8 грудня 2016, четвер

Морські розбійники. Якою була доля радянських китобоїв, які заради виконання плану винищували світову популяцію китів

коментувати
Оброблення туші смугастого кита на радянській китобазі в Антарктиці, 1960-ті роки
DR

Оброблення туші смугастого кита на радянській китобазі в Антарктиці, 1960-ті роки

Закордонні плавання, важка праця, великі зарплати в рублях і навіть доларах, а також захопленя преси — таким було життя радянських китобоїв

Допоки Юрій Гагарін не полетів у космос і не перетворився на радянського кумира № 1, усенародною славою в СРСР користувалися китобої. Про них невпинно писали газети і знімали кінофільми, а в 1957 році екранізували навіть оперету Ісаака Дунаєвського Біла акація. Один із її героїв, одесит Яшка, дізнавшись про своє призначення на китобійне судно, дивувався: “В Антарктику? Китів бити? За що? Що вони мені такого зробили?" І зал заходився сміхом.

Втім, такими питаннями в радянські часи опікувалися переважно комічні персонажі. А самі китобої вважали свою роботу романтичною, хоча і небезпечною. Це відчуття підкріплювала народна любов — проводи у рейс і поверння китобоїв проходили як державні свята.

До того ж морські мисливці користувалися нечуваними для звичайних громадян СРСР привілеями. Частину і без того високих зарплат вони отримували у валюті, могли сходити на берег у закордонних портах і привозити додому дефіцитні товари. Хоча саме з цієї причини китобої були під постійним прицілом комітету держбезпеки. І траплялося, що вчорашні усенародні герої ставали вигнанцями.


Советские китобои собирают добычу перед погрузкой на китобазу
Радянські китобої збирають здобич перед відвантаженням на китобазу


Німецька Слава

У Радянському Союзі китобійна торгівля почалася в 1925 році. Своїх суден у держави не було, і полювання на морських ссавців велося біля східних берегів Камчатки спільно з норвезькою компанією Vega. У 1932‑му галузь поповнилася вантажним кораблем Алеут, придбаним у США.

Однак справжній злет радянський китобійний промисел пережив уже після війни. Як репарації СРСР отримав німецьку китобійну флотилію із 15 кораблів і базового судна Vikinger. Останнє було плавучим заводом з переробки китових туш. Такий флот мав можливість здійснювати далекі походи, зокрема, у води Антарктики, де було безліч китів.

Приймати флотилію до британського Ліверпулю — вона там будувалася у 1920‑х — вирушив Олексій Соляник. Цей мореплавець мав добру славу у Москви, хоча й був вихідцем з української родини, що осіла на Далекому Сході, а його батько був фельдфебелем царської армії. Під час війни Соляник був членом радянської комісії із закупівель у США. Він добре розмовляв англійською і неодноразово підтвердив свою комуністичну благонадійність.

Саме Соляник зібрав перші екіпажі кораблів німецької флотилії, яка, піднявши радянський прапор, стала називатися Слава і була приписана до Одеси. Половину китобоїв на ній складали все ще норвежці, які працювали на СРСР за контрактом: гарпунери, жировари та майстри з оброблення туш у скандинавів на той час були найкращими у світі.


Китобазы-близнецы Советская Украина и Советская Россия, построенные в Николаеве в 1959 и 1961 годах. Каждая из них перерабатывала до 75 китовых туш в сутки
Китобази-близнюки Радянська Україна і Радянська Росія, побудовані в Миколаєві в 1959 і 1961 роках. Кожна з них переробляла до 75 китових туш на добу


Незабаром Соляник очолив китобійну флотилію на посаді капітана-директора. Це урядове рішення він виправдав досить швидко. Уже через рік контракти з норвежцями були розірвані — капітан-директор організував підготовку вітчизняних кадрів. І якщо з першого рейсу Слава привезла 384 китів і 5.800 т жиру, то у другому — вже під керівництвом Соляника — мисливці добули 824 китів і виробили 9.600 т жиру. У третьому поході улов Слави склав більше 1 тис. китів і 12 тис. т жиру — 40 млн руб. чистого прибутку. Четвертий рейс Слави обернувся прибутком у 88 млн руб. Китобійний промисел ставав золотим дном СРСР, що зазнав великих економічних втрат внаслідок Другої світової війни.

У Москві про Соляника заговорили як про авторитетного керівника. Одесити могли не знати, хто очолює їх міськком партії, а от ім'я капітан-директора Слави було на вустах у всіх.

Про подвиги китобоїв газети писали з будь-якого приводу. Одеська правда 23 травня 1954 року, у день, коли по країні проходили демонстрації на честь 300‑річчя "возз'єднання" України з Росією, писала: "Із запальними піснями йдуть школярі. Вони прославляють рідну Комуністичну партію, улюблену батьківщину за щасливе дитинство. З трибун палко аплодують колективу мужніх радянських китобоїв. Вони несуть короткий, але виразний плакат: "У восьмому рейсі вбито 3.092 китів, вироблено 28 тис. т жиру".

Заради ще більших уловів радянське керівництво прийняло рішення про збільшення китобійного флоту. У 1959 році зі стапелів Миколаївського суднобудівного заводу (зараз підприємство контролює компанія Смарт-Холдинг олігарха Вадима Новинського) зійшла китобаза Радянська Україна — тоді найбільша у світі.

Вона могла переробляти 75 китових туш на добу загальною вагою 4 тис. т. Китобаза була величезним заводом з переробними цехами, холодильниками і навіть ремонтними майстернями для кораблів-китобоїв. На судні був кінотеатр, спортзал, бібліотека і навіть вечірня школа. За допомогою електричних генераторів Радянської України можна було забезпечити світлом невелике містечко.

Приймав флагман нової флотилії Соляник — на той час він уже став капітан-директором і Слави, і Радянської України. Причому до останньої входили 17 нових китобійних суден.


Занятия в вечерней школе на советской китобазе во время рейса
Заняття у вечірній школі на радянській китобазі під час рейсу


На широку ногу 

Коли радянські китобійні флотилії приходили в закордонні порти, вони нерідко запрошували на борт місцевих жителів — на екскурсії. Однак, незважаючи на показну відкритість, справжня статистика їхньої здобичі зберігалася в секреті, а радіоповідомлення між суднами або портом приписки завжди шифрувалися. Справа в тому, що вже тоді у світі існували квоти на вилов китів, а вилов гренландських китів, що вимирали, як і самок, що годували малят, усіх видів, був заборонений міжнародною конвенцією.

Однак СРСР грубо порушував ці норми. І хоча, скажімо, Соляник входив до складу Міжнародної комісії щодо порушень у китобійному промислі, правдивих даних про кількість вбитих китів із Радянського Союзу ніколи не надходило. І перевірити їх було неможливо. Достеменно про порушення стало відомо лише після 1986 року, коли СРСР припинив вилов китів.

Причому працювали радянські китобої тяжко. Рейс тривав не менше семи, а інколи й дев'яти місяців. Зміна кожного моряка — по 12 годин із подальшими 12 годинами відпочинку. Бувало, що полювали навіть у сильний шторм. А у так званих буремних сорокових у Південній півкулі між 40‑ю і 50‑ю широтою, де зустрічалися великі зграї кашалотів, урагани були звичайним явищем.

У гонитві за великим уловом китобої не надто піклувалися про якість обробки туш. Якщо японські китобої використовували більше 70% однієї туші, то радянські рибалки ледве утилізували 30%. В океан змивалася кров і майже всі нутрощі китів, крім печінки, з якої отримували вітамін А.


Во время охоты судно-китобой подчинялось гарпунерам. Часто они совмещали свою должность с капитанской
Під час полювання судно-китобій підпорядковувалося гарпунерам. Часто вони поєднували свою посаду з капітанською


В СРСР цінувалися переважно жир і м'ясо, та й то тварин не всіх видів. Однак китобої виловлювали всіх підряд — адже плани, поставлені урядом і партією, були завжди дуже високі. До того ж спрацьовувало просте людське марнославство. Корабель, який вбив найбільше китів, першим заходив у рідний порт, коли флотилія поверталася з рейсу.

Тому мисливці працювали, незважаючи ні на що, навіть ризикуючи життям. Серед китобоїв була приблизно така статистика: у 1950-70‑х з тисячі моряків, що пішли в рейс, додому не поверталися близько 15.

Однак їх стимулювали солідні заробітки: наприклад, другий механік судна одержував за рейс до 5 тис. руб. До того ж він міг свою доларову частину зарплати витрачати у зарубіжних портах.

Часто всю валюту витратити не вдавалося, і тоді її вже в СРСР міняли на чеки, за які можна було придбати дефіцитні імпортні речі у спецмагазинах. Траплялося, моряки перепродували чеки: за офіційним курсом долар коштував трохи більше 60 коп., а на чорному ринку за один чековий рубль давали 15 руб.


Капитан-директор Советской Украины Алексей Соляник (слева) и лучший гарпунер его команды Петр Зарва
Капітан-директор Радянської України Олексій Соляник (ліворуч) і найкращий гарпунер його команди Петро Зарва


Від героя до вигнанця

У червні 1965 року китобійне співтовариство сколихнув гучний скандал, який поклав кінець славі Олексія Соляника: листи з інформацією про його самоуправство прийшли до редакцій відразу декількох центральних газет. Клюнула на цей "сигнал" Комсомольська правда.

На Радянську Україну, яка перебувала тоді у водах Уругваю, вирушив журналіст Аркадій Сахнін. Він попросив Соляника про зустріч, але той якраз проводив нараду. Репортер розцінив це як неповагу, поговорив з моряками і, не чекаючи, доки звільниться капітан-директор, вирушив додому.

Через кілька днів у Комсомолці вийшла стаття У рейсі і після. Сахнін представив Соляника злісним корупціонером і шкідником. Капітан-директора було звинувачено у неповазі до колективу. Під час рейсу він нібито невиправдано довго затримав флотилію у тропічних широтах, і температура у трюмах піднімалася вище 50°С. Тоді кілька моряків отримали сонячні удари, а Соляник, за словами Сахніна, разом із дружиною ніжився на палубі в басейні.

Невідомо з чиїх слів автор статті розповів читачам, як одного разу дружина капітана-директора замовила в Гібралтарі дорогі вбрання, які можна було отримати лише на зворотньому шляху флотилії. І Соляник, щоб забрати замовлення, нібито змінив маршрут усієї флотилії.

У той час така стаття в центральній газеті мала ефект вибуху бомби. Почався розгляд справи, у який втрутився навіть Дем'ян Коротченко, тодішній голова українського парламенту. Він просив Одеський обком компартії не звертати уваги на статтю і залишити Соляника у спокої. Але було пізно: капітана-директора викликав до Москви генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв і, подякувавши йому за гарну роботу, пояснив, що ситуація набула незворотного характеру.

Соляник відбувся доганою і переведенням до Керчі капітаном флотилії Ван Гог, яка видобувала ракоподібних в Індійському океані. Не допомогли навіть колективні листи підлеглих легендарного китобоя на його підтримку, які доводили, що стаття брехлива.

На початку 1970 року, перебуваючи у рейсі, трагічно загинув його наступник на китобійній флотилії Борис Моргун. Він був досить суворим керівником, регулярно заглядав у морозильний трюм, на око визначав кількість видобутого китового м'яса і, якщо його було мало, влаштовував прочуханку. Команда, що пам'ятала і поважала Соляника, була незадоволена. І в Одесі про це знали.

Одного разу під час такого огляду улову Моргун впав у трюм з 19‑метрової висоти і розбився. Його тіло ще тільки везли в Одесу, а там уже було відкрито справу про навмисне вбивство. Місцева прокуратура і КДБ серйозно розглядали версію про те, що Моргуна зіштовхнули у трюм прихильники Соляника.

Китобоїв з Радянської України не відпускали на землю кілька тижнів, поки тривало слідство, а на судно був навіть відряджений співробітник спецслужб, який підслуховував розмови моряків. Це нічого не дало — всі твердили, що Моргун впав сам, імовірно, коли судно гойднулося від хвилі.

Скандал порушив графік вилову китів: флотилія повинна була йти у новий рейс. І КДБ наказав закрити справу.

Радянські китобої ще багато років продовжували свій промисел, доки не забили тривогу океанологи: вони заявляли, що популяції багатьох видів китів опинилися на межі зникнення. У 1980‑х Міжнародна китобійна комісія оголосила мораторій на промисел тварин. Найдовше чинили опір цьому рішенню Японія, Ісландія, Норвегія, Фарерські острови і СРСР. Довелося поступитися в 1986‑му — вилови китів об'єктивно знижувалися. Радянську Україну намагалися перші кілька років використовувати для вилову риби, аж доки в 1995 році колишню найбільшу китобазу не продали Туреччині на металобрухт.

Матеріал опублікований в НВ №29 від 14 серпня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: