10 грудня 2016, субота

Новинні сайти стають такими ж впливовими, як і телебачення

Новинні сайти стають такими ж впливовими, як і телебачення
Гроші і аудиторія перетікають в інтернет. Найбільші новинні сайти стають такими ж впливовими, як і телебачення

Пророцтво героя радянської мелодрами Москва сльозам не вірить про те, що попереду нас чекає одне суцільне телебачення, вже ніколи не збудеться. Інтернет відхоплює у телевізійників усе більший шматок аудиторії. Наскільки він великий, показує опитування міжнародної дослідницької компанії Nielsen, проведене в 60 країнах, у тому числі й Україні. Звіт було опубліковано в середині листопада.

Питання звучало так: "Якому джерелу актуальних новин ви надаєте перевагу?" Респонденти називали кілька варіантів, ранжуючи їх за пріоритетністю. У підсумку телебачення набрало 51% голосів українців. Новинні сайти — 48%, соцмережі — 47%. Традиційні ЗМІ — радіо і друкована преса — є основним джерелом новин для 10% і 9% відповідно.

Тетяна Безсмертна, гендиректор Nielsen в Україні та Білорусі, пояснює НВ, що подібні показники характерні для всього світу. Як і слід було очікувати, молоде активне покоління воліє читати картину світу в онлайні. Старше — те, що ближче до пенсійного віку,— міцно тримається за телевізійний пульт.

Розвиток інтернет-ЗМІ супроводжують як мінімум три фактори. Перший: відносно низький поріг входу, що приваблює в галузь навіть бізнесменів-початківців. "$10 тис. для старту достатньо, плюс зарплата одного фахівця, гонорари",— підраховує програму-мінімум Олександр Ольшанський, голова холдингу Internet Invest Group.

Другий: у період затяжної політичної турбулентності посилилися інформаційні міжусобиці, при яких усім сторонам конфліктів, щоб відстрілюватися від опонентів, знадобився свій медійний майданчик. “Раніше, при режимі Януковича, не було війни олігархів, тому що всі були підпорядковані йому,— пояснює медіаексперт Наталія Лигачова.— Зараз же є всі ознаки інформаційної війни".

І третій: споживачі все менше довіряють великим ЗМІ, які через своєї хронічну збитковість сидять на дотаціях політично ангажованих акціонерів. Глядач, читач, слухач хоче мати альтернативне, очищене від олігархії джерело інформації.

“Інтернет збирає навколо себе якісну, платоспроможну аудиторію, ймовірно, цей тренд буде тільки розвиватися,— прогнозує Ельдар Нагорний, директор з маркетингу компанії Plag Information Network.— Кожен долар, вкладений в інтернет зараз, принесе сотні і тисячі в майбутньому. Тим більше що зараз це все ще дешево".

 


information-sites_web_exit_2_02


Всі там будемо

Коли наприкінці 2004 року Юрій Бутусов стартував з досить популярним нині інтернет-порталом Цензор.нет, ніщо не віщувало, що проект 28‑річного журналіста незабаром буде збирати понад півмільйона відвідувачів на добу. По-перше, в той час ледь набрався б з десяток загальнонаціональних новинних стрічок. По-друге, згідно з дослідженням маркетингової компанії InMind, у ті роки тільки 8% населення України взагалі мали доступ до інтернету. Тобто близько 3 млн осіб. Регулярних користувачів було ще менше.

Телебачення залишалося головною зброєю масової уяви. Інших джерел інформації в країні, яка мало читає, не було. Навіть радіо більше співало, ніж мовило.

Бутусов стартував у розпал помаранчевої революції з новинної стрічки і політичних анекдотів, інвестувавши в свій проект кілька тисяч доларів. Скільки саме, він не уточнює.

Тепер його інформаційний ресурс за числом відвідувачів входить до трійки найбільших гравців, кожен з яких може похвалитися півмільйонною щоденною аудиторією. Телебачення несерйозно поставилося до можливостей своїх інтернет-сторінок. І тому сьогодні серед 15 найбільш відвідуваних інформаційних стрічок тільки чотири телеканали, один з яких — TSN.ua — належить телеканалу 1+1, старожилу галузі з 19‑річним стажем.

Великі медіахолдинги довгий час не звертали уваги на інтернет не тільки через його низьке проникнення в маси, але і через мікроскопічний інтерес до нього рекламодавців.

У 2007‑му, згідно зі статистикою компанії ZenithOptimedia, реклама в інтернеті на всьому українському ринку займала частку в 1%. В абсолютних цифрах — трохи більше $10 млн. Це було втричі менше, ніж реклама на радіо, у 19 — ніж у зовнішній рекламі, у 23 — ніж у друкованій пресі, і в 55 разів менше, ніж на ТБ.

У 2009‑му інтернет-реклама наздогнала радіо, в 2013‑му — обійшла вуличну рекламу, в 2014 — обійшла всіх, крім ТБ. У 2015 році просіла разом з усім ринком, але при цьому постраждала менше за всіх і відкусила третину рекламного пирога. Наступного року, вважають експерти, інтернет і зовсім може зрівнятися з ТБ за рекламними доходами.

 


.png_18


Тріумф інтернету супроводжував і інший факт. З 2009 року українське телебачення припинило бути бізнесом. Всі телеканали в божевільній гонитві за рейтингами, тобто за великою аудиторією, стали генерувати великі, багатомільйонні збитки. ТБ-індустрія заробила в 2014‑му $302 млн, а витратила понад $800 млн.

“ТВ намагається за старим звичаєм працювати на широку аудиторію,— критикує колег Лигачова.— Спроба охопити всіх призвела до того, що канали кидаються в одні і ті ж формати. Вийшов десь Х-фактор — і всі канали намагаються робити щось схоже, тільки з іншою назвою".

У розпал політичної боротьби, а вона в Україні не згасає вже шість-сім років, телеканали працюють переважно на розвагу електорату і знищення політичних опонентів.

Нічого світлішого акціонерам не спадало на думку. Володимир Фесенко, директор центру прикладних політичних досліджень Пента, розповідає НВ, як у 2006‑му він був свідком розмови між Пінчуком і Леонідом Кучмою. Президент України (1994-2004) Кучма скаржився зятю на те, що йому не подобаються політичні шоу, наприклад, те, яке вів на ICTV Савік Шустер. Суцільні скандали, крики, бризки емоцій.

Кучма казав, що хотів би бачити на екранах ТБ розумні, аналітичні програми, навів як приклад російського ведучого Володимира Познера. Пінчук погодився з цією оцінкою, але зізнався, що змушений орієнтуватися не на смаки тестя або свої, а на рейтинги.

“Їм [власникам ТБ] цікаві ток-шоу, які не залучають молодь, а такі, що мають високі рейтинги,— робить висновок завсідник телешоу Фесенко.— Ці політичні шоу можна використовувати як інструмент формування громадської думки".

У підсумку телебачення, бажаючи того чи ні, стало виштовхувати розумну, молоду, активну, аудиторію з грошима в мережу. “Можу з упевненістю сказати,— коментує 36‑річний Ельдар Нагорний,— що ніхто з моїх близьких родичів і друзів в Україні не дивиться ТБ. Взагалі".

  

Новий світовий порядок

Тетяна Безсмертна наводить досить цікаві порівняння української аудиторії з навколишнім світом. Більше всіх з опитаних довіряють інтернету литовці — 55%. Наступна — Україна — 48%. Середній показник по Європі — 30%. "У країнах Західної Європи ще висока роль друкованих ЗМІ, в той час як у країнах Центральної і Східної Європи вище популярність онлайн-ЗМІ",— пояснює Безсмертна.

Цей рівень довіри до мереж і недовіри до традиційних медіа наближає нас до країн Близького Сходу, Африки та Азії. Тут найактуальнішу інформацію про події у світі і країні вважають за краще брати в мережі. Телебачення пішло на друге місце. Наприклад, 45% опитаних респондентів в Об'єднаних Арабських Еміратах, 59% єгиптян і 52% китайців воліють отримувати новини з інтернету. ТБ опустилося там нижче позначки в 45%.

По іншу сторону цивілізації стоять жителі Північної Америки, які, судячи з результату опитування, все ще довіряють своїм великим ЗМІ. Онлайн як джерело інформації сприймають 21%, а от телебачення — 50%.

Українські телевізійники зрозуміли, що проспали тренд, і тому струшують пил зі своїх колись непродуктивних веб-ресурсів і активно розміщують там унікальний контент. “Ще кілька років тому сайти групи були насамперед проморесурсами ТБ-каналів,— пояснює Ірина Андрющенко, директор з розвитку StarLightMedia (SLM).— Зараз же це окрема повноцінна інтерактивна платформа, здатна забезпечити величезнее охоплення і одномоментні перегляди відео сотнями тисяч глядачів".

 


ОГО-ГО: Иван Шестаков, директор по маркетингу Megogo — крупнейшей в СНГ онлайн-кинокомпании, разместившейся на 29-м этаже столичного офисного центра Олимпийский
ОГО-ГО: Іван Шестаков, директор з маркетингу Megogo — найбільшої в СНД онлайн-кінокомпанії, що розмістилася на 29-му поверсі столичного офісного центру Олімпійський


Андрющенко стверджує, що в поточному році група SLM, куди, крім ICTV, входять Новий канал, СТБ, М1, М2 і QTV, розпродала майже всі рекламні місця на своїх сайтах. А сукупне охоплення сайтів SLM на Youtube-каналі склало близько 7,5 млн глядачів, що можна порівняти з аудиторією традиційного телеканалу.

Лигачова підсумовує і ділить інтернет-простір на три умовні групи. Перша пов'язана з великими медіахолдингами, наприклад каналом 1+1, що розвиває ТСН — найуспішніший інтернет-проект серед телевізійників.

Друга група пов'язана з бізнесменами середньої руки або політиками. Вони готові розщедритися — якщо і не заради прибутку, то від бажання створити впливовий ресурс в інформаційному полі. Наприклад, Обозреватель Михайла Бродського або Гордон Дмитра Гордона. Третя група — проекти, які позиціонують себе як незалежні й існують відносно давно, як Українська правда, або з'являються лише зараз, як Платформа.

Якщо українським медіа колись і судилося стати бізнесом, інтернет буде його парадними воротами. Нагорний впевнений, що рекламний ринок мережі в найближчі роки продовжить зростати. З розвитком інтернет-технологій життя найактивніших громадян буде занурене у всесвітнє павутиння. Ще два-три роки тому лише близько 40% українців постійно користувалися інтернетом. Тепер ця цифра становить вже 65%. Проте в українського інтернету є потенціал — в Європі цифри варіюються від країни до країни, але в середньому постійно користуються мережею близько 80-85% громадян. І мова йде не тільки про новинні портали, хоча при сприятливому збігу обставин їх зростання торкнеться теж.

“Якщо економіка буде стабільною хоча б кілька років,— мріє Нагорний,— можна чекати входження великих світових гравців на всі суміжні ринки. Вже є Vodafone, давно на ринку Booking, на підході Uber, йдуть переговори з PayPal, можливо, Amazon та інші".

  

Що нас стримує

У 2011-му компанія Megogo на свій страх і ризик запустила онлайн-кінотеатр, який до нинішнього року, за словами Івана Шестакова, директора з маркетингу компанії, став одним з найбільших в СНД.

Кількість унікальних користувачів на місяць — 48 млн осіб. “Ми вийшли на високопіратський ринок,— згадує Шестаков.— Де користувачі звикли, що контент в інтернеті — це щось безкоштовне". І тоді менеджмент компанії вирішив роздавати частину контенту безкоштовно, а заробляти на рекламі.

Перші кілька років, коли рекламний ринок знаходився на своєму піку розвитку, стратегія спрацювала. Тепер ринок просів, але абсолютно несподівано повів себе споживач. Тобто буквально сталося світоглядне зрушення.

З літа 2014‑го користувачі почали активно платити за контент. Причому приріст становив до 30% на місяць. Продажі й зараз продовжують рости. “Коли ми запитуємо їх [клієнтів], з якої причини не купували раніше і купуєте зараз, переважна більшість сказали, що не хочуть підтримувати тіньову економіку,— розповідає Шестаков.— Нам би дуже хотілося, щоб і бізнес пішов по стопах наших співгромадян і більш свідомо ставився до майданчиків, на яких розміщує рекламу".

 


A LA GUERRE COMME À LA GUERRE: И во время кровавых событий на Майдане, и в дни горячих битв в зоне АТО Юрий Бутусов и его репортеры всегда оказывались близко к передовой
A LA GUERRE COMME À LA GUERRE: І під час кривавих подій на Майдані, і в дні гарячих битв у зоні АТО Юрій Бутусов і його репортери завжди опинялися близько до передової


Тут експерт говорить про сумну традицію, що склалася на інтернет-ринку, - розміщення реклами на піратських сервісах. Масштаб цього явища вбивчий для всієї галузі. 85% рекламних бюджетів у мережі припадає на піратські сайти. І тільки 15% — на легальний контент. В абсолютних цифрах за 2014 рік це виглядає як $138 млн проти $24 млн на користь тіні.

Крадіжка контенту та розміщення на своїх інтернет-ресурсах продукції, на яку немає прав,— ключове гальмо розвитку онлайн-порталів найрізноманітнішого штибу.

Ще один шлагбаум на шляху до розвитку ринку — дуже низьке проникнення швидкісного інтернету в Україні. Згідно з даними дослідницької компанії Gemius-Україна, в жовтні за допомогою стаціонарних комп'ютерів і ноутбуків 20,1 млн українців підключалися до мережі. Тобто більше половини країни все ще живе мірками середини ХХ століття в тому, що стосується інформаційних технологій.

Для порівняння Нагорний наводить європейську статистику. Тут покриття швидкісних мереж інтернету становить 95% території.

Втім, найважливіший фактор, який зрушить українського воза з місця, це економічне зростання. Коли за короткий проміжок між 2005‑м і 2008‑м зростання української економіки вийшло на свій історичний пік, жоден з перерахованих вище факторів не міг бути стримуючим для розвитку нових інформаційних ринків.

Незважаючи на те, що українська економіка вже давно не подає ніяких сигналів, крім SOS, власники інтернет-порталів, бідні і заможні, новачки і старожили налаштовані розвивати або щонайменше зберігати свої ресурси до кращих часів.

“Для того, щоб збільшувати аудиторію і утримувати нинішню, нам доведеться запускати додаткові проекти, які розраховані на більшу кількість відвідувачів,— говорить Віктор Шлінчак, засновник новинного порталу Главком.— Один з них запустимо вже з нового року. Ніяких нових рецептів немає — наступного року доведеться більше працювати і розширювати штат співробітників". Втім, на даний момент ситуацію найкраще характеризує улюблений афоризм російського олігарха Бориса Березовського: “Гроші були. Гроші будуть. Зараз грошей немає".

  

Матеріал опубліковано в №45 журналу Новое Время від 4 грудня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: