20 жовтня 2017, п'ятниця

Як новий спікер українського парламенту Андрій Парубій збирається змусити депутатів працювати

коментувати
Як новий спікер українського парламенту Андрій Парубій збирається змусити депутатів працювати
Андрій Парубій розповідає про фундаментальні зміни, за допомогою яких він готується реформувати країну, і замахується на "святе" — збирається змусити депутатів працювати

Націоналіст, парламентарій, комендант Українського дому під час Майдану-2004, комендант Майдану-2014 і лідер Самооборони — життєвий шлях Андрія Парубія явно тяжів до вуличної політики та революційності. Але в квітні 2016 року, після внутрішньополітичної кризи, він опинився в кріслі головного бюрократа Верховної ради (ВР) — став спікером парламенту.

На цій посаді він змінив Володимира Гройсмана, який пішов керувати урядом, і став своєрідною компенсацією від Блоку Петра Порошенка для Народного фронту Арсенія Яценюка за втрату прем'єрського поста.

І якщо Гройсман став головою Кабміну завдяки підтримці не тільки коаліції, але і фракцій Воля народу і Відрождення, то Парубій підібрав голоси позафракційних парламентаріїв. І зрештою уникнув звинувачень у тому, що його підтримали олігархи".

Революційність залишилася в характері нового спікера: він одразу вирішив штрафувати на 700 грн депутатів-прогульників, а тепер готується внести закон, що карає за кнопкодавство аж до позбавлення мандата. Але лише караючим мечем Парубій бути не хоче — своєю головною метою він бачить зміну самої суті парламентської роботи, а також принципів обрання депутатів у ВР.

Про це Парубій і розповів НВ. Бесіда проходила в суботу в робочому кабінеті спікера. Незважаючи на вихідний день, голова парламенту прийшов після важливої зустрічі, а в кінці розмови до кабінету почали заходити працівники апарату Ради з документами на підпис.

Офіційно-канцелярський інтер'єр кабінету новий спікер поки не міняв. Хоча зізнався, що хоче "порадитися з В'ятровичем", директором Інституту національної пам'яті, щоб додати сюди "реліквію часів УНР-ЗУНР".

  
П'ять запитань Андрію Парубію:

— Ваше найбільше досягнення в житті?
— Участь у революції гідності.

— Ваш найбільший провал?
— Відкат після революції 2005 року. Це стало для мене дуже важким моментом, відчував той провал як особисто свій.

— Чим ви пересуваєтеся містом?
— Переважно пішки, оскільки живу в готелі Київ поруч з Верховною радою. Пересуваюся на службовому позашляховику Toyota, передбаченому для голови Ради.

— Остання прочитана книга, яка справила на вас враження?
— 1984 Джорджа Орвелла.

— Кому б ви не подали руки?
— Медведчуку.

   
 

 

— З усіх гілок влади найнижча довіра українців саме до парламенту: прогули, бійки, затягування роботи щодо законів. Як це змінити?

— По-перше, потрібно поміняти регламент. Понеділок буде починатися з тригодинних публічних відкритих дебатів з урядом. Це збільшить контролюючу функцію парламенту, яка сьогодні слабка.

В середу будемо працювати в комітетах, акцент зміститься з політичного на професійний аспект підготовки законів. У п'ятницю замість засідання будуть парламентські слухання, на які зможуть потрапити люди з усієї України. Замість двох пленарних тижнів у місяці буде три, кількість пленарних засідань збільшиться.

По-друге, законопроекти потрібно ставити на голосування за умови позитивного висновку бюджетного комітету. У нас іноді в Раді, особливо напередодні виборів, ухвалюється стільки популістських законів, що бюджету США на все не вистачить, не те що України. Законопроекти також обов'язково будуть розглядатися Комітетом з питань запобігання і протидії корупції та Комітетом з питань євроінтеграції.

Це буде наша боротьба з законодавчим спамом, коли вносяться тисячі законопроектів, але більшість з них не має ніякого сенсу.

— Скільки законопроектів має бути в порядку денному?

— В англійському парламенті вважається плюсом, якщо за тиждень ухвалюють два закони. Ми не можемо собі такого дозволити, тому що нам доводиться проводити реформи в країні під час війни. Вважаю, що в день має бути прийнято від двох до чотирьох ключових законопроектів.

— Коли можна очікувати перших змін у роботі парламенту?

— Ми розробили і подали необхідний законопроект щодо реформи роботи Верховної ради у комітети ще до Великодня. За європейським зразком провели широку дискусію ще до реєстрації: чотири дискусії з головами фракцій, 10-15 засідань робочої групи за участю експертів з громадських організацій.

Очікую його ухвалення в першому читанні до кінця травня. Я знаю, що буде багато опонентів і критиків нової системи роботи, але планую до кінця червня прийняти [поставити на голосування] його, щоб календарний план на осінь готувати вже за новим регламентом.

Також буду пропонувати, щоб в український парламент відкрили доступ для всіх, як це прийнято в багатьох європейських країнах.

Є така гарна фраза, не пам'ятаю чия: головне — перемогти, а історики пояснять — чому

— Ви ще й готуєте виборчу реформу?

— Що ми маємо сьогодні? Половина депутатів проходить за мажоритарною системою, інша половина — за закритими списками. Вважаю і перше, і друге неприйнятним.

Що передбачає система відкритих списків, запропонована мною і експертами? У кожному окрузі партія буде висувати не одного, а певну кількість кандидатів — умовно 5-10. Виборець буде голосувати за партію і одночасно вибирати, хто з запропонованих кандидатів від партії повинен представляти їхній округ. Після загального підрахунку голосів за партію в парламент пройдуть саме ті, хто взяв найбільше голосів. Приблизно така система працює в Польщі.

Мажоритарні округи скасовуються. Політична структуризація в будь-якій європейській країні базується на політичних партіях. Те, що ми недостатньо ефективно цим інструментом користуємося,— не означає, що він поганий. Політична партія є інструментом, який дає можливість людям з певною системою поглядів йти на вибори, отримувати свою квоту на представництво у владі і впливати на прийняття рішень. Іншого механізму немає.

— Для призначення Володимира Гройсмана прем'єром довелося скористатися голосами позафракційних груп Відрождення і Воля народу. Для призначення Юрія Луценка головою Генпрокуратури — теж. Парламентська коаліція взагалі існує?

— Я хочу зняти питання з приводу дискусії "коаліція-опозиція". Коаліція, згідно з законом, є органом, який має одну-єдину функцію — висунути кандидатів на керівника уряду і на Кабмін [в якості міністрів].

Коаліція свою функцію виконала, запропонувавши парламенту Кабінет міністрів і прем'єра. Їх вибрали. Далі голосування за кожен закон може мати іншу конфігурацію. Будь-яке рішення, яке приймається в парламенті, будується як мозаїка. Щодня можна мати дві-три різні мозаїки, оскільки кожен депутат приймає рішення самостійно. Як і фракції.

— Що скажете про перспективи ухвалення змін до Конституції в частині децентралізації і так званого особливого статусу Донбасу?

— Децентралізація — одна з найбільш глобальних реформ. На жаль, вона стала заручником політичного моменту, коли до неї додали пункт про особливості місцевого самоврядування на визначених територіях. Оскільки ми бачимо, що Росія не виконує першого пункту Мінських домовленостей [повне припинення вогню], це впливає на прийняття рішення в парламенті щодо децентралізації в цілому.

— Однак ви голосували за цей особливий статус півроку тому, хоча в 2014‑му виступали за більш твердий підхід до розв'язання конфлікту в Донбасі. Що змінило ваші погляди?

— Я не приховував, що на той момент, в середині минулого року, нам було важливо показати світові готовність України до переговорів і необхідність запровадження санкцій. Ми розуміємо, що у війні, яку ведемо, є вимір український мілітаристський, а є — міжнародний. Санкції допомагають знищити ту економічну мафіозну імперію, яку побудував Путін.

Я проголосував за, щоб дати знак західним партнерам про нашу готовність до розв'язання питання мирним шляхом. На жаль, це не стало знаком для Росії.


ДВЕ ВЕТВИ ВЛАСТИ: 14 апреля Андрей Парубий стал главой парламента, сменив на этой должности Владимира Гройсмана, который как раз стал главой правительства
ДВІ ГІЛКИ ВЛАДИ: 14 квітня Андрій Парубій став головою парламенту, змінивши на цій посаді Володимира Гройсмана, який став головою уряду


— Який шлях ви бачите зараз?

— Я вивчив майже всі подібні конфлікти, які були в Європі: Хорватії, Сербії, Ірландії, Великобританії. Я говорив з учасниками тих подій, зокрема з міністром закордонних справ Хорватії, міністром оборони того періоду.

В тій же Хорватії все закінчилося мілітаристським шляхом, хоча мало хто пам'ятає, що між початком конфлікту і військовою фазою минуло чотири роки переговорів. Хорвати йшли на такі компроміси, що якби українці це почули, то слово зрада було б найбільш ввічливим: разів 18 приймали рішення про особливі статуси, йшли на будь-які поступки. Але паралельно готували свою армію і заручалися міжнародною підтримкою. Через чотири роки провели операцію Блискавка, потім — Бурю.

В Ірландії йшли шляхом переговорів та пошуку компромісного рішення. У якийсь момент консерватори і ліберали домовилися зняти питання з порядку денного, щоб не розколювати країну. Це був вияв державності та розуміння державних інтересів. Універсального шляху виходу з подібних ситуацій не існує.

— Натякаєте, що Україна повинна виграти час і завершити конфлікт за прикладом Хорватії?

— Я навів два абсолютно різні приклади.

Україна має кілька стратегічних завдань. Перше — це визволення всіх українських земель, які були захоплені окупантом. Друге — це використання найбільш ефективних методів для цього. Третє — це розвиток Збройних сил.

Ніхто не може передбачити, як будуть розвиватися події. Україна повинна використовувати всі можливості для дипломатичного розв'язання. Разом з тим необхідно весь час працювати над зміцненням армії і об'єднанням миру навколо України. Ми з нетерпінням чекаємо продовження санкцій щодо Росії. Я переконаний, що цей крок буде важливим і вирішальним.

Можливо, через півроку нинішня Російська імперія, як і Радянський Союз, просто впаде в один день, і нам доведеться домовлятися з багатьма національними державами, які там з'являться?

— За два роки в Раді рейтинг Народного фронту впав до рівня статистичної похибки. А відчутних результатів реформ українці при цьому не побачили, за рідкісними винятками. Як ви це пояснюєте?

— Реформи проводилися в усіх сферах. Кажуть, надто повільно. А я згадую, чим була українська армія, коли ми зайшли в Комітет з оборони після Майдану, і бачу, чим вона є сьогодні. Українські спецслужби, як і вся система безпеки, стали якісно іншими. Якби два роки тому хтось сказав, що даішники на вулицях не братимуть хабарів — напевно, ви б не повірили. Сьогодні так є. Нова поліція — якісно інше явище. Є хороші реформи, які всім подобаються, а є і не настільки популярні.

Підняття тарифів на вимогу МВФ — непопулярна реформа. За неї ніхто і ніколи не отримував рейтингів. Але це реформа, на яку необхідно йти, тому що без неї неможливо будувати економіку. Всі наші східноєвропейські партнери пройшли цей шлях. Ті, хто проводив подібні реформи,— досі в своїх країнах не мають ніякої політичної перспективи. Подивіться на [польського реформатора Лешека] Бальцеровича.

— Чи встигне НФ відновити рейтинг до виборів, щоб пройти в Раду наступного скликання?

— Не знаю, не ставлю собі це за мету. Нам треба робити все чесно перед собою і перед державою. Час та історія розсудять.

Поки я тут є, поки ми тут є, нам необхідно зробити все можливе для того, щоб держава стала сильнішою. Є така гарна фраза, не пам'ятаю чия: головне — перемогти, а історики пояснять — чому.

 

 

Матеріал опублікований в НВ №20 від 20 травня 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: