8 грудня 2016, четвер

Підірвати свободу: 35 років тому радянські спецслужби підірвали "ворожу радіостанцію" у Німеччині

НАТЕ ВАМ: Одна зі студій радіо Вільна Європа після теракту 1981 року

НАТЕ ВАМ: Одна зі студій радіо Вільна Європа після теракту 1981 року

Теракт прогримів у мюнхенській редакції станції Вільна Європа. Організовував операцію тодішній терорист №1 Ілліч Рамірес

Пізно ввечері у лютому 1981 року вже поснулий Мюнхен був розбуджений потужним вибухом. В будівлі міжнародної радіостанції Вільна Європа спрацювала бомба, яка розтрощила кілька студій.

Відповідальність за теракт ніхто на себе не взяв. Але експерти були впевнені, що за ним стояла або одна з організацій лівого напрямку, або ісламські терористи, які жахали Європу з початку 1970‑х.

Лише після розвалу СРСР Олег Калугін, колишній генерал КДБ, заявив, що особисто брав участь у розробці теракту. А безпосереднім підбором бойовиків і деталями операції опікувався міжнародний терорист-венесуелець Ілліч Рамірес.

За радянських часів для Кремля радіостанція стояла в горлі руба, бо її фінансувало Центральне розвідувальне управління США. Хоча, по суті, її вплив був сильно перебільшений радянськими спецслужбами: журналісти Вільної Європи критикували комуністичний лад досить помірковано.

До того ж на території Союзу закордонне радіо глушилося, і слухати його могли тільки досвідчені радіоаматори, та й то з ризиком потрапити за ґрати.

 


ШТАБ ПРАВДЫ: Здание бывшего аэропорта Мюнхена, в котором размещалась Свободная Европа
ШТАБ ПРАВДИ: Будівля колишнього аеропорту Мюнхена, в якому розміщувалася Вільна Європа


 

Помірне Звільнення

Заснована 1950‑го радіостанція спочатку називалася Звільнення. ЦРУ планувало, щоб вона стала інструментом пропаганди, який допоможе країнам Центральної Європи швидше позбутися радянського режиму.

Спершу радіостанція розташовувалася у декількох кімнатах на другому поверсі магазину, де продавали трактори баварським фермерам. Молодий американський радійник Джеймс Крічлоу, якого запросили в Мюнхен, згадував про умови, в яких починала працювати радіостанція: “Нас, американців, що хоч трохи говорили російською, було лише троє-четверо. Серед емігрантів майже ніхто не говорив англійською. А американське вище начальство ні слова не знало російською".

ПИЛЬНУЙТЕ!:
Обкладинка українського сатиричного журналу
Перець 1963 року пропонує збірний
образ західного радіо

Незабаром у радіостанції з'явилася постійна адреса: колишня будівля аеропорту на Лілієнтальштрассе, де готувався перший ефір. Процес затягнувся на три роки. Стартували 1 березня 1953 року.

Керівник нью-йоркської студії Борис Шуб пропонував: “Скоро помре Йосип Сталін. Треба постійно нагадувати про це нашим слухачам. Перед початком кожної передачі даватимемо в ефір звук метронома, що ніби відраховує клацанням час, який залишилося прожити диктатору. А спокійний голос диктора має безпристрасно вимовляти: “Епоха Сталіна доходить кінця. Епоха Сталіна доходить кінця".

Такий ролик зробили в Нью-Йорку і для довговічності записали його на сталевий диск. Однак так і не використали — подумали, що Сталін може прожити ще казна-скільки. А диктатор помер лише за чотири дні після першого ефіру.

Хоча чимало журналістів радіостанції були антикомуністами, їхні програми про Радянський Союз були досить стриманими. У травні 1953‑го керівництво радіостанції роздало в редакції інструкції, як висвітлювати події в СРСР. Наприклад, рекомендувалося: "Догоджати закономірній національній гордості радянської інтелігенції та офіцерства; вихваляти військові та господарські досягнення народу; проте водночас вказувати на мертвотне засилля бюрократії та бюрократів, зводить нанівець усі зусилля простих радянських людей".

У серпні наступного року почали виходити програми українською мовою, цією сферою керував Михайло Ковальський. Працювати редакції було неймовірно складно. Про те, щоб надсилати до України своїх кореспондентів, не можна було й помислити. Тому інформацію про події на батьківщині добували як могли. Особливо цінувалися рідкісні інтерв'ю перебіжчиків або мандрівників, яким вдавалося потрапити на інший бік залізної завіси.

Більшість передач були на історичну та релігійну тематику. Ідеологи Кремля відразу ж охрестили Вільну Європу антирадянською і з 1955 року її почали активно глушити. Однак народ примудрявся і слухав її. Радіоаматори розповідають, що найкраще програми з Мюнхена ловилися рано-вранці, в СРСР жартували, що так відбувається тому, що в цей час кадебешники нарешті засипали після нічної зміни.

До кінця 1970‑х підросло покоління тямущих молодих людей, що слухали закордонне радіо з чистої цікавості. Кремль тоді вирішив завдати Вільній Європі фізичного удару.

 


В САМОМ СЕРДЦЕ: Глава техотдела Ричард Танксли (слева) демонстрирует технический зал радиостанции, 1964 год
В САМОМУ СЕРЦІ: Голова техвідділу Річард Танкслі (ліворуч) демонструє технічний зал радіостанції, 1964 рік


 

Венесуельський Ілліч

КДБ звернувся з важливим завданням до тодішнього терориста № 1 Раміреса. Той народився у Венесуелі, його батько був гарячим марксистом. Трьох своїх синів він назвав на честь організатора жовтневого перевороту. Так і з'явилися на світ Володимир Рамірес, Ілліч Рамірес і Ленін Рамірес. Середньому судилося стати головним бомбістом 1970‑х.

Скоро помре Сталін.
Треба про це нагадувати
Борис Шуб,
один з творців радіо Вільна Європа

1968 року батько надіслав 19‑річного Ілліча вчитися до Москви в Університет дружби народів ім. Патріса Лумумби. Цей заклад було засновано переважно для іноземної молоді. Там студенти, крім медичних, технічних, гуманітарних спеціальностей, отримували ще й потужну ідеологічну підготовку.

Потрапляли в університет зазвичай іноземці з малозабезпечених сімей. Але останнє не стосувалося юного венесуельця.

Батько Раміреса, хоча і був комуністом, набув мільйонних статків на продажу нерухомості. Сина він не ображав і щедро постачав йому валюту. Ілліч своєю чергою став завсідником московських валютних магазинів і вів настільки розкішне життя, що це почало дратувати навіть керівництво університету. За партійною лінією батькові навіть надійшла депеша з Москви, мовляв, не давайте Іллічу так багато грошей. На це Хосе Рамірес відповів, що його син не має ні в чому відмовляти собі.

1970 року молодого Раміреса таки відрахували з університету. Він пішов на несанкціоновану демонстрацію під посольство Лівії.

 


МНОГО ЛИЦ: Чилийский паспорт Ильича Рамиреса на другое имя
БАГАТО ОБЛИЧ: Чилійський паспорт Ілліча Раміреса на інше ім'я


Ілліч не розгубився і разом з палестинцями, з якими потоваришував у Москві, поїхав у інший "університет" — на тренувальні бази Народного фронту звільнення Палестини. Вони тоді розташувалися в Йорданії, і тамтешніх "студентів" на гроші Москви вчили боротися за свої ідеали терористичними методами. Випускники ненавиділи Ізраїль і євреїв взагалі, а також вміли користуватися будь-якою зброєю, викрадати і підривати літаки.

Коли 1974 року Рамірес поїхав пожити до матері у Лондон, то знайшов будинок першого ліпшого багатого єврея. Ним виявився бізнесмен Едвард Зіф. Ілліч навідався до нього і, коли той відкрив двері, вистрілив Зіфу просто в обличчя.

Далі був Париж. Рамірес оселився відразу в декількох дорогих готелях і влаштовував там немислимі вечірки, а в перервах раз на два-три місяці підривав машини біля банків, кидав гранати в магазини або виходив постріляти в поліцейських. Свої криваві витівки Рамірес на піжонський кшталт називав "танго".

Його довго не могли знайти. Ілліч дорого вдягався, обідав у кращих ресторанах і навіть відвідував косметологів. Все це не збігалося зі звичайним чином терориста. До того ж він не був палестинцем, які на той час уже були грозою аеропортів Європи.

Увесь світ заговорив про Раміреса в грудні 1975‑го. У передріздвяні дні у Відні зібралися міністри 11 країн—виробників нафти на саміт. Коли запала ніч, до будівлі, де відбувалася нарада, увійшли шестеро осіб. Привіталися з охоронцями — їх було лише двоє, — швидко піднялися на другий поверх і, увірвавшись до зали, де відбувався саміт, почали безладну стрілянину. Відразу загинули троє із учасників. Решту 80 присутніх терористи взяли в заручники.

Керував шісткою Ілліч Рамірес. Він зажадав від влади Австрії літак і разом з товаришами відвіз заручників до Алжиру, де миттю всіх звільнив.

Отримавши звання терориста № 1, Рамірес став отримувати адреналін з іншого джерела. Він почав їздити світом, змінюючи паспорти, оскільки його портрети як найбільш розшукуваного злочинця висіли всюди. Він подовгу почав зависати в найдорожчих готелях, але тепер вже столиць країн соцтабору. Тим більше що влада, не без вказівки з Москви, забезпечувала його навіть дипломатичними паспортами.

  


НА ПУЛЬСЕ МИРА: Новостная редакция Свободной Европы, 1971 год
НА ПУЛЬСІ СВІТУ: Новинна редакція Вільної Європи, 1971 рік


Кульгаве танго

До кінця 1980‑го в Кремлі задумали серйозно насолити ворожим пропагандистам, а саме радіостанції  Вільна Європа. Генерал Калугін не без гордощів заявляв, що архітектором теракту в Мюнхені був саме він. Однак, коли Раміреса нарешті заарештували 1994 року, його зокрема звинуватили й в організації нападу на радіостанцію.

СВОЯ ПРАВДА:
Карикатура в Літературній газеті
переконувала не слухати радіо
Вільна Європа, березень 1972 року

21 лютого 1981 року, ближче до 22.00, в будівлю Вільної Європи пробралися кілька людей. Зробити це було досить просто, бо жодних огорож та охорони, а камер спостереження – і поготів, тоді не було. Незабаром після того як зловмисники залишили будівлю, пролунав вибух. Очевидці розповідали, що від нього в радіусі до половини кілометра в будинках вилетіли вікна.

Через пізній час із тисячі штатних співробітників радіостанції в офісі перебували лише 30 осіб. Зокрема, чеська редакція готувала вечірній випуск. Від руйнувань, викликаних вибухом, вісім журналістів зазнали серйозних поранень, двоє залишилися інвалідами.

Прибулі на місце теракту 38 експертів дійшли висновку, що його зробили професіонали. Вибухівки було не менше 15 кг.

Річард Каммінгс, який був головою служби безпеки радіостанції, пізніше здійснив розслідування теракту. На його думку, безпосередньо керував підривниками Рамірес. Він тісно спілкувався з полковником румунських спецслужб Серджіу Нікоєм, і в Будапешті йому була надана база для підготовки теракту. А вибухівкою послужила нітрострічка румунського виробництва.

Хоча збитки від вибуху оцінили в $2 млн, будівлю досить швидко відремонтували.

Після цього Рамірес поїхав до арабських країн, а 1994 року в Судані його заарештували французькі спецслужби. У Франції він отримав довічне ув'язнення.

Калугін після розвалу СРСР вдало перекочував до колись ненависних йому США, де видає книги і читає лекції про секрети розвідки.

 

Матеріал опублікований у НВ №2 від 22 січня 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: