10 грудня 2016, субота

Канібалізм, війна і рабство. У Південному Судані зустрічають перший ювілей незалежності

коментувати
Солдати урядової армії Південного Судану

Солдати урядової армії Південного Судану

Наймолодша країна на планеті впевненою ходою крокує в раннє Середньовіччя

П'ятиріччя своєї незалежності Південний Судан буде відзначати вже зовсім скоро – в 2016 році. Однак перші підсумки самостійного існування цієї країни в світі починають підбивати вже зараз. Останню доповідь підготувала неурядова організація «Лікарі без кордонів». Картина, треба сказати, вийшла не надто життєствердною.

Відразу після відділення Південного Судану в результаті референдуму від просто Судану в 2011 році світова спільнота була сповнена оптимізму. У нової країни були всі можливості для відновлення нормального життя після тривалої війни за незалежність проти Хартума. Прекрасна природа, виключно родючі землі, рідкісне для Африки багатство водних ресурсів, величезні поклади нафти, написана накращими юристами світу конституція і повна підтримка всього прогресивного людства на шляху до процвітання і демократії.

Президент США Барак Обама, який доклав чимало зусиль для відділення південної, християнської частини від жебрака, ісламістського і авторитарного Судану, в 2011 році пообіцяв новонародженій державі та її народу «мирне і квітуче майбутнє», привівши тубільців у повний захват.

Але, як часто буває в країнах Африки, «щось пішло не так». Точніше, «не так» пішло приблизно все. Практично відразу після оголошення незалежності почалася війна Південного і просто Судану за контроль над низкою прикордонних областей. На час війни перекачування нафти, яка видобувається на півдні, до північних портів припинилася. Не відновилася вона і пізніше, оскільки Хартум заломив такі ціни за транзит, що Джубі просто невигідно стало її добувати. А економічна ситуація почала стрімко погіршуватися.


и

и

В День Независимости жители страны стремятся одеться понаряднее
У День Незалежності жителі країни прагнуть вдягнутися святково 


На цьому тлі різко активізувалися «герої війни за свободу», які з її наданням перетворились на численні озброєні банди, які нікому особливо не підкоряються. Тримати їх у вузді можна було лише щедрими виплатами з нафтових грошей, а коли ті закінчилися, герої війни почали добувати собі прожиток хто як вмів. Одні використовували свою військову міць для формування міні-князівств, у яких ввели нещадні побори для місцевих жителів. Інші продовжували кочувати з місця на місце, влаштовуючи набіги на сусідів і всіх, хто під руку попадеться. Цікаво, що у зв'язку з браком сучасної зброї та боєприпасів багато банди повернулися до «дідівських» методів ведення війни, взявши на озброєння луки, стріли, списи та мечі.

Лише один приклад: невдалого депутата південносуданського парламенту Давида Яу Яу настільки засмутила поразку на виборах, що він зібрав банду лучників і списоносців, яка як мінімум два роки займалась розбоями, крадіжкою худоби і работоргівлею на сході країни в провінції біля кордону. Оскільки все це супроводжувалося масовими вбивствами, в 2013 році на боротьбу з Яу Яу уряд направив армійські підрозділи. Вони зуміли порівняно швидко припинити неподобства: в бою автомати і кулемети виявилися істотно ефективніші за найкращі луки та стріли. Однак місцевим жителям це великої радості не принесло. Армійці вирішили, що повертатися додому з порожніми руками нікуди не годиться, тому, розбившись на групи, самі заходилися грабувати і вбивати нещасних жителів провінції Джонглій. Причому з набагато більшою ефективністю, ніж переможені ними розбійники.

Такому повороту подій певною мірою сприяла та обставина, що солдати урядової армії несподівано для себе опинилися на «ворожій території» – у володіннях бунтівників. Справа в тому, що в грудні 2013 року в столиці Джумі відбулася невдала спроба державного перевороту. Віце-президент Рієка Мачара, який належить до народності нуер спробував скинути президента Салву Кііра (народність динка). Придушити заколот вдалося завдяки тому, що на ключових посадах у силових структурах стояли президентські одноплемінники. Мачара біг у той самий штат Джонглій, вважається цитаделлю народності нуер, а пропрезидентські дінка влаштували у столиці справжню етнічну чистку, вирізаючи і проганяючи геть «інородців». Новини про це розлетілися по країні швидко. У тих регіонах, де переважають нуер, пройшли відповідні етнічні чистки. Фактично в країні почалася громадянська війна.


Копье и щит - суданские народные скрепы
Спис і щит - суданські народні скріпи


Тут треба зазначити, що ні пропрезидентські динка, ні віце-президентські нуер не складають у Південному Судані більшість – 15 і 10 відсотків від загального населення країни відповідно. Хоча вони і є двома найбільш численними етнічними групами, титульними їх назвати складно – інші жителі країни належать до інших 60 племен і народностей, що її населяють. Цікаво, до речі, що дінка і нуер говорять майже ідентичних мовами, а зовні відрізняються тільки зростом: перші вважаються найвищим народом на планеті. Власне, за цим вельми нечітким критерієм вони один одного вираховують і вирізують – дивляться на зріст. Буквально «на око».

Інші народності, зазаичай, займають ту чи іншу сторону, виходячи з тактичних міркувань і особистих переваг їхніх лідерів, однак ці союзи неміцні і непостійні. Більш того, в країні зараз діє як мінімум шість армій (включаючи урядову), причому лідер кожної з них не проти зайняти пост глави держави. Але все ж більшість племен виступає проти динка (і, відповідно, президента), оскільки вважає їх найсильнішими, а тому потенційно небезпечними для себе.

Основні бойові дії ведуться в центрі країни – в багатому на нафту штаті з іронічною назвою Юніті (тобто Єдність). Згідно з даними «Лікарів без кордонів», зараз там повним ходом йдуть жахливі злочини проти людяності. Судячи з опису, за своїми масштабами і жорстокості суданські жахи набагато перевершують витівки Ісламської держави в Сирії і Іраку.

Протиборчі сили постійно проводять в Юніті і на інших фронтах етнічні чистки серед чоловіків, жінок піддають систематичному сексуальному насильству, а дітей нерідко продають в рабство. Через це люди місяцями ховаються по берегах річок і болотах, де на них постійно ведеться полювання. Ані пасти худобу, ані ростити урожай в таких умовах неможливо, в різних частинах країни починається голод, а через майже повну відсутність медицини люди вмирають від цілком виліковних хвороб.


Из-за войны южносуданские коровы питаются даже хуже, чем люди
Через війну південносуданські корови харчуються навіть гірше, ніж люди


Зустрічаються і більш екзотичні методи ведення боротьби. Згідно зі звітом Африканського Союзу, опублікованому в жовтні 2015 року, справи зовсім кепські: «Людей розчленовують, тіла спалюють, попередньо зливши з них кров. Тих з громади, хто залишилися в живих, потім змушують цю кров пити, а також їсти смажену плоть трупів своїх одноплемінників».

Від божевільних проявів насильства мирним жителям сховатися практично ніде. За даними Human Rights Watch, масові вбивства проводяться в лікарнях захоплених міст, де бойовики вбивають пацієнтів прямо в палатах. Як і в інших випадках, жертви підбираються виключно за етнічним принципом. Зрозуміло, що подібні ситуації не приводять до примирення сторін – на кожний злочин - ще жорстокіша відповідь, і так – до безкінечності.

Всі ці неприємності змушують багатьох жителів Південного Судану всерйоз задуматися про зміну місця проживання. За підрахунками ООН, за останні три роки країну покинули вже кілька мільйонів людей, багато з яких попрямували в Європу. Точне число біженців підрахунку не піддається.


Лагеря беженцев ООН в Южном Судане охраняют военные из Южной Кореи
Табори біженців ООН у Південному Судані охороняють військові з Південної Кореї


Сама ООН, до речі, останнім часом зазнає жорсткої критики з боку правозахисних організацій, які звинувачують її у злочинній бездіяльності. У Південному Судані розміщені близько 11 тисяч солдатів і офіцерів миротворчого контингенту. Вони, в основному, зайняті охороною таборів біженців, розміщених по всій країні, куди пускають беззбройних людей всіх національностей. Двісті тисяч людей, що врятувалися від війни, там лікують і годують, але істотно полегшити їхню долю ООН не в змозі. Протиборчі сторони, зазвичай, не нападають на «блакитні каски», але активне втручання останніх у конфлікт може закінчитися повним колапсом.

Офіційні представники ООН відкидають звинувачення у бездіяльності, заявляючи, що дбати про безпеку громадян країни має її уряд. Цілком логічно і справедливо. Проблема тільки в тому, що саме урядові сили з азартом вчиняють чи не половину всіх злочинів, активно переслідуючи представників «ворожих» народів. Тому на нього у сфері охорони порядку і прав громадян надії бути не може за визначенням. І якогось реалістичного виходу з цієї ситуації поки немає.

У підсумку до п'ятиріччя своєї незалежності Південний Судан підходить у ситуації, що нагадує XII, а не XXI століття. Саванами й узгір'ями носяться озброєні списами і мечами орди кочівників, які б'ються один з одним, забирають худобу та жінок ворога, осаджують поселення осілих «князів» і «вільні міста». Селяни ховаються від озброєних людей всіх мастей по лісах і болотах. Масові вбивства, зґвалтування, катування, работоргівля і канібалізм стали майже буденною справою. В розорених війною районах починається голод, від якого люди рятуються в сусідніх і далеких країнах. При цьому країна розділена на кілька великих провінцій «лордів», що ведуть боротьбу за корону.

А світова спільнота, як завжди, дивиться на все це і висловлює глибоку стурбованість.

Читайте також

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: