21 листопада 2017, вівторок

"Колаборанти і зрадники". Чим живе окупований Донецьк - розповіді з-за лінії розмежування

Люди в Донбасі не поспішають вкладати гроші у відновлення своїх квартир, оскільки не впевнені, як довго триватиме так зване перемир'я

Люди в Донбасі не поспішають вкладати гроші у відновлення своїх квартир, оскільки не впевнені, як довго триватиме так зване перемир'я

У Донецьку стріляють, погано з продуктами, ще гірше з ліками і бум ритуальних послуг. Мешканці окупованих міст бояться, що в Україні їх будуть вважати колаборантами і зрадниками

"Зрадники" Батьківщини

У Донецьку стріляють, зокрема з важкої артилерії. Особливо ввечері та вночі. Хоча в цілому всі точки міста доступні.

"Всі локації, де бувають наші екіпажі з гуманітарними місіями, доступні, навіть ті, які були під обстрілом під час активних бойових дій. Мабуть, це точкова ескалація", - розповідає з Донецька для НВ Євген Шибалов, співзасновник організації Відповідальні громадяни.

Чути стрілянину і в прифронтових містах.

Приблизно місяць тому Донецьком поповзли чутки: люди обговорювали, що тепер, коли вони вимушено живуть у так званій Донецькій народній республіці, в Україну їм шлях заборонено.

"Дуже багато людей вірять, що їм тепер не можна в Україну, що вони тепер для України злочинці. Я маю на увазі мирних людей, тих, хто не воював", - говорить Шибалов.

Переважно так думають донецькі пенсіонери, які отримують пенсії від "ДНР". Вони переконані: після того, як взяли гроші від адміністрації самопроголошеної республіки, якщо спробують виїхати з цієї території на підконтрольну Україні, то на лінії розмежування їх одразу заарештують.

Так само вважають і ті, хто виїжджав до Росії через неконтрольовану ділянку кордону. Дехто їздив у РФ до родичів або на заробітки. Багато й таких, хто виїжджав за програмою МНС Росії, яке проводило в Донецьку евакуацію, розповідає волонтер.

Щоб наблизити кінець війни, потрібно перенести український парламент у Маріуполь, Адміністрацію президента – у Світлодарськ, а Кабмін – у Костянтинівку

"Велика частина переселенців, звісно, виїхали на територію України. Але якась частина зараз в РФ з офіційним статусом біженця. І вони теж упевнені, що тепер їм не можна повернутися в Україну", - пояснює він.

Третя велика група, яка сама записала себе в злочинці – це рядовий виконавчий персонал соціальних і муніципальних структур.

Це лікарі та медсестри, працівники комунальних служб і громадського транспорту, інтернатів, притулків. Ті, хто надає базові соціально-адміністративні послуги населенню і тому змушений виконувати розпорядження керівних інстанцій самопроголошеної республіки.

Вони теж вважають, що раз "ДНР" для України – терористична організація, а вони виконують її правила, то це робить їх колаборантами, і в Україні їм загрожує кримінальна відповідальність.

Так думають у Донецьку, бо по той бік кордону не чують чітких меседжів, які спростовують ці страхи, від української сторони. Київ у їхньому розумінні чітко не окреслив коло осіб, яких вважає злочинцями.

"На щастя, зв'язки України з цим регіоном ще зберігаються. На недержавному рівні, міжособистісному. Коли закінчилися активні бойові дії і з'явилася чітка лінія розмежування та порядок її перетину, люди почали їздити один до одного в гості", - каже Шибалов.

Багато літніх людей після початку війни принципово відмовилися евакуюватися. Але їхні діти і родичі виїхали, облаштувалися, і тепер, коли виникли проблеми з соціальними виплатами, приїжджають, відвідують батьків, привозять їм гроші, ліки і продукти.

Є міграція і у зворотний бік. Багато їздять туди і назад через лінію розмежування на роботу.

"Є підприємства, які входять до складу великих українських корпорацій. Вони продовжують працювати – шахти, заводи і все інше. Значна частина робітників живе на підконтрольній Україні території, а працювати їздить сюди, або навпаки", - розповідає Шибалов.

У прифронтових містах на українській стороні – Світлодарську, Маріуполі, Артемівську, Костянтинівці – ображені на Київ за інше: Олег Поліванов, який виїхав після початку війни з окупованої Макіївки і буває там наїздами, розповідає, що через війну вибори в місцеві ради на цих територіях, прилеглих до окупованих, восени не проводилися, і людей образило те, що їх позбавили права голосувати.

Російська їжа, контрабанда і бум ритуальних послуг

Найгірше на окупованих територіях йдуть справи з медикаментами. Багатьох ліків просто немає. Через відсутність нормальної медицини в Донбасі майже кожен день похорон, розповідає Поліванов. Особливо страждають від нестачі медикаментів люди похилого віку.

"Я вчора був на зустрічі, де обговорювалася гуманітарна ситуація. Там було озвучено, що запасів препаратів, які потрібні людям з позитивним ВІЛ-статусом, на цій території вистачить до кінця грудня. Нових поставок немає і не передбачається", - підтверджує Шибалов те саме щодо Донецька.


Фото: Евгений Шибалов
Фото: Євген Шибалов


Аналогічна ситуація з препаратами для хворих на туберкульоз, рецептурними препаратами для онкології і психіатрії. Щоб завезти медикаменти в окупований Донбас, дуже важко отримати дозволи від обох сторін конфлікту.

Безрецептурних препаратів на полицях аптек стало помітно менше. Багато ліків замінили російськими аналогами. Поставки нестабільні, час від часу щось зникає, аж до таких елементарних речей, як крапельниці та шприци.

Що стосується продуктів, то українських на споживчому ринку окупованого Донбасу практично не залишилося. Майже все йде з Росії.

"У невеликих торгових точках можна щось зустріти, якщо дрібний підприємець має можливість провезти товар, що проходить по ліміту приватного вантажу. Через лінію розмежування можна провезти 50 кг на людину. Виїжджаючи на підконтрольну територію, вони масово купують щось і привозять приватним транспортом", - розповідає Шибалов.

З Росії везуть контрабандою, вважає він, і продукція сумнівної якості. Але люди нею задовольняються: альтернативи немає.

Всі розрахунки давно відбуваються тільки в російських рублях. Продукти на окупованих територіях дорожче, ніж такі ж, що продаються на підконтрольній території, приблизно на 40%, а на деякі товари ціни можуть бути вищими в кілька разів.

На вулицях Донецька з'явилося багато зовнішньої реклами. Але вся вона має соціальний характер. Влада самопроголошеної республіки рекламує свої держустанови, вивішує номери телефонів створених нею міністерств і відомств.

"З реклами комерційного характеру я бачив тільки рекламу ритуальних послуг. Причому дуже масово. Минулого року цей бізнес йшов дуже добре", - згадує Шибалов

Бензину немає, дороги немає

Велика проблема в Донецьку з бензином і газом пропаном. Нормального бензину, каже донецький журналіст Денис Казанський, немає вже місяць. Ціни злетіли, на заправках – черги.

Підтверджує це і Шибалов. За його словами, бензин на заправках Донецька періодично зникає, і якість його абсолютно непередбачувана.

"Ми іноді стикаємося з тим, що палива немає взагалі. А коли воно є – машина регулярно стає на ремонт, щоб поміняти фільтри, прочистити паливну систему, - говорить він. - На жаль, коли бензин зникає, це проблема не тільки для приватного транспорту. Громадський транспорт теж починає ходити дуже рідко. Не заправляються карети швидкої допомоги, пожежні машини – транспорт, який потрібен для забезпечення життєдіяльності".


Фото: Евгений Шибалов
Фото: Євген Шибалов


Схожі труднощі і в Артемівську, Світлодарську, Авдіївці, хоча вони і знаходяться на підконтрольній Україні стороні. Причина в тому, що стоять вони ніби в кільці.

"Я поховав у Світлодарську рідну тітку, яка померла, тому що швидка приїхала аж через дві години. Люди в розпачі, розлючені від напруги", - говорить Поліванов.

Його тітці і дядькові по 60 років. Її похорон став для нього гірким приводом з'їздити в Світлодарськ, що знаходиться на самій лінії фронту.

"У них там будинок, який будували 10 років, город найкращий з тих, що я бачив, у дядька стабільна робота на ТЕС, тому вони не захотіли їхати звідти", - каже Поліванов.

Вуглегірська ТЕС у Світлодарську, на якій працює дядько Поліванова, живить усю північ Донбасу. Чверть міста – це сім'ї енергетиків.

"Зараз станція працює на мінімумі працівників. Вони працюють під щоденним гуркотом, під страхом вибуху, що снаряди влучать у станцію", - розповідає Поліванов.

Обласна адміністрація вважає Світлодарськ занадто "сепаратистським" містом, каже Поліванов. Туди майже не доїжджають ліки і товари, ціни в міській аптеці – космічні, з сусіднім Артемівськом різниця аж на 30%.

Ніякого відновлення після обстрілу в окупованому Донецьку не ведеться. Максимум точковий ремонт доріг.

"Ми регулярно буваємо на обстрілюваних територіях і там, де були найбільші воронки від якихось великокаліберних снарядів – їх залатали", - розповідає Шибалов.

У прифронтових містах на українській території руйнування теж ніхто не відновлює, каже Поліванов. "Дороги перетворилися в бездоріжжя від важкої техніки. Щоб подолати на машині відрізок Артемівськ - Світлодарськ, потрібно витратити близько трьох годин, плюс 20 хвилин на кожному блокпосту. До війни ця ж відстань займала максимум 30-40 хвилин", - порівнює він.

Житло не відновлюють ні самі власники, ні комунальники: ні в кого немає впевненості в стабільності того, що називають перемир'ям.

"Сьогодні не стріляють, а завтра почнуть. І якщо людина знову вкладе залишки своїх заощаджень у ремонт житла, ніхто не може гарантувати їй, що один снаряд, як казав харківський мер, не помножить все це на нуль", - цитує Шибалов Кернеса.

У зруйнованих містах процвітає мародерство. По порожніх чужих хатах ходять наркомани, алкоголіки та військові.

Чого хоче Донбас

Головне, чого хочуть зараз люди в Донбасі – це миру і роботи. Причому миру в будь-якому вигляді і формі, говорить Шибалов.

Місцеві жителі розуміють, що в невизнаній державі нормальної економіки не буде, а значить і роботи. Зараз тут, за винятком великих підприємств, всюди жахливе безробіття.


Фото: Евгений Шибалов
Фото: Євген Шибалов


"Влаштуватися працювати можна тим, ким і до війни, але вакансій значно менше. Плюс, з'явився такий сумнівний варіант працевлаштування, як вступ до збройних формувань. Саме тому особисто я, наприклад, завжди виступав противником економічної блокади. Як не погіршуй становище тут, останній, хто буде голодувати – це буде людина зі зброєю", - каже Шибалов.

Чим більше місцевих людей мають роботу, тим менше спокуси у них буде піддатися на заклики заробляти на життя війною, вважає він. А якщо люди будуть вступати до військових формувань, то кінця війні не буде.

Чиновники в Києві, вважає Шибалов, сподіваються заморозити конфлікт і затягнути його.

"Це звичайний рефлекс українського чиновника: зіткнувшись із проблемою, ні в якому разі її не вирішувати, а заморозити і передати наступнику, щоб той потім розповідав про попередників, - каже він. - Тут це дуже небезпечна тенденція".

У Поліванова свій рецепт того, як наблизити кінець війни: перенести український парламент у Маріуполь, Адміністрацію президента – у Світлодарськ, а Кабмін – у Костянтинівку.

"Всі брешуть і кінця не видно. Інколи здається, що ніхто кінця і не шукає", - каже він.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: