9 грудня 2016, п'ятниця

Нове обличчя ВР Олексій Рябчин міркує про популізм і тих, у кого тепер усі гроші

Нове обличчя ВР Олексій Рябчин міркує про популізм і тих, у кого тепер усі гроші
Нове обличчя Верховної ради за класичним англійським сніданком міркує про популізм і називає трьох українців, у яких тепер всі гроші

А, обід, я знаю, це ви потім мій чек надрукуєте, так? — показує свою обізнаність про формат НВ Рябчин Олексій, 32‑річний депутат фракції Батьківщини, коли я дзвоню домовитися про зустріч.

Він легко погоджується, але, посилаючись на цейтнот, замість обіду пропонує поснідати. Вже на наступний день в 8:50 ранку ми розмовляємо в ресторані Жовток у центрі Києва. Рябчин тут завсідник.

Він комунікабельний, добре освічений, вільно говорить англійською і виглядає як типовий яппі: піджак, біла сорочка, стильні окуляри, iPhone. Уродженець Маріуполя Рябчин навчався в британському University of Sussex, і його називають серед депутатів нової хвилі, з якими пов'язані надії на чесний і професійний парламент.

Побіжно перегорнувши меню, Рябчин замовляє класичний англійський сніданок, а коли дізнається, що в нього не входить кава, просить принести ще еспресо з вершками.

Я беру собі сирники і лате.

 

5 питань Олексію Рябчину:

— Ваше улюблене місто?
— Брайтон.
— Найважливіша подія у вашому житті?
— Народження дочки. І ось я очікую, що за три тижні відбудеться ще одна така ж важлива подія — народження сина.
— На чому їздите?
— Honda Accord 2006 року.
— Ваш особистий місячний прожитковий мінімум?
— $ 1.000 (на сім'ю).
— Чого прагнете досягти в житті?
— Я хотів би стати політиком світового масштабу.

 

До війни Рябчин викладав економіку в Донецькому університеті. Коли в Києві організувався Майдан, він почав разом з друзями влаштовувати в Донбасі проукраїнські мітинги, а також підробляв фіксером в західних ЗМІ (допомагав знаходити героїв для статей і сюжетів, організовував зустрічі з ними і перекладав), а потім і сам став писати для The Washington Post.

Однак у Донецьку ситуація загострювалася, а після того, як перші снаряди впали на аеропорт, Рябчин з дружиною і п'ятирічною донькою швидко зібрали найнеобхідніше, сіли в машину і поїхали в Київ. Думали, що на тиждень, але повернутися досі неможливо.

Вже тут, у столиці, він познайомився з Юлією Тимошенко, яка перед стартом парламентських виборів шукала нові обличчя для своєї Батьківщини. "Хтось брав [в списки] журналістів, хтось ‑ громадських діячів, а вона, як я зрозумів, вирішила зробити ставку на людей із західною освітою",— пояснює Рябчин, як потрапив у партію Леді Ю.

Він сам відправив резюме в штаб Тимошенко, і Рябчина запросили на співбесіду, яка тривала п'ять годин. Три з них він розмовляв з Тимошенко.

— Про що говорили?

— Питання [були] абсолютно різні: розкажи про себе, які у тебе переконання, що ти знаєш про Батьківщину, який твій варіант виходу з Донецька; чи є в тебе організаторські здібності, а чому ти думаєш, що вони гарні.

Рябчин каже, що відповідав чесно і щиро. "Якщо ви коли‑небудь розмовляли з Юлією Володимирівною, то знаєте, що по‑іншому з нею спілкуватися неможливо",— говорить він. Мовляв, вона сканує людей [оком] і настільки прониклива, що, здається, відчуває шкірою, брешеш ти чи ні.

 

Коли від Тимошенко передзвонили і запропонували "дружити", Рябчин попросив час подумати. Зізнається, що боявся стати весільним генералом.

Про те, що він потрапляє в прохідну частину списку, йдучи під дев'ятим номером, він дізнався тільки на з'їзді партії. І це стало несподіванкою не тільки для нього.

— Коли я вийшов на сцену з промовою, побачив обличчя людей з німим питанням: а хто це взагалі такий?

— Кажуть, у Батьківщині жорстка партійна дисципліна, чи це так?

— Всі питання у нас обговорюються, і в тебе є можливість донести свою точку зору. Але якщо рішення вже прийняте, ти повинен його дотримуватися. Тобі може не подобатися кандидат у міністри, наприклад. І він може бути дійсно мерзотником, але раз вирішили, значить, голосуємо разом. Утім, ніхто не відміняв принцип червоної лінії, внутрішніх переконань, через які не можна переступити. Якщо прийняте рішення — це перехід за твою червону лінію, допускається індивідуальне голосування.

— А які у вас червоні лінії? Коли ви голосували врозріз з фракцією?

— Це було два рази, якщо не помиляюся. Один законопроект був пов'язаний з енергозбереженням, в якому був закладений механізм для ОСББ автономно розвиватися і модернізуватися. Партія зайняла політичну позицію і проголосувала проти, а я розумів, що це ключовий закон для всієї галузі і фактично для моєї подальшої діяльності.

І другий законопроект — внесення поправок у Конституцію. Ми [фракція] не збиралися голосувати, але потім, я так розумію, надійшло прохання і від президента, і від міжнародних організацій. Тоді було саме емоційно складне обговорення.

— Серед вашого оточення в парламенті є ті, кому ви не подаєте руку?

— Є одіозні люди, які мені неприємні. І я проходжу повз, не дивлячись їм у вічі. Навіть коли просто поруч з ними стоїш, відчуваєш неприємну енергетику.

Я питаю, чи вітається Рябчин, член комітету з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки, з його головою Миколою Мартиненком, на якого прокуратура Швейцарії завела кримінальну справу за підозрою у хабарництві і відмиванні грошей.

— Всі чудово знають, чим займається пан Мартиненко ще з 90‑х років. У нашому комітеті є ще Сергій Клюєв, [молодший брат Андрія Клюєва, колишній регіонал], [Ігор] Кононенко від БПП, [екс-регіонал Олександр] той же Онищенко. Не публічні, але з великим впливом на енергетику люди. Раніше це був найбільш лобістський комітет. Зараз у нас є ще шість-сім чоловік — незалежних і з хорошими знаннями в енергетиці. Через комітет проліз тільки один лобістський закон — про національний регулятор. Я розумів чому. Це [був] не мартиненківський закон, а інтереси президента.

— Чи ви вважаєте, що нинішня Рада відрізняється від попередніх?

— Якщо в минулому парламенті було 5 % людей, про яких можна сказати, що в них правильні цінності, то зараз таких 15-20 %.

Через те, що таких депутатів мало, їх добре ім'я намагаються використовувати "старші товариші" — Рябчин це прекрасно розуміє. “Ти лобіюєш [на Заході], просиш допомоги, а потім цією допомогою розпоряджаються досвідченіші й не завжди чесні товариші,— говорить він.— Прикро".

Щоб якось вийти на позитивнішу тему, Рябчин починає перераховувати завдання, які поставив собі як народному депутату: по‑перше, підняти рівень довіри до політиків; по‑друге, відкрити дорогу молодим талантам у владу; по‑третє, він вважає важливим розвиток альтернативної енергетики та інновацій. Також його цікавить міжнародна діяльність.

— А що ви думаєте про популізм? — запитую я.

— А що таке, по‑вашому, популізм? — Рябчин помітно напружується і відповідає питанням на питання.

— Ось, приміром, лідер вашої партії Юлія Тимошенко в цьому скликанні ініціювала щонайменше п'ять законопроектів, які можна назвати популістськими.

— Наприклад?

— Наприклад, вимога знизити вартість газу для населення до колишнього рівня, що діяв до підвищення тарифів. Ви не згодні, що це популістський законопроект?

— Є поняття національних інтересів. Я сам веду переговори з МВФ та іншими інституціями. Тарифи Януковича економічно необґрунтовані, але перш ніж їх підвищувати і змушувати людей платити більше, допоможіть людям менше споживати. Що б я робив на місці своїх колег з Кабміну? Я домовлявся з МВФ про те, щоб були виділені гроші на термомодернізацію будинків. І доводив би МВФ, що це не витрати, а інвестиція. А якщо ти погоджуєшся відразу на всі умови МВФ — значить, це погано проведені переговори.

Ми розмовляємо вже годину, і тут прокидається телефон Рябчина, який до цього мовчав: почалося засідання Ради, на яке він запізнюється. Рябчин говорить майже скоромовкою, а після чергового дзвінка пропонує розрахуватися і продовжити інтерв'ю в машині по дорозі до Верховної ради: "У нас буде ще десять хвилин".


ПРАВИЛА ЖИЗНИ: Алексей Рябчин рассказывает, что вся его фракция соблюдает строгую партийную дисциплину, установленную Юлией Тимошенко
ПРАВИЛА ЖИТТЯ: Олексій Рябчин розповідає, що вся його фракція дотримується суворої партійної дисципліни, встановленої Юлією Тимошенко


Він зізнається, що зараз працює на знос, проте ніколи не отримував за свою працю так мало — 4.700 грн.

“Слава богу, мені оплачують квартиру [оренду], і у дружини є дохід,— каже він.— Якби не це, я не знаю, що б робив".

За Рябчиним приїжджає службовий автомобіль, ми сідаємо на заднє сидіння, і я запитую про його рідну Макіївку, яка тепер знаходиться на тимчасово окупованих територіях.

— Я мріяв до 50-60 років стати мером. Уявляв, якого кольору будуть стіни [у того чи іншого будинку], де побудуємо спортивний майданчик, стадіон. Але я розумів, що це складна робота. І ось зараз, коли з'явилася можливість чимось допомогти місту, я не можу цього зробити. Ти не можеш відвідати свою першу вчительку, поспілкуватися з людьми. Дуже складно.

Втім, землякам Рябчин все одно допомагає, підтримуючи донецькі вузи, які виїхали з окупованих територій. Їх всього 17. Нещодавно він організував зустріч ректорів і студентів цих вузів в Києві, а в помічники взяв волонтерів. Сам Рябчин продовжує викладати в Донецькому національному університеті, який тепер базується у Вінниці.

Ми їдемо найполітичнішою київською вулицею - Грушевського, тому знову говоримо про політику. Цього разу — про реформи. Мій співрозмовник критикує прем'єра Арсенія Яценюка — мовляв, "він не став реформатором рівня Лешека Бальцеровича", а виконання потрібних для реформ законів, які приймає Верховна рада, залишає бажати кращого.

Якщо ти погоджуєшся на всі умови МВФ — значить, це погано проведені переговори

— А наше бачення формує МВФ — на жаль, це єдиний орган, який дає нам гроші, і не завжди це бачення відповідає національним інтересам,— додає нардеп.

— А Рада точно робить все можливе для реформування країни? — уточнюю я, згадуючи історію з безвізовим пакетом законопроектів.

— Я люблю футбол. Гра забувається, результат залишається. Прийняли? Прийняли.

— А провалений законопроект щодо приватизації?

— [Не проголосували,] бо немає довіри до тих людей, які будуть приватизувати. Тому що гроші в цій країні зараз є у трьох людей — в оточення президента, оточення прем'єр-міністра і [власника групи "Приват" [Ігоря] Коломойського. Хто буде приватизувати ці об'єкти, всі прекрасно розуміють.

Насамкінець запитую, чи не шкодує він, що пішов у велику політику, і як депутатство змінило його життя.

— Це додало мені сивого волосся, зморщок і зайвої ваги, тому що ти просто не встигаєш спортом займатися. У мене постійні недосипання, я не бачу, як росте моя дитина, але точно можу сказати: я просто отримую щире задоволення від того, що роблю. Я нереально кайфую.

 

Матеріал опубліковано в №45 журналу НВ від 4 грудня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: