9 грудня 2016, п'ятниця

Як під наглядом бойовиків шукають вбитих українських військових в ДНР, розповідає пошуковик з Чорного тюльпана

коментувати
Ярослав Жилкін (зліва): Ми знаходили тіла у ваннах на якихось занедбаних садових ділянках, натрапляли на могили, де лежали люди зі зв'язаними руками, явно взяті в полон
Фото: ru.unm.org.ua

Ярослав Жилкін (зліва): Ми знаходили тіла у ваннах на якихось занедбаних садових ділянках, натрапляли на могили, де лежали люди зі зв'язаними руками, явно взяті в полон

Як країна ставиться до тих, хто віддав віддав за неї життя, і хто займається пошуком тіл військових, загиблих в АТО, на території "ДНР", розповідає колишній бізнесмен Ярослав Жилкін, голова Союзу Народна Пам'ять

Презирство до життя ("баби ще народять") і неповага до смерті – це типово радянський феномен. У цьому сенсі ми живемо ще в радянській Україні?

— На жаль, так. Сцени з радянського кіно, де однополчани поминають своїх бойових товаришів, ставлять імпровізований пам'ятник і йдуть далі в бій — це, швидше, ідеалізована картинка. Не завжди вдавалося навіть підібрати вбитих, оскільки фронт рухався дуже швидко, а головне на війні — виконати бойову задачу, а не віддати шану мертвим. А мертвих було дуже багато — на одного німецького солдата ми знаходили від 7 до 10 червоноармійців. По цей день, незважаючи на пафосне "ніхто не забутий і ніщо не забуте", в нашій землі лежать непохованими сотні тисяч солдатів Першої і Другої світової і стільки ж жертв мирного населення.

Іноді мені здається, що те, що відбувається зараз в Україні — це один з наслідків того, що ми зрадили своїх мертвих. Не один рік ми, пошуковики, намагалися звернути увагу влади на цю проблему, але час було безповоротно втрачено. У 2014-му в країні знову з'явилися безвісти зниклі, і коли військові запропонували зайнятися пошуковою роботою в зоні АТО — ми погодилися. Поховання треба відпрацьовувати відразу — це єдиний шанс не повторити помилок, допущених стосовно не похованих героїв Другої світової.


Фото: mignews.com.ua
Ярослав Жилкін, голова Союзу Народна Пам'ять Фото: mignews.com.ua


Що за люди зібралися у вашій команді? Адже це дуже специфічна робота.

— Звичайно, це не прогулянка. Якщо обидві сторони понаставляли мін і розтяжок, забувши, де саме, ти в будь-якому випадку ризикуєш. Ризикуєш, і коли перетинаєш всі ці нульові блокпости, буквально спинним мозком відчуваючи, як на тебе націлені стволи. Ризикуєш, потрапляючи на неадекватів, які намагаються тебе підірвати або розстріляти, зганяючи злість на першому зустрічному. Все це було і є, але ми продовжуємо цим займатися, оскільки ніхто, крім нас на цю непросту, брудну роботу не погодився, і ніхто не був готовий до неї краще, ніж ми.

Ініціатива виходила від військових — вони запросили нас, домовившись після Савур-могили та Іловайська з ДНР, що нам дозволять забрати своїх загиблих. Сотні тіл залишалися лежати просто на землі, треба було терміново вивезти їх з братських поховань.

Пошуковик — це не професія, а покликання, серед нас є і археологи, і музейники, і слюсарі, і міліціонери. Власне, ми багато років займалися тим же самим, тільки об'єкти пошуку були старші — часів Другої світової, але загальна методика залишилася — опитування місцевого населення, робота з картами, орієнтування на місцевості.

З метою безпеки ваша місія працює під наглядом бойовиків. Напружує? Вступаєте з ними в якісь дискусії?

— У перші дні в основному мовчали, потім почали обмінюватися короткими фразами — про що завгодно, тільки не про політику. Потихеньку люди розкриваються, розповідають, ким були до війни, іноді знаходяться навіть якісь спільні знайомі.

На початку роботи — у вересні минулого року — нас позмінно контролювали люди з Оплоту — тільки один з них був явний відморозок, ми попросили — його прибрали. А з іншими ми потрапляли в різні ситуації — на той момент тил ДНР був ще неспокійним, то в них були прострочені якісь документи — доходило до пострілів поверх голів, то вони заступалися за нас, вирішували якісь питання з місцевими комбатантами. Ми тоді дуже багато встигли зробити.

Зайві питання намагаємося не ставити, по ходу з'ясовується, що один — колишній даішник, інший — плиточник-кахельник, третій — дизайнер. Звичайні люди, чуєтш, як вони дзвонять своїм матерям, дружинам, розумієш, що один з Донецька, інший — з Горлівки. Зараз ми їздимо з іншими людьми — в основному, з членом комісії ДНР у справах військовополонених, колишнім лікарем Лілією Родіоновою.

Чи виявлені сліди тортур на знайдених вами тілах?

— Якщо знаходимо свіже тіло, сліди тортур ще можна виявити — такі тіла ми перевозили — і на нашу сторону, і в ДНР. На жаль, нерідко людей просто розстрілювали — ми знаходили тіла у ваннах на якихось занедбаних садових ділянках, натрапляли на могили, де лежали люди зі зв'язаними руками, явно взяті в полон — їхні черепи розвалені вхідним отвором, вірна ознака того, що людина загинула не в бою. У бойових умовах найчастіше помирають від мінно-осколкових поранень, від втрати крові, відірваних кінцівок.

Як місцеве населення сприймає вашу групу? Відчувається злість, відчуження або?..

— По-різному, але зазвичай з розумінням, — місцеві дуже допомагають з отриманням інформації. Виглядаємо ми дивакувато — одягаємося в будівельний одяг, зверху помаранчеві жилетки, тобто більше нагадуємо якихось шляховиків чи електриків, але не на пошуковиків. І скрізь ліпимо червоний хрест — за порадою днрівців навіть на даху авто його намалювали — там же безпілотники літають, можуть потім накрити артилерійським вогнем. Іноді, звичайно, трапляються казуси — нас плутають з Міжнародним червоним хрестом, підбігають і просять гуманітарку, іноді поранених підвозять і доводиться пояснювати, що в нас немає лікарів.


Фото: ru.unm.org.ua
Фото: ru.unm.org.ua


А на контрольованій ЗСУ території працюють групи з ДНР/ЛНР, подібні вашій? Що роблять з тілами убитих бойовиків?

— У ДНР є комісія у справах військовополонених, але немає пошукових груп, тому, коли вони повідомляють координати, де лежать тіла людей, ми знаходимо їх, ексгумуємо й передаємо в ДНР.

Спочатку з обох сторін було абсолютна неповага не тільки до живих, а й до мертвих. Згодом нам вдалося переламати ситуацію — і наші військовослужбовці стали повідомляти про поховання сепаратистів, і з того боку теж стали ділитися інформацією.

Треба з повагою ставитися до тіл ворогів — з мертвими не воюють. І обов'язково передавати їхні тіла на ту сторону, щоб родичі могли поховати. Інакше ми не зможемо вимагати того ж від супротивника, який стикається з тією ж проблемою. Наприклад, у Луганську працюють ветерани-афганці, вони іноді їздять по території ЛНР, проводять пошукові роботи.

Наскільки швидко і точно вдається ідентифікувати останки?

— Іноді процес займає місяці, а іноді й рік минає — дуже багато дублюючих органів, які цим займаються. Ніхто не зводить дані щодо втрат воєдино, в тому числі не систематизуються і результати нашої роботи. Досі не створений єдиний реєстр, що дозволяє, зрештою, чесно сказати, скільки у нас безвісти зниклих, скільки загиблих і військовополонених.

Що стосується ідентифікації, певну роль могли б зіграти солдатські жетони, але і вони не панацея. Жетон функціональний, коли є можливість евакуювати загиблого. Якщо ж тіло залишилося на ворожій території, жетон можуть просто забрати як трофей — для багатьох по той бік фронту він щось на кшталт зірочки на фюзеляжі.

Єдиний надійний метод ідентифікації — це ДНК, і він не потребує особливих витрат. Достатньо в ході медкомісії взяти у призовника мазок з ротової порожнини, помістити епітелій в колбочку і долучити до особової справи солдата — так у військовослужбовця з'явиться ДНК-паспорт. Дай бог, щоб він ніколи не знадобився, але якщо після чергового бою ми знову отримаємо невпізнані тіла, то тест ДНК дозволить ідентифікувати останки з імовірністю практично 100%.

А поки — поки нам доведеться працювати ще не один рік, і це якщо не буде ескалації конфлікту. Тому що смерть після смерті — забуття — це найгірше, що може статися з людиною, яка не повернулася з бою...

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: