6 грудня 2016, вівторок

Як українські шведи рятувалися від радянської влади ще у 1930-х роках

ШЛЯХ ДОДОМУ: Жителі Альт-Шведендорфа залишають рідне село

ШЛЯХ ДОДОМУ: Жителі Альт-Шведендорфа залишають рідне село

У 1930‑ті роки радянська влада фактично знищила багатотисячну шведську громаду, яка проживала в Україні

У січні 1962 року на радянські екрани вийшов фільм Олександра Роу за Миколою Гоголем — Вечори на хуторі біля Диканьки. Колоритну роль козака Чуба зіграв Олександр Хвиля, який навіть російською говорив з українським акцентом. Однак його батьки були справжніми шведами. Яких в Україні було чимало.

Місцева шведська громада до того часу мала більш ніж півторастолітню історію. Але радянські часи стали для неї згубними. В середині 1930‑х років більшість з 3,5 тис. нащадків скандинавів, що проживали на півдні України, звинуватили в шпигунстві і відправили разом з сім'ями на каторжні роботи в Сибір і Карелію. До наших днів у Херсонській області збереглася лише невелика група шведів — трохи більше 100 чоловік.

 

Україна обітована

У 1721 році Російська імперія отримала владу над Східною Прибалтикою, яка входила в зону шведських інтересів. Разом з нею Петербургу відійшли і кілька островів у Балтійському морі. На одному з них — Даго, або Хійумаа,— проживала шведська селянська громада, яка конфліктувала з місцевими аристократами. У 1791 році остров'яни звернулися до імператриці Катерини II з проханням прийняти їх у своє підданство.

Шведи з Даго хоча і жили при монархічному ладі, могли обирати свого депутата до парламенту, про що в Росії ще й не мріяли.

 


ЧИСТОТА И ПОРЯДОК: Шведские дети моют руки перед едой
ЧИСТОТА І ПОРЯДОК: Шведські діти миють руки перед їжею


Катерина II прийняла прохання, але з умовою, що нові піддані оселяться в Причорномор'ї, відвойованому у Османської імперії. Добиратися до місця проживання колоністи мали своїм ходом. З тисячі остров'ян до херсонських степів по російських дорогах дійшли менше половини.

На місці їх чекала винагорода: якщо на рідному кам'янистому острові вони не мали і клаптика придатної для обробітку землі, то на новому місці проживання їм дісталися родючі угіддя. У результаті на півдні сучасної України виросло поселення Альт-Шведендорф.

За наступне століття скандинави міцно осіли на українських землях. До того ж зуміли встановити зв'язки з історичною батьківщиною, звідки отримували постійну моральну і матеріальну підтримку, завдяки чому побудували церкву і відкрили бібліотеку.

 

Червоні експерименти

Лихоліття Громадянської війни в Російській імперії і перші голодні роки більшовицької влади викликали у керівництва Швеції занепокоєння про долю своїх співвітчизників в Україні. У 1921 році воно звернулося до Москви з проханням дозволити жителям Альт-Шведендорфа виїхати на історичну батьківщину. У Кремлі почали торгуватися. Але розгнівались самі українські шведи, які звикли до херсонської землі: тут були їхні будинки з полями і фермами.

З Стокгольма в Альт-Шведендорф вирушили емісари вмовляти співвітчизників залишити нестабільну Україну. Переговори з більшовицькою владою та українськими шведами тривали майже вісім років. І в 1929 році Москва таки дозволила шведендорфцям виїхати, але з умовою, що вони візьмуть із собою тільки те, що зможуть відвезти в пасажирських поїздах. Згнітивши серце шведи залишили Херсонщину.

Щоб підбадьорити співвітчизників, організатори евакуації пообіцяли їм підйомні. По дорозі їх годували і поїли диковинним напоєм — кавою. А після прибуття в Стокгольм їх зустрічав і приймав у ресторані принц Карл.

Однак через чотири місяці емігранти попросилися назад. “Від'їзд був необдуманим кроком. Через місяць ми вже переконалися, що існуючі в Швеції умови нас не задовольняють як в кліматичному відношенні, так і економічному та політичному",— писали у своєму зверненні до уряду радянської України Петер Кнутас і Вольдемар Утас. Від імені відразу трьох сімей вони просили уряд СРСР дозволити їм повернутися в Україну. Додатково шведи уточнили: "Ми нічого не маємо проти колективізації і обіцяємо підтримку всім заходам радянської влади".

 


УДИВИТЕЛЬНЫЙ НАПИТОК: Шведская семья по дороге из Украины пьет кофе
ДИВОВИЖНИЙ НАПІЙ: Шведська сім'я по дорозі з України п'є каву


Багато колоністів-шведів з числа тих, хто виїхав, вступили в Швеції в місцеву комуністичну партію, вважаючи, що це послужить надійним доказом лояльності до радянської влади.

Сім'ям Кнутаса та Утаса дозволили повернутися в 1929 році. Обох навіть призначили керівниками партосередку в Альт-Шведендорфі, який перейменували у Старошведське. Те ж відбулося із сотнями інших шведів.

Перші пару років скандинавські колоністи, як і інші нацменшини, сприймали радянську владу з ентузіазмом. Уряд розпорядився про створення національних колгоспів. В Україні з'явилися єврейські, польські, німецькі та циганські господарства. Наркомзем навіть виділяв від 350 до 500 руб. на рік кожній сім'ї, яка вступала в колгоспи.

Шведи та їх давні сусіди в Україні — німці-колоністи, вступивши в колгоспи, масово ігнорували інші комуністичні нововведення. “Про більшовизм німецький селянин знати нічого не хоче,— писав у 1926 році консул Німеччини Вернер Стефані.— Не хоче визнавати поділу на кулака, середняка і бідняка, якого в німецьких колоніях взагалі не існує, і ніяк не підтримує зусилля по залученню сільської молоді в піонери та комсомол". Дипломат підкреслював, що німецька молодь підпорядковується суворій сімейній дисципліні, і це гальмує проникнення нових ідей в її середовище. Мовляв, молоді показують пальцями на тих, хто бере участь у піонерському русі.

 


РОСКОШНАЯ ВСТРЕЧА: В Швеции переселенцев из Украины встречали в ресторане КОРОЛЕВСКИЙ ПРИЕМ: Принц Карл встречает соотечественников из Альт-Шведендорфа
 РОЗКІШНА ЗУСТРІЧ: У Швеції переселенців з України зустрічали в ресторані


У Союзі тоді ж почали утворювати національні райони, і українські шведи з німцями відчули себе впевнено. Герберт Бітнер, представник Центральної комісії нацменшин, повідомляв: "Був випадок, що населення села Карлсруе (під Миколаєвом) зажадало відкликання уповноваженого, надісланого в село по хлібозаготівлі, який не володіє німецькою мовою".

Але хороші часи закінчилися в 1932-33 роках, коли комуністична влада організувала в Україні голодомор. Шведська громада вирушила було назад у Скандинавію. Але на цей раз їй не дозволили виїхати, а лідерів, які домагалися дозволу покинути СРСР, виключили з партії і відправили в табори.

 

Шведський голодомор

У голодні роки шведам і німцям пощастило більше, ніж українцям. З Європи вони отримували продовольчі посилки і навіть грошові перекази. Організація торгівлі з іноземцями (Торгсин) всіляко це заохочувала, так як допомога приходила в валюті, настільки необхідній Кремлю. Валюту міняли за зручним для влади курсом і видавали реципієнтам перекази в радянських рублях.

З дозволу союзного керівництва Торгсин організував рекламну кампанію в західних засобах масової інформації, закликаючи висилати валюту родичам і співвітчизникам в СРСР.

Жителька Старошведского Альвіна Хінас писала в березні 1934 року в Швеції рідні: “Ми отримали один фунт стерлінгів із Гетеборга. Юхан вчора був в Торгсині у Каховці. Це був ангел божий, який приніс нам на Великдень такий подарунок. За фунт стерлінгів ми отримали 8 руб. 84 коп.".

 


КОРОЛЕВСКИЙ ПРИЕМ: Принц Карл встречает соотечественников из Альт-Шведендорфа
КОРОЛІВСЬКИЙ ПРИЙОМ: Принц Карл зустрічає співвітчизників з Альт-Шведендорфа


Інший мешканець колонії Густав Аннас згадував: “У жахливому 1933 році голод нас не сильно зачепив: прийшли продуктові посилки від земляків, шведського Червоного хреста. Сім'я у нас була велика: мати народила 11 дітей. Врятували ці посилки багатьох людей. Чого не скажеш про нещасних українців: їм допомоги ніхто не надсилав. Більш того, у них забрали все до крихти. І вихід був у них один — помирати голодною смертю".

У січні 1933‑го Старошведське стало лихоманити. Колгоспні збори почали скидатися на антирадянські мітинги. На одному з них Маттіас Нурберг, який колись просився назад в СРСР, запитував: “Навіщо нам колгоспи? Працюємо, працюємо, а хліба немає, сидимо голодні. Краще вести індивідуальне господарство". А його односелець Юліус Хансас додав: "Я в цьому колгоспі не здохну і сподіваюся втекти до Швеції через Бессарабію".

Жінки Старошведського написали листа на історичну батьківщину з розповіддю про критичний стан в селі: “Ми згрішили проти Швеції і шведів та продемонстрували величезну невдячність. Але ми не відали, що творили. У селі немає ні їжі, ні гасу. У магазині продаються тільки комуністичні книжки, плакати та інше сміття. Якщо ви християни, ви повинні пробачити нас. Подумайте про наших невинних дітей".

У квітні 1933 року впливовий депутат шведського парламенту Густав Ольссон звернувся до міністра закордонних справ своєї країни Рікарда Сандлера і короля Швеції Густава з проханням втрутитися в долю радянських шведів. “В радянській Україні відбувається катастрофа, голод, якого ще не знала історія,— писав він.— Незважаючи на це, Радянський Союз заперечує голод, а Ліга Націй [довоєнний аналог ООН] не робить ніяких дій. Між тим серед жертв голоду — представники народів Європи: шведи, латиші, естонці, і поляки". Але всі подібні заклики залишалися без результату.

 

Свої чужинці

Голод був лише першим ударом. Наступний — остаточний — в 1937 році завдав радянський лідер Йосип Сталін, розв'язавши великий терор. Навесні він звернувся до депутатів Верховної Ради СРСР: “Ми з вами багаті, і на нас почали звертати увагу жадібні країни і фашистські держави. Який же є у нас з вами засіб боротьби проти них? Корчувати їх агентів, корчувати їх — ось наш з вами засіб боротьби". Агентами стали всі, в тому числі і представники нацменшин.

У той час Кремль сформулював кілька мемів, які досі використовують політики та публіцисти в сучасній Росії. Джозеф Девіс, посол США в Москві в 1936-38 роках, зазначав, що понять п'ята колона та внутрішня агресія до початку сталінських чисток в радянській пропаганді не було. Кремль запозичив їх з риторики німецьких нацистів.

Існуючі в Швеції умови нас не задовольняють
Петер Кнутас та Вольдемар Утас
у листі до уряду Радянської України

У серпні 1937 року керівники областей СРСР отримали з Кремля шифротелеграмму з наказом: "Організувати по районах 2-3 відкритих показових процеси над ворогами народу, шкідниками сільського господарства, широко освітивши хід судових процесів у місцевій пресі". Вже у вересні в Одеській області, наприклад, провели кілька подібних судилищ над шкідниками та шпигунами.

В першу чергу на лаву підсудних потрапляли люди, які розмовляли російською з акцентом. Або ті, хто мав які‑небудь зв'язки з капіталістичним світом.

Серед останніх опинилися і колоністи-шведи, яких комуністична влада взялися садити в табори.

Агроном Карл Андерссон, швед за національністю і комуніст, згадував про шокуючі умови в радянських тюрмах: “Відношення співробітників до ув'язнених було нормальним, але санітарно-гігієнічні умови були жахливими. 40 осіб або навіть більше були розміщені в одній камері, і простір камери набивався так щільно, що ми змушені були спати на лавках один на одному".

Андерссон відбував термін за організацію еміграції з Херсона до Швеції. Він писав, що взимку ув'язнені отримували лише по 150-200 г хліба, при цьому відпрацьовували пайок. Робота знаходилася в степу, в 7 км від в'язниці, ув'язнені йшли туди і назад пішки. Тривалість трудового дня — з 5:00 до 21:30.

Частина українських шведів, рятуючись від репресій, почала міняти свої паспортні дані. Так, починаючий актор Олександр Брессем, родом з шведської сім'ї, яка жила в Донбасі, став Олександром Хвилею. Це допомогло йому уникнути проблем і стати популярним виконавцем колоритних українських персонажів.

Але основна частина колоністів не врятувалася від таборів і заслання, куди їх відправляли цілими сім'ями.

У результаті до початку 1940‑х зі шведської громади в Україні майже нікого не залишилося. А село Старошведське отримало назву Зміївка.

 

Матеріал опубліковано в №48 журналу Новое Время від 24 грудня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: