8 грудня 2016, четвер

Як Московський патріархат в Україні став заручником олігархів і чому Константинополь йому не допоможе

42-річний Кирило Говорун займається теологічними дослідженнями в Колумбійському університеті в США і оптимістично оцінює розвиток релігійної ситуації в Україні. Фото: Наталія Кравчук

42-річний Кирило Говорун займається теологічними дослідженнями в Колумбійському університеті в США і оптимістично оцінює розвиток релігійної ситуації в Україні. Фото: Наталія Кравчук

Кирило Говорун, священик і богослов, розповідає, про що говорили на Всеправославному соборі на Криті і чому українське питання єпископи в черговий раз проігнорували

Всеправославний собор, який проходив на грецькому острові Крит з 17 по 26 червня, очікувано не вирішив проблем розділеного українського православ'я. Не було навіть офіційного обговорення українського питання, незважаючи на офіційне звернення Верховної Ради до вселенського константинопольського патріарха Варфоломія з проханням надати автокефалію, тобто незалежність української церкви.

Українська православна церква багато разів намагалася стати незалежною від Москви. У ХХ столітті існувало близько десяти українських церковних юрисдикцій, які називали себе автокефальними. Ближче всіх до канонічної, тобто загальновизнаної автокефалії підібралася православна церква західної України, яка таки отримала автокефалію від Константинополя у 1924 р., але оскільки ця територія входила до складу Польщі, то і документ проголошував незалежність Польської православної церкви. Однак Константинополь так і не визнав ні Київський патріархат (УПЦ КП), ні Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ).

НВ зустрілося зі священиком Кирилом Говоруном, щоб поговорити, чому собор на Криті не звернув увагу на українські проблеми і чи взагалі здатна православна церква бути цікавою людям, які пережили смерті на Майдані, втрати на Донбасі і економічну кризу. Говорун, 42-річний уродженець Черкаської області, має докторську ступінь з теології від Даремського університету у Великобританії і спеціалізується на теорії церкви. Він займається дослідженнями в Колумбійському університеті в США і викладає в Стокгольмській школі теології.

- На Кіпрський собор не приїхали російська, болгарська, грузинська та антіохійська церкви. Чи не став він початком нового розколу в православ'ї на консервативний табір на чолі з Московським патріархом і ліберальний табір на чолі з Константинопольським патріархом?

- В кожній церкві є консервативні і ліберальні табори, в кожній церкві є радикальні консерватори, яких ми ще називаємо фундаменталістами. І більшість церков вміють справлятися з цими двома таборами, знаходити якийсь спільний знаменник. Я не сказав би, що інші церкви менш схильні пресингу з боку консервативних і радикальних кіл, ніж російська церква або грузинська церква. Але, на відміну від цих двох церков, вони розуміють, що не можна ототожнювати тільки з консерватизмом. І тому вони знайшли в собі сили і приїхали на собор. Відповідаючи на ваше запитання, скажу, що розколу не відбулося, але це був тривожний дзвінок в православ'ї.

- Я дивився порядок денний собору, і він мені здався досить вегетаріанським – якісь слова про православну місію, як правильно постити, про сімейні цінності. Тобто речі другорядні, при тому що є більш серйозні проблеми – юрисдикційні спори, механізм проголошення автокефалії. Але всі ці речі собор не розглядав. Був сенс взагалі збиратися, якщо ні про що важливе говорити не планувалося?

- Я погоджуся з вашою оцінкою, що документи були вегетаріанські. Більше того, велика частина учасників собору була тієї ж думки про ці документи (прийняті собором документи див. тут і тут). Це проблема. Собор, який повинен був збиратися, щоб вирішувати актуальні питання православ'я, міг зібратися за умови, що він не буде обговорювати актуальні питання православ'я.

Олександрійський патріарх та албанський архієпископ публічно розкритикували прийняті документи як дуже слабкі. Їх пропозиція була прийняти ці документи, оскільки вони готувалися 60 років, а потім проводити собори з періодичністю в 5-10 років, на яких вже обговорювати актуальні питання, зокрема українське питання. Він незримо був присутній на соборі, але не був артикульований у соборних документах.

- Якраз напередодні собору Верховна Рада прийняла звернення за підписом Андрія Парубія до константинопольського патріарха з проханням надати автокефалію українській церкві. Це не перша спроба українського уряду допомогти цьому процесу. У 1919 р. УНР взагалі сама проголосила автокефалію, нікого не питаючи. Віктор Ющенко постійно комунікував з патріархом Варфоломієм на цю тему. Як довго Константинополь буде ігнорувати проблеми українського православ'я?


27861399436_72e6140b83_01
Всеправославний собор на Криті не тільки не розглянув проблеми українського церковного розколу, але навіть не зміг зібрати всіх патріархів. Фото: John Mindala/holycouncil.org


- Я не думаю, що Константинопольський патріархат ігнорує проблеми українського православ'я. Дуже характерною в цьому сенсі була репліка сербського патріарха Іринея під час собору. Коли російські журналісти запитали його про Україну, він сказав, що це проблема всього православ'я. І все православ'я має її вирішувати за модеруючої участі константинопольського патріарха. Якби українське питання було включено до порядку денного Критського собору, він би точно не відбувся.

- На ваш погляд, який найбільш реалістичний, з точки зору логіки Константинопольського патріархату, сценарій вирішення українського питання? Поспостерігати розвиток подій, надати автокефалію Київському патріархату, надати автокефалію якійсь новоутвореній юрисдикції, надати свою константинопольську юрисдикцію існуючим парафіям?

- Ви змалювали всі можливі сценарії дій Константинопольської церкви в Україні. Який із сценаріїв буде обраний, мені складно сказати – я не є членом Константинопольського патріархату.

- У той же час Київський патріархат постійно заявляє, що ніяке канонічне визнання їм не потрібно. Вони – цілком усталена церква, яка після початку війни з Росією стає все більш популярною. І УПЦ КП просто не бачить сенсу просити про щось Константинополь. Про автокефалію просить Рада, але Константинополь ж комунікує не з політичними органами, а з церквами.

- Так, це абсолютно вірне зауваження. В Константинополі говорять, що можуть лише відповідати на запити, але не можуть виступати ініціатором процесу. Хоча недавній собор Київського патріархату запропонував якийсь сценарій і направив звернення до Константинополя. Чи будуть розглядати це звернення – я не знаю. Думаю, що зараз шансів, що Константинополь буде займати після собору більш активну позицію, більше. До речі, невизнані юрисдикції є не тільки в Україні, йдеться також про Македонську церкву, про юрисдикції в Чорногорії.

- Ми звикли від речників УПЦ МП чути, що Київський патріархат є неканонічним. Але чи так само неканонічно він виглядає в очах Константинополя?

- Щодо канонів, на жаль, дуже часто використовують принцип: точка зору залежить від точки сидіння. Значна частина церков пройшла через період неканонічності своїх автокефалій. Взяти Грецьку церкву, автокефалія, проголошена королем-католиком, була визнана 17 років – із 1833 по 1850 рік. Те ж саме з приводу Болгарської церкви, яка перебувала в стані схизми зі світовим православ'ям з 1872 по 1945 рік.

З точки зору цих церков, вони не розглядають ці свої періоди становлення як неканонічні. З точки зору Константинополя їх автокефалія була неканонічною. Тобто не канони задають порядок денний, а порядок денний визначається політичними факторами, які використовують на свою користь канони.

- Давайте подивимося на автокефалію УПЦ з точки зору фінансової підтримки та спонсорства. УПЦ МП стала великою і впливовою завдяки своїм спонсорам – зараз це депутат Вадим Новинський, донецький бізнесмен Віктор Вишневецький. Раніше в цей пул входив Віктор Нусенкіс, який володів в Україні металургійними активами. Хто може стати великим спонсором можливої автокефальної церкви? Адже пожертвувань парафіян, напевно, не вистачить на будівництво великих соборів і формування для суспільства красивої картинки церковності.

- Ні в одній церкві не повинно бути одного великого спонсора, тому що це загрожує активізацією впливу цього спонсора на церкву. Церква в цьому сенсі схильна до таких самих спокус, що і суспільство, в якому з'являються олігархи або монополісти. На жаль, УПЦ МП не змогла уникнути цього. Почалося це ще з такого собі Сергія Циганкова, який не був великим бізнесменом, але помітною фігурою, яка намагалася через свої пожертви впливати на політику церкви. Він дотримувався радикальних (проросійських) поглядів, видавав газету Врятуйте наші душі, яка до сьогодні є фундаменталістським виданням.

Далі був такий згаданий вами Нусенкіс, який в епоху Віктора Януковича особливо намагався впливати на життя церкви. Зараз є Вадим Новинський, який продовжує справу Нусенкіса. І вони фактично намагаються свій політичний порядок денний просувати через церкву. Тобто церква для них - підсилювач їх власних політичних поглядів.

Зрозуміло, що багато впливових людей будуть намагатися прилипати до церкви. Для багатьох це спроба примириться зі своєю совістю, тому що багато з них заробляють своє багатство не зовсім законним шляхом. Для деяких з них церква – це дуже дешева інвестиція в свою власну електоральну компанію. Їм легше інвестувати в невелику групу людей (які очолюють церкву), ніж допомогти тисячам бабусь.


2_03
Говорун не один рік пропрацював у дипломатичних відділах РПЦ і УПЦ МП, перш ніж заглибився в науку. Фото: Наталія Кравчук


- У Києві є такий забудовник – Ігор Лисов. Він балотувався в парламент від Партії регіонів у 2012 році, використовував тоді дуже брудні політичні технології. Генпрокуратура підозрює, що його компанія Ліко-Холдинг незаконно заволоділа грошима своїх клієнтів – це 250 млн грн. І цей Лисов став спонсором Преображенського собору на Теремках, щоб полегшити свій репутаційний вантаж. Можливо, краще не мати розкішних соборів, але при цьому не брати гроші у таких людей?

- Я не беруся оцінювати цю ситуацію, можу сказати в загальному. Церква не повинна брати участь у виборчих компаніях. Не повинна дозволяти брати на себе ці токсичні репутаційні вантажі. Католицька церква, зокрема на Заході, в США, давно дуже чітко контролює, від кого приходять гроші.

- Вам, до речі, не відомо, чим закінчилася спроба УПЦ МП побудувати кафедральний собор у Києві біля станції метро Либідська? У якийсь момент головний архітектор собору Валентин Ісак втік з країни під вантажем обвинувачень у махінаціях з майном.

- Ісак готував проект собору, а головним спонсором тоді був Нусенкіс, який змушений був тікати з України в останні моменти правління Януковича. З того часу, наскільки мені відомо, будівництво собору призупинено.

- Давайте повернемося на хвилинку до Критського собору. Серед ваших нотаток в Facebook з приводу собору є зауваження про нотки християнського марксизму в документах. Там є кілька абзаців про соціальну рівність, при тому що висловлюють таку думку країни, які зовсім не є лідерами економічного прогресу. Чи потрібно православній церкві лізти у сферу економічних оцінок?

- Православні єпископи сповідують досить праву сторону у всіх питаннях, крім економіки, а в економіці вони сповідують чомусь ідеї марксизму. Ви маєте рацію, що православ'я існує переважно в тих країнах, які мають економічні проблеми. Ці досить ліві думки висловлювалися як раз ієрархами, які несуть своє служіння в Африці, тобто в найбільш проблемних з точки зору економіки країнах. Але, напевно, не справа церкви – вирішувати питання економіки. Для цього потрібно бути принаймні фахівцями в цій області.

- Відомий український релігієзнавець Юрій Чорноморець, коментуючи собор в соціальних мережах, зазначив, що важка мова церковних документів – це ознака того, що православ'ю нічого сказати. На ваш погляд, чи є що православній церкві сказати світу в складну епоху біткоінів, генної інженерії та електрокарів Ілона Маска?

- Звичайно, є, і я усвідомлюю якусь анахронічність документів, які розглядалися. Я згоден з Чорноморцем, що мовне питання характерно відображає те, чим є церква в сучасному світі. Хоча католицька церква видає всі свої документи на латині, яку взагалі ніхто не розуміє. Два соборних документа написані на двох різних мовах грецькою. Більш повний документ великоваговою мовою - мовою, яка зовсім незручно читається. Короткий документ – легкою, динамічною, доступною мовою.

- Ви свого часу працювали у відділі зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату, коли його очолював митрополит Кирило, нинішній глава РПЦ. Як він формулював завдання церковної дипломатії РПЦ? Відстоювати інтереси на Близькому Сході, розширювати сферу свого впливу, впливати на надання автокефалій?

- Я працював у Москві 10 років тому, в той час завдання були одні, зараз інші завдання. Російська церква була випущена з катівень відразу після Другої світової війни зокрема для того, щоб допомагати Радянському Союзу вирішувати справи на Близькому Сході. Я думаю, що ця традиція зберігається.

- Ви досить послідовно виступаєте з критикою на адресу Росії, з критикою Московської патріархії. Я пам'ятаю вашу чудову колонку про Майдан, яка викликала резонанс. Формально ви знаходитесь у юрисдикції РПЦ. У вас немає з цим проблем? На вас не тиснуть?

- Ні, я не відчуваю ніякого тиску. Я займаюся в більшій частині наукою – це моє головне заняття. Публіцистика – це як хобі, побічне заняття, яким мені доводиться займатися просто тому, що люди просять що-небудь сказати. Я все ж таки багато часу проводжу за кордоном, в Америці, і на дистанції мені набагато простіше виступати з критикою. Тим людям, які знаходяться всередині, робити це набагато складніше.


1_01
Науковий співробітник Колумбійського університету говорить про неприпустимість впливу олігархів на церковний порядок денний, критикувати який зсередини дуже складно. Фото: Наталія Кравчук


- Ви не перший рік працюєте в американській науковій системі – спочатку в Єльському університеті, зараз в Колумбійському університеті. У чому відмінність між західною теологічною освітою і українською? Чому брили теології кшталт Олександра Шмемана або Ярослава Пелікана виникають в США, а не в Україні?

- Так, середовище там інше, навантаження колосальне. Це навіть не розслаблена європейська система. В американській потрібно гарувати 24 години на добу. Там більше навантаження, але і більше можливостей. Більше мотивації бути креативними. Відмінною рисою є критичний підхід до біблійних, богословських досліджень.

Є більше можливостей спілкуватися з колегами з інших церков, областей богослов'я, з інших університетів. Коли збирається раз на рік Американська академія релігії, то з'їжджаються близько 10 тисяч представників науки, які займаються приблизно одним і тим же. В Україні ми можемо зібрати групу з максимум десяти осіб, які займаються більш-менш одним і тим же професійно. Хоча в тій же Америці в релігійних науках перші ролі грають вчені українського походження – Микола Денисенко, Павло Гаврилюк.

До того ж, в американській науці панує соціальний дарвінізм. Там дуже жорсткі критерії для наукової публікації, а якщо ти не пишеш – ти вмираєш в академічному сенсі, тебе просто викидають з науки. Це змушує людей працювати, писати, виступати з лекціями. Конкуренція рухає процес вперед.

- В блогосфері я часто зустрічав коментарі людей, які закінчили докторські програми з гуманітарного напрямку, витративши на них купу часу і грошей, але не отримавши ніякого повернення цих інвестицій. Ви пройшли всі щаблі, захистили докторську. Докторська ступінь у гуманітаристиці виправдовує вкладені зусилля?

- Ніхто не дає ніяких гарантій, що вкладені інвестиції у вашу освіту, повернуться до вас. Ми можемо говорити про ринок праці в області богослов'я в Америці. От що б ви розуміли, коли оголошується конкурс по набору на яку-небудь позицію в університеті з богослов'я, конкурсна комісія отримує відразу 200, 300, 500 заявок на одне місце. І це все люди з PhD, з безліччю публікацій, з великим досвідом роботи. Треба сказати, оплачується така робота дуже гарно.

- Давайте припустимо, що ви розглядаєте заявки на одержання докторської стипендії в Колумбійському університеті. І ось надсилає заявку людина з темою в стилі дисертацій Київської духовної академії – життя і діяльність Максима Сповідника, наприклад. Каже, що знає грецьку мову. Вам була б цікава така тема, щоб оплатити такому кандидату п'ять років навчання?

- Це може бути цікаво, але людина повинна довести, що вона здатна це написати. Мало того, що вона хоче це зробити. Якщо у неї були публікації на цю тему, потрібно подивитися на якість цих публікацій. Потрібно подивитися, як людина активно бере участь у різних форумах, наскільки активно її запрошують, як вона читає лекції.

- Ми дивимося на релігійну картину США і бачимо, що там парафії - це центри, в які люди приходять в неділю поспілкуватися. Там багато клубів за інтересами, якісь спортивні команди, психологічний консалтинг, робота з дітьми. Православні парафії в Україні все ще залишаються в XIX столітті – свічки, поклони, молитви. Чи не є це у релігійному відношенні анахронізмом? Чи це специфіка православ'я, яка ніколи не зміниться?

- Я не думаю, що Україна відстала. У релігійному плані Україна одна з найцікавіших країн в світі, причому її релігійність знаходить якісь нові форми суспільного та соціального життя. Тому я дивлюся на Україну з дуже великим оптимізмом. Навіть в Америці і Європі в православних парафіях є всі ці поклони, свічки, молитви. Але в доповнення до цього є і соціальна робота, є робота з молоддю і дітьми. Причому важливу роль відіграють і самі миряни, які і визначають парафіяльне життя.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: