5 грудня 2016, понеділок

Операція «У». Середньоазіатська монархія зависла в екзистенціальному лімбі

Плакат на вулицях Ташкента із зображенням Іслама Карімова
Фото: asiaterra.info

Плакат на вулицях Ташкента із зображенням Іслама Карімова

В Узбекистані почалася підкилимна боротьба за владу з абсолютно непередбачуваними наслідками

Останні новини з Узбекистану абсолютно чітко і недвозначно свідчать про повне нерозуміння того, що відбувається там. Місцевий падишах Іслам Карімов ніби як помер (точно цього, правда, ніхто не знає). Спадкоємець у нього начебто є (місцевий візир), але це поки що також вилами по воді: проблема в наявності ряду суперників, включаючи дочку Карімова – Лолу.

Мудрі експерти, описуючи ситуацію, змушені покладатися на чутки та «настрої в суспільстві», так як достовірних джерел інформації просто немає. У міркуваннях про узбецькі справи кожного разу звучить «прогнозувати ситуацію надзвичайно складно», «про майбутнє країни виразно говорити поки рано» та інші вигадливі еквіваленти виразу «а чорт його знає!».

Політична ситуація і правда в тумані. Але є кілька твердих фактів, які будуть визначати якщо не сюжет, то хоча б логіку розвитку подій в Ташкенті та околицях.

Країна – абсолютно тоталітарна. Люди до смерті бояться всесильної Служби національної безпеки та її агентів. Судів в нормальному розумінні слова немає – згинути в тюрмі можна за будь-який прояв нелояльності.

Система управління країни – не феодалізм навіть (той набагато більш просунутий), а класична східна деспотія. Найнаближеніший і впливовий чиновник, олігарх і навіть родич падишаха є лише рабом його – без думки, свободи та особистої власності. З ілюзією всього цього потрапив в опалу придворний може розлучитися за секунду – ніякі посади та зв'язки не допоможуть.

При цьому між собою придворні ведуть перманентну і нещадну боротьбу за владу і вплив на першу особу. У методах, за східною традицією, не соромляться. Сам монарх подібну поведінку своїх підданих гаряче підтримує та схвалює, оскільки постійна війна з нульовою сумою не дає комусь із них можливості піднятися і кинути виклик самому.

Населення животіє в страшній убогості, геть позбавлене політичної суб'єктності і яких-небудь прав. У цих умовах єдиною життєздатною масовою альтернативою тоталітарної влади є ще менш толерантна версія ісламу салафістського спрямування. Її послідовники обіцяють «все налагодити», і «повернути справедливість» за допомогою звичайного для них набору простих методів: потрібно почати газават, вбити всіх поганих людей, відібрати їх власність і нагородити всіх хороших. Для інтелектуально, політично і культурно забитого населення подібна програма звучить досить привабливо.

На цьому тлі міркування купки прогресивних дисидентів про демократію, презумпцію невинуватості, приватну власність і права людини для більшості жителів Узбекистану звучать менш реалістично, ніж плани польоту до Проксими Центавра.

Суттєвий момент. Ні лідери місцевих кланів, ні радикальні ісламісти в жодному випадку не виступають проти монархових методів управління державою. Гранична концентрація влади, переслідування і тортури інакомислячих, стукацтво, всесилля таємної поліції, відсутність демократії і свободи слова – це для них абсолютно нормально. Головна їхня претензія – це те, що карають і милують не вони, а інша людина. Навряд чи місцеві ісламісти, скроєні за тими ж ідеологічними лекалами, що і Ісламська держава, у випадку приходу до влади почнуть будувати джефферсонівську демократію.

Те ж, загалом, відноситься і до нинішніх царедворців, які чудово засвоїли урок сусіднього Афганістану: будівництво демократії в патріархальному, релігійному суспільстві майже середньовічного укладу веде до нескінченної війни всіх проти всіх.

У результаті складається доволі невесела картина: виживе Карімов – нинішня нестабільність триватиме ще якийсь час, все буде погано. Помре він – у Ташкенті почнеться кланова боротьба за владу з можливим розхитуванням всієї країни і новим падишахом в фіналі. Теж хорошого мало. Якщо ж ще й ісламісти почнуть піднімати голову, то країні майже гарантована громадянська війна або як мінімум масові репресії проти релігійної частини суспільства. (Знову усі згадають про існування Ферганської долини, де традиційно сильні радикальні ісламські настрої). Тут вже мало нікому не здасться – включаючи ближніх і дальніх сусідів.

Поки ж Узбекистан на деякий час завис у свого роду екзистенційному лімбі, звідки країна може і не вибратися в своєму колишньому вигляді.

Читайте також

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: