім, людині з бізнес-бекграундом найскладніше увійти в політику — їй завжди згадуватимуть, що вона прийшла з бізнесу.

— Тож навіщо ви пішли в парламент?

— Я знайомий з Борисом Ложкіним [головою Адміністрації президента], ми приятелі. Часто обговорювали і обговорюємо зміни в країні. І якось він мені сказав: "Такі люди, як ти, мають бути в політиці".

— Тобто ви опинилися в БПП тому, що вам запропонував Ложкін?

— Не зовсім так. Ложкіна я просто навів як приклад. У результаті розмов із різними людьми я зрозумів, що такі люди, як я, що представляють великі трудові колективи, так звана промислова еліта країни,— це фундамент для будь-якої політичної сили, то, без чого складно будувати економічно сильну Україну.

— Коли формувався список БПП, до нього увійшли різні люди. Наприклад, герої АТО, Майдану і журналісти були обличчям блоку. Але в списку є і ті, хто фінансував кампанію БПП. Вас називають одним з таких. Місце у списку нібито коштувало $5 млн.

— Я називаю це нісенітницями. Версій щодо цифр я чув три: 5, 7 та 10 мільйонів. Я вирішував на підставі спілкування з людьми, яких я знав з бізнесової сфери, до них належить і президент. Я не приховую, що до президентських виборів ми спілкувалися з ним. Скажу більше: ми продовжуємо спілкуватися і зараз, хоч це відбувається набагато рідше. Адже він теж з промисловості.

Смішно звучить: людина, яка може бути вигідна як член передвиборчого списку тому, що за нею колектив, історія успіху, ще й платила за це гроші. Це безглуздо. Якщо навіть уявити, що якісь гроші видаються — не мною, а просто як явище в цілому,— тоді це розглядається бізнесменами як інвестиція.

— Саме так. Яку потрібно потім відбити.

— Зазвичай ще й з надлишком.

— Так і є. Є підстави вважати, що саме так бізнесмени розглядають такі інвестиції.

— Тоді постає питання: де, на чому, як? Поки у мене це викликає тільки посмішку. Можу стверджувати, дивлячись в очі: політика — це видатковий проект. Я пішов у комітет з питань людей з інвалідністю, ветеранів і учасників АТО. Він вважається в Раді найневдячнішим — це божевільний обсяг роботи. У нашому комітеті уявити собі потік грошей неможливо.

— Міхеіл Саакашвілі зовсім недавно заявляв, що МОЗ завжди контролювали фармгрупи, і зараз це робите ви і ваша Дарниця.

— Я не знайомий особисто з Саакашвілі. І те, що він, не знаючи мене, не відвідавши жодного разу підприємство, не розуміючи, про кого говорить, таке заявляє,— це досить серйозно.

Зараз звучать висловлювання про те, що МОЗ кимось контролюється. Що таке контролюється? Це означає, що ти маєш як мінімум когось поставити у виконавчу владу. Я не знаю таких людей.

Друге — стан справ у медицині на сьогодні такий, що навіть якщо і уявити собі корупційні схеми, то надгрошей там не заробиш. Ринок фармацевтики цього року має бути десь у межах 45 млрд грн. Його унікальність у тому, що 90% формується грошима пацієнтів біля каси в аптеці. Тобто МОЗ має безпосереднє відношення лише до 10% ринку.

Контролювати які процеси можна в МОЗ? Найчастіше звучить поняття фармацевтичної мафії в держзакупівлях. У міністерстві все настільки погано, що там більше нема чого торкнутися. Цікаві там тільки державні гроші. Історія Дарниці ніколи не була пов'язана з держзакупівлями. Так, існують групи людей, які з року в рік під різними іменами в режимі різних угод беруть участь у системі розподілу держкоштів. Цих 10% не так багато.

 


ВЫПИСАЛИ РЕЦЕПТ: За 23 года отец и сын Загории превратили Дарницу из советского завода в современную фармкомпанию, сделавшую их миллионерами
ВИПИСАЛИ РЕЦЕПТ: За 23 роки батько і син Загорії перетворили Дарницю з радянського заводу на сучасну фармкомпанію, що зробила їх мільйонерами


 

— І зараз це відбувається?

— Частково, хоча тенденція позбавлення подібних персоналій є. І це одна з заслуг сьогоднішнього керівництва МОЗ.

Я за те, щоб закупівлі були прозорими. Але я переконаний: доки МОЗ буде крізь свій тендерний комітет проводити закупівлі, нехай на ті само 4 млрд грн, які складають 10 % ринку, поки воно намагатиметься керувати держкомпаніями, зокрема заводом з виробництва інсуліну Індар, спиртзаводами, санаторіями, поки воно матиме відношення до грошей для реконструкції та будівництва таких проектів, як Охматдит, у нас не здійметься жодна реформа. МОЗ має встановлювати правила. Якщо прибрати все, що стосується фінансів, тоді у нас є шанс. У Квіташвілі була така ідея. Чому не вийшло, мені складно судити.

— Хто заробляв на держзакупівлях?

— Це питання не про виробників. Ми говоримо про персонажі, бо корупційні дії зазвичай пов'язані з картельними угодами. Насправді персонажі ті самі. Просто щороку для тендерів створюються нові юридичні особи, через які пускаються гроші, робляться поставки. Потім вони ліквідуються, і наступного року з'являються інші. Існує група [президента Асоціації виробників ліків України Петра] Багрія, яка на системних засадах бере участь у тендерах.

— Заступницю голови МОЗ Олександру Павленко, яка колись працювала адвокатом Дарниці, називають вашою людиною в міністерстві.

— Так, я знаю Олександру Павленко. У певний період її компанія обслуговувала низку напрямів Дарниці. Всі взаємовідносини закінчилися ще 2012 року. Із Сашею я бачився одного разу в цьому році, вона звернулася до мене з особистим проханням. У МОЗ я цього року взагалі жодного разу не був.

— Ви кажете, що чи не єдине, на чому заробляли в МОЗ, — це держзакупівлі...

— Заробляти можна на чому? На грошах.

— Можна на впливі, на доступі до регуляторних механізмів. У структурі МОЗ існує Держлікслужба і ДЕЦ — два органи, які регулюють доступ препаратів на ринок. Якщо ти фармвиробник, а ними керують твої люди, то ти впливаєш на те, які препарати заходять в Україну.

— Перше: у мене немає можливості впливати на ДЕЦ. Це виключено. Друге. Я ідеологічний противник політики, яку провадить ДЕЦ. Сьогодні, за офіційними статистичними даними, з усіх продуктів, які пройшли крізь ДЕЦ — вхідні ворота на ринок,— 40% становлять рецептурні препарати та 60 % безрецептурні. Світова практика, що передбачає турботу держави про пацієнта,— це 70% рецептурних і 30% безрецептурних. Бо безрецептурні препарати застосовуються в режимі самолікування, без участі лікаря. Бізнес Дарниці пов'язаний із рецептурною групою. Я далекий від цієї всієї іноземщини і деяких вітчизняних компаній, які просто заряджають гроші в телевізор і продають казна-що.

Україні потрібно повторити досвід розвинених зарубіжних країн — на законодавчому рівні ухвалити норму про те, що препарати, зареєстровані за централізованою європейською процедурою, мають спрощену систему доступу на ринок. Звинувачувати мене, що я стою на іншому боці барикад, некоректно.

— Проблема в тому, що через дії Держлікслужби України та ДЕЦ, що їх у різний час контролювали різні фармгрупи, український ринок був найзарегульованішим у Східній Європі: на нього було складно зайти імпортним препаратам, і це впливало на їхню доступність та ціни.

— Лібералізація будь-якого слаборозвиненого ринку веде до знищення цього ринку і більшої імпортозалежності. У нас ринок слабко розвинений. Він досить імпортозалежний, бо 65% коштів йдуть за кордон.

— Як представник вітчизняного бізнесу, ви захищаєте виробництво, але не пацієнтів та їхній вибір.

— Я переконаний, що Україна має унікальну можливість зменшити імпортозалежність, бо в Радянському Союзі вона була центром фармацевтики. Нам втрачати таке положення не можна.

Зарегульованість фармринку — це міф, який розповідають ті, хто хоче отримати безконтрольний доступ до нього. Цього року понад 7 млрд грн буде вкладено в телевізійну рекламу препаратів. Ви розумієте, що все це потім закладається в ціну продукту й оплачується пацієнтом? Це колосальні гроші, майже 15% вартості всього ринку. Близько 40% в ціні рекламованого продукту становить телереклама. Чому українські ліки не продаються в Європі?

— Там своїх стає.

— Ні. Це найскладніші ринки. У всіх європейських країнах існує єдиний звід законів, а медикаментозне забезпечення є елементом нацбезпеки. Його регулюють, як ядерне паливо.

— Навіщо тоді Україна перевіряє європейські препарати, перш ніж пустити їх сюди?

— Якщо це препарати, зафіксовані в єдиній централізованій системі реєстрації в Європі, я за те, щоб вони за прискореною процедурою проходили реєстрацію тут і пацієнти мали до них доступ. Решту потрібно перевіряти. Якщо я, український виробник, хочу продати щось у Європі, до мене приїжджає мінімум три комісії, і це триває 2,5 роки. І вони мають рацію, адже мають бути впевнені в якості продукції. Питання: чому тоді в Україну можна привозити щось просто так?

— Ваше ім'я пов'язують з розшукуваним Інтерполом Віктором Зубрицьким за двома епізодами — викрадення Луценка і Вербицького, яких катували десь в районі заводу Дарниця, і замах на Філю Жебровську. Які у вас стосунки із Зубрицьким?

— Щодо Жебровської. 2009 рік. Ми призначаємо збори акціонерів, одні з найважливіших. Мій батько вирішив передати кермо підприємства мені. Це було психологічно складне рішення і для нього, і для мене, і для колективу. І тут, напередодні зборів, у пресі з'являється повідомлення про замах на Жебровську. З нею в результаті все в порядку — жива, здорова, ціла, там щось потрапило в бюстгальтер, перепрошую. Кумедна історія. Занадто схоже на інсценування.

— Ви конфліктували з нею?

— Ніколи. Ми навіть продуктово не перетинаємося. В цьому і питання. Дуже нелогічно все виглядає. Уявити собі, що я роблю це напередодні найважливішого рішення, коли ніч не спиш,— це ж, знаєте, як дівчина заміж виходить, змінюється все життя. Але відбувається все це. Правоохоронні органи цікавляться мною. Зі мною бесідують у слідчому управлінні МВС.

Дійсно, я знаю цю людину [Зубрицького]. Ми познайомилися бозна-коли, 2007‑го та 2008‑го. Це була така полтавська тусовка. Ми ж родом з Полтавської області, ну і є коло людей, уродженців Полтавської області — ми періодично зустрічаємося. Але жодних інтересів, спільних проектів у нас не було і бути не може. Як він сплив у справі Жебровської, мені складно сказати.

Щодо справи Луценка. Ще минулого року у нас на заводі провадилися слідчі дії. Відпрацьовували квадрат, де нібито їх тримали або пересаджували. Перевіряли зокрема нас. Потім знайшли цей об'єкт. По-моєму, гараж за територією заводу. Як далі рухається справа, мені складно сказати.

— А ви, до речі, Майдан взагалі підтримували?

— А ви як гадаєте?

— Я не знаю.

— Ну, поміркуймо.

— Тут лише дві відповіді може бути — так чи ні.

— Якби я не підтримував Майдан, на якому були Петро Порошенко, Юрій Луценко, з яким у мене дружні стосунки, Олександр Третьяков, Борис Ложкін, Дмитро Шимків, Павло Петренко, то, напевно, я, по‑перше, не продовжував би товаришувати з ними, по‑друге, точно не пройшов би фейс-контроль у БПП і парламент.

 

Матеріал опубліковано в НВ №2 від 22 січня 2016 року

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: