9 грудня 2016, п'ятниця

Іракські курди воюють з супротивником, якого побоюється весь західний світ

СВЯТКОВИЙ НАСТРІЙ: Бійці пешмерга — курдського ополчення — відзначають давнє національне свято весни-Новруз

СВЯТКОВИЙ НАСТРІЙ: Бійці пешмерга — курдського ополчення — відзначають давнє національне свято весни-Новруз

Іракські курди стали перешкодою на шляху експансії Ісламської держави — релігійних фанатиків, яких побоюється весь західний світ

Якщо взяти чорну фарбу і відзначити нею на карті Близького Сходу території, зайняті так званою Ісламською державою (ІД), то половина Сирії стане схожою на кострубату амебоподібну пляму з розкинутими в усі сторони несправжніми ніжками, які витягнулися вздовж шосе. Одна з цих ніжок, подолавши на півдні іракський кордон, слідує за усіма вигинами головної автодороги країни — траси № 1, що йде до Багдада. Але до столиці не доходить: розповзається маленькими плямами поблизу міст Рамаді та Фаллуджа. Ще одна плямка чорної фарби розташовується трохи далі на північний схід — це околиці міста Самарра.

Сама ж велика пляма в іракській частині карти виявиться на півночі, на підступах до Іракського Курдистану — національної автономії, що з'явилася після прийняття у 2005 році нової конституції Іраку. Тут фарби жаліти не треба, її доведеться наносити густим шаром, замазуючи великі території вздовж річки Тигр, в горах на захід від великого міста Мосул і в пустелі на південь від нього. Замальованою виявиться і сам Мосул, а також десятки менших міст і сіл, гектари нафтових полів і трубопровід, по якому в колишні часи Багдад перекачував свою нафту в Туреччину.

Кожен чорний мазок, кожна крапелька фарби в пустелі або в шосе — це мракобісся, насильство, тортури і жорстокість, навіть не середньовічні, а такі, що прийшли з ще більш ранніх та темних епох.

На краю цієї чорної плями живуть і борються з ісламістами курди.

   

Вільні курди

Як і на будь-якій іншій війні, тут звикли до близькості смерті, до тисяч біженців та невизначеності, яку завжди супроводжує кровопролиття. Зустрівшись на ринку у вихідний день, курди можуть почати розмову зі скарги на рис, який знову подорожчав, продовжити історією про родича, який загинув або потрапив у полон та закінчити побажанням мерщій видати заміж вже дорослу дочку. Побутове і трагічне переплелися настільки, що вже невіддільні одне від іншого. Але це не означає, що курди змирилися з кошмарним сусідством. Вони продовжують жити звичайним життям, але не забувають, з ким мають справу.

“В ІД взяли і спалили йорданського пілота. Просто запхали людину в клітку, облили бензином і спалили живцем. Причому зняли все це на відео і тепер використовують ролик у своїй пропаганді. Ось, мовляв, так буде з кожним, хто заважає нам наближати торжество ісламу,— обурюється Хуссейн, молодий боєць курдського військового ополчення — пешмерга, під час патрульної поїздки вздовж лінії фронту.— А я так скажу: в Корані написано, що грішників чекає пекло, і мучитися вони будуть у вогні. Така воля Аллаха. І ті, хто спалює людей, беруть на себе обов'язки всевишнього, ототожнюють себе з ним. Це страшний гріх, віруюча людина і замислитись про таке боїться".

Після зміни релігійно підкований ополченець Хуссейн переодягається з камуфляжу, прикрашеного тут і там шевронами американської та іракської армії (до жодної з них пешмерга не має відношення), в світлі брюки, яскраву сорочку та кросівки. Автомат Калашникова дістає із сидіння службового Ford, відносить у збройову кімнату в штабі і вирушає з друзями в кафе. Курити кальян і базікати про мирні справи.

 


ПЕШМЕРГА: Строй курдских ополченцев в Эрбиле, главном городе Иракского Курдистана
ПЕШМЕРГА: Стрій курдських повстанців в Ербілі, головному місті Іракського Курдистану


 

Ополченець — не солдат регулярної армії, він може жити вдома і добиратися до місця служби не на армійській вантажівці, а на особистому легковику або мотоциклі. Деякі навіть не витрачають часу на сон — виспатися можна і на лінії фронту, в кузові броньованого пікапа або в штабі, поки в боях затишшя — і їздять на передову прямо з таких закладів, де можна покурити і навіть випити.

Іракський Курдистан — край світський, алкоголь тут не те щоб на кожному розі, але цілком доступний. Але більшість, як і Хуссейн, надають перевагу кальяну. І серед тисяч людей, які щовечора сидять у кафе в Кіркуку або Ербілі — найбільших містах автономії, чималий відсоток складають ті, хто приїхав сюди з лінії фронту лічені години тому. На їх сторінках у Фейсбуці фотографії з кальянних вечірок з'являються водночас з портретами загиблих друзів, обіцянками помститися та роликами про квітучий Курдистан, звільнений від іноземного диктату.

Трепетне ставлення до малої батьківщини є такою ж помітною рисою, що відрізняє курдів від їхніх сусідів-арабів, як і, наприклад, мова.

З національною свідомістю в сучасному арабському світі все не дуже гладко: кордони багатьох близькосхідних країн багаторазово змінювалися, стиралися та креслились знову. Наприклад, сучасні Сирія та Ірак як держави з'явилися в процесі поділу регіону на сфери впливу між переможцями у Першій світовій. Тут межу на піску провели французи, там - британці, ось і розсип нових країн на місці розваленої Османської імперії. Після світових воєн настав час близькосхідних диктаторів, які змагалися між собою у спробах поширити вплив на весь арабський світ. Цілковитого успіху ніхто не досягнув — не вважати ж таким короткочасне об'єднання в кінці 1950‑х у нежиттєздатний союз Єгипту й Сирії, розділених ворожим в той час до обох Ізраїлем,— але ось зробити ідею панарабізму привабливішою за містечковий націоналізм їм вдалося. Так що тепер араб звідкись з Басри буде відчувати себе передусім арабом і лише потім — іракцем.

Курд ж може жити де завгодно, але своєю батьківщиною завжди вважає Курдистан. І майже завжди національне самовизначення переважає над політичним або релігійним.

“Звичайно, є і у нас ісламісти, йдуть і наші хлопці в ІД. Але мова йде про одиниці,— пояснює особливості національної самосвідомості Дамга, журналіст і перекладач, який живе в передмісті Сулейманії — ще одного великого курдського міста Іраку.— Не думаю, що їх там набагато більше сотні. Це максимум, який вдалося зловити на релігійну пропаганду". Він каже, що курди зберегли загальні мову і культуру, хоч живуть у різних країнах і часто сповідують різні релігії. Тому, мовляв, мало хто готовий піти до чужих по культурі та духу людей, воювати проти своїх братів і сестер.

 


МЕСТНЫЙ КОЛОРИТ: Курдистанский чиновник (на переднем плане) на траурном митинге в Киркуке
МІСЦЕВИЙ КОЛОРИТ: Курдистанський чиновник (на передньому плані) на траурному мітингу в Кіркуку


  

Гнана меншість

Іракський Курдистан — тільки частина землі, яку курди вважають своєю. Великий Курдистан лежить в самому серці Близького Сходу і включає в себе крім північних районів Іраку також території Туреччини, Сирії та Ірану. Більшість курдів — суніти, але є меншини шиїтів, християн, зороастрійців. Споріднені курдам і езіди, етнорелігійна група, представників якої ідеологи ІД оголосили язичниками. Навіть попри те, що віра єзидів, яка багато в чому перегукується з християнством та ісламом, суворо монотеїстична.

ІД влаштувала на єзидів справжнє полювання, цілий народ ледь не опинився на грані винищення через первісну кровожерливість ісламістів та недалекоглядність офіційного Багдада.

Є й у нас ісламісти.
Але їх одиниці
Дамга,
курдський журналіст

“Ми відрізняємося від курдів звичаями та трохи мовою. Навіть зовні ми різні. Ось, по‑особливому голимо обличчя,— єзид Ідо Мурат, який живе зараз в таборі біженців поблизу міста Арбат, показує на свої довгі, закруглені донизу вуса.— Але навіть якщо збрити все, якщо одягнутися, як мусульмани, і говорити, як мусульмани, нас все одно вичислять. У нас у документах вказано, що ми єзиди".

Ідо показує посвідчення особи громадянина Іраку, де другим рядком, після імені та прізвища, йде віросповідання.

Він та інші єзиди, яких тільки в цьому таборі біженців кілька тисяч, розповідають, що ісламісти перевіряють документи в зайнятих ними містах та селах, знаючи, що там вказана релігійна приналежність кожного жителя країни.

Потрапити в руки до бойовиків для чоловіків-езидів — вірна смерть. Захопленим жінкам часто зберігають життя, але лише для того, щоб віддати родичам, які зуміли уникнути полону, за викуп або продати на невільничому ринку. Причому діють мисливці за рабинями, розповідає Ідо Мурад, часто за допомогою сусідів. Як приклад чоловік наводить історію з власного досвіду — йому з дружиною і сімома дітьми вдалося врятуватися від наступу ІД тільки тому, впевнений він, що вони пішли пішки в обхід арабських сіл. Ті, хто шукав у них спасіння, пропали без сліду.

 


РАВЕНСТВО ВОИНОВ: В курдском ополчении наравне с мужчинами сражаются и женщины (блокпост пешмерга на границе Ирака и Сирии)
РІВНІСТЬ ВОЇНІВ: В курдському ополченні нарівні з чоловіками б'ються і жінки (блокпост пешмерга на кордоні Іраку і Сирії)


 

Сім'я Мурада жила в Синджарі — головному місті населеного єзидами району, оточеного поселеннями сунітів. І багато з мирних раніше мусульман увійшли в місто разом з ісламістами в надії поживитися за рахунок втікачів єзидів або взяти заручників, за яких можна отримати чималі гроші. Так, життя дівчини-езідки оцінюється сучасними работорговцами в $10-15 тис. За цю суму їх повертають родичам. Єдиновірцям, які купують дівчат у якості наложниць, продавці-ісламісти скидають кілька тисяч.

 

Різні суніти

Після спілкування з єзидами, що живуть в таборі біженців, може скластися враження, що араби-суніти мало не поголовно йдуть в загони ІД вбивати і грабувати. Але це не так. Активних бойовиків в Ісламській державі, за різними підрахунками, від 70 до 100 тис. чоловік. Це в регіоні, де сунітів — мільйони.

Більше того, в Іраку і Сирії суніти часто відчувають себе обділеними, оскільки влада в цих країнах зосереджена в руках шиїтів або (в разі Сирії) алавітів — нечисленної шиїтської секти послідовників яку навіть дружні Дамаску тегеранські богослови з натяжкою визнають мусульманами.

Але навіть у цій непростій для місцевих сунітів ситуації вони не поспішають в ряди ІД. Навпаки, араби біжать від неї на курдські території. У тому ж таборі Арбат сунітів не менше, ніж єзидів. Усіх привів сюди страх перед будівельниками нового халіфату і їх винятково кровожерливого трактування Корану.

"Не думаю, що вони залишили б мене живим",— каже Мешаван Айван, заступник директора школи у таборі Арбат. Він працював у школі в провінції Салах-ад-Дін, де навчалися діти обох статей. А в ІД не люблять тих, хто навчає дівчаток. Тому Айван разом з родиною втік до табору Арбат і продовжив викладати арабську мову.

У школі в таборі навчається близько 1,5 тис. дітей різних вікових категорій. У половини класів основна мова навчання — курдська, в іншої половини — арабська.

 


БРОНЯ КРЕПКА: Курдский ополченец на пикапе, выполняющем роль бронетранспортера, Киркук
БРОНЯ МІЦНА: Курдський ополченець на пікапі, що виконує роль бронетранспортера, Кіркук


 

Тут завжди багатолюдно. У таборі біженців робити особливо нічого, і прогулювати заняття сенсу немає. Звичайно, можна піти в місто — вихід з табору і вхід у нього, незважаючи на озброєну охорону на воротах, вільний,— але на чужині, де немає ані друзів, ані знайомих, особливо не розгуляєшся. Так що з розваг залишаються тільки уроки та спостереження за машинами, що сновигають туди-сюди старим шосе, поруч з яким і зведений наметовий табір біженців.

Шосе це йде з Сулейманії в бік Тегерана. По ньому кожен день один за одним їдуть вантажівки з причепами-цистернами, наповненими курдистанською нафтою. Такі ж вантажівки прямують і в Туреччину. Своєю чергою з цих сусідніх країн курди одержують продукти харчування і будматеріали. Воюючий регіон, передній край боротьби з однієї з найжорстокіших за час існування людства організацій, переживає будівельний бум. Вірніше, доживає його, адже активне будівництво хмарочосів і офісних центрів в Ербілі або Сулейманії стало можливим тільки завдяки рекордно високим цінам на нафту. Зараз вартість бареля значно знизилася, збивши й активність курдських будівельників. Але розпочаті будівництва не кинуто, і ще якийсь час Курдистан продовжить обростати новими багатоповерхівками зі скла та бетону.

 

Нафта в обмін на все

“Нафта була та залишається головним джерелом доходів Курдистану. Ми видобуваємо її з землі та продаємо. За рахунок цього й живе регіон",— розповідає Біляль Вахаб, професор Американського університету Іраку в Сулейманії. У курдів є виробництва, але навіть вони орієнтовані на роботу з вуглеводнями. Вахаб пояснює, що велика частина місцевого промислового потенціалу — це нафтопереробні заводи у Ербіль і Кіркук. Але їх потужностей недостатньо навіть для покриття внутрішніх потреб Курдистану. У підсумку курди відправляють на експорт сиру нафту, а потім ввозять з Ірану, Туреччини та Азербайджану готове паливо, часто зроблене з їх сировини.

Крім того, продовжує професор, хоча держава (вірніше, регіональний уряд Курдистану) була і залишається головним роботодавцем, частина нафтопереробних заводів належить не просто приватним особам, а приватним особам,які активно і не без вигоди для себе працюють з контрабандною сировиною. Не виключено, що і з такою, яка надходить від ІД.

Нелегальний нафтовий бізнес в цих краях розгорнувся ще за Саддама Хусейна, режим якого в середині 1990‑х потрапив під західні санкції, що забороняли Багдаду продаж вуглеводнів на вільному ринку. "Нафта в обмін на продовольство" — це з тих часів. Хусейн досить швидко знайшов вихід зі становища і налагодив підпільний продаж іракської нафти. Для цього в регіоні вибудували цілу підпільну мережу за її переправлення покупцям в інші країни. Залучені у цю діяльність сотні і тисячі невибагливих осіб, включаючи чиновників, прикордонників, комерсантів і, ймовірно, навіть дипломатів. І те, що колись успішно працювало на людинолюбний іракський режим, тепер у цілому непогано годує і ІД.

 


ВОРОТА КУРДИСТАНА: Аэропорт в Эрбиле выглядит пустоватым, но не запущенным
ВОРОТА КУРДИСТАНУ: Аеропорт в Ербілі виглядає дещо порожнім, але не занедбаним


Але ісламісти проживуть і без нафти, попереджає командувач киркукським військом курдів Мохаммед Хаджі Махмуд. Зараз ІД відступає, гнане з нафтових полів Кіркука ударами авіації очолюваної США коаліції і успішним наступом пешмерга. І командир міг би спочивати на лаврах, розповідаючи, як він рятує світ від ісламістської загрози. Але немолодий вже Махмуд, який втратив на цій війні сина, впевнений, що жодними бойовими діями — навіть найуспішнішими — ісламістів не перемогти. Тобто їх можна змусити відступити з міст і сіл, знищити їх ватажків, їх можна навіть розсіяти по всьому Близькому Сходу. Але командир пешмерга не готовий назвати все це перемогою.

Релігійний екстремізм, на його думку, все одно нікуди не дінеться. Захід вже воював з іншими ісламістськими організаціями — Талібаном і Аль-Каїдою. І остаточної перемоги не домігся — розбиті в одному місці, представники цих структур з'явилися в інших, запевняє Махмуд. “Ми воюємо з людьми, тому що не можемо воювати з ідеологією. Людей можна вбити, взяти в полон, змусити відступити. Ідеологію — ні",— говорить він.

У нього немає рецепту повної і остаточної перемоги над джихадстською ідеологією, але є порада Заходу — бути обережнішим у відносинах з арабськими країнами.

На думку командира, лідери арабського світу часто лише на словах виступають проти ІД, насправді підтримуючи ісламістів грошима, людьми та зброєю. Документальних підтверджень цьому у Махмуда немає, але в ситуації, коли на кону саме існування людської цивілізації, говорить він, краще зіпсувати відносини з двома-трьома країнами, ніж одного разу вранці всім прокинутися в єдиній всесвітній Ісламській державі.

 Матеріал опубліковано в №1 журналу Новое Время від 15 січня 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: