10 грудня 2016, субота

Народна республіка порожніх обіцянок. Кілька днів з життя однієї невизнаної квазіреспубліки

30 вересня в Абхазії відсвяткують День незалежності і 22 річницю перемоги у грузино-абхазькій війні, або як її називають в самій республіці - Вітчизняній війні народу Абхазії (на фото - парад 30 вересня 2008 року)

30 вересня в Абхазії відсвяткують День незалежності і 22 річницю перемоги у грузино-абхазькій війні, або як її називають в самій республіці - Вітчизняній війні народу Абхазії (на фото - парад 30 вересня 2008 року)

Рівно 22 роки тому в цих числах вересня закінчилася війна "принижених та ображених" в Абхазії. Опинившись у цій невизнаній республіці, наче заглядаєш в майбутнє окупованого Донбасу

Виїхавши рік тому з Горлівки – після захоплення диверсантами будівлі міськуправління міліції та жорстокого вбивства місцевого депутата Володимира Рибака – весь цей час спостерігаю зі сторони за в'яненням рідного міста. І проводжу паралелі з іншими гібридними війнами та залишеними напризволяще регіонами.

***

Опинившись в невизнаній Абхазії, наче заглядаєш в майбутнє окупованого Донбасу. Ціле покоління виросло, а місцеві сепаратисти, які відокремилися при сприянні Росії від Грузії, не змогли навіть відреставрувати готель Абхазія недалеко від набережної в Сухумі. Багато жителів нинішньої невизнаної республіки в 1992-му кричали: "Ми годуємо всю Грузію", – а через 23 роки після війни не можуть відремонтувати головний залізничний вокзал у своїй столиці.

Сьогодні Абхазія виживає за рахунок красивої природи, чистого моря, дивовижних гірських озер та відносної дешевизни для туристів. В іншому – це застигла в часі територія. З зяючими дірами від снарядів у колись престижних пансіонатах та готелях, забитими вікнами в будинках, зрешетяними після обстрілу стінами багатоповерхівок. І обвугленим скелетом величного Будинку уряду в центрі абхазької столиці, Сухумі.

"ХТО РОЗГРАБУВАВ? ТЕРОРИСТИ – ГРУЗИНИ, АБХАЗЦІ, РОСІЯНИ"

Потрапити на територію невизнаної республіки досить просто. Головне – дістатися до Адлера, де проходить кордон з Абхазією, і пройти митницю (попереджаю: ні в українські, ні в закордонні паспорти штамп про відвідування Абхазії не ставиться).

Правда, місцеві зазивали стверджують, що жителів невизнаних ДНР та ЛНР в Абхазію пропускають за внутрішніми українськими паспортами, а решту жителів України – за закордонними паспортами.

- Вони вже як відокремлені республіки вважаються – Луганськ, Донецьк, ми їх пропускаємо, без особливих перевірок, - пояснює абхазець, що пропонує житло в одному з найвідоміших місцевих курортів – Гагра.

В самій Абхазії, за словами співрозмовника, зараз спокійно. Він пояснює, чому: "Кордон на замку. Російські війська стоять і абхазькі. Росіяни базуються у всіх районах та містах. За контрактом і так. Гудауту, Сухумі, в селищах є маленькі військові частини".

Ми вирішуємо пройти в Абхазію пішки. На підході до митниці – велика черга, але вона рухається швидко. Формальна перевірка паспортів на вході в митний пункт – і через кілька секунд опиняємося в невизнаній республіці.

Втім, дехто її незалежність вже визнав. Місцеві, коли розповідають про історію країни, з гордістю повідомляють: "Нас вже визнала Росія, Нікарагуа і Венесуела".

- А ви звідки, хлопці? - в машині запитує Дамір, який везе нас у селище Алахадзе.

- З України.

- А якої області?

- Донецької.

- А-а-а-а, нормально, наші люди, - радісно озирається водій.

Він охоче розповідає, як в радянські роки Абхазію називали перлиною Кавказу. Природа тут, і правда, чудова: знамениті абхазькі Альпи вкривають лазурний берег Чорного моря, всюди – гірські озера та заповідні місця, найчистіші водоспади і набережні, прикрашені евкаліптами.

Все, що пов'язано з природними багатствами, так і залишилося недоторканим. Чого не скажеш про підприємства, житлові будинки та інфраструктурні об'єкти. Самі абхази не приховують, що живуть в злиднях і в основному за рахунок надання послуг туристам. Вони готові годинами захоплено розповідати про унікальні місця, а коли цікавишся, чому нічого не відновлюється, очі тьмяніють.


Фото: Ярослав Бугаков
Фото: Ярослав Бугаков


- Так, ще багато невідновленого. Якщо б Росія сюди зайшла, як у Чечні, у нас вже Лас-Вегас був би.

- А ви хочете, як в Чечні?

- Ну, дивись, з одного боку хочу – буде якийсь порядок, а з іншого боку не хочу: вони ж приїдуть, всю цю природу загадять, все знищать. А люди сюди через що приїжджають? Через природу.

Наступного ранку вирушаємо до столиці Сухумі.

Стиль їзди абхазьких маршрутників на кшталт грузинського: просять пристебнути ремені безпеки – і влаштовують гонки по кавказьким гірським дорогам. Пасажири, на відміну від туристів, звикли до таких шумахерів. Не здаються їм фантастичним явищем і корови, що лежать посеред проїжджої частини та ледь чи не заглядають в салон автобуса.

По дорозі в Сухумі проїжджаємо повз покинуті підприємства, радянського виду магазини та білборди з портретом одного з ініціаторів відокремлення Абхазії від Грузії – войовничого першого президента Владислава Ардзінби, місцевого Олександра Захарченко.

На в'їзді в місто меморіальна табличка з написом "Вічна пам'ять героям Абхазії". Сухумі вже давно не курортне місто. У пам'яті місцевих він – одна з найбільш гарячих точок протистояння під час абхазької війни. Докази того збереглися навіть через 20 років на стінах кожної будівлі у вигляді слідів від уламків.

На залізничний вокзал боляче дивитися. Величезна будівля, раніше архітектурний діамант, стоїть, немов безпритульна.


Фото: Ярослав Бугаков
Фото: Ярослав Бугаков


- Під час війни тут йшли бої. На в'їзді шістнадцятиповерхівку танковими снарядами зовсім розбило. Коли йдеш, біля траси – чисто, красиво, а відійдеш на кілька метрів – видно все, - таксист, через слово відпускаючи матюки, не соромиться розповідати про дійсний стан речей.

На набережній Сухумі, прямо на обтягнутому монтажною сіткою готелі-недобудові Абхазія, висить плакат-послання від першого президента Владислава Ардзінби: "Я неодноразово говорив, що проти розробки нафти в Абхазії, як на суші, так і на шельфі... Наша держава не володіє політичними та міжнародно-правовими інструментами для того, щоб захистити свої інтереси у випадку розробки нафти транснаціональними компаніями, а також забезпечити свою безпеку...»

Не беруся судити, чи розглядають невизнану Абхазію транснаціональні компанії в якості нафтоносної свердловини. Швидше, Росії, що перетворила цю місцевість на військовий полігон, не надто хочеться, щоб абхазці відчули смак грошей. Тому і застосовуються подібні "страшилки", які, наче під кальку, повторюють всі президенти.


Фото: Ярослав Бугаков
Фото: Ярослав Бугаков


Недалеко від набережної гукнули літню жінку, яка явно кудись поспішала. Вона зупиняється, вислуховує прохання "поговорити" і уважно вдивляється в наші обличчя, немов щось підозрюючи. Але в підсумку погоджується трохи розповісти про Абхазію в роки війни.

Її гіркі спогади: у 1993-му під час бойових дій вона втратила чоловіка.

Озираючись на занедбану будівлю універмагу за її спиною, жінка на кілька секунд замовкає, наче замислюється, перш ніж відповісти на просте запитання: А що сталося з універмагом?

- Як що - після війни розграбували.

- А хто розграбував?

- Як хто? Терористи, - сором'язливо посміхається пенсіонерка. - Хто-хто – грузини, абхазці, росіяни.

Вона невизначено махає рукою в напрямку дороги до колишнього будинку уряду – німого свідка тих подій.


Фото: Ярослав Бугаков
Фото: Ярослав Бугаков


"ЄЛЬЦИН КОРДОН ЗАКРИВ, А ПУТІН ВІДКРИВ. ТЕПЕР ЦЕ БУФЕРНА ДЕРЖАВА"

На нашому шляху на тлі житлових будинків, покинутих магазинів і готелів, що десятиліттями не бачили ремонту, височіє новий культурно-діловий центр "Будинок Москви", відкритий в 2013 році. Цей велетень всім своїм виглядом, величним і монументальним, немов вказує карликовій Абхазії, хто в республіці господар.


Фото: Ярослав Бугаков
Фото: Ярослав Бугаков


Заходимо в невелике кафе-кондитерську на одній з тихих вуличок абхазької столиці. Окрім нас тут тільки господиня закладу разом з чоловіком. Розговорившись, дізнаємося, що самі вони з Нальчик (Кабардино-Балкарія), приміщення оформили на абхазьких друзів, а ті передали їм в суборенду на кілька десятиліть. На вітрині кілька видів тортів та тістечок, але відвідувачів поки що небагато. Поки ми перекушуємо, господар, підсівший за столик, розповідає про те, що бачив власними очима.

- 22 військові бази вздовж кордону стоять. Коли в 2008 році в Південній Осетії була війна з Грузією, тут у цей час через кожні 5 хвилин військово-транспортні літаки літали. Два літаки туди, і два назад, вже порожні. Через кожні 5 хвилин, дві доби, - він піднімає руки вгору, демонструючи здивування. - Я не вірив, що стільки літаків є в Росії. І це не рахуючи, скільки йшло по залізниці, шосе військової техніки...

Запитуємо про бізнес-клімат в Абхазії. Чоловік не приховує песимізму.

- Тут, крім війни, багато років абхазці в блокаді були. Російській блокаді, - побачивши здивування у наших очах, уточнює співрозмовник. - Закрили кордон, чоловіки з 18 до 60 років не мали права перетинати кордон. Єльцин закрив, а потім Путін відкрив. Зараз це, можна сказати, буферна держава...

За його словами, росіянам по абхазькому законодавству забороняється купувати нерухомість в республіці. Суперечки про цих правових нормах не вщухають вже не один рік.

- Політики, та і частина населення назвуть президента Абхазії ворогом народу, і зрадником, якщо він дозволить росіянам купувати нерухомість в Абхазії. Росія у свою чергу каже: ми вам дали вже 30 мільярдів рублів, ви в Росію приїжджаєте, купуєте, що хочете і скільки хочете, а росіяни до вас приїжджають і не можуть нічого придбати. Це несправедливо. Давайте вирішувати питання. На це питання і зависло, - розповідає чоловік.

Але якщо перед росіянами закривають вхідні двері, вони йдуть через чорний вхід: на знайомих абхазців купується нерухомість, а вони переоформляють суборенду на справжніх власників років на 50.

- Договір безстрокового найму завіряється у нотаріуса і в консульстві Росії, він має таку ж силу, як договір купівлі-продажу, - пояснює господар кондитерської.

В цілому сам Сухумі не особливо користується популярністю у туристів. Це скоріше адміністративний центр, ніж Мекка для відпочиваючих.

"ПРИНИЖЕНІ ВИЙШЛИ, ОБРАЖЕНІ ВИЙШЛИ – ТАК ПОЧАЛАСЯ ВІЙНА"

На зворотному шляху просимо водія маршрутки зупинити на посту ДАІ. Звідси найлегше потрапити на колишню сталінську держдачу №27 Мюссера. По сусідству з нею розташована і резиденція останнього радянського президента Михайла Горбачова.

Пройшовши кілька кілометрів, автостопом ловимо Газель. За кермом –підприємець, що займається продажем і установкою пластикових вікон. Він направляється по роботі в Миссуру – 12-поверховий готель на самому березі моря, в декількох метрах від горбачевського маєтку.

Наш попутник виявляється родом з Чечні, але вже давно влаштувався в Абхазії. Дізнавшись, звідки ми, чеченець тяжко зітхає і цікавиться, чию сторону зайняли і приймаємо участь у бойових діях? Ми киваємо головою: не залучалися, не брали.



- Вам тільки не треба туди лізти, краще перечекайте. Чим більше буде учасників цього конфлікту, тим довше він буде тривати. Менше будете лізти – швидше розсмокчеться. На війні переможців не буває, - майже по-філософськи зазначає він, після чого на наше прохання згадує, з чого почалася війна між Абхазією та Грузією.

- Як скрізь – боротьба за владу. Абхазці почали задавати питання: чому ми 80% відрахувань віддаємо в центральний бюджет Грузії, а нам повертають крихти? Цим скористалася, скажімо так, опозиція. І почалося: принижені вийшли, ображені вийшли, кожен своє став висловлювати. Їх представники поїхали в Москву і сказали: нас грузини ображають, дайте нам зброю, ми будемо захищати свою батьківщину. У них запитали: "Скільки треба"? Ось стільки-то. Перший раз пригнали вісім вагонів автоматів, а потім потроху завозили все. І ось таке ось повстання, а далі пішло-поїхало, - ділиться спогадами 20-річної давності чеченець, а ми розуміємо таку ж історію ми вже чули – тільки розповідали її не про Абхазію, а про Донбас.

- Ми все це пережили. Я сам чеченець і розумію, що там у вас діється. Все це робиться за одним сценарієм. Час команді "вперед", - імпульсивно розмахуючи руками за кермом і поглядаючи на нас, продовжує водій.

В обмін на розміщення в Абхазії російських військових баз, абхазці практично не платять за електрику та воду. Якщо в містах ще хоч щось платять, то в селах – все безкоштовно.

Сам він скептично ставиться як до путінського ставленика Рамзана Кадирова в його рідній Чечні, так і до абхазьких сепаратистів, які вирішили будувати власну республіку.

- Так, зараз гарно у Грозному. А що толку, якщо роботи немає, нічого немає, всі заглядають йому в рот і все. Люди мають свою думку, свій розум, не всі повинні думати, як нагорі хочуть. У мене кілька вищих освіт, у мене самі круті спеціальності, але в Чечні такі, як я, не потрібні, - обурюється він.

Під'їжджаємо до готелю Міссура. У сотні метрів від нього високий сталінський паркан. Вздовж всієї держдачі – на відстані 100 метрів один від одного – розставлені будки охорони, з телефоном та номерним знаком. Частина з них зруйнована. Своїм виглядом вони нагадують про те, яка величезна кількість солдатів охороняла спокій радянського вождя.

Зараз, через 24 роки після краху СРСР, в ці заповідники – аналог українського Межигір'я можна потрапити майже вільно – необхідно докласти трохи зусиль і задобрити охорону. За 500 рублів абхазькі військові відкривають нам ворота і впускають на урядову територію. Більше того, нам навіть пропонують зняти номер на держдачі Горбачова. При бажанні і наявності п'яти тисяч рублів можна навіть переночувати в спальні останнього генсека.

Сталінську держдачу розграбували відразу після війни 1992-1993 років. Потім злегка відреставрували і зараз по віллі водять екскурсії співробітники держслужби охорони при президентові Абхазії. Частина меблів залишилася з тих років, а частина вже не відповідає "духу радянського часу".

У горбачовській дачі досі відпочивають члени уряду Абхазії, правда, рідко. Вона розташована недалеко від моря. П'ять поверхів, ліфт, кімнати для гостей, вітражі ручної роботи. На пляжі причал для підводних човнів.

Вже після екскурсії розговорилися з солдатом з охорони про життя. Заговорили про Донбас. У ситуації наш співрозмовник особливо не розбирається, але каже, що багато абхазів там воює на боці ДНР та ЛНР.

- Тут записувалися, туди їхали. Чесно сказати, хто проти кого воює – ніхто не знає, - знизує він плечима.

- Судячи з Абхазії, після війни у вас тут процвітало мародерство? – запитуємо його.

- Так. Протягом року все, що можна було поцупити – поцупили, що можна було вкрасти – вкрали, - зізнається військовий.

За розмовами не помічаємо, як стемніло. Вмовляємо начальника зміни охорони, майора за званням, за 1000 рублів підвезти нас до селища. Майор особисто знайомий з усіма абхазькими президентами. В дорозі зізнається, що абхазам набридло жити у злиднях, бо в республіці сильні протестні настрої, хоча і не видно в розпал курортного сезону.

"ТЕПЕР ХОДИМО ЗАДОВОЛЕНІ, ЧЕКАЄМО, КОЛИ РОСІЯНИ ГРОШЕЙ НАМ ДАДУТЬ"

На наступний день вирушаємо в Гагри – відоме курортне місто ще з радянських часів. Занедбаний готель Грузія виявляємо в 100 метрах від набережної. Вхідні двері забиті, вікна на першому поверсі забиті дошками. Про присутність на її території людей вказують пару штанів і светр, сохнуть на мотузці на балконі. У відповідь на наші крики з вікна третього поверху з'являється голова чоловіка.


Фото: Ярослав Бугаков
Фото: Ярослав Бугаков


- Можна подивитися, що всередині? - кричимо йому.

- Обійдіть, ззаду можна зайти...

200 рублів – і вхідний квиток в готель в наших руках. За словами екскурсоводів, роль яких виконують охоронці, раніше тут зупинялися посли з різних держав, а зараз викупив хтось з місцевих, але ремонтувати так і не почав.

Охоронці показують свою маленьку кімнатку, де коротають дні та ночі. За імпровізованим столом два літри пива "Сухумське" та нехитрі харчі.

Ми намагаємося розговорити їх. Вони на життя особливо не скаржаться, переводячи все до жарту.

- Один на тому березі річки, інший на цьому. Сидять, обстрілюють один одного. Самі все розграбували, маму ви**али (це про Грузію), тепер ходимо задоволені, думаємо, коли росіяни грошей нам дадуть... - після цих слів абхазець закочується таким реготом, що з його рота ледь не випадає сигарета.

Зберігач покинутого готелю рубає фрази, які звучать вироком абхазькому народу.

- Вам зараз важко, як самостійній республіці? – запитую я.

- Та який там! План куримо, п'ємо вино, – і знову гучний регіт.

– Головне, що нас не чіпають.

Прощаємося. Він дарує нам невелику книжку – путівник по Абхазії радянських часів, на сторінках якого зображена довоєнна Гагра. Інформаційний довідник "Гагра", виданий в 1989 році, для місцевих жителів – уособлення процвітаючої Абхазії, увічненої в буквах та фотографіях. Гортаєш буклет і перед очима – цілий та неушкоджений готель Грузія...

- Ви якщо що, ввечері заходьте. Самий кайф. Присів тут ввечері з видом на море, коли спека спала, можна і посмажити шашлик на балконі... - з посмішкою на обличчі пропонує абхазець.

...На зворотному шляху з Абхазії в Сочі ми на власній шкурі пробуємо, що таке жити в країні, де не особливо переймаються з законами, а кожен митник вважає себе вершителем долей. На митному пункті пропуску у всіх, хто не з Росії, забирають закордонні паспорти і просять пояснити, що вони робили в республіці і скільки днів перебували. У нас міграційну карту забрали при перетині кордону, і ми опиняємося в законодавчій пастці: начебто і заїхали в Абхазію пару днів тому, а довести це фактично неможливо.

- А нам що робити? - запитую у митника. Він усім своїм виглядом показує, що вирішити питання з ним легко – було б бажання.

- Вам теж потрібна реєстрація, - відповідає він багатозначно.

- А де її отримувати?

- Де ви були, там і отримувати, у відділенні міліції.

Коли абхазький прикордонник дізнається, що ми з Донецької області, своєрідно цікавиться, "чому не воюємо за ДНР".

- Чьо додому їхати? Чьо там робити? Якщо не воюєте, то чьо там робити?.. Тим більше самі з Донецької області. Такі хлопці там потрібні...

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: