21 листопада 2017, вівторок

Як українська армія Крим визволяла

коментувати
Наступ. Піхота армії УНР в наступі на ворожі позиції
Фото: Wikipedia

Наступ. Піхота армії УНР в наступі на ворожі позиції

Кримський похід 1918 року: тріумф української зброї, підтримка кримських татар і бездарна дипломатія Києва

Проголошення в Криму республіки, що тяжіє до Росії та прагнення українців повернути контроль над півостровом за підтримки кримських татар. Усе це вже колись було в нашій історії.

За Берестейською мирною угодою Крим відійшов Німеччині. Українська делегація, дотримуючись «революційно-демократичного» принципу миру без анексій і контрибуцій, відмовилась від півострова під приводом права кримських татар на самовизначення. Здивовані відмовою німці не наполягали. Однак уже за два місяці українська влада зрозуміла, що припустилась помилки. Адже Крим давав вихід до Чорного моря та значні ресурси, вкрай потрібні молодій українській республіці. А проголошена на півострові «Радянська соціалістична республіка Тавриди» стала гніздом більшовиків, які розгорнули жорстокі репресії щодо автохтонного населення – кримських татар.

Звільнити Крим і повернути його до складу Української Народної Республіки. Таким було завдання Запорізького корпусу військ, сформованого 9 квітня 1918 року під офіційним командуванням Зураба Натієва. Реальне командування корпусом узяв на себе заступник Натієва Петро Болбочан.


 Полковник Петро Болбочан, командир Кримського походу Фото: wikiwand.com
Полковник Петро Болбочан, командир Кримського походу Фото: wikiwand.com


Війська, що готувались до участі в кампанії, були розмаїтими: другий Запорізький піший полк, кінний Гордієнківський полк під командуванням полковника Всеволода Петріва, дивізіони кінно-гірської та легкої польової артилерії, батарея важкої артилерії, бронедивізіон, десантний відділ і бронепоїзд. Попереду були степи, болота Сивашу, Кримські гори й багато інших перешкод.

Похід розпочався 11 квітня. Кримська група виїхала з Харкова через Карлівку на Лозову, звідти – на Павлоград, який довелось відвойовувати в більшовиків. 17 квітня «запорожці» дійшли до Олександрівська, сучасного Запоріжжя. Водночас до міста прибули Українські Січові Стрільці – частина австрійської армії під командуванням Василя Вишиваного. З Олександрівська українські війська розпочали наступ на Мелітополь і вже 18 квітня взяли місто. Шлях на Крим був майже відкритий.


- Ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург і одночасно - командир УСС Василь Вишиваний Фото: wiki.library.kr.ua
Ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург і одночасно командир УСС Василь Вишиваний   Фото: wiki.library.kr.ua


Майже, бо попереду були Перекоп і Сиваш, які природа наче навмисно пристосувала до оборони. Тоненька шийка Перекопа – єдиний шлях на півострів, зусібіч оточений солоними болотами, пробратись через які у теплу пору року нереально навіть на конях, не кажучи вже про військову техніку. На Перекопі більшовики тримали гарнізон із бронепоїздом, що міг змести ураганним вогнем будь-який наступ.

За два з половиною роки, восени 1920-го, Кінна армія Будьонного чекатиме пізньої осені, поки Сиваш замерзне, й аж тоді прориватиметься до Криму. Генералу Слащову вистачило трьохтисячного війська, щоб кілька місяців обороняти Сиваш від тридцяти тисяч червоноармійців. Болбочан знав, що ні часу на облогу та чекання, ні ресурсів на організацію блокади півострова немає, тому вирішив штурмувати Перекоп у квітні.

Німецьке військо на чолі з генералом фон Кошем, що йшло слідом за українським корпусом, іти на прорив відмовилось. Генерал заявив Болбочанові прямо, що вважає затію нездійсненною, принаймні, без важкої артилерії. Якщо Перекоп і вдасться взяти, казав фон Кош, то ціною величезних утрат українського війська.

Болбочан і сам знав, що єдиний його шанс – прорватись несподівано. Втім, найкращі експромти завжди ті, що добре підготовлені. Із Мелітополя основна частина українського війська рухалась залізницею: дрезини з піхотою, наїжачені кулеметами, просувались під прикриттям бронепоїздів. Решта війська просувалась на конях, попутно збираючи й лагодячи покинуті більшовиками моторні човни й катери: вони мали придатись для форсування Сивашу.

Болбочан подбав про те, аби уряд «народної республіки» у Криму не довідався про прорив більшовицького фронту під Мелітополем. Розгромлені більшовики втікали так швидко, що не встигли знищити засоби зв’язку, тож телефонна станція опинилась у руках українців. Серед полонених був телеграфіст, який знав коди зв’язку. Тож до прориву через Перекоп спеціально проінструктовані українські зв’язківці передавали телефоном у Крим «новини»: мовляв, частини УНР не рухаються, оборону ми тримаємо.

Через це більшовики не подбали про посилення перекопського гарнізону: головні сили залишались у резерві в глибині півострова. Щоб не дати випадковій групі червоноармійців дістатись до Штабу оборони Криму й повідомити про наступ армії УНР, степ прочісували мобільні групи кіннотників із полку імені Костя Гордієнка. Останнє повідомлення Болбочан надіслав перед самим наступом: фронт прорвано, частини організовано виступають, бронепоїзди прикривають відступ. Коли більшовики зажадали подробиць, український командир просто повісив слухавку, залишивши ворога у розгубленості: розрив зв’язку чи диверсія?

Готуючись до наступу, українські війська зайняли позиції для наступу на Чонгар. На світанні 20 квітня Болбочан дав сигнал до наступу, й на більшовицькі укріплення помчали дрезини, поливаючи все навколо кулеметним вогнем. За ними рушили бронепоїзди. Більшовики не встигли підірвати міст, і українці буквально влетіли у ворожі укріплення, звідки панічно втікали оборонці.

Зайшовши на територію півострова, українці пересвідчились, що без навальної атаки не взяли б Перекоп, навіть якби поєднали зусилля з німцями. Сиваш був перетворений на укріпрайон із виритими шанцями, забетонованими кулеметними гніздами і грамотно розставленими батареями, для яких більшовики перетягнули морську артилерію з Севастополя.

22 квітня Запорізький корпус дійшов до Джанкоя, вузлової станції на півночі півострова, і розділився на дві частини: основна рушила вздовж залізниці у напрямку Сімферополя, друга – на Бахчисарай. Тим часом німці збагнули, що Болбочан не планує ділитися з ними перемогою. Після невдалої спроби з’ясування стосунків німецькі війська знищили комунікації між українськими частинами, а ті, у свою чергу, пообрізали всі телеграфні дроти при виході з Джанкоя.

У Сімферополі німці наздогнали Болбочана й уперше поставили вимогу вивести війська з Криму. У відповідь полковник послався на наказ свого командування. Між українськими та німецькими військовими мало не дійшло до перестрілки. Поки тривали переговори з Києвом, німці заблокували українські бронепоїзди в Сімферополі. Тим часом Болбочан відправив кінноту під проводом Петріва в гори з наказом рухатись на Севастополь і Феодосію, але так, щоб німці не здогадалися про справжні наміри українських військ.

Цій групі вдалося дістатись Чорноморського узбережжя завдяки допомозі кримських татар. Вони не лише постачали українцям провізію та показували дорогу через контрольовану більшовиками територію, а й зголошувались добровольцями до українського війська. Часто добровольці приходили з власними кіньми та зброєю; їх було так багато, що з’явилась ідея створення окремого кримськотатарського батальйону. Коли війська Петріва мусили переховуватись від німців, кримці охоче надавали притулок для штабів та артилерії у своїх аулах. Кримськотатарські друзі так сумлінно поставились до цієї справи, що командири, в’їжджаючи до аула, часом із подивом бачили слов’янські обличчя під кримськотатарськими малахаями, а гармати – під стіжками торішньої паші, припасеної для овець.


На карті України 1918 року Крим позначено українською територією
На карті України 1918 року Крим позначено українською територією


Тим часом конфлікт між німцями й українцями наростав. Залагоджувати його до Криму приїхав формальний командир групи Зураб Натієв, який мав наказ Військового секретаріату залишити Крим. Це остаточно поставило хрест на зусиллях українського війська.

Та все ж кримський похід, хоч і не повернув півострів до складу Української Народної Республіки, не був безрезультатним. Одним із його наслідків став перехід на український бік Чорноморського флоту, який міг стати вирішальною перевагою в подальшому протистоянні – морських сил під рукою не мала жодна з інших зацікавлених сторін. Також кампанія засвідчила, на чиєму боці були кримські татари – корінне населення півострова. Можливо, якби УНР не поквапилась поступитись півостровом під тиском німців, інакше склалася б доля не тільки Криму, а й української незалежності. Історія, втім, не має умовного способу.

Олеся Ісаюк — історик Національного музею–меморіалу Тюрма на Лонцького та Центру досліджень визвольного руху

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: