16 серпня 2017, середа

Мистецтво порожнього. Як український художник Олександр Архипенко винайшов сучасні мінливі білборди

коментувати
Мистецтво порожнього. Як український художник Олександр Архипенко винайшов сучасні мінливі білборди
Один зі стовпів світового мистецтва ХХ століття український скульптор Олександр Архипенко за життя був майже невідомим на батьківщині

Наприкінці травня 1933 року в Чикаго відкрилася чергова Всесвітня виставка. Вперше на міжнародному форумі такого рівня був український павільйон, який організували представники другої хвилі еміграції. Радянська Україна, як і весь СРСР, переживала лихі часи колективізації та індустріалізації, через що до Чикаго її представники не прибули.

Один із залів цього павільйону відвели під роботи Олександра Архипенка. Художник до того часу вже чотири роки був американським громадянином. Його колекцію на виставці страховики оцінили в $25 тис. Для сучасного мистецтва на той момент це була чимала сума: пристойний новий автомобіль марки Pontiac у США тоді пропонували за $1 тис. І навіть далекі від мистецтва відвідувачі прагнули до зали Архипенка, щоб зрозуміти, чому химерні скульптури з найрізноманітніших матеріалів можуть коштувати так дорого.

Доля не завжди прихильна до українського художника. На історичній батьківщині його ім'я геть забули до кінця ХХ століття, а роботи або знищували, або втрачали.

 

ВПЕРШЕ: Український павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго у 1933 році. Окрему його залу відвели для робіт Архипенка
  

Дим вітчизни  

Перша публічна демонстрація кількох робіт Архипенка відбулася 1906‑го. Якийсь поміщик з‑під Києва замовив 19‑річному художнику скульптуру на довільну тему. Архипенко створив з теракоти гротескну сидячу чоловічу фігуру, назвавши її Мислитель. Для виразності вкрив її червоною емаллю і виставив роботу на загальний огляд у сільському магазині неподалік маєтку замовника. На дверях своєї першої виставкової зали Архипенко повісив об'яву: "Робітники та селяни — [відвідують залу] за меншу плату".

Ось як сам художник згадував про показ: "Першим відвідувачем був поліційний наглядач... "Чому робітники й селяни мають менше платити?" Потім побачив Мислителя. "А про що він мислить і чому червоний?" Поліцейський побачив у цьому символ".

На той момент Архипенко вже рік як був виключений з Київського художнього училища. З кількома колегами зажадав від керівництва навчального закладу сучасніших форм навчання. Аристарх Лентулов, майбутній знаменитий живописець-авангардист, який навчався разом з Архипенком, згадував про училище: "Головним викладачем школи був академік Микола Пимоненко, досить популярний український художник, але суха і жовчна людина, яка не користувалася симпатіями учнів". Пимоненко прославився своїми реалістичними жанровими картинами на тему сільського життя. Будь-які нововведення, що стали в Європі вже буденністю, для нього були абсурдні.

Крім консерватизму викладачів, студентам нав'язувалися і патріархальні звичаї. Так, за три роки навчання Архипенко двічі подавав керівництву посвідчення, підписані протоєреєм церкви Університету Святого Володимира про те, що він “був у сповіді та причастився Св. Таємниці".

"Перші дні нашого перебування в школі,— писав Лентулов,— спонукали до сумних роздумів про те, що ми з кращих потрапили в гірші". Не дивно, що багато молодих художників з берегів Дніпра вирушали шукати себе на береги Сени — до французької столиці.

Так само вчинив і Архипенко: у 1908 році він вже обживався в паризькій колонії художників Вулик.

  

ТІЛЬКИ ФАКТИ

1. "Хто знає, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило б у мені почуття туги за чимось, чого я і сам не знаю?" — сказав Олександр Архипенко в інтерв'ю в останній рік життя (1964‑й) французькому журналу ХХ століття.

2. Євгена Архипенка, старшого брата художника, двічі призначали міністром земельних справ в урядах Української Народної Республіки в 1918-1920 роках.

 
 


ФОРМА И СОДЕРЖАНИЕ: Александр Архипенко на выставке в Париже, 1948 год
ФОРМА І ЗМІСТ: Олександр Архипенко 
на виставці в Парижі, 1948 рік


 

3. У 1927 році в СРСР вийшла стаття мистецтвознавця Бориса Терновця про рухомий живопис Архипенка. Художник серйозно планував свої виставки на зайнятій більшовиками батьківщині.

4. Коли Архипенко був дитиною, батько купив додому дві великі однакові вази для квітів. Хлопчик поставив їх поруч і між ними побачив третю уявну вазу, утворену порожнечею. Пізніше цей прийом він буде часто використовувати в скульптурі.

 

Що це? Складно сказати

У Франції Архипенко приїхав у пошуках вчителів. Але його роботи настільки вразили сучасників, що незабаром до нього самого стали проситися учнями.

У Парижі український скульптор остаточно закріпив свій особистий почерк — всередині фігури він залишав порожній простір, контури якого давали додаткове зображення.

Епохальним для того часу став Паризький салон незалежних 1911 року, в якому взяв участь і Архипенко.

Поет і арт-критик Гійом Аполлінер у своїх статтях підніс київського майстра на п'єдестал самого вражаючого скульптора сучасності.

Слово Аполлінера у світі мистецтва було чимось на зразок вердикту. Всі, хто посмів назвати роботи Архипенка неестетичними, в текстах Аполлінера розпиналися як дурні. "Я не здивувався б, якби він у ранньому дитинстві спорудив вівтар з ящика з‑під мила і папери з блакитними зубчиками і якщо б він помістив зверху візантійський образ святого",— писав критик, який чітко бачив у роботах Архипенко тягу до експериментів, талант дизайнера і чистоту скульптурної форми.

Про те, що французька публіка цінує мистецтво в будь-якому його прояві, вихідці з Російської імперії відчували постійно. Приміром, у березні 1914 року газета провінційного Безансона помістила на передовиці кубістичні роботи Архипенка, про яких вже говорила Європа.

  


ИНТЕРЕСНО ВСЕ: Передовица городской газеты французского Безансона, посвященная выставке кубистической скульптуры. Работа Александра Архипенко — крайняя справа
ЦІКАВО ВСЕ: Перша шпальта міської газети французького Безансона, присвячена виставці кубістичної скульптури. Робота Олександра Архипенка — крайня праворуч


 

У 1920 році Венеційська бієнале оголосила набір робіт для першої післявоєнної виставки. Постало питання про наповнення російського павільйону. У самій Росії ще йшла Громадянська війна, і багато художників, які виїхали в Європу і отримали запрошення до Венеції, до кінця не розуміли, яку країну вони представлятимуть.

Організувати російську секцію на бієнале взявся Сергій Дягілєв, бездоганний авторитет у сфері балетного і арт-менеджменту. Там і були показані роботи Архипенка як представника колишньої Російської імперії.

Архипенкові відвели велику залу, де він виставив 85 скульптур та малюнків. Італійська критика, більш консервативна, ніж французька, одразу ж накинулася на експериментатора. “Роботи Олександра Архипенка з його неприємними ортопедичними комбінаціями дерева, гіпсу і металів потрібні для того, щоб вивести з омани багатьох фантазерів, для яких нове в мистецтві завжди має відчиняти ворота раю,— писав журнал Emporium.— Однак є певні обмеження у мистецтві, як і в природі, які неможливо перестрибнути. Виставка Архипенка добре це демонструє".

Критик Арденго Соффіччі був стриманішим: “Роботи Архипенка — не мистецтво, а щось зовсім інше, для якого мають застосовуватия інші критерії. Що це? Складно сказати".

Непрохана й парадоксальна допомога прийшла до архітектора від церкви. Католицький патріарх Венеції П'єтро Ла Фонтен заборонив віруючим відвідувати виставку Архипенка. Це різко збільшило інтерес публіки до робіт художника. Він зміг навіть заробити у Венеції грошей, що дозволило йому за два наступних роки відкрити свою школу в Берліні, а в 1923‑му — назавжди виїхати до США.

 

Ринок переміг

В Америці Архипенко зацікавився кінематографом і навіть оселився в Голлівуді. Через рік після прибуття в Штати він представив публіці своє нове відкриття — архипентуру, або, як буде зазначено в патенті, "рухомий живопис". За допомогою спеціального механічного пристрою художник міг змінювати зображення на полотні, що складалося з нарізаних і підсвічених смужок. Практичні американці тільки знизали плечима на винахід. Однак технічні та дизайнерські факультети вишів США залюбки кликали Архипенка на свої кафедри. Багато років художника будуть пов'язувати з Чиказьким інститутом мистецтва та дизайну.

Лише одного разу, в 1929 році, архипентуру використовує нью-йоркський універмаг компанії Sachs and Co., оформивши за технологією українського художника шість вітрин. Нововведення публіка не зрозуміла, і покупців у фірми не додалося. Мине багато років, перш ніж винахід щосили стануть використовувати рекламісти: сучасні білборди, зібрані з тригранних обертових балок,— ідея Архипенка.

 


ХИРУРГИЯ ИСКУССТВА: Александр Архипенко за работой, 1920‑е годы, США
ХІРУРГІЯ МИСТЕЦТВА: Олександр Архипенко за роботою, 1920‑ті роки, США


 

Художній кар'єрі скульптора часом заважав його складний характер. У 1936 році директор Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку Альфред Барр запросив Архипенка взяти участь у виставці, присвяченій кубізму. Це подія обіцяла купівлю музеєм деяких робіт майстра, а також майбутні замовлення. Однак спілкування з Барром переросло в багаторічні суперечки в зв'язку з датуванням скульптур.

Для арт-дилерів завжди дуже важливий точний рік створення твору — чим він старший, тим вища його ціна на ринку. Барра цікавили ранні роботи Архипенка, в наявності яких художник запевнив менеджера. Але незабаром виявилося, що він зможе надати лише копії, створені по пам'яті або за фотографіями. Довіра до Архипенка у Барра різко впала. Але тут скульптор несподівано написав директору музею: "Завдяки деякого роду випадковим обставинам я розраховую, що незабаром колекція кількох моїх довоєнних робіт прибуде в Лос-Анджелес зі Сходу".

У Німеччині до того часу прийшли до влади нацисти, і все авангардне мистецтво вони вважали суцільним непорозумінням. Архипенко тоді писав: “У Росії більшовики викинули з музеїв всі мої роботи. А в Німеччині Гітлер їх просто знищує". Тому художник сподівався безперешкодно отримати свої твори.

На початку лютого 1936‑го Архипенко надсилає Барру телеграму: “Я впевнений, що зараз мої роботи вже прибули в Нью-Йорк. Всі перші оригінали у приватних зібраннях. Ті, які я надіслав вам, також оригінальні, тому що кожна була виліплена індивідуально, а не була відтворена з відливання". Це не влаштувало Барра. Він узяв роботи Архипенка, однак не включив їх до складу наступних пересувних виставок. Тим більше що художник перейшов на різкі тони в листах — жорсткі ринкові реалії йому були незрозумілі. В результаті у 1936‑му продалася лише одна робота Архипенка.

Суперечки з Барром продовжилися до 1944 року, поки скульптор не виніс їх на публіку. Він випустив серію листівок зі своїми роботами з анонсом майбутньої великої статті Чому я вимагаю перемістити свою роботу з Музею сучасного мистецтва. Барр і зовсім перестав спілкуватися з художником. А коли від його слова залежало рішення, хто отримає велике скульптурне замовлення для міністерства освіти в Ріо‑де-Жанейро, кандидатура Архипенка навіть не розглядалася.

Врешті до кінця життя скульптору довелося заробляти викладанням. Що, втім, дозволяло йому утримувати майстерню в Нью-Йорку і продовжувати експериментувати.

 

АНАТОМІЯ МАЙБУТНЬОГО: "Рухомий живопис" Олександра Архипенка перетворився на сучасні мінливі білборди

 
 

Матеріал опублікований в НВ №17 від 13 травня 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: