1 травня 2017, понеділок

Крапку можна поставити тільки широкомасштабною військовою операцією – ротний Азова

коментувати
Крапку можна поставити тільки широкомасштабною військовою операцією – ротний Азова
У річницю боїв за Широкине командир роти батальону Азов, Кірт, розповідає про перемогу «всупереч», пасивність командування і згадує, як зірвався з Таїланду на війну у Донбасі

Рівно рік тому, 10 лютого 2015-го, відбувся успішний наступ в Широкиному. Ця операція була єдиним стратегічним успіхом українського війська з часів Іловайського котла, де українська армія востаннє вдалася до наступальної операції, на жаль, драматичної.

Тоді, в надважкі часи Дебальцевських боїв, штурмові загони полку Азов спромоглися зайняти стратегічний населений пункт Широкине, відтягнувши на південний напрямок значні сили бойовиків. За результатами боїв у секторі М вдалося унеможливити обстріли терористами Маріуполя, як це було 24 січня 2015 року, та ліквідувати сотні сепаратистів, вбитими та пораненими.

Як вважають самі бійці, командування ЗСУ проявило пасивність та нерішучість під час операції, фактично зірвавши наступ який міг би призвести до звільнення Новоазовська.

Автором та виконавцем наступу на Широкине був командир другої сотні полку Азов на псевдо «Кірт», який став офіцером вже в АТО і не був інфікований застарілою радянською військовою доктриною. Наступ планувався в умовах реального бою, фактично «на колінах», що є недосяжною ініціативністю для багатьох офіцерів ЗСУ.

В річницю Широкинської операції «Кірт» розповідає про наступ, «всушників-тєрпіл» та про те, як він проміняв роботу в Таїланді на окопи в Донбасі.

Ще два з половиною роки тому я жив у Таїланді і там бачив перспективи для самореалізації. В Україні можливості для мене були вичерпані. Я закінчив гімназію східних мов, знав китайську, тож з мовами не мало бути проблеми. Спочатку подорожував Південно-Східною Азією, потім двічі їздив на півтора роки працювати за контрактом чи на фрілансі. Був менеджером в туристичному бізнесі, гідом, у вільний час вивчав таїландське бойове мистецтво муай-тай. Коли почалася революція, я хотів приїхати в Україну, але в мене був на той момент підписаний контракт до вересня 2014 року з досить жорсткими умовами.

Мої партнери і роботодавці брали участь в революції в Таїланді, тому зрозумівши мої мотиви, вони погодились звільнити мене на лояльних умовах. В Україну я приїхав в момент, коли в Криму вже з’явились «зелені чоловічки» - за п’ять днів до кримського «референдуму». Одразу пішов у Правий сектор, адже телевізійні сюжети створили цій організації імідж руху, який об’єднав в собі всі рушійні націоналістичні сили. Мої друзі з Патріоту України фактично складали основу проводу Правий сектор - Схід. Потім вони створили підрозділ Азов.

Я військовозобов’язаний, закінчив кафедру в інституті, складав присягу українському народу. Займався реконструкцією, страйкоболом, в Таїланді серйозно займався муай-тай, крос-фітом. Коли повернувся до України, то почав вивчати партизанську та диверсійну тактику – ми тоді готувалися до військових дій в Криму. В таборах ПС не було досвідчених інструкторів, і вже після травневих виборів я прийшов у мобілізаційний центр Азову, де мені запропонували очолити набір і викладати курс молодого бійця.

Вже на війні я зрозумів, що в ЗСУ майже немає людей, які знають, що робити. Офіцери та генерали чекали прямого наказу. Умови АТО не дозволяли включити повноцінну протидію агресії.

Успіх Широкінської операції саме в автономності та ініціативності Азову. Полк, який зараз розгортається до бригади, має в той момент у своєму складі штаб, власну розвідку і мінометну артилерію. Танкові підрозділи ще тільки створювались але був штаб, здатний у зоні відповідальності Азову розробляти і втілювати самостійні операції. Лютнева операція була задумана лідером Азовського руху, народним депутатом Андрієм Білецьким. Штаб полку вже втілив цю ідею в життя.



Наступаючи на Широкине, ми компенсували нестачу вогневої міці агресією військових дій. Сепаратисти не чекали ніяких активних дій від "укропів". Як свідчили полонені бойовики, вони не повірили своїм очам, коли побачили наступ Азову. Коли ми звільнили від сепаратистів околиці Широкиного, то був дуже показовий випадок, коли командир бойовиків у кальсонах вибіг подивитися, що це відбувається?

Бойовики, які отаборились в Широкиному, вже бачили кілька невдалих операцій 79-ї бригади. Військовослужбовці на чотирьох бронетранспортерах потрапили в засідку - одну машину бойовики спалили. Тоді українська армія втратила кількох хороших хлопців. Бійці тоді вимушено лишили двох 200-х, яких ми потім забрали з Широкиного.

Наступ на Широкине планувався як відволікаючий маневр – ми мали підійти, зробити спробу штурму блокпосту і відійти. Після перших пострілів у бік сепаратистів ті підрозділи, які разом з Азовом йшли в атаку, отримали наказ відступити. Від командування Сектору М і до мене прийшов наказ відступати. Але оскільки це не був наказ від моїх командирів-"азовців" я відповів "Азов – не відступає" і повів бійців на зачистку селища.

Ми швидко зорієнтувалися на місцевості і оперативно створили план наступу. У нас з`явилося бачення картини бою, усвідомлення того, як штурмувати ці позиції. Загін командира Шахти, це бійці першого взводу за підтримки бронетехніки, зробили спробу зачистити окопи. По рації я передав їм наказ просуватися далі і вже дуже скоро отримав від бійців звіт про те, що вони зайняли ворожі укріплення. В цей момент я і зрозумів, що проявляючи ініціативність, за допомогою агресивних наступальних дій, можна добитися великого успіху.

Командував наступом в районі Широкиного я особисто і, орієнтуючись в оперативній ситуації, за наказом командування звільнив селище від сепаратистів. Після перших успіхів до нас доєдналися підрозділи МВС та Нацгвардія. Командування НГУ хотіло запросити для нас артпідтримку. Ми відтягнули підрозділи від передових позицій бойовиків, щоб не потрапити під "дружній вогонь" артилерії, але допомоги не було. Ця затримка і вимушений наступ дозволили бойовикам оговтатися - сепаратисти навіть спробували перейти у контрнаступ. Якби тоді нас підтримала хоча б одна рота і кілька БТРів, ми б могли розвинути успіх і звільнити від бойовиків територію аж до Безіменного. У сепаратистів на той момент було в селищі півсотні бійців, одна – дві бронемашини і танк. Бойовики в цей момент були деморалізовані нашим наступом. Якби в той момент нас ще б підтримали в районі Павлополя і Комінтерново, то на всьому відтинку фронту ми могли б зробити велику перемогу. Навіть можливо було б дійти до околиць Новоазовську. Ми могли б знищити багато ворожих складів, техніки, живої сили та перервати їхні лінії комунікацій. В цей критичний момент бойовикам би довелося відтягувати від Дебальцевського котла значно більші сили. Можливо, навіть російське бронетанкове угрупування довелось би відтягувати на Новоазовський напрямок.

Європейські та грузинські інструктори високо оцінюють боєздатність Азову, який на їхню думку за рівнем підготовки та вмотивованості наближається до підрозділів країн НАТО. Ми дуже швидко вчимося. За результатами кожної операції ми працюємо над створенням нової військової доктрини. В Україні не існує жодного підручника з модерної військової тактики і стратегії перекладеного державної мовою та адаптованого для наших військових сил. Повномасштабних уставів про те, як треба готувати бійців, як треба воювати просто не існує. Стандартних оперативних процедур немає, ми їх створюємо за результатом кожної операції. Навіть за результатом польових навчань з`являються нові інструкції. Для командира і сержанта розробляються стандартні процедури і правила, які згодом будуть надруковані на папері. Таким чином українські військові матимуть перший сучасний підручник. Всі правила і доктрини ми випробовуємо на собі, і за деякі настанови заплачено життям і здоров`ям синів України. Це висока ціна.

В країні від самого початку було достатньо сил для перемоги. Бракувало тільки людей, достатньо мужніх для того, щоб прийняти на себе рішення і віддати наказ своїм підлеглим. Радянська військова доктрина побудована таким чином, що ніхто не приймає ініціативних рішень. Українські військовики звикли чекати наказу від командування. Підрозділам не дають автономності навіть у зоні їхньої відповідальності.

Сепаратисти часто мали успіх у зіткненнях з війсковослужбовцями Збройних сил України саме завдяки своїй неконтрольованості. Кожна банда не чекала наказу від керівництва, а діяла на власний розсуд, часто демонструючи цим свою перевагу перед неповороткою та забюрократизованою українською армією. Таким чином їм вдавалося заманити у засідки бійців Айдару, Національної гвардії. Якби наші бригади мали більшу автономність, перемог було би набагато більше.

Зараз багато говориться про модернізацію війська та запровадження західних військових стандартів. Але для мене очевидно, що корумповане Міністерство оборони поки що пригальмовує ці ініціативи.

Ситуація в Комінтернове насправді стабільна, починаючи від вересня 2014 року. Сепаратисти постійно заходять в селище і виходять з нього. Їхні патрулі були там завжди. Але це стабільність військогвого часу, коли кожного дня стріляють і вбивають людей. Крапку можна поставити виключно широкомасштабною військовою операцією.

Тільки завдяки Азову сепаратисти отримали серйозні втрати на Широкінському напрямку. Полонені сепаратисти свідчили що за пасивність і неповортку структуру вони вважали ЗСУ "тєрпілами". Але наш наступ страшенно перелякав. Якщо нам зараз дадуть наказ, то на своєму відтинку фронту ми зможемо провести вдалу військову операцію.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: