10 грудня 2016, субота

Як поетеса Ліна Костенко стала авторитетом української нації - спецпроект НВ

Як поетеса Ліна Костенко стала авторитетом української нації - спецпроект НВ
НВ публікує рейтинг людей, чиї вчинки і слова викликають безумовну повагу та підтримку співвітчизників. Друга у ньому — класик української літератури Ліна Костенко. Воля, талант, правда — ось три кити, на яких побудувала вона своє життя

1 лютого 1982 року міністру культури УРСР Сергію Безклубенку передали незвичайну скаргу — керівник Київської філармонії повідомив про ляпас, публічно отриманий від української поетеси Ліни Костенко. Вона, мовляв, занадто гостро відреагувала на скасування вистави за своїм історичним романуом у віршах Маруся Чурай.

Пізніше, пояснюючи цей інцидент у суді, ображена письменниця уточнила, що вдарила кривдника двічі: "За себе і за Марусю Чурай".

П'ять років потому цей твір приніс своєму авторові головну нагороду Радянської України в галузі літератури і мистецтва — Державну премію імені Тараса Шевченка. Ця книга про красуню-поетесу, яка жила в XVII столітті, розійшлася стотисячними тиражами. А та стара скандальна історія з постановкою стала одним з багатьох підтверджень безкомпромісності й афористичності Костенко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Вже на початку 1980‑х за нею закріпився статус культового автора, ключової фігури покоління українських шістдесятників. Її поетичні збірки в книжкових магазинах не встигали розставляти по полицях — в лічені дні їх розкуповувала читацька публіка. А сарафанне радіо миттєво поширювало історії з життя Костенко, що характеризують її як майстра слова, завжди готового до опору владі, здатного протистояти органам правопорядку і навіть спецслужбам.

Вона привчила не найсміливіших людей до того, що слова незалежність, гідність і свобода існують в мові не просто так, - Юрій Андрухович, письменник

Сьогодні на рахунку письменниці — півтора десятка збірок поезії, а також два романи, один з яких написаний у прозі. Її твори перекладені на десяток мов, у тому числі німецьку та англійську. До її думки прислухаються державні діячі, а представники інтелектуальної еліти з легкістю цитують улюблені рядки її поезії.

Кількість книг, розкуплених читачами за 60 років професійної кар'єри Костенко, не береться підрахувати ніхто. Втім, про попит на її твори свідчать рекордні тиражі останніх років.

Роман Записки українського самашедшего, виданий п'ять років тому, витримав вже 19 перевидань. Загальна кількість проданих примірників сягнула за 150 тисяч, крім декількох тисяч піратських копій, які розійшлися так само швидко. Найбільш повне видання поезії Костенко за роки незалежності побачило світ у 2012‑му. З тих пір розкуплено понад 40 тисяч його примірників.

Всі ці цифри — абсолютний рекорд для українського ринку, де стандартні тиражі навіть топових авторів рідко перевищують 5-10 тисяч, пояснює Іван Малкович, керівник видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га, який називає себе давнім другом Костенко.

На його думку, стабільний інтерес співвітчизників до живого класика зумовлений двома чинниками. “По-перше, поезія Костенко тотожна відчуттям культурного прошарку України,— пояснює Малкович.— Ми непомітно стали урбаністичною нацією, і Костенко говорить про все як людина міста. По-друге, вона ніколи не йшла на компроміси, завжди стояла на стороні свободи й демократії".

Народжена вільною

Майбутня поетеса народилася у містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. Її дитинство припало на сталінські 1930‑ті. Репресивна машина тоталітарного режиму не оминула стороною цю сім'ю інтелігентів. Батько Костенко кілька років провів у таборах. Ув'язненню передували роки регулярних допитів.

Одного разу письменниця поділилася пророчою історією, розказаною батьками. Їй ще не виповнилося і року, коли представник НКВС в черговий раз навідався в будинок викладачів. Під час бесіди співробітник держбезпеки поцікавився, чи немає в будинку зброї. Відповідь була позитивною: батько вказав на дівча-немовля, яке спало в колисці.

Про те, що є така зброя — слово, Костенко дізнається згодом. З відзнакою закінчивши Московський літературний інститут, поетеса повернулася до Києва, де занурилася в письменницьке та громадське життя.

Наприкінці 1950‑х — на початку 1960‑х вона видала три поетичних збірки. Кожна з них ставала подією в інтелектуальних колах. Про неї говорили як про автора, котрий відбувся. Колеги-літератори не скупилися на компліменти, називаючи вірші молодої поетеси зрілими і навіть досконалими.

Уявна свобода закінчилася в 1963‑му, під завісу так званої епохи хрущовської відлиги. Владою було прийняте рішення остудити запал нового покоління сміливих і талановитих літераторів та правозахисників на кшталт Івана Дзюби та Євгена Сверстюка. До їхнього кола належала також Костенко.

Тоді поетеса якраз підготувала до випуску свою нову збірку Зоряний інтеграл, однак її не було допущено до друку. Можливість публікуватися знову з'явилася в поетеси лише 16 років потому.

Роки вимушеного мовчання не стали для Костенко періодом тиші і безмовності. Вона наполегливо вислювлювала свою громадянську позицію доступними їй способами. Наприклад, відвідувала судові засідання, де слухалися справи її однодумців, — вона проривалася крізь кордони охоронців, тільки б підтримати друзів.

Сміливість письменниці, котра була під постійним наглядом, фіксували спецслужби. Втім, далі розмов із Костенко вони не йшли, а рецензенти її книг регулярно натякали, що пробитися до читача вона могла б, якщо б викреслила зі збірок деякі надто сміливі, на їхню думку, вірші.

Поетеса на поступки не йшла. До того ж її багато друкував самвидав, а також журнали Польщі та Чехословаччини.

“Саме вона [Костенко] прищепила сотням тисяч українців непохитну впевненість у тому, що цензура — це зло і злочин, а самоцензура дорівнює самогубству,— говорить про письменницю популярний український письменник Юрій Андрухович.— Саме вона привчила не найсміливіших людей до того, що слова незалежність, гідність і свобода існують в мові не просто так".

Великі книги

Стіна, що відділяла Костенко від широкої аудиторії, розсипалася у кінці 1970‑х. Поетеса одразу ж вистрілила історичним романом у віршах Маруся Чурай, який чекав свого часу протягом шести років. Читачі полювали за довгоочікуваною книгою про кохання і смерть легендарної української поетеси. Хоча політична кон'юнктура була, як і раніше, складною — ставити на сцені твори дисидентки, а також писати на них рецензії мало хто наважувався.

Про те, як у ті часи ставилися до поетеси колеги й сучасники, розповідає Малкович. На початку 1980‑х він був поетом-початківцем, який тільки пробивав собі дорогу у велику літературу, і перемога у Всеукраїнському творчому семінарі в Ірпені для нього стала великою удачею. Тоді в залі ірпінського Будинку творчості письменників зібрався весь цвіт української літератури, і Малкович згадує, як сколихнулася вся ця публіка, коли в залі з'явилася Костенко.


Лина Костенко не терпит посредников между собой и читателями, поэтому интервью она предпочитает автограф-сессию
Ліна Костенко не терпить посередників між собою і читачами, тому надає перевагу автограф-сесії замість інтерв'ю


Поетесі, яка нечасто виходить у світ, запам'яталися вірші молодого колеги, і пізніше вона написала велику рецензію на дебютну збірку Малковича. Половина тієї статті була позитивною, половина — нищівною, згадує видавець. Неоднозначна рецензія поклала початок багаторічній дружбі, яка потім переросла у професійну співпрацю.

У 2010‑му, коли після тривалої паузи творчий вулкан Костенко прокинувся, вона вибрала А-ба-ба-га-ла-ма-гу для виходу своєї першої прозової книги Записки українського самашедшего. Книга про сучасність очима 35‑річного програміста стала головною сенсацією того літературного року в Україні. А Дзюба назвав її справжньою хронікою душі інтелігента в світі абсурдів.

Робота з письменницею мало чим відрізняється від співпраці з будь-яким іншим автором, розповідає її видавець Малкович. Костенко, попри свій зірковий статус, прислухається до критики і гостро потребує думки досвідченого редактора. Також поетеса дорожить думкою своєї доньки Оксани Пахльовської, професорки Римського університету La Sapienza, і онуки Ярослави-Франчески Барб'єрі. Остання живе в Західній Європі, вивчає філософію і часто приїжджає до Києва побачитися зі знаменитою бабусею.

Чим добра демократія

Нинішнім літом ЗМІ облетіла новина про те, що після п'ятирічної паузи Костенко знову готова вийти до публіки з новою книгою прози. Подробиці сюжету не розголошують. Відомо лише, що дія розгортається в Росії XVIII–XIX століть. За словами Пахльовської, книга оповідає про еволюцію і деградацію імперії.

Рукопис уже закінчено, проте дата виходу книги невідома. Можливість самостійно приймати рішення про те, чи готовий текст до появи на світ,— головна прерогатива, залишена видавцем за Костенко. Письменниця відома тривалими перервами в роботі, коли вона акумулює матеріал, але не пише ані рядка. А ще терпінням — Костенко нерідко притримує готовий текст до тих пір, поки той, на її думку, не стане своєчасним.

Хоча письменниця відзначила 85‑річчя, в її планах ще як мінімум дві книги. Одного разу, презентуючи публіці Записки, вона зізналася, що хотіла б написати аналогічну історію, але вже від імені дружини свого персонажа-програміста. Ще одна давня мрія Костенко — книга за матеріалами її експедицій у Чорнобиль і Полісся. Протягом кількох років вона з групою однодумців їздила по малолюдних селах північної України, спілкуючись з небагатьма мешканцями, які залишилися там.

НВ не вдалося поговорити з Костенко: за останнє десятиліття вона дала не більше п'яти інтерв'ю і воліє спілкуватися з читачами без посередників — тобто за допомогою книг. Однак її друзі, з якими поговорило НВ, одностайно характеризують письменницю як надзвичайно вимогливу до себе. Вона, мовляв, не терпить фальші ні в собі, ні в оточенні, а ще цінує кожну хвилину, воліючи присвячувати час читанню або написанню текстів.

При цьому Костенко підтримує суспільні трансформації й демократичні процеси в Україні останніх років. "Демократія тим і добра, що при демократії не держава руйнує людину, а людина будує державу і саму себе, і своє гідне життя, і гуманітарну ауру своєї нації", — заявила в одному зі своїх рідкісних публічних виступів Костенко.

П’ЯТЬ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ЛІНИ КОСТЕНКО:

  1. Ефективне не те, що заперечує чуже, а те, що утверджує своє.
  2. У приниженні не можна жити і перемагати.
  3. Ніхто з нас, нині живущих, не може нести відповідальності за давні неспокутувані гріхи. Але кожен з нас зобов’язаний їх не повторити і не примножити.
  4. Наші проблеми нікого не цікавлять, і не треба думати, що вони у нас такі унікальні. Ми кращі, нам найгірше, — в історії цей принцип не годиться.
  5. Чому мова стала політикою? Мова — інструмент спілкування, а у нас це фактор відчуження. Мова повинна бути виведена із площини політиканства.


Спецпроект підготував Роман Фещенко

Матеріал опублікований в НВ №30 від 21 серпня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: