8 грудня 2016, четвер

Як роман Хемінгуея "По кому подзвін" перетворився на культову книгу радянської інтелігенції

коментувати
Як роман Хемінгуея
DR
Роман Ернеста Хемінгуея По кому подзвін, написаний 75 років тому, в СРСР на два десятиліття заборонили, а коли зняли табу, він перетворився на культову книгу радянської інтелігенції, а його автор — на законодавця стилю шістдесятників

Київська лікарня для високопоставлених держчиновників у Феофанії, 2007 рік. Стіни кабінету завідувача відділенням пульмонології суцільно обвішані фотографіями, на яких доктор тисне руки президенту України, спікерам Верховної Ради та іншим відомим політикам. Тільки одне фото вибивається із загалу — це портрет Ернеста Хемінгуея. Той самий, на якому знаменитий американський письменник знятий вже сивим у старому в'язаному светрі.

За 1960-70‑х такий портрет стояв на книжкових полицях радянської інтелігенції, його навіть продавали в газетних кіосках. Студенти, які вважали себе інтелектуалами, часом не дуже знайомі із творами Хемінгуея, носили светри, як у письменника на портреті.

Він, до того часу вже вкоротивши собі віку, навряд чи повірив би в таку славу в найбільшій країні світу. Адже за життя ставлення до нього в СРСР було подібне до маятника — від популярності в 1930‑х до тотальної заборони до кінця 1960‑х. А про те, чи друкувати російський переклад його головного роману По кому подзвін, довгі 27 років дискутували в найвищих кабінетах.

Шинка та яйця

Друзі рано почали кликати його скороченим прізвищем — Хем. Це було співзвучним зі словом шинка, стравою справжніх мачо, завжди готових до пригод. До них майбутній письменник прагнув ще зі шкільної лави. Наперекір батькам він не захотів поступати в університет і став кримінальним репортером у газетах Канзас-Сіті. У 18 років записався добровольцем-шофером до місії Червоного хреста і поїхав до Італії, на один із фронтів Першої світової війни.


Многие представители советской интеллигенции стали подражать Эрнесту Хемингуэю в одежде с появлением его портретов в книжных магазинах
Багато представників радянської інтелігенції наслідували Ернеста Хемінгуея в одязі з появою його портретів у книжкових магазинах


Робота в тилу незабаром набридла, і Хемінгуей напросився возити продукти на передову. У липні 1918‑го, рятуючи пораненого італійського снайпера, він потрапив під обстріл австрійських мінометів. У шпиталі з нього вийняли 26 осколків і зашили 200 ран. Замість роздробленого надколінника лікарі поставили алюмінієвий протез.

Після цього він напише: "Вирушаючи на війну, ти гадаєш, що вб'ють кого завгодно, тільки не тебе. Лише у смертельно пораненого ця ілюзія зникає".

Здавалося, пролитої крові було достаньо, щоб почати тихе мирне життя. Але вже тоді у Хема виробився життєвий принцип, який він пізніше сформулює так: "Якщо ви перестали робити якісь речі просто для задоволення, вважайте, що ви більше не живете".

Хоча він і зазнав важкого поранення, вдома йому не сиділося. Хемінгуей виїхав до Канади, де влаштувався репортером до газети Toronto Star. А оскільки він давно мріяв пожити в Парижі, напросився поїхати туди постійним кореспондентом. За гонорар, мабуть, не торгувався. Про квартиру, яку він винайняв, написав так: "Не було гарячої води та каналізації. Проте з вікна відкривався гарний вид. На підлозі лежав хороший пружинний матрац, який служив нам зручною постіллю".


Во время Гражданской войны в Испании Хэм был дружен с советским журналистом Михаилом Кольцовым (на фото слева), которого по доносу французского коммуниста Андре Марти расстреляли в 1940 году
Під час Громадянської війни в Іспанії Хем товаришував із радянським журналістом Михайлом Кольцовим (на фото ліворуч), якого за доносом французького комуніста Андре Марті розстріляли у 1940 році


Нам — це Хемінгуеєві та його молодій дружині. Їх у письменника буде чотири, і це тільки законних. "На світі так багато жінок, з якими можна переспати, і так мало, з якими можна поговорити", — напише Хем. Десь між другим і третім його шлюбом друзі стали називати його вже Ham-and-eggs — шинка та яйця.

Перші російські кроки

У квітні 1922 року редакція надіслала Хемінгуея на конференцію до італійської Генуї. На ній була присутня делегація СРСР. Про більшовиків тоді говорили різне — від захоплень до прокльонів. Там американець познайомився з наркомом закордонних справ СРСР Максимом Літвіновим і обмовився, що готовий побачити нову країну своїми очима. Той пообіцяв посприяти і свого слова дотримав: Хемінгуей незабаром мав візу.

Поїздка не відбулася, однак у Союзі вже придивлялися до Хемінгуея, і 1928 року "буревісник революції" Максим Горький добре відгукнувся про оповідання американця: мовляв, у них добре розкрита його улюблена тема волоцюг.

Тоді Хема починають друкувати російською. Проте московським ідеологам він здається недостатньо пролетарським, а його герої, на їхню думку, не надто страждають від класової пригніченості. Тому Іван Кашкін, який за сталінських часів опікувався цехом літературних перекладачів, у перших рецензіях на радянські видання Хемінгуея "завбачливо" писав, що цей письменник — "джентльмен із тріщиною" й у нього "вузький, обмежений, відособлений, малий світ".


Советский танк во время битвы за Гвадалахару, 1937 год. Вместе с военными СССР прислал в Испанию агентов НКВД, которые выслеживали и уничтожали сторонников Льва Троцкого
Радянський танк під час битви за Гвадалахару, 1937 рік. Разом із вояками СРСР надіслав до Іспанії агентів НКВС, які вистежували та знищували прихильників Лева Троцького


Хемінгуей не ображався. Ба навіть, у відповідь на статтю Кашкіна Ернест Хемінгуей — трагедія майстерності він напише: “Приємно, коли є людина, яка розуміє, про що ти пишеш. Тільки це мені й треба. Яким я при цьому здаюсь, не має значення".

Дивні союзники

У середині 1930‑х журнал Іноземна література провів опитування серед читачів, попросивши назвати найкращих сучасних авторів зарубіжжя. На першому місці опинився Хемінгуей. Після цього кремлівський погляд на його твори став ще уважнішим. Особливо після виходу його роману По кому подзвін 1940 року, де він писав про Громадянську війну в Іспанії 1936-1939 рр.

Сюжет роману розвивається на тлі драматичних подій, коли демократичний республіканський уряд Народний фронт дав збройну відсіч фашистам, які до того часу прийшли до влади у багатьох європейських країнах. Організації та партії нацистського спрямування тоді існували навіть у США та Канаді. Тому до іспанського конфлікту було прикуто увагу всього світу. Кілька країн відкрито або непрямо підтримали ворожі сторони: Німеччина, Італія та Португалія — фашистів, Франція, Мексика та СРСР — республіканців. А до загонів останніх масово вирушали добровольці з Європи та Америки.


Хемингуэй (в центре) на съемках документального фильма Земля Испании, в котором он выступил сценаристом
Хемінгуей (у центрі) на зйомках документального фільму Земля Іспанії, в якому він був сценаристом


Не лишився осторонь і Хемінгуей. Хоча він і поїхав до Іспанії як сценарист знімальної групи фільму Земля Іспанії, через свої переконання і характер він неодноразово хапався в цій поїздці за зброю.

Ситуація тільки погіршилася, коли у війну втрутився Радянський Союз. У лютому 1937‑го Хем напише критику Гаррі Силвестру: "В Росії володарює нечиста компанія, втім, мені не до душі всякий такий уряд".

Вже тоді чимало західних інтелектуалів і Хемінгуей серед них не бачили великої різниці між сталінізмом і фашизмом. Ось діалог між персонажами Подзвіну: "Ти комуніст? — Ні, я давно антифашист.— Відколи? — Відтоді, як зрозумів, що таке фашизм.— А давно це? — Вже років десять".

Коли в романі американець пояснює іспанцям суть недавньої аграрної реформи в США, хтось у нього запитує: "Отже, у вас у країні комунізм?" Той відповідає: "Ні. У нас республіка". Подібні пасажі здавалися ляпасом сталінізму.

Тоді, крім військових фахівців, танків і літаків, до Іспанії хлинули співробітники НКВС. Тільки на так звані спецоперації Головного розвідуправління Кремль виділив 1,91 млн радянських рублів і $190 тис. Поки війна набирала обертів, російські агенти вистежували і нещадно знищували ідейних опонентів. Серед багатьох був убитий вчений-філолог Хосе Роблес.

Всього цього Хемінгуей не міг знати достеменно. Однак у своєму романі описав, як представники Комінтерну швидко судили запідозрених у нелояльності до інтернаціоналістів.

На роман чекали в усьому світі й особливо в Кремлі. Його відразу переклали європейськими мовами, і першим свою рецензію на Подзвін Сталіну надав французький комуніст Андре Марті, який допомагав радянським агентам в Іспанії. Він гаряче запевняв радянського вождя, що роман геть брехливий і друкувати його в Союзі не можна. Сталін все ж таки звелів зробити переклад і прочитав його сам. Ходили чутки, що він відреагував на прочитане так: "Цікаво. Друкувати не можна".

У Росії володарює нечиста компанія. Мені не до душі всякий подібний уряд, — Ернест Хемінгуей про своє ставлення до політичного режиму в СРСР, 1937 рік

Однак машинописних копій перекладу було кілька, потім їх скопіювали ще — у такому вигляді роман передавала з рук в руки тодішня інтелігенція. Мабуть, це був перший випадок самвидаву в Союзі.

Здавалося, сталінське табу на роман Хемінгуея буде зняте з приходом до влади Микити Хрущова 1956 року. Але склалося інакше: 1958‑го американець заступився у пресі за свого російського колегу Бориса Пастернака, який отримав за свій "антирадянський" роман Доктор Живаго Нобелівську премію — Пастернака з цієї нагоди нещадно цькували в СРСР.

Тоді Хемінгуей заявив: "Щодня думаю про Пастернака. Я подарую йому будинок і зроблю все, щоб полегшити його звикання до життя на Заході".

Після цього плани щодо друку зібрання творів Хемінгуея у СРСР 1959 року було скасовано. Центральний комітет компартії 1960‑го двічі обговорював питання про його приїзд до Союзу та про публікації Подзвіну в літературних часописах — про це просило керівництво Спілки письменників. Але в обох випадках у резолюціях засідань ЦК значилося: "Вважаємо передчасним". І чомусь із грифом "Секретно".

Хоча до того часу Хемінгуею це було вже неважливим. Він хворів, сильно загострилися гіпертонія і діабет, які супроводжувалися значною депресією. У клініці Майо, яка тепер вважається найуспішнішою в США, за методикою психіатричного лікування тих років йому прописали кілька сеансів електрошоку. Це знищило його повністю, він навіть частково втратив пам'ять. Уранці 4 липня 1961‑го письменник застрелився на ганку свого будинку в Кетчумі.

Покоління Хема

Навіть у період заборони Хемінгуея радянські літератори якимось чином примудрялися читати його. Письменник Юрій Трифонов вчився в Літінституті відразу після війни. Він згадував, як ректор Федір Гладков, класик соцреалізму, лаяв студентів: "Я вам покажу, як наслідувати цьому горезвісному Хемінгуею!"


Так Мэри Уэлш, четвертая жена писателя, отвечала на нарекания, что она не контролирует пристрастие Хэма к алкоголю
"Я дружина, а не поліцейський". Так Мері Уелш, четверта дружина письменника, відповідала на нарікання, що вона не контролює пристрасть Хема до алкоголю


Втім, мало кому Союзі вдавалося наслідувати йому по‑справжньому. Адже для цього потрібно було слідувати рецептом Хема: “Писати на насправді дуже просто. Ти просто сідаєш перед друкарською машинкою і починаєш спливати кров'ю".

Утім, мало кому в Союзі вдавалося справді йому наслідувати. Адже для цього потрібно було дотримуватися рецепта Хема: "Писати насправді дуже просто. Ти просто сідаєш перед друкарською машинкою та починаєш спливати кров'ю".

Подзвін надрукували лише 1965 року, але обмеженим накладом, і продавали "для ознайомлення" під розписку партійному керівництву та "правильним" членам Спілки письменників. 1968 року роман і багато неопублікованих раніше в СРСР творів Хемінгуея вже стали доступні широкому читачеві. І він був готовий до них. В інтелігентських колах зачитувалися книгами письменника, випущеними самвидавом, про їхнього автора ходили легенди. Із бібліотек давно були поцуплені його раніше надруковані книги.

Саме тоді багато хто став носити розтягнуті светри, як на тому знаменитому портреті, який таємничим чином з'явився в Союзі й був обережно копійований фотографами-самоучками. Цей светр став свого роду протестом чиновницькому піджаку та гламурним стилягам, яких вже вважали верхоглядами.

Усі навперебій цитували Хемінгуея: "Найкращі люди на Землі вміють відчувати красу, мають сміливість ризикувати та сили говорити правду". Ця та інші його максими сформували світогляд цілого покоління, яке прийнято називати шістдесятниками.

Тоді само з'явилася мода на альпінізм і турпоходи замість прагнення потрапити на море.

"Фото Хемінгуея ставили на шафу як символ нескомпрометованих цінностей, — пояснює феномен "хемоманії" Дмитро Биков, російський літературознавець і автор популярних проектів Гражданин поэт і Гражданин хороший. — Цей письменник взяв участь у всіх найбрудніших катаклізмах свого століття та звідусіль вийшов чистим, та ще й з першокласними текстами".

Матеріал опублікований у НВ №37 від 9 жовтня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: