8 грудня 2016, четвер

Суспільство бідних – найкращий ґрунт для політичної корупції. Де вихід з урядової кризи - інтерв'ю

Поки не будуть озвучені перші кадрові рішення, жодних підстав говорити про те, що хтось з претендентів на пост прем'єра кращий, немає, вважає голова Лабораторії законодавчих ініціатив

Поки не будуть озвучені перші кадрові рішення, жодних підстав говорити про те, що хтось з претендентів на пост прем'єра кращий, немає, вважає голова Лабораторії законодавчих ініціатив

Коли людям потрібно робити вибір між власним гаманцем та демократією, їх важко спонукати «затягувати паски» заради реформ, вважає голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко

Аналітичний центр Лабораторія законодавчих ініціатив був створений 16 років тому за ініціативи випускників Києво-Могилянської академії. Він фокусується на демократичних перетвореннях та політико-правових темах парламентаризму, функціонування політичних інститутів та виборчих процесів, його експерти безпосередньо залучені до парламентського законотворчого процесу.

В інтерв'ю НВ Світлана Матвієнко, голова Ради Лабораторії, яку в Україні підтримує Рада Європи, розповідає про відсутність довіри між політиками і до політиків як головну причину парламентської кризи і пояснює, чому дочасні вибори неминучі і згубні. 

- Які шляхи виходу з політичної кризи ви бачите сьогодні?

- Спершу необхідно зупинитися на причинах. Коріння нинішньої кризи лежить у двох площинах. По-перше, це відсутність довіри – як між учасниками політичного процесу, так і довіри громадян до інститутів влади. По-друге, це неготовність політиків нести відповідальність.

На жаль, кількість «договорняків» та історія взаємин між діючими політиками у парламенті та уряді є такою, що відновлення взаємної довіри виглядає малореалістичним. Найкращим аргументом змусити політиків, які перебувають у владі, брати на себе відповідальність є загроза виборів. Проте, зважаючи на геополітичні та безпекові виклики, здоровий глузд радить розмірковувати щодо до цього інструменту дуже обережно. До того ж опитування показують значне зростання рейтингів популістів, тож очікувати, що наступна Верховна Рада буде кращою за якістю та більш відповідальною поки що не варто. Тому і тут надія тільки на тиск: якщо громадськість та експерти можуть «дотискати» діючих політиків, потрібно використовувати весь арсенал доступних засобів, щоб вже запущені процеси не зупинилися.

- Втім, усе ж таки, якщо сьогодні таки відбудеться зміна уряду, то яким має бути новий уряд?

- Останні тижні пройшли  у дискусіях щодо оновлення уряду його нового формату: чи залишиться «зло» політичних квот, чи на чолі виконавчої влади зможуть стати безпартійні професіонали – так звані «технократи».

Я вважаю, що «технократичний» уряд – це також перехідний етап, тому що будь-який уряд має раніше чи пізніше отримати мандат довіри громадян на виборах. Проте в умовах політичної кризи експертна спільнота та активісти більше підтримують саме ідею «технократичного» уряду, який зрештою погодилась очолити Наталя Яресько. Ідея виглядає просто: визначити короткий список пріоритетних реформ, знайти під кожний пріоритет досвідченого менеджера з позаполітичних кіл та визначити жорсткий дедлайн оцінки його роботи. Забезпечити підтримку Ради та «заспокоїти» політиків в разі обрання такого уряду мала б відсутність політичних амбіцій у його членів. Очевидно, що такий підхід не припав до душі ключовим гравцям.

Другий варіант –  відновлення Коаліції у тому чи іншому форматі, яка в свою чергу відновить «політичний» уряд. На жаль, цей варіант лише відсуне політичну кризу у часі, так як розподіл портфелів у такому уряді буде відбуватися не за професійними критеріями, а за квотним принципом чи політичною лояльністю. Єдиною альтернативною кандидатурою на такий уряду виявився діючий спікер. Але анонсована Гройсманом участь в його уряді окремих міністрів-«технократів» (приміром, з числа нинішніх заступників міністра економіки) не робить його консолідованим та самостійним в рішеннях. Тому цей варіант також не знімає питання дострокових виборів. Якими б не були дії такого уряду, більшу частину відповідальності за все, що відбуватиметься, буде нести та конфігурація Коаліції, яка його делегує.

- Ви особисто бачили серед тих кандидатів у прем'єри, імена яких лунали до сьогодні, людину, спроможну не тільки справді очолити реформи, але й протистояти політичному впливу і спротиву системи, яка прагне самозберегтися?

- В нинішніх економічних умовах потрібна така кандидатура, яка в першу чергу забезпечить результат. Якщо ступінь спротиву політичним впливам та незалежність прем’єр-міністра означатиме блокування його ініціатив у парламенті, то можна поставити питання: а чим ця ситуація буде відрізняти від нинішньої, за Яценюка? Якщо новий очільник уряду буде слугувати ще одним «громовідводом» та витрачатиме час на пояснення того, чому не йдуть реформи, то ефективність будь-якої команди міністрів буде низькою. 

Наразі найбільший страх наших західних партнерів – концентрація влади в руках однієї політичної групи. Тому, звичайно, кандидатура Яресько, беумовно, сприймається краще інвесторами і кредиторами.

Але хто б не очолив уряд, якщо новий прем’єр буде неспроможний вести комунікацію з парламентом на підтримку реформ, то доведеться знову задуматися над перспективою дострокових виборів. Гройсман сприймається у парламенті як більш прогнозована політична фігура, хоча дехто загострює увагу на його наближеності до президента. Суспільство взагалі може сприймати таку ситуацію як узурпацію та циклювання «старих обличь», навіть якщо новим спікером для балансу стане представник Народного Фронту. У такій ситуації зараз будь-який прем’єр повинен провести швидкі структурні реформи та налагодити діалог із суспільством. Повернення довіри суспільства – це єдиний ресурс, на який можна спертися за нинішніх розкладів у парламенті.

- Чи є підстави вважати, що Гройсман чи Яресько здатен бути таким прем’єром?

- Поки ми не побачимо перших рішень нового прем’єра, наприклад, кадрових, жодних підстав немає.

Політичним партіям та уряду слід вирішити головну етичну дилему: дбати про добробут громадян і наражатися на постійний свідомий вибір – чи тримати суспільство у холодних лещатах бідності, проте завжди отримувати електоральний врожай, удобрений популізмом

- Якщо дочасні парламентські вибори все ж таки будуть оголошені, коли це може статися і як це змінить парламент?

- Я вже говорила про кризу довіри та відповідальності. Якщо їх не повернути, дострокових виборів не уникнути. Частина політиків говорить, що вони можуть відбутися восени. Якщо політики зможуть відновити взаємодію між урядом і Верховною Радою та продемонструють суспільству реальні зміни в результаті їх синхронізованої роботи, тоді, можливо, каденція цього парламенту буде тривати довше песимістичних прогнозів.

Втім, з того, що ми бачимо, поки що дискусія ведеться на рівні особистостей та політичних гасел. Це стосується не тільки уряду, але і політичних сил. Третій сектор має заохотити громадян вимагати від політиків комунікувати із суспільством не тільки мовою популізму та риторикою роз’єднання. Інакше наступний парламент нічим не відрізнятиметься за якістю і ще швидше перетвориться на джерело деструктиву.

- Коли аналогічний відрізок історії реформ переживали східноєвропейські країни, там теж мала місце політична нестабільність і вибори чи не раз на два роки. Чи чекає те саме на Україну і чи призведе це до зміни політичного ландшафту? Чи може бути низка виборів через короткі проміжки часу тим механізмом, який очистить українську політику і приведе в неї нову, більш якісну генерацію політиків?

- Не можна розглядати ситуацію відокремлено: ніби у нас немає війни, немає бажання Росії бачити знекровлену та недієздатну Україну. Такі часті вибори могли б стати виходом на хвилі економічного зростання та добробуту. Але коли людям потрібно робити вибір між власним гаманцем та демократією, буде все важче спонукати їх «затягувати паски», якщо результати реформ не стануть відчутними. На формування демократичних партій знизу можна сподіватися, лише якщо у людей будуть для цього гроші, а дрібний та середній бізнес побачить у таких партіях захист власних інтересів та буде готовий їх фінансувати. Зрештою, громадяни самі не повинні сидіти та чекати нової генерації політиків – потрібно йти у владу та бути справжніми «новими обличчями», на відміну від розкручених політичних брендів. 

- Українські партії правильніше називати політичними проектами, а не партіями. Їм дорікають відсутністю реальної ідеології, мовляв, вони прагнуть влади не заради реалізації програм, а заради доступу до "корита". Чи вважаєте ви хоч якісь українські сили політичними партіями, а не проектами, з реальною ідеологією, внутрішньою партійною демократією та іншими атрибутами зрілої і відповідальної політсили?

- Партії стають партіями не через факт їх реєстрації та участі у виборах, а через факт спільної позицій багатьох активних людей і лідерів, які здатні домовитися про спільні дії та організовану участь у виборах. Без потужної горизонтальної самоорганізації Україна не має шансів отримати демократичні партії. Добре, що українці вже мають такий досвід з огляду на два Майдани. Погано, що це об’єднання проти когось, частіше персонально, а не систематичне відстоювання спільних інтересів та робота, як кажуть, на рівні власного будинку та вулиці. Поки що складно назвати партії, у яких є внутрішньопартійна демократія, дискусія і повага до думки меншості, і які активно присутні у публічному полі, окрім кількох винятків. Якщо ви можете стати членом такої партії, то вважайте, що у демократії є шанс.

- Закон про фінансування політичних партій, який вступає в силу з другого півріччя 2016 року – чи позбавить він політичні партії впливу великого бізнесу?

- Закон Про державне фінансування – це позитивне явище, але він запрацює лише тоді, коли буде відкрита уся інформація про тих, хто фінансує політичні партії. Він має перспективу стимулювати  внутрішню демократію в партіях, якщо регіональні осередки отримуватимуть адекватну частину «фінансового пирога» і не виконуватимуть роль виключно статистів для керівництва партій. Партії повинні мати реально діючи регіональні осередки та створювати вертикальні ліфти для активної частини громадян, бути каналом потрапляння активних членів до «великої політики».

Водночас без обмеження зовнішньої агітації під час виборів та жорсткішого контролю замовної «джинси» у ЗМІ перспектива цілковито позбутися впливу великого бізнесу на політику виглядає туманною. Активність громадськості, незалежні медіа, інші механізми контролю – невід’ємні складові для більшої прозорості та підзвітності політичних партій, безвідносно їх бюджетного фінансування.

- Перед місцевими виборами були внесені зміни до виборчого законодавства, проте вони зробили виборчу систему не прозорішою, а заплутанішою. Наразі знов лунають заклики до зміни виборчого закону. Яким він повинен бути, щоб виборчий процес став реально прозорим, а у владу могли прийти гідні політики, а не маріонетки олігархів?

- На момент прийняття цього закону про місцеві вибори експерти вже підготували альтернативний варіант закону, який відповідав кращим світовим практикам. Втім, політики його не підтримали, схилившись до варіанту підкилимного «договорняка». Ми ще по-справжньому не випробували систему відкритих списків, в умовах коли у нас залишається змішана пропорційно-мажоритарна система.

Звісно, кожна виборча система має свої недоліки та вразливість до корупційних ризиків. Поки суспільство «хворе» на корупцію і бідне, чистим просвітництвом та ідеальним законодавством повністю виправити ситуацію не вдасться. Суспільство бідних людей – найкращий ґрунт для політичної корупції, неусвідомленого вибору і популізму. Політичним партіям та уряду слід вирішити головну етичну дилему: дбати про добробут громадян і наражатися на постійний свідомий вибір – чи тримати суспільство у холодних лещатах бідності, проте завжди отримувати електоральний врожай, удобрений популізмом.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: