6 грудня 2016, вівторок

Ніколи більше не буде так, як раніше. Парижани розповіли НВ, як пережили напад на місто

коментувати
Ніколи більше не буде так, як раніше. Парижани розповіли НВ, як пережили напад на місто
Семеро мешканців Парижа розповіли, де були в ніч нападу, як жителі столиці Франції сприйняли удар і чи вдалося терористам посіяти страх і ненависть в їхніх серцях

Ірина Сандул, журналіст

Порожній вагон швидкісного потягу, що йде з приміського Мезон-Лаффіт у центр Парижа. Мертвий район Шатле, однієї з найбільш людних у звичайні вихідні станції метро. Практично жодної дитини в місті і порожній дитячий майданчик – на наступний день після терактів у Парижі я поїхала прогулятися по місту з сином.

Париж шокований і наляканий, як майже рік тому, після стрілянини в редакції Charlie Hebdo. Закриті музеї, виставкові зали, Діснейленд.

На вулицях нечисленні перехожі посміхаються, але атмосфера така, як буває, коли приїжджаєш з кладовища на поминки. І крапає дощ. Париж сірий і мертвий.

Люди думають про те, звідки далі чекати удару. У тому, що він буде, ніхто не сумнівається. Всі говорять про те, як би тепер оминути станцію метро La Defense. Цей один з пересадкових пунктів французького метро в годину-пік забитий людьми під зав'язку. Якщо бахне в тунелі, не виживе ніхто з тих, що їдуть у поїзді.

Чому сталося те, що сталося в п'ятницю ввечері, зрозуміло всім: Сирія. Марін Ле Пен і Путін з його атаками на Ісламську державу стають все більш і більш популярні у Франції – по телевізору усілякого роду аналітики і спостерігачі дивуються, чому вони раніше не помічали геніальності російського лідера.

По дорозі додому бачу, як у вагон заходить молодий чоловік арабського походження з густою бородою. Сідає і оглядає пасажирів. У серце тьохкає. Я беру за руку сина і на зупинці переходжу в інший вагон

Переді мною на вулиці паризький бездомний арабського походження простягає пластмасовий стаканчик до перехожих з проханням кинути в нього 10 сантимів. При цьому не додає обов'язкового для французів "будь ласка". Французька сім'я, що проходить повз нього, обурюється. Сьогодні мені було зрозуміло, чому.

Кількість прихильників націоналістичного руху у Франції зростає. На податки французів живуть сім'ї тих камікадзе, які вчора розстрілювали людей на майданчику кафе і в концертному залі.

Хто розстріляв, всім зрозуміло: камікадзе кричали чистою французькою. Це не засланці, не біженці – це французи арабського походження, чиї батьки, швидше за все, переїхали у Францію, тому що життя тут їм подобалося більше, ніж на батьківщині, наприклад, в Алжирі, Марокко чи Тунісі.

Їхні батьки, швидше за все, працювали робітниками на заводах, якщо працювали взагалі, матері сиділи вдома з численними дітьми і отримували таку соціальну допомогу від держави, що питання "На що жити?" перед їхніми родинами ніколи не стояло. І це вони виростили дітей, які тепер мстяться Франції за те, що вона, в їхньому уявленні, зневажливо поставилася до їхніх батьків.

Ми все-таки знайшли кафе з кращим у Парижі морозивом, Berthillon. І там все забулося. Але нікуди не поділося. У понеділок відкриються школи, вулиці заполонять діти, народ в костюмах діловими зграйками поллється в метро, запрацюють кінотеатри і басейни. Але це до наступного разу.

По дорозі додому бачу, як у вагон заходить молодий чоловік арабського походження з густою бородою. Сідає і оглядає пасажирів. У серце тьохкає. Я беру за руку сина і на зупинці переходжу в інший вагон.

Стефан Спиць, фотограф

Мій найкращий друг був у тому барі, який першим зазнав атаки. На щастя, у момент нападу він знаходився в глибині залу.

Всі ці місця, які зазнали атак – там багато "моїх точок", там висять весь час молоді парижани. Це реально місця для крутої молоді – купа ресторанів, барів уздовж каналу Сен-Мартен, маса людей.

Моя подруга, теж фотограф, знімала шоу в Bataclan. Вона пішла звідти після третьої пісні, а через дві хвилини там почали розстрілювати.

Я сам повинен був бути на тому концерті. Eagles Of Death Metal, яка грала в ту ніч в Bataclan – один з моїх улюблених гуртів, і я дуже хотів потрапити на концерт цього вечора. Я, як зазвичай, хотів акредитуватися як фотограф, але цього разу мені чомусь відмовили – може, занадто багато було акредитованих вже, не знаю.

Слава Богу, що мені відмовили в акредитації. Інакше я в цей вечір точно був би в Bataclan.

Загалом, я був дуже розчарований, і акредитувався на цей вечір на інший концерт, в Olympia, ну і пішов в цю п'ятницю туди. Я пробув там весь вечір. Там такий зал, що немає зв'язку, тому всі, хто був усередині, нічого не знали про те, що сталося в Bataclan. Ми дізналися тільки тоді, коли після концерту охоронці попросили всіх виходити з будівлі через задній хід.

Я подивився на телефон – тридцять дзвінків. Мої друзі і рідні намагалися зі мною зв'язатися. Вони ж усі знають, що я знімаю рок-концерти по кілька разів на тиждень. А крім того, вирушаючи на концерт в Olympia, я жартома запостив на фейсбук, що йду в Bataclan слухати Eagles Of Death Metal. Ясна річ, вони були нажахані, поки я був поза зоною. Я зателефонував матері і помчав додому. Я саме біг. Не брав ні таксі, ні в метро не пішов. Біг хвилин 20-30, тому що живу в східній частині, біля Ейфелевої вежі, в спокійному районі.

Я знаю, що ніколи більше не буде так, як колись, у моєму місті, на моїх улюблених концертах, у всіх тих місцях, де я любив бувати з друзями. Я був у Bataclan три тижні тому – теж знімав рок-концерт, і ноги моєї більше там не буде. Це круте місце перетворилося на кладовище

Вранці мені подзвонили двоє моїх колег, вони мусульмани. Вони просто хвилювалися за мене, а по-друге хотіли сказати, що у цих терористів немає нічого спільного з мирною релігією, якою є Іслам. У Франції й особливо в Парижі у мене багато друзів мусульман. І вони ненавидять ідіотів, які вчиняють такі речі. І кожен раз такі події сіють розбрат між людьми. В моєму оточенні ми, звичайно, знаємо, що наші друзі мусульмани категорично проти цього лайна. Це все справа рук молодих, схильних до чужого впливу людей, що сповідують свою власну релігію.

Я знаю, що ніколи більше не буде так, як колись, у моєму місті, на моїх улюблених концертах, у всіх тих місцях, де я любив бувати з друзями. Я був у Bataclan три тижні тому – теж знімав рок-концерт, і ноги моєї більше там не буде. Це круте місце перетворилося на кладовище.



Тепер нам доведеться більше уваги звертати на все. Я думаю, на входах у музеї та в концертні зали поставлять спеціальні системи, як в аеропортах. Хто міг перешкодити терористам увійти в Bataclan? Тільки озброєна поліція. Так що нам тепер – військових ставити на входах у концертні зали?

Charlie Hebdo був чимось екстраординарним у житті французів. Ну а тепер, після Bataclan, ми розуміємо, що терористи можуть атакувати кого завгодно і де завгодно – в барі, на стадіоні, на вулиці, під час концерту. І це взагалі не про релігію – жертвою може стати хто завгодно.

Ви думаєте чому саме Франція стала мішенню? Франція бомбить ДАЄШ [так французи називають ІДІЛ] у Сирії, і теракт у Парижі був у всіх телевізорах світу вже через 10 хвилин, тому що це Париж. Це чудова реклама, це реклама на весь світ.

Що це за люди? Може, вони хочуть показати м'язи, яких у них немає? І для цього створюють вигаданих ворогів? Не розумію.

Регіна Мар'янівська, кінорежисер, продюсер

14 листопада 2015 року. День після атаки в Парижі. Ми з чоловіком прибули в аеропорт Шарль де Голль рейсом зі Стамбула. Попередній рейс скасували у зв'язку з тим, що Франція тимчасово закрила кордони.

Здавалося, що людей в аеропорту менше звичайного – так, ніби ви прилетіли останнім нічним рейсом. Проте, в черзі на паспортний контроль ми простояли незвично довго – близько півтори години.

Таке відчуття, що Париж поринув у тишу. Навіть таксист, польського походження, віз нас з аеропорту мовчки і включив радіо тільки на наше прохання. Магістраль була настільки вільною, що вдома ми опинилися вже через 20 хвилин. Вулиці не були пустими, але людей на них було значно менше, ніж у звичайний суботній день. Ресторани і кафе були заповнені на чверть. Життя тривало, і люди займалися своїми звичними справами, незважаючи на те, що багато хто все ще перебував у стані шоку.

Цього разу відчуття болю усі нібито намагаються переносити мовчки. Не було чутно обговорень подій у булочних або в кафе, як це було в січні після трагедії з Шарлі Ебдо і кошерним супермаркетом. Всі концерти скасовані, музеї, кінотеатри, парки закриті. В метро практично ні душі, і поїзди курсують з набагато більшим інтервалом, ніж зазвичай.

Я в стані шоку. У мене відчуття, що ця історія ще не закінчена. Ми всі перебуваємо в заціпенінні від того, що відбулося, але є маса питань, на які потрібно знайти відповіді

Новинна стрічка фейсбуку рясніє повідомленнями про зниклих безвісти молодих людей. Проханнями про донорську кров. Пропозиціями прийняти у себе людей у Парижі та інших містах країни.

Вхід в концертний зал Батаклан усипаний квітами. Безліч свічок у пам'ять про жертви теракту.

Національний Фронт, екстремально права партія Франції, наполягає на закритті кордонів. Уряд ще не ухвалив остаточне рішення про подальші дії. США та інші європейські країни надсилають агентів своїх розвідок на допомогу Франції. У країні оголошено триденний траур.

Я зустрічаюся зі своєю подругою, відомою письменницею Софі Шульце, автором роману Алея 38. За чашкою кави Софі ділиться зі мною своїми думками про те, що відбувається: "Я в стані шоку. У мене відчуття, що ця історія ще не закінчена. Ми всі перебуваємо в заціпенінні від того, що відбулося, але є маса питань, на які потрібно знайти відповіді"

Ольга Котрус, колумніст, блогер

Батаклан – це дуже популярне місце: концерти, стендап-шоу, та що завгодно – там завжди щось відбувається, багато знаменитостей там виступали. Весь район, де це сталося, дуже жвавий, там купа закладів, барів, завжди купа народу. Тому п'ятниця вечір саме там – це дуже продуманий хід, щоб вдарити по якомога більшій кількості людей.

Людей на вулицях більше, ніж можна було б очікувати в таких обставинах. У суботу хтось покликав мене на каву вранці – зустрітися, обговорити, віднести свічку до концерт-холу, де тримали заручників. Але в мене якось у голові не вкладається кудись виходити. Не кажучи вже про те, що на місці події працює поліція, і там все оточено.

Люди, звичайно, в шоці, тому що це незбагненно. Такий важкий рік для Франції.

Однозначно, є відчуття, що це точка неповернення. Точно так, як і після 9.11 – багато речей вже ніколи не будуть колишніми. Не те щоб тотальне відчуття небезпеки на кожному кроці, але є чітке розуміння, що це якась межа.

Однозначно, є відчуття, що це точка неповернення. Точно так, як і після 9.11 – багато речей вже ніколи не будуть колишніми. Не те щоб тотальне відчуття небезпеки на кожному кроці, але є чітке розуміння, що це якась межа

З точки зору геополітики, Францію і Європу чекають великі зміни. А чисто по-людськи у все це дуже важко повірити, навіть попри те, що все сталося зовсім поруч. Просто не вкладається в голові. Це так жахливо, що майже неймовірно. Ми так багато говоримо про цивілізацію, інтеграцію, толерантність, демократію, ми такі просунуті й розвинені, а потім – бабах, в XXI столітті відбуваються такі криваві розправи.

Такі речі дуже радикалізують суспільство і підігрівають невдоволення парижан мігрантами зі сходу. Зараз ніхто не буде стримуватись у висловлюваннях.

Ребята, вас у меня почти четыре тысячи человек здесь. И я чувствую ответственность за частичное освещение нынешних событ...

Posted by Olga Kotrus on 15 ноября 2015 г.

Юлія Шукан, викладач соціології в Університеті західного Парижа

У суботу виходила тільки у себе в кварталі, теж на лівому березі, але набагато вище місця п'ятничної трагедії. Все відкрито – кафе, магазини, булочні. Тільки мерія закрита, багато поліції, зокрема близько єврейських шкіл та інституцій культу (але це ще з часів Шарлі Хебдо). Парижанам радять не виходити на вулиці і залишатися по можливості вдома.

Школи, університети, музеї, бібліотеки та інші місця скупчення народу були закриті. Знайомі викладачі задаються питанням, що говорити школярам, батьки – як не налякати дітей, але при цьому пояснити їм, що сталося.

Є впевненість в тому, що треба продовжувати жити далі, не дати себе залякати, побути з близькими. Багато парижан пішли здавати кров, але лікарі кажуть, що поки немає необхідності – є резерви, і просять приходити в наступні дні, щоб постійно підтримувати резерв усіх груп крові.

Страху на вулиці не відчувається. Я вийшла і дійшла до концерт-холу Bataclan. Людей на вулиці, звичайно, менше, ніж зазвичай. Але ті, хто на вулиці, ведуть звичайне життя – йдуть за продуктами, обідають в кафе

В ніч з п'ятниці на суботу парижани, які живуть близько до місця подій, брали тих, хто не міг повернутися додому. Всі йшли до знайомих чи знайомих знайомих.

Страху на вулиці не відчувається. Я вийшла і дійшла до концерт-холу Bataclan. Людей на вулиці, звичайно, менше, ніж зазвичай. Але ті, хто на вулиці, ведуть звичайне життя – йдуть за продуктами, обідають в кафе. Біля концерт-холу територія оточена і працюють слідчі, проходять люди, трохи віддалік покладають квіти, хоча поки через оточенння неможливо організувати меморіальне місце.

Еммануель Мюрі, співзасновник Inspeer and Gérante at Ithaca Consulting, випускниця IE Business School

У суботу телевізори були включені допізна в кожному будинку. Приблизно о 9.30 вечора в п'ятницю я почула звук сирен і вертольотів в небі – точнісінько, як у січні, коли Кулібалі напав на кошерний магазин в Парижі.

Новини валилися і з кожною годиною ставали все більш жахливими, все більше смертей. Вчора Олланд оголосив надзвичайний стан і розпорядився ввести війська в Париж. Мої батьки кажуть, що в останній раз таке було під час війни в Алжирі, просили мене сьогодні сидіти вдома (я планувала брати участь у благодійному ярмарку).

Місто прокинулося в повному шоці. Всі заходи, включаючи ярмарок, були скасовані, офіційний акаунт Парижа в twitter просить усіх залишатися вдома якомога довше. Це розумно, і це дасть їм можливість взяти терористів або їхніх спільників.

Соцмережі, особливо фейсбук, в цей жахливий день були тим, що давало якусь надію – тому що ти відчував, що по всьому світу люди хочуть тебе підтримати

Ми всі налякані і шоковані і дуже співчуваємо загиблим і їх близьким. На щастя, з числа моїх знайомих і близьких ніхто не постраждав. В моєму районі багато магазинів були з ранку після трагедії закриті, здавалося, шо неділя, та й машин на дорогах було мало. Було сіро, холодно і безлюдно, але на щастя булочні та продуктові були відкриті. Парижани ні за яких обставин не зможуть обійтися без своїх багетів, і люди, як завжди, стояли в черзі за хлібом. Терористам не вдасться так просто посіяти терор, це точно.

Більшу частину суботи ми провели, як і багато хто, дивлячись на фотографії, які облетіли весь світ. Соцмережі, особливо фейсбук, в цей жахливий день були тим, що давало якусь надію – тому що ти відчував, що по всьому світу люди хочуть тебе підтримати. В ніч з п'ятниці на суботу вони теж продемонстрували, як солідарні були парижани – з хештегом #portesouvertes (відкритий будинок) всі пропонували нічліг тим, хто потрапив у біду. Це дуже зворушливо.

Олександра Оберемок, менеджер, випускниця IE Business School

Париж не в паніці. Люди виходять на вулиці, але, безумовно, атмосфера дуже відрізняється від звичайного вихідного, коли всі біжать за покупками або зустрічаються на бранчі. Музеї, кіно і великі магазини – BHV, Galeries Lafayette – закриті, але маленькі комерсанти відкрили свої бутіки, ресторани і кафе. Туристів на вулицях мало, в основному парижани.

Ми з чоловіком живемо в самому центрі Парижа, зазвичай у вихідні знайти місце в кафе складно, але сьогодні багато порожніх місць.

Паніки і сліз або істерик немає, але печаль лежить на всьому, як покривало. Багато поліції на вулицях. У п'ятницю вночі колеги і друзі обмінювалися повідомленнями і постами, пропонуючи місця для ночівлі, якщо хтось не міг потрапити додому через поліцейське оточення.

Район Парижа, який піддався атаці – це район, який полюбляє паризька молодь, там безліч ресторанів і кафе, і в п'ятницю ввечері там завжди багато людей.

Крім трагедії смерті, дуже страшно бачити репости фотографій людей, про яких поки що не знають, де вони. Їх сім'ї зараз між надією і горем. Це страшно. Таких чимало

Париж швидко зреагував. Крові парижани здали стільки, що лікарні попросили поки що більше не приходити.

Крім трагедії смерті, дуже страшно бачити репости фотографій людей, про яких поки що не знають, де вони. Їх сім'ї зараз між надією і горем. Це страшно. Таких чимало. В інтернеті і по ТБ постійно дають телефони центрів психологічної підтримки для свідків та сімей.

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: