4 грудня 2016, неділя

Граніт науки та опір матеріалу: що відбувається в університетах після початку реформи - спецпроект

коментувати
Перехідний період. Українські виші переживають непростий період структурної реформи

Перехідний період. Українські виші переживають непростий період структурної реформи

Закон про вищу освіту став першою масштабною реформою після Майдану. Чим виявилася вона для студентів і викладачів – смаком свободи чи тягарем свободи – в новому проекті Реформи в дії

Ключ до реформи – автономія вишів (широка академічна, організаційна і часткова фінансова самостійність) – став тією свободою, з якою «на місцях» досі не второпали, що робити. Чому реформа, красиво стартувавши, рухається так повільно? Які подальші кроки Міністерства освіти та науки і що в результаті цього струсу отримає галузь, студент, країна?

Викладацький корпус прощається з минулим із гучним стогоном і обуренням: «Нищать освіту!». Не всі розуміють, що це прощання з СРСР, з радянською командно-плановою системою, основні рудименти якої в законсервованому вигляді, як залежалу «тушонку», країна «поїдає» і в ХХІ столітті.

Раніше, в «дореформенні» часи, з міністерством треба було погоджувати ледь не кожен крок вишу; міністерство жорстко визначало, які дисципліни читати і в яких обсягах, і воно ж виступало караючим мечем для тих, хто відхилився на крок від стандартів. Півтора роки тому МОН відмовилося від цих функцій. Вузи самі вільні обирати, орієнтуючись на запит суспільства та потреби ринку, які дисципліни ввести в навчальну програму, а які викреслити.

«Дотепер існувала така практика: збираються викладачі кафедри, хтось каже: «Я ось написав підручник. Давайте по ньому читатиму курс». Навіщо, яка логічна ячейка того підручника в освітній програмі – неважливо, а студентам «впихають» не потрібний їм курс. Дизайн програми випливає не з потреби, а з консенсусу професорів на кафедрі, - констатує керівник аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний. – А треба, щоб дизайн навчальної програми ішов від кінця, тобто її автори мають враховувати, який набір компетентностей потрібен ринку та суспільству, і з огляду на це підбирати предмети, шукати викладачів, оголошувати конкурси на відповідні вакансії». Таким чином і випускник школи отримає більш чітку «профорієнтацію»: він обиратиме не розмите формулювання «журналістика», скажімо, чи «кібернетика», а більш чітко розумітиме, які навички та вміння отримає разом з дипломом.

Так в ідеалі виглядає алгоритм реформи. А як в реальності?

Окремі вищі навчальні заклади, які ще за часів Табачника експериментували з автономією, сміливо кинулися у море нових можливостей. З-поміж них – Український католицький університет, що у Львові. Вже в нинішньому навчальному році тут створили нові програми, зокрема, з комп’ютерних наук, зуміли залучити низку знакових викладачів з інших міст країни, наступного року планують відкрити нові магістерські програми з клінічної психології, фізичної терапії. УКУ – приватний університет і на спонсорство держави не розраховує, тому його ректор отець Богдан Прах наголошує: «Наші викладачі мають вирізнятися не тільки високою викладацькою майстерністю і науковою кваліфікацією, а й, у доброму розумінні слова, фінансовою підприємливістю. Кожен викладач має бути активним і успішним у пошуку грантів для проведення наукових досліджень чи стажувань».

Тим часом у багатьох периферійних державних вишах самостійністю крутять, як циган сонцем – що, власне, теж є експериментом, проте не всюди вдалим. «У нас новації обернулися волюнтаризмом і дисбалансом навчального процесу. Ректорат і кафедри ділять студентів і гроші. Фундаментальні дисципліни різко скорочують або вводять їх у самостійне навчання. Розумію, що можна самостійно вивчити історію України. А як самотужки «освоїти» вищу математику чи фізику?», - описує труднощі перехідного періоду викладач одного з національних університетів в регіонах, просячи не вказувати його прізвища. Студенти, за його словами, наразі позбавлені можливості вільного вибору дисциплін, а отже, змушені споживати запропоновані програми, якими б недосконалими ті не були. Зате весь університет кинувся вчити англійську - щоб здати норматив рівня В2.

На академічну автономію поступово переходять майже всі виші, запевняє керівник департаменту вищої освіти МОН Олег Шаров. «Вузи почали входити в смак, - каже він, - Дуже сміливі скористалися відсотків на 60-70, більш обережні – на 20-30%». Втім, підкреслює, серед багатьох прав, відданих вузам, – також право визначати, з якою швидкістю і в який термін набувати академічної автономії. І це цілком справедливо, адже МОН ще не дало університетам весь необхідний інструментарій для переходу в «автономний режим».

Зокрема, не розроблено нові освітні стандарти, без яких годі сформувати навчальну програму. Передбачається 520 стандартів для всіх чотирьох ступенів освіти, і більшість з них, сподіваються у МОН, буде розроблено до літа.

«Нові стандарти будуть побудовані на компетентісному підході, тобто для кожної спеціальності, для кожного ступеню вищої освіти буде встановлено перелік нормативних компетентностей. Основна маса стандартів будуть не такі великі і не такі складні за масштабами, як раніше, - розповідає Олег Шаров. - Це дозволить навчальним закладам спокійно інтегрувати ці стандарти в новому навчальному році, а вже в 2017-18 році, думаю, нові стандарти увійдуть у тканину освітнього процесу». Розроблятимуть стандарти нового покоління науково-методичні комісії – понад 100 комісій і підкомісій загальним складом 1200 осіб, відібраних створеною міністерством конкурсною комісією.

Навчитися конкурувати

«Автономія має суттєво вплинути на якість освіти, - певен професор запорізького Класичного приватного університету, експерт Реанімаційного пакету реформ Володимир Бахрушин. - На запитання студентів: навіщо треба вчити той чи інший предмет, керівники університетів, факультетів та кафедр не зможуть тепер відповісти, що це вимога Держстандарту. Тому змушені будуть підлаштовувати зміст освіти під вимоги здобувачів. Але з іншого боку, і студенти, які отримали за новим законом право обирати не менше 25% змісту програми, також не зможуть говорити, що їх не вчили тому, що потрібно ринку праці».

В умовах демографічної кризи автономія має стати для університетів і важливим ресурсом у боротьбі за студентів: що швидше вони перебудовуватимуть свої програми і запроваджуватимуть академічні свободи, то більше переваг отримають у конкуренції.

Сама філософія реформи спрямована на створення конкурентного поля у вищій освіті: конкуренції вузів, програм, викладачів і студентів. За старої системи це було нереально в принципі: яка конкуренція при наявності однакових для всіх жорстких стандартів?

Тож вишам доведеться не призвичаюватися, а перебудовуватися. Сьогодні в країні є від сили півтора десятки вишів, які знають, як це робити. Вони вже можуть запропонувати кращі, ніж інші, або унікальні програми. Наприклад, у Дніпропетровській Національній металургійній академії розпочато магістерську програму, яка включає компоненту з реабілітації територій після консервації промислових об’єктів. У Харківському національному університеті ім. Каразіна за сприяння компанії Шелл впровадили програму з геоекохімії.

«Університет має знайти свою нішу, в якій прагне вийти на передові позиції. Наприклад, у нашій академії є кафедра хімії, яка, можливо, на сьогоднішній день не є на першому – другому місці в країні. Але в нас є чудова програма з мембранних технологій, і ми будемо поширювати цю програму. Впевнений, вона стане найкращою в Україні. У нас є професор Козюбра  – визнаний фахівець з конституційного права», - розповідає президент Києво-Могилянської академії Андрій Мелешевич.

За ідеєю, ці паростки нового і задаватимуть тон в усій галузі.

Студент і право вибору

Найбільш зацікавленими в успіху реформи мають бути студенти, а не викладачі. Врешті, це вони покупці освітніх послуг. Проте незважаючи на широкі права, які студентам надає закон Про вищу освіту, адміністрація вишів не поспішає ці права їм віддавати. А студенти, якщо дивитися правді у вічі, не дуже й наполягають.«Досить мало ВНЗ практикують вільний вибір дисциплін. Формально такий «вільний вибір» існує, але фактично замість студента його робить кафедра», - відзначає Олена Руснак, студентка магістратури НаУКМА, голова секретаріату Української асоціації студентського самоврядування.

Те, як виші реалізують право на вибіркові дисципліни, є досить чітким показником готовності цього вишу до запровадження модерного дизайну навчальних програм, зорієнтованого саме на студента. Моніторинг, проведений центром CEDOS останньої осені серед 191 державних та комунальних ВНЗ, показав, що половина – 81 університет – не пропонує дисциплін на вибір. Тільки в 19 вишах студенту дозволяють індивідуальний вибір, решта – пропонують «колективний вибір», тобто або всім гуртом, групою, або об’єднуватися по 5-20 осіб.

«Студентів також не поспішають залучати до процесів забезпечення якості освіти, - скаржиться Руснак. - Система зворотного зв’язку студентів майже відсутня, хоч вона і складає основу внутрішнього забезпечення якості освіти. Навіть якщо опитування студентів проводять, найчастіше результати таких опитувань не мають жодного впливу на подальший перебіг навчального процесу».

Відповідь на питання, чому студенти нерішучі у відстоюванні своїх прав, занадто розлога. Але означимо бодай головне. За два останні десятиліття склалася негласна суспільна змова, в якій якість освіти не мала значення. Технікуми оптом перетворювалися на інститути, університети – на дійну корову, дипломи – на знецінені куплені «корочки». Масовизація вищої школи створила попит на неякісну освіту. Граніт науки гризли одиниці, викладачі масово використовували його як підставку для гаманця. Зацементувавшись, ситуація перетворилася на традицію.

Гальма прогресу

Це почасти пояснює, чому реформа за півтора року після старту недалеко просунулася на біговій доріжці. Втім – чи всі аж так хотіли бігти?

«Наприкінці 2013 року CEDOS проводив опитування викладачів щодо проблем галузі – і централізованість була на останніх позиціях; її як одну з головних проблем назвали 13% опитаних. Тобто автономію вишів як інструмент для досягнення вищої якості освіти 87% викладачів не вважали потрібною», - пригадує Стадний.

Реформатори, по суті, вкинули зерно у непідготовлений ґрунт. Консервативність середовища і неготовність до змін стали першою об’єктивною причиною, яка гальмує поступ реформи.

Друга об’єктивна обставина також добре зрозуміла у країні, що живе з затягнутим паском. «Якісну освіту можуть собі дозволити багаті держави або ті, що дивляться на два кроки уперед і тому економлять бюджет на чому завгодно, але тільки не на освіті. Головне, що заважає ходу реформи, – відсутність коштів», - говорить Едуард Крайніков, викладач медичної психології у КНУ ім. Шевченка. Справді, яким коштом створювати нові ставки, розробляючи нову навчальну програму? Як знайти талановитого викладача-айтішника за копійчану, порівняно з ринковими розцінками, зарплатню? Врешті, наскільки вистачить волонтерського стоїцизму в ключових чиновників МОН, оклади яких не викликають заздрість навіть у жеківського сантехніка?

Третя гальмівна причина – бюрократична неузгодженість. Закон набув чинності 6 вересня 2014 року, але досі залишилися неприйнятими деякі супровідні нормативно-правові акти. Сотні узгоджень з щонайменше чотирма міністерствами – «у країні багато МІН», іронізують в Міністерстві освіти. Враховуючи кількість співробітників МОН, які працюють конкретно на розвиток реформи, такий темп можна зрозуміти. «МОН уже зазнав кілька хвиль «оптимізації» кадрів. На етапі змін, навпаки, є потреба у збільшенні кількості працівників – щоб подолати перехідний період, коли паралельно діє суперечливе законодавство, коли є потреба у швидкій і якісній аналітиці, в ефективній комунікації зі стейкхолдерами на різних рівнях. У країні 300 вишів, півтора мільйони студентів, кількасот тисяч викладачів – з ними треба спілкуватися про реформу», - переконаний Стадний.

Імплементація рухається гірше, ніж думалося, погоджується Мелешевич з НАУКМА, що був одним з розробників закону Про вищу освіту. «Коли писали закон, була ідея децентралізувати не тільки університети, а й владу ректорів: передати частину влади «вниз», до вченої ради, кафедр, факультетів, посилити статус індивідуального викладача. Це не робиться, а там, де робиться, - радше показушно. Є реальний ризик, що влада від МОН перейде на місця і зупиниться на ректорах. Ректор розподіляє кошти, зарплати, посади», - каже пан Мелешевич. До речі, з його ініціативи «могилянці» знайшли вихід – Вчену раду очолив не президент НАУКМА Мелешевич, а перший ректор та почесний президент «Могилянки» В’ячеслав Брюховецький. Відтак громадські активісти пропонують внести відповідні правки в закон, щоб ректор не міг бути головою Вченої ради, і в такий спосіб унеможливити концентрацію влади в одних руках.

Ефект Матвія

Запрограмовані реформою структурні зміни ще ніхто не наважиться назвати незворотніми, але вони є безальтернативними, якщо країна прагне стати європейською. Сьогодні зрозуміло, що вища школа долатиме шлях у «світле майбутнє» довго – експерти говорять про 5-7 років. І це оптимістичний прогноз, зорієнтований на подальший підйом економіки і загальну політичну стабілізацію.

Що отримаємо «на виході»? Якісну освіту. Це складне поняття можна спростити до формули: після здобуття того чи іншого ступеня вищої освіти ти повинен отримати той набір навичок, компетентностей, фаховості, який тобі обіцяли при вступі.

«Загальна політика міністерства полягає в тому, що навчальний заклад, який не спроможний надати нормальну освіту, повинен з ринку піти. Або він піде сам, або МОН йому в цьому допоможе, захищаючи права людей», - каже Шаров з МОН. Очевидно, МОН підтримує тенденцію на приєднання слабших державних ВНЗ до життєспроможних і продовжить практику боротьби з вишами-халтурниками. Щодо приватних вузів, діятимуть закони економіки. Ті, які дають неякісну освіту, певний час виживатимуть за рахунок громадян, котрі товпляться у черзі за дипломом, прогнозує Шаров, проте поступово такий виш деградує і зникне з освітньої карти.

Стадний називає це «ефектом Матвія»: «В Євангелії від Матвія є слова: «Тим, хто має, прийде ще більше, а ті, хто не має, – втратять усе». Так буде з університетами: ті, хто були готові до реформ, і ті, хто зараз на повну потужність намагаються використати навіть свої скромні ресурси, – виграють. А ті, хто торгував імітацією, пропадуть».

Матеріал підготовлено за ініціативи та підтримки проектного офісу Національної ради реформ

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: