11 грудня 2016, неділя

Найдорожчий український художник Анатолій Криволап розповідає про життя і ціни на живопис

Найдорожчий український художник Анатолій Криволап розповідає про життя і ціни на живопис
За келихом шардоне наймодніший і найдорожчий український художник розповідає про те, як формуються ціни на його живопис і на що він не шкодує грошей

З другого поверху київського ресторану Монако відкривається чудовий вид на Поділ з головними його визначними пам'ятками: урочищем Гончарі-Кожум'яки, Андріївською церквою, просто перед вікнами — Пейзажна алея.

Заради цієї панорами в Монако часто заглядає Анатолій Криволап, найуспішніший художник України. Вартість його картин б'є національні рекорди: у середньому полотна продаються по $70 тис. Статус "найдорожчого" перетворив роботи Криволапа на обов'язковий предмет декору приймалень, кабінетів і віталень багатьох успішних співвітчизників, а його ім'я — бренд.

Саме в Монако головна зірка сучасного українського образотворчого мистецтва вирішує пообідати з НВ. Однак Криволап даремно чекав на задоволення милуватися за трапезою видом: НВ через незнання забронювало столик на першому поверсі ресторану, де панує напівтемрява і вікна щільно зашторені.

 

П'ять запитань Анатолію Криволапу:

—  Ваше найбільше досягнення?
—  Я спромігся 20 років пошуку себе пройти без істерики, яка часто переходить в алкоголь, наркотики. Це була цікава робота, але психологічно було дуже важко, і я не зірвався. Я себе не спалив, не став злостивим. Я просто витримав. Переніс гідно, по‑чоловічому.

—  Ваш найбільший провал?
—  Я б не хотів, щоб він був попереду.

—  На чому пересуваєтеся містом?
—  Porsche Cayenne 2015 року.

—  Остання прочитана книга, яка справила враження?
—  Єврей — це фах Валерія Примоста.

—  Кому б ви не подали руки?
—  Зраднику в усіх його проявах.

 

— Це не затишок, а убогість,— роздратований Криволап, коли сідає за столик. Зберігаючи зовнішню чемність, знаменитість свого невдоволення не приховує, зауважуючи, що вид для нього — найважливіше, він ніколи б не "сів біля стінки".

Низькі ціни принижують. Не тільки художника, але і колекціонера

Конфліктну тему змінює поява на столі меню. Криволап відразу попереджає, що, всупереч редакційній політиці (НВ пригощає тих, з ким обідає під час інтерв'ю), платитиме він: "Це моє правило".

Мені залишається тільки підкоритися.

— Я візьму за традицією фуа-гра,— за кілька хвилин визначається художник і зізнається, що це його улюблене блюдо, яке він перепробував у багатьох ресторанах України. На його думку, найкраще фуа-гра подають в Ужгороді, в ресторані готелю Old Continent. “Воно там з ожиновим соусом,— каже Криволап.— Фантастика". І миттю уточнює: для України. Одного разу він замовив цей символ гастрономічного шику в одному зі старовинних мішленівських ресторанів Ельзасу, і відтоді все, що називають фуа-гра в Україні, художнику нагадує "свинячі шкварки".

Утім, у Монако фуа-гра не було.

— Тоді давайте ось цю штуку,— звертається Криволап до офіціанта, тицьнувши в меню на запечені баклажани з моцарелою.

— Може, вам до них ще і філе телятини? — пропонує офіціант.

— Справа в тому, що я не обідаю, зазвичай. Їм тільки вранці та ввечері,— ніби виправдовується Криволап.— От увечері я б вам показав клас.

Утім, від телятини не відмовляється і, не дивлячись в меню, замовляє вино — два келихи шардоне, як потім виявилося, за 500 грн кожен.

 

Сьогодні Криволап живе широко. З 2010 по 2015 рік з вітчизняних та міжнародних аукціонів пішли 18 його полотен на загальну суму майже $800 тис.

А був час, коли художник ледве перебувався. Визнання, а з ним і солідні доходи прийшли в кінці 80‑х, коли йому було за сорок. 20 років Криволап шукав свій власний стиль у живописі, вдень і вночі експериментуючи в майстерні з кольором і техніками.

Уже після перших невдач він вирішив назавжди відмовитися від живопису, пішов в армію, надумавши поступати в Київський політехнічний.

— Служив я в Ризі, пам'ятаю, розтанув сніг, а там дахи кольорові та синє небо, і воно в цих калюжах відбивається,— згадує Криволап.— У мене в грудях защеміло. Тоді я чітко зрозумів, що ніколи в житті не кину цю справу [живопис].

Свій перший серйозний заробіток Криволап отримав від українського Градобанку в 1990‑му — 100 тис. радянських рублів. Банк купив тоді 15 робіт художника.

— Я заробив мішок грошей, і ми разом із [другом і художником] Олександром Животковим, який отримав такий само мішок, поїхали до мене додому на метро, випили по склянці горілки, а наступного дня я пішов на ринок і купив куртку на овечому хутрі. До цього я ходив 20 років в ратиновому пальті та мерз в ньому до сказу.

 

Це був тільки початок. 1992 року одна картина Криволапа на виставці в Німеччині пішла за 12 тис. німецьких марок (близько $6 тис.), а друга — за 15 тис. німецьких марок.

"Коли я приїхав з Німеччини, то ставив вже в Україні ціну в тисячах доларів",— згадує мій співрозмовник момент, коли вартість його картин різко зросла.

Наступною сходинкою до мистецького олімпу став міжнародний аукціон. Вперше шанс виставити на аукціоні свої картини з'явився у Криволапа 2007 року — тоді після виставки в Росії на нього вийшов агент престижного лондонського дому Sotheby's. Але художник продемонстрував характер і не домовився із агентом про ціну.

А за чотири роки, заклавшись з одним із колекціонерів, він взяв участь в аукціоні Phillips і двічі поставив український рекорд. У травні 2011‑го його картина Степ пішла за $98,5 тис., а в жовтні за полотно Кінь. Ніч заплатили $124 тис. Так дорого на світових аукціонах роботи сучасних українських художників ще не продавалися.

А Криволап не втрачав часу дарма. 2013‑го він побив свій власний рекорд: картина Кінь. Вечір була придбана за $186 тис.

Утім, на думку Криволапа, ціна картини далеко не завжди залежить від таланту її автора.

— Художник може бути дуже талановитий, але його роботи тепер не сприймаються,— розмірковує він.— Але якщо він дійсно цікавий, він може бути сприйнятий за покоління.

Починаючи з 1990 року Криволап ціни на свої роботи тільки підвищував. “Бо низькі ціни принижують,— просто пояснює він таку маркетингову стратегію.— Не тільки художника, але і колекціонера".

 

Криволап позує фотографу та зізнається, що йому, інтроверту, важко спілкуватися з пресою. Востаннє клацає фотоапарат, і художник з полегшенням зітхає, а потім питає: "Ну що, можемо випити?"

Скуштувавши першокласного шардоне, ми розмовляємо про мистецтво.

Криволап згадує, як 2011 року написав маніфест, в якому серед іншого констатував, що сучасні художники обслуговують погляди і смаки кураторів для того, щоб потрапити на виставку, бієнале, в модну галерею. При цьому серед кураторів мало професіоналів, більшість з них уявляють мистецтво "як якесь шок-шоу, рекламну кампанію". Те саме триває і сьогодні: більшість художників змушені ламати себе, працюючи на догоду трендам, заданим кураторами.


АВТОРСКИЙ ПОЧЕРК: Анатолий Криволап признается, что искал свой собственный стиль в живописи 20 лет, постоянно экспериментируя с цветом и техниками
АВТОРСЬКИЙ ПОЧЕРК: Анатолій Криволап зізнається, що шукав свій власний стиль у живописі 20 років, постійно експериментуючи з кольором і техніками


Цього року Криволап заснував іменну премію для молодих художників у розмірі $5 тис. Але це будуть не живі гроші, а квиток на літак, оплата готелю та вхідних квитків у кращі музеї світу.

“У нас така професія, що краще одного разу побачити, ніж сто разів почути,— аргументує він своє рішення.— Я гадаю, це підвищить рівень академічної освіти та допоможе їм швидше визначитися з напрямком".

У нас така професія, що краще одного разу побачити, ніж сто разів почути

Сьогодні Криволап ставить тон у моді на сучасне українське мистецтво: його картини прагнуть придбати ті, хто хоче бути відомим як людина стильна, сучасна та заможна.

— Ви знаєте про це? — запитую у Криволапа.

— Знаю. Хто не може купити, той бере хоча б в оренду,— посміхається художник.

До власної слави Криволап ставиться спокійно. Маючи гідний заробіток, в побуті він задовольняється малим.

— Я ще в юності зрозумів, що найкраща кімната для проживання — келія монаха,— каже він.— Навіть коли збудував свій будинок, років три чи чотири в мене в кімнаті нічого не було взагалі — стояло розкладне ліжко, і все. А вже потім мене [родина та друзі] змусили.

Єдина пристрасть Криволапа, на яку він не шкодує грошей,— автомобілі. У нього їх шість. Найулюбленіший — Porsche Cayenne.

Художник любить швидкість і часом розганяється до 200 км/год., "а якщо машин мало, то ще швидше". Це допомагає зняти напругу після роботи.

— У мене в Карпатах джип, спеціально пристосований для гір,— ділиться він.— І коли вночі піднімаєшся майже вертикально, дороги взагалі не видно, бо світло [від фар] йде в небо. Адреналін зашкалює.


Більше адреналіну Криволапу приносить тільки робота, творчий процес.

Він зізнається, що ідеї можуть прийти в будь-який час. Іноді на реалізацію задуманого потрібна лише година часу — і полотно готове, ні додати, ні відняти. А іноді одне полотно потребує років. У Криволапа є картина — її можна побачити на його виставці, відкритій зараз у Музеї історії Києва,— над нею він працював 13 років.

Нам приносять каву. Роблячи ковток гіркого рістретто, художник повертається до мене і, дивлячись просто в очі, говорить: “Світ художника — він поза реальністю, це щось неймовірне, тому я його і вибрав. Я думав, ось закінчу політехнічний технікум, інститут, стану інженером, міністром. І все. Мені стало нудно. А тут [із живописом] я прикинув і зрозумів, що ніколи цей світ до кінця не пізнаю. І не пізнає ніхто".

 

 

Матеріал опублікований в НВ №14 від 15 квітня 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: