19 сiчня 2017, четвер

Око за око. 70 років тому єврейська організація Некама намагалася помститися за Голокост під час Другої світової війни

коментувати
БРАТИ ПО ЗБРОЇ: Після Другої світової війни Абба Ковнер (на фото — за столом) очолив загін солдатів під час збройного конфлікту з Єгиптом, відомого як війна за незалежність Ізраїлю. Кібуц Яд-Мордехай, 1948

БРАТИ ПО ЗБРОЇ: Після Другої світової війни Абба Ковнер (на фото — за столом) очолив загін солдатів під час збройного конфлікту з Єгиптом, відомого як війна за незалежність Ізраїлю. Кібуц Яд-Мордехай, 1948

70 років тому єврейська молодіжна організація Некама вирішила помститися за Голокост свого народу під час Другої світової війни, виношуючи плани стратити по німцю за кожного вбитого тими єврея

На початку весни 1946 року 6 млн німців повинні були померти в своїх містах. Таким був початковий план відплати руху Некама (у перекладі з івриту — помста) — єврейські партизани хотіли помститися за кожного з 6 млн своїх співвітчизників, знищених нацистами.

“Народ Німеччини не може вважатися невинним,— переконував соратників лідер Некама Абба Ковнер.— Він зобов'язаний хоча б в одному поколінні бути покараним, щоб утримати світ від подібного в майбутньому. Планом відплати я хотів сказати світові, що ті, хто вижили після Освенціма, здатні на все. Пам'ятайте це!"

Месники планували отруїти водогін у п'яти великих німецьких містах. Однак вони не знайшли підтримки серед керівництва новоствореної держави Ізраїль. До того ж існував ризик, що отруєною водою можуть скористатися солдати союзних військ, що стояли в той час у Німеччині. Месникам довелося здійснити менш кровожерний план відплати: вони пробралися в пекарні, в яких готували хліб для таборів Дахау і Шталаг, де утримувалися полонені німецькі офіцери, і отруїли 3 тис. буханок. Тоді постраждали понад 2 тис. осіб, хоча і без смертельних випадків.

 

Ми — не вівці!

Вперше про Некама почули в 1942 році в єврейському гетто у Вільнюсі. До того часу нацистська політика методичного знищення євреїв у таборах на території Німеччини та окупованій німцями Польщі лише входила в найкривавішу фазу.

Коли у вересні 1939 року СРСР і Німеччина поділили Польщу, Вільнюс, а потім і вся Литва опинилися в складі Радянського Союзу. До війни у місті проживало трохи більше 2 тис. євреїв. Серед них була і сім'я майбутнього лідера Некама Абби Ковнера. Він народився в Севастополі, куди його батьки переїхали з Вільнюса під час Першої світової війни. У 1926 році сім'я повернулася в рідне місто.

Батько Ковнера хотів, щоб син здобув юридичну або медичну освіту. Однак той захопився скульптурою і поезією. На момент захоплення Вільнюса нацистами влітку 1941‑го Ковнеру було 23 роки. Єврейська громада міста до того часу збільшилася до 80 тис. за рахунок біженців з Польщі.

Окупаційна німецька влада загнали вільнюських євреїв у гетто, де вони тулилися в підвалах та синагогах. Литовські представники біблійного народу стали першими жертвами німецького плану "остаточного розв'язання єврейського питання". Котловани в околицях села Понари під Вільнюсом стали братською могилою для більшості євреїв Литви: тільки в перші місяці нацисти розстріляли там понад 40 тис. осіб.

 


РУКОТВОРНЫЙ АД: Еврейское гетто в предместье литовского города Каунас, примерно 1941–42 годы
РУКОТВОРНЕ ПЕКЛО: Єврейське гетто в передмісті литовського міста Каунас, приблизно 1941-42 роки


"Не підемо на бійню, як вівці!" — звернувся Абба Ковнер до співвітчизників в останній день 1941 року з відозвою, що поширювалася на листівках.

Вже після війни Ковнер казав, що більшість євреїв не хотіли вірити в масові розправи нацистів над мирним населенням. Самообман залишився єдиною втіхою, останнім притулком у злиднях і стражданнях. “У нашому випадку самообман був результатом злагодженої роботи обох адміністрацій — німецької та литовської — які навмисно породжували ілюзії, щоб не дати нам подивитися правді в очі. Я прекрасно розумів, що євреї не ідіоти, щоб вірити всякій брехні",— пояснював він.

Ті, хто вижили після Освенціма, здатні на все
Абба Ковнер,
голова Некама,— про рішучість помститися німцям за Голокост

Наївність єврейської громади іноді приголомшувала. 1943 року у вільнюському гетто молодь готувала повстання під керівництвом Іцика Віттенберга. Окупаційна влада дізналася про це і зажадала видати лідера підпілля. Його заарештували прямо в кабінеті голови єврейської адміністрації — юденрата — Якова Генса. Прихильники Віттенберга відбили свого лідера, але німці поставили ультиматум: якщо його не повернуть в поліцію до третьої години ранку наступного дня, гетто ліквідують. Лідеру підпілля довелося здатися, і майже відразу ж він заподіяв собі смерть, прийнявши ціаністий калій.

Та зрештою німці все одно знищили мешканців гетто. Вдалося врятуватися лише кільком сотням — тим, хто пішов у ліси в партизанські загони.

 

Помститися за всіх

Ковнер з соратниками не став чекати сумної долі своїх співвітчизників і створив у Рудницькій пущі — великому лісовому масиві в районі Вільнюса — рух Некама. Найгучнішою операцією єврейських партизанів Литви став вибух поїзда з німецькими військами, який йшов на радянсько-німецький фронт. Тоді загинули близько 200 солдатів, за яких у відплату німці розстріляли 60 селян.

Вітка Кемпнер, майбутня дружина Ковнера, яка організовувала вибух, після війни говорила, що не відчувала провини за смерть мирних жителів: "Адже я в них не стріляла". Такою була ідеологія зневірених месників.

У лісах партизани опинялися між двох вогнів. Крім окупаційної влади, вони налаштували проти себе і литовських селян. “Ми поводилися тоді як бандити,— згадував Йозеф Харматц, учасник Некама.— Щоб не померти від голоду, нам доводилося красти по селах продукти і худобу. Для селян ми стали справжніми ворогами".

З приходом Червоної армії некамівці вийшли з лісів, а з розгромом нацизму вцілілі євреї стали вільно пересуватися Європою. “Війна закінчилася, але не для німців,— звернувся тоді Ковнер до соратників.— Німці повинні мучитися точно так само, як мучилися євреї".

План відплати месники розробляли у польському Любліні, а потім у Парижі. Вони вирішили отруїти питну воду в найбільших німецьких містах — Мюнхені, Франкфурті, Гамбурзі, Берліні. А також у Нюрнберзі, де план Некама мав найбільші шанси на успіх: у цьому місті інженером на водоканалі кілька років працював Вілек Шверцрайх, єврей з Кракова. Він знав комунальну систему водопостачання Нюрнберга як свої п'ять пальців, розумів, скільки отрути потрібно пустити по трубах і де їх перекрити, щоб не отруїлися американські солдати, які стояли в місті.

  


ЦЕЛЬ ВОЗМЕЗДИЯ: Послевоенный Нюрнберг — один из шести германских городов, в котором бойцы Некама планировали отравить водопровод
ЦІЛЬ ПОМСТИ: Післявоєнний Нюрнберг — одне з шести німецьких міст, у якому бійці Некама планували отруїти водогін


Ковнер в цей час вирушив до Палестини, де євреї почали створювати національну державу — Ізраїль. Він зустрівся з Давидом Бен-Гуріоном, майбутнім першим прем'єр-міністром цієї поки ще не існуючої країни, в пошуках фінансової та моральної підтримки.

У результаті зі Святої землі Ковнер віз у рюкзаку золото, а в бляшанках з-під молока — рідку отруту. Її виготовили троє професорів хімії, імена яких месники не розкрили.

Ковнер повертався з Палестини на кораблі, що плив до французького Тулона. На обрії вже виднівся порт, коли лідера Некама попросили зайти до капітана судна. Його заарештував британський патруль і відправив у каїрську в'язницю. Отруту Ковнер встиг викинути в море. Підпільники зійшлися на тому, що їх здали свої — перш за все оточення Бен-Гуріона, якому не подобався агресивний план Некама.

“Ми зненавиділи Бен-Гуріона за це на багато років,— згадував Йозеф Харматц, соратник Ковнера.— Хоча зрештою виявилося, що він мав рацію. Адже він створював державу, скликаючи євреїв з усього світу в Палестину, а наша операція могла перешкодити цьому, викликавши осуд з боку світової громадськості".

  

Гіркий хліб

Арешт Ковнера посіяв паніку в лавах месників. З паризького штабу активісти отримали розпорядження припинити підготовку до отруєння води в німецьких містах. А через деякий час керівництво Некама вирішило перейти до плану Б. Згідно з ним, месники мали отруїти хліб для полонених німецьких офіцерів у концтаборах Дахау під Мюнхеном і Шталаг під Нюрнбергом.

В пекарні, що постачали табори хлібом, некамівці влаштували своїх людей, які зовні скидалися на німців. У Нюрнберзі за відповідальне завдання взявся Лебке Дістель, блакитноокий єврей з русявим волоссям. Власник пекарні взяв його стажистом, купившись на кілька блоків американських сигарет і ящик горілки.

Терористи-месники дістали 20 кг миш'яку і вимазали ним нижні краї буханців. 13 квітня 1946 року отруєний хліб відправили по таборах з полоненими. Понад 2,2 тис. німецьких офіцерів потрапили в госпіталі. За повідомленнями американської військової адміністрації, ніхто з них не загинув. Але багаторічний кореспондент ВВС в Єрусалимі Майкл Елкінс отримав від своїх джерел інші дані — мовляв, загинули 700 нацистів.

  


ПРИГОВОР: Нацистские офицеры в лагере Дахау слушают обвинительный акт за совершенные ими преступления во время Второй мировой войны. Ноябрь 1945 года
ВИРОК: Нацистські офіцери в таборі Дахау слухають обвинувальний акт за вчинені ними злочини під час Другої світової війни. Листопад 1945 року


Після цієї акції активісти Некама надовго пішли в тінь, не розголошуючи подробиць діяльності своєї організації. Ковнер брав участь у війні за незалежність Ізраїлю, писав вірші і прозу, помер у 1987 році.

Ветерани руху розповіли про події, що відбулися в Німеччині у перші повоєнні роки, лише наприкінці ХХ століття.

Вітка Кемпнер, дружина Ковнера, на схилі літ почала спілкуватися з пресою, невтомно повторюючи: “Багатьом складно зрозуміти нашу мету. Одна справа боротися з ворогом у гетто чи в лісі, зовсім інша — отруїти відразу масу людей. Але тоді ми думали, що німці повинні зазнати покарання за заподіяне нашому народу". Вона розповідала про побут есесівців у таборах: “До них ставилися з повагою, як до військовополонених. У кожного була своя кімната з табличкою на дверях, де зазначалися ім'я і звання господаря оселі. І вся наша перемога бачилася тільки в тому, що німці ставали по стійці струнко перед американцями".

До кінця життя Вітка не зносила звучання мови своїх заклятих ворогів, вони з чоловіком відмовилися від фінансової компенсації від німецького уряду за Голокост, а в магазинах завжди стежила за маркуванням товарів, щоб не купити чого-небудь з Німеччини.

  

Матеріал опубліковано в НВ №10 від 18 березня 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: