4 грудня 2016, неділя

Помиритися повинні люди – журналістка про те, чи відновить Грузія свою територіальну цілісність

Помиритися повинні люди – журналістка про те, чи відновить Грузія свою територіальну цілісність
Олена Зашко
Налагодити діалог між жителями Грузії та її невизнаних республік вийде не раніше ніж за 10 років, вважає грузинська журналістка Ніно Іванішвілі. Саме стільки знадобиться, щоб повернути довіру людей одне до одного

Ніно Іванішвілі – авторитетна грузинська журналістка, протягом 12 років очолювала Кавказьке бюро Reuters TV. Вона висвітлювала російсько-грузинську війну 2008-го року, за що отримала престижну журналістську нагороду, і вважається одним з найкращих і найвпливовіших професіоналів у себе на батьківщині.

Тепер Іванішвілі навчає нове покоління фахівців у Кавказькій школі журналістики і медіаменеджменту в Тбілісі. А ще продовжує пильно стежити за політичним і суспільним життям країни. На її думку, Грузія, де майбутньої осені проведуть чергові парламентські вибори, переживає важливий етап свого розвитку. Грузинське суспільство вчиться вибирати не серцем, а розумом і чинити опір російській м'якій силі. Справа в тому, що Кремль, який у минулому застосовував зброю щодо цієї невеликої кавказької держави, тепер використовує інші важелі впливу на кшталт проросійських громадських організацій та церкви.

В інтерв'ю НВ Іванішвілі розповіла про те, чому грузини досі сприйнятливі до російської пропаганди, а також про їхнє ставлення до власних невизнаних республік Південної Осетії й Абхазії.


Фото: Алена Зашко
Фото: Олена Зашко


Коли 2008-го року трапилася російсько-грузинська війна, тодішній президент Михайло Саакашвілі закликав світових лідерів підтримати Грузію і стверджував, що Україна може стати наступною. Хоча я стежила за міжнародною політикою, мені здалося, що це трошки голосно сказано. Не минуло й декількох років, як це [війна на території України] сталося.

Сьогодні чимало грузинів пов'язують майбутнє Грузії з Україною. Думають, що коли вийде в України, вийде й у Грузії. Тому дуже багато грузинів вболівають за Саакашвілі. Звучать навіть такі запитання, мовляв, чому в Одесі, чому не в Києві.

Саакашвілі – реальний політик, політичний драйвер, здатний не тільки вести за собою населення, але і створювати команду. У Грузії він виявив талант залучати, де не взялися, розумних, активних реформаторів. Він не з тих, хто хоче грошей, він амбітний, він воліє успіху. На нього важко впливати, якщо він щось задумав, то йде до мети напролом, як танк. При цьому може ігнорувати думку колег. Його потрібно постійно критикувати, ставити багато запитань.

Першою помилкою Саакашвілі у Грузії був брак комунікації – щось робили, але недостатньо пояснювали народові. Адже була необхідність роз'яснити, що потрібно провести таку реформу, при цьому будуть труднощі, але вони будуть подолані у визначений термін. Наприклад, звільнили за ніч усіх поліцейських – це треба було пояснити заздалегідь. Хоча три місяці ми жили без поліції, і все було майже ідеально.

Першою помилкою Саакашвілі у Грузії був брак комунікації – щось робили, але недостатньо пояснювали народові

Реформи йшли більше в економічному напрямку. Але вони не перейшли у сферу юридичну – суди, прокуратуру, пенітенціарну систему. Всі ці інституції залишилися підконтрольними уряду. Новий уряд, який прийшов після Саакашвілі, також не змінив нічого у цій сфері. Але без незалежної правової системи країна – не країна.

Колишній прем'єр, мільйонер Бідзіна Іванішвілі, перед виборами обіцяв дуже багато – і високі пенсії, і списання кредитів, і безкоштовну освіту. Природно, зробити цього він не зміг. Жоден розсудливий уряд, навіть володіючи ресурсами, не роздавав би таких обіцянок. Майже за чотири роки потому мрії зникли, і більшість населення вважає себе ошуканою, а ошуканим не любить бути ніхто.

Зараз хтось хоче повернути Саакашвілі, хтось боїться. Але реального лідера немає. Мені здається, що це непогано. Бо нашим політикам доведеться вчитися працювати, а нашому населенню доведеться думати про те, які програми їм нададуть партії.

Ми – країна-немовля. Не може бути улюблених урядів. Але кожен період позначався досягненням, і важливо зберігати такі досягнення, передавати далі. Не треба зупинятися, відмовлятися від чогось тільки тому, що це робив твій попередник, починати все з нуля. Головне, щоб влада передавалася мирним шляхом і щоб всі досягнення успадковувалися й розвивалися. Гадаю, зараз у Грузії є це розуміння, і люди читатимуть програми та голосуватимуть з огляду на них.

Динаміка зростання проросійських настроїв в Грузії дійсно є, і вона нас налякала. Причина не тільки у впливі проросійських організацій або ЗМІ. Ви знаєте, я жила за часів Радянського Союзу, я вчилася в радянській школі, закінчила радянський виш. Але я не загубилася, коли стався розлом Радянського Союзу, знайшла себе в професії, яка мені подобається, знайшла роботу, яка утримувала мою велику сім'ю і деяких моїх родичів. Мене не злякали труднощі.

Помилки бувають у всіх, війни трапляються, потім люди миряться. Тобто помиритися повинні саме люди

Але є люди, які втратили відразу все. Вони звикли отримувати якусь, але зарплату, якесь, але медичне обслуговування. Все це безкоштовно. Тому є момент ностальгії. І коли вони чують, що Росія готова прийняти Грузію у свої обійми, вони згадують Радянський Союз. Їм неможливо пояснити, що це неправильний напрямок для країни. Їм було боляче, їм і зараз, напевно, дуже складно. Але жити в цікавий час завжди дуже складно, про це нам повідомили ще стародавні китайці.

Тож є певний ґрунт [для російської пропаганди], але це невелика маса населення. Останнє дослідження показало, що підтримка проросійського курсу знову пішла вниз. Багато ще залежить ще від того, які меседжі пускає уряд.

Масова робота російських медіа також сприяє. І наші ліберальні закони щодо трансляції іноземного телебачення цьому допомагають. Але я вважаю, що забороняти щось – не вихід з положення. А працювати з населенням – це вихід. Потрібно просто пояснювати. Наприклад, моя мама досі дивиться російське телебачення, вона живе поверхом вище, і у нас бувають серйозні суперечки. Але вона моя мама, і я дуже делікатно попросила обходити інформаційну політику взагалі або знайти інший спосіб розв'язання конфлікту. Мовляв, я дивитимуся твої програми, а ти – мої. До цього і прийшли. Зараз у нас вдома гармонія.

У Грузії дуже впливова церква. Якщо подивитися на результати опитувань, понад 90% грузинського населення на перше місце у своєму рейтингу довіри ставить саме її. При цьому, безумовно, є відчуття, що грузини і росіяни – брати за вірою. Звісно, цей важіль впливу так само використовується. Прямих послань немає, непрямі – є. Наприклад, критикують Захід за дуже ліберальні закони. Вони питають, мовляв, куди ми хочемо йти – туди, де узаконені одностатеві шлюби, або куди?

Моя мама досі дивиться російське телебачення, вона живе поверхом вище, й у нас бувають серйозні суперечки

Ставлення до невизнаних Абхазії та Південної Осетії серед грузинів дещо пом'якшало. Немає дикого болю, який, напевно, відчувають українці щодо Криму, а тільки глухий зубний біль. Але ці території сприймаються як грузинські. Хоча слово територія мене особисто жолобить. Важливішим мені здається питання, як ставитися до тих людей, які відмовилися від нас і захотіли жити в іншому геополітичному вимірі.

Особисто я не знаю жодної людини, яка була би готова відпустити [невизнані республіки]. Навіть якщо хтось так вважає, вголос цього не скаже ніхто. Помилки бувають у всіх, війни трапляються, потім люди миряться. Тобто помиритися повинні саме люди.

Грузини думають, як би відновити ту реальність, яка існувала 25 років тому. Про це – так, думають. Із Кримом ситуація складніша, ніж поки з Південною Осетією і Абхазією, бо ці території офіційно називаються окупованими, а не анексованими. У разі коли території окуповані, є ще якийсь простір для діалогу, можна щось змінити, є більше можливості для маневру. Ведуться Женевські переговори, хоч я не назвала б їх продуктивними. Але розмова ведеться про те, щоб знайти хоч одне зерно, яке ми разом могли б виростити.

У найближчій перспективі особисто я не вірю у відновлення територіальної цілісності Грузії. Гадаю, має минути більше часу. Може бути, цю проблему зможе розв'язати наступне покоління. Знадобиться ще років 10-15, щоб люди стали знову довіряти один одному, щоб зрозуміли, що Грузія не нападатиме і не використовуватиме силовий варіант возз'єднання.

Дуже велику роль грає Росія. У Цхінвалі стоїть величезна російська військова база. За таких умов складніше вести переговори. Але з'являються вже заяви де-факто уряду про те, що Осетія збирається провести референдум. Референдум – це чудово. Але якщо це реальний референдум, то він має бути проведений у присутності міжнародних спостерігачів і туди мають повернутися ті люди, які були вигнані звідти в результаті військових конфліктів.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: