5 грудня 2016, понеділок

Критик Кремля Андрій Орлов розповів НВ, як збирає аншлаги в путінській Москві

коментувати
Критик Кремля Андрій Орлов розповів НВ, як збирає аншлаги в путінській Москві
Фото: Олександр Медведєв, НВ
Знаменитий російський поет Андрій Орлов, відомий за псевдонімом Орлуша і амплуа нещадного критика Кремля, пояснює, яким чином в путінській Москві на своїх концертах збирає аншлаги

На його концертах в дорогих московських клубах — аншлаги, а кожний новий вірш стає хітом соціальних мереж. Авторитетний російський письменник Дмитро Биков називає його головним поетом сучасної Росії, а шанувальники таланту гадають, чому він досі на свободі і спокійно пише про збитий Боїнг МН-17, російських кадрових військових в Україні і жорстко іронізує про перших осіб РФ.

Це Андрій Орлов, більш відомий під псевдонімом Орлуша. Він прославився в 2000‑і завдяки поетичному блогу на сайті Літпром, а тепер зізнається, що писав вірші, щоб повеселити близьких друзів. Політтехнолог, який стояв біля основ російської партії Єдність, успішний продюсер, журналіст і хіппі — все це теж його іпостасі.

Сьогодні разом з російським актором Михайлом Єфремовим він бере участь у медіапроекті Пан хороший, який представляє собою актуальну політичну сатиру про російські реалії.

Посмішка київської дівчини для мене як мандаринове дерево

На початку вересня на запрошення мультимедійного майданчику FEDORIV Hub Орлов прилетів виступити перед київською публікою. З НВ він зустрівся напередодні виступу в одному з нових кафе на Воздвиженці.

Підтверджуючи власні рядки: "Сніданок поета — кава та віскі", він жартівливо позує фотографу з келихом і заодно фліртує з офіціанткою. “Анечко, приходьте на мій концерт. Мене звуть поет Орлуша, і я тут жахливо популярний",— встигає представитися він дівчині, перш ніж поринути в розмову і перетворитися на серйозного та щирого співрозмовника.

У Росії як держави немає традиції каяття і визнання помилок. І у вірші Я винен, тому що російський [про збитий Боїнг МН-17] я вибачаюсь не за себе особисто, а за державу, громадянином якої я є і яка ніколи не вибачиться. Тема каяття для будь-якої країни складна. Щоб визнати свої помилки, Німеччина пройшла через денацифікацію, більш ніж 30‑річну економічну допомогу США та постійно бачила поруч з собою приклад радянського НДР. Навряд чи у Росії є шанс повторити цей шлях.

У 90‑ті роки, коли штурмували Луб'янку і знесли пам'ятник чекістові Феліксу Дзержинському, була втрачена можливість декомунізації країни. Я тоді пропонував у вузьких політичних колах не обмежуватися скиданням агресії, а довести процес до кінця. Але тоді люстрації піддалося б більшість можновладців, довелося б переглядати героїчний міф великої країни, і ніхто на радикальні заходи не пішов. А сьогодні, через 20 років, ми знову бачимо романтизацію Йосипа Сталіна, а пам'ятник Дзержинському хочуть відновити.

При такому стані суспільства нерозумно сподіватися, що все закінчиться з відходом Володимира Путіна. Святкувати цей відхід ми будемо рівно один день, а потім прийде хтось набагато гірше нього. Адже виросло покоління 30‑річних, які школу закінчували при Путіні і вважають, що по‑іншому бути не може.

Допомогти російському суспільству може тільки відкрите обговорення різних точок зору, але вони блоковані порядком війни. Наприклад, не бути ворогом Росії і одночасно вважати незаконною окупацію Криму сьогодні неможливо. Таких військових пакетів готової думки багато. Якщо я йду по Москві з жовто-блакитною стрічкою, мене просять зняти "цю гидоту", у нас війна з Україною. Я відповідаю — але війни ж немає! Президенти Путін та Порошенко на зустрічі в Мінську сиділи поруч, у них на столі стояв прапор України, наш президент заперечує війну. Багато хто дивується і не вірить. Це таке оруеллевське мислення, де люди навіть думати логічно собі забороняють.

Я не опозиціонер, не революціонер, нічого не формую, не беру участь в жодних рухах, я просто Орлуша з Facebook. Досить мені говорити, що я думаю. Але сам факт, що мене, маленького господаря блогу, в Україні приймають на рівні міністра, показує, що необов'язково вступати в якісь рухи, щоб змінювати світ. Важливо рухатися в тому напрямку, що вважаєш правильним. І якщо поруч гарні обличчя, отже, йдеш правильно, а якщо виродки — отже, ти і сам трохи ублюдок.

Якщо я йду по Москві з жовто-блакитною стрічкою, мене просять зняти "цю гидоту"

Останнім часом на концертах в Москві люди навіть плескати бояться, якщо раніше при згадуванні в жарті Путіна плескали, то тепер нервово озираються. Відчувається, що внутрішній затискач став сильніше, тільки до кінця концерту публіка трохи розслаблюється. Наші виступи [проект Пан хороший, сольні виступи] для них як терапія і віддушина. Серед публіки багато людей заможних, багато "піджачних", "рубльовських" — вони можуть плескати, мовчати, навіть щось шипіти, але все одно приходять, і повні зали. Навіть прокурори на концерти ходять, тому що серед них теж багато людей з нашим уявленням про життя, і у всіх виправдання — мовляв, ми гарні хлопці, просто робота у нас погана.

Нещодавно зателефонували працівники ФСБ, теж хотіли потрапити на концерт, але скаржилися, що їм начальство не дозволить. Я кажу — так поясніть, що вам важливо розібратися в тому, як думає ворог. Зраділи, купили вісім квитків.

Мені часто дорікають мої українські читачі за відсутність революційних дій у Росії. Питання не в страху, я взагалі не боюся, просто знаю, що Майдан в Росії неможливий. Простий приклад: у Києві заборонили протест 10 тис. людей, і на наступний день на Майдан вийшов мільйон. У Москві вийшло 100 тис., їм заборонили, і на наступний день не вийшов ніхто. Це суспільства з різними типами реакції.

В Росії маса ідей, які ніколи не виходили за межі кухні і не вийдуть. Як людині поза системою мені це очевидно і зрозуміло. Завдяки тому, що з державною системою у мене немає ніяких відносин, я можу виступати в центрі Москви, приїхати в Київ з концертом. А умовний опозиційний політик Ілля Яшин навіть картину зайчиками намалювати не може — відразу розцінять як політичний жест.

Якщо ти людина системи, у тебе внутрішньої цензури набагато більше, ніж зовнішньої. При цьому я розумію, що в будь-який момент мене можуть заарештувати, мої тексти визнати екстремістськими і дати чотири роки в'язниці, але чим більше ти боїшся, тим більше входиш у систему, тим вище ризики.

Ті, про кого я пишу, мене читають, і їм важливий зворотній зв'язок. Я навіть помічаю реакцію. На минулий День Перемоги 9 травня в Красноярській області спекли торти у формі ветерана ВВВ і вежі Кремля. По свіжих слідах я написав вірш "У Красноярську вранці рано діти з'їли ветерана..." Воно швидко стало популярним в мережі і через деякий час я дізнався, що міністра культури Красноярського краю через такий "перформанс" зняли з посади. Влада в моїх віршах щось своє знаходить, але ж все одно читає.


На концертах Андрея Орлова в Москве свободных мест не бывает. Правда нужна и кремлевскому чиновнику, и оппозиционеру, уверен поэт
На концертах Андрія Орлова в Москві вільних місць не буває. Правда потрібна і кремлівському чиновнику, і опозиціонеру, впевнений поет


Я в Україну приїжджаю за гарним настроєм і відчуттям свободи. І це не слова зрадника, що продає батьківщину за бочку варення і пачку печива. У Києві я відчуваю себе як вранці в Іспанії, коли проспався і побачив лінію прибою, небо і мандаринове дерево. Посмішка київської дівчани для мене як мандаринове дерево, і це поза усілякою політикою. У Москві рідко зустрінеш людину, яка щиро посміхається.

Про Крим я почав писати за багато років до проблеми "Кримнаш". Я провів там молодість і тепер часто приїжджаю погостювати. Років шість тому сидів в одному з кращих ресторанів Коктебеля, і власник попросив написати віршик про них. Я почав і захотів в туалет, господар показав куди пройти. Я проходжу, а там туалет типу сортир — дірка в землі, і за користування пропонують заплатити 3 грн. Я повернувся і написав: "Я їм вірші писав, наївний, а срав при цьому за три гривні". Зараз висить у них з моїм автографом. Ну і розруха в сортирах закінчилася розрухою в головах.

Нещодавно мій знайомий таксист з Феодосії, який рік тому отримав грамоту за звільнення Криму, в серцях сказав: "Раніше, при Україні, неможливо було жити, а зараз взагалі пі...ц!" Значить, щось змінюється. У Росії від теми Криму теж втомилися. Думати про курс долара та загальний стан економіки у зв'язку з Кримом людям дуже не хочеться, але ж більшість розуміє взаємозв'язок.

Подія з Кримом тим трагічніше, що її не можна відіграти назад. Якщо в кінці 2013 року Росія стояла біля прірви, через яку можна було побудувати міст, то в момент окупації Криму вона просто зробила крок вперед і опинилася на дні глибокого рову. І крок назад вже не допоможе. Щоб повернутися, тепер потрібно буде багато попрацювати і піднятися на колишні сто метрів вгору. Бо навіть зі смертю Путіна нічого не зміниться, і розпад Росії нічим не допоможе Україні. Вам важливіше концентруватися на тому, як відбудувати Україну, а не зруйнувати Росію.

Сьогодні у вас є шанс провести декомунізацію, і важливо бачити свої ризики. Засудження комунізму в Україні проходить зараз на рівні засудження символів, а не на рівні засудження практик та людей, які продовжують формувати комуністичну ідеологію та цінності. І це навіть реакція не на комунізм, а на сучасну Росію, зовнішнього ворога, що заподіяв біль українцям. Важливо не забувати і про внутрішні конфлікти, розібратися з власним почуттям провини, бути критичними.

У мене є ідея красивого проекту — запропонувати світовим зіркам естради заспівати слова однієї з українських пісень і записати таку пісню миру для України. Адже будь-які культурні події важливі, будь-який маленький жест дає хороший відгук. Наприклад, 24 серпня ми з друзями в центрі Москви в ресторані Тарас Бульба святкували День незалежності України — одягли вишиванки, співали гімн України, а місцеві музиканти виконували для нас пісню Без бою групи Океан Ельзи. Я виклав фото в Facebook, і сотні людей в Україні та Росії раптом дізналися, що за таке в центрі Москви не посадять у в'язницю. Можливо, комусь з них це дозволило стати трохи більш вільним.

.

П'ять запитань Андрію Орлову:

— Яку подію у своєму житті ви вважаєте головною?

— 2 листопада 1957 року народження мене в місті Березники Пермської області.

— Ваше улюблене місто?

— Київ, Санта-Фе, Принцеві острови в Стамбулі, а взагалі місць, де мені хочеться прокидатися вранці, дуже багато.

— На чому ви пересуваєтеся по місту?

— Пішки, таксі, метро. Я ніколи не водив авто.

— Який ваш особистий місячний прожитковий мінімум?

— В ідеалі — необмежений. Я люблю робити подарунки і колекціоную антикварні речі, але я можу прожити і без всього цього. Можу спокійно переночувати в Ялті на автовокзалі і робив так. А зовсім мінімум — мати хороших друзів для розмови. Все інше не так важливо.

— До чого ви прагнете?

— Я завжди віддавав перевагу процесу, ні до чого не прагну.

Матеріал опублікований в НВ №33 від 11 вересня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: