5 грудня 2016, понеділок

Голова Луганської ОДА Георгій Тука розповів, чому в Донбасі досі бояться бандерівців

коментувати
Георгій Тука: Півтора року, як територія звільнена, але не було ніякої ідеологічної роботи з людьми
Фото: Олександр Медведєв/ НВ

Георгій Тука: Півтора року, як територія звільнена, але не було ніякої ідеологічної роботи з людьми

Призначення луганським губернатором мало кому відомого волонтера Георгія Туки цього літа зчинило багато галасу. Причому як в Україні, так і на окупованій території Донбасу

У Києві й у Львові жахалися відсутності в Туки будь‑якого досвіду роботи на держслужбі. У Луганську й Донецьку обговорювали запущений ним сайт Миротворець, де збирається інформація про найактивніших сепаратистів, а також прогнозували репресії проти мирних жителів регіону. Своєю чергою, близько знайомі з Тукою були налаштовані скептично, пророкували йому невдачі через його кришталеву чесність, мовляв, з таким прагненням до справедливості можна стати легкою здобиччю для маніпуляторів.

Через три місяці після призначення зрозуміло, що найгірші прогнози не справдилися. Тука, який до революції продавав телекомунікаційне обладнання, а коли почалася війна, створив волонтерську організацію Народний тил, зумів без ексцесів провести місцеві вибори. Крім того, відкрив перехід на окуповану територію у Станиці Луганській і за півмісяця організував ремонт двох десятків шкіл.

Перші дні роботи в обласній адміністрації Георгій згадує з жахом. "Я був на межі істерики,— зізнається він,— мені принесли сотні незрозумілих для мене паперів, які неможливо навіть прочитати, а не те що розібратися". На допомогу чиновнику-початківцю відрядили досвідченого працівника з Адміністрації президента, який допомагає Туці не потонути в божевільному документообігу.


5 запитань Георгію Туці:

— Ваше найбільше досягнення?

— Я його ще не досяг.

— Ваша найбільша невдача?

— Я дуже мало спілкувався зі своїми дітьми.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— У Сєверодонецьку [тимчасовий адміністративний центр Луганської області] на службовому автомобілі, який мені надало командування прикордонних військ. Це броньований Chevrolet Suburban. У Києві — на татовому Renault Logan.

— Остання прочитана книга, яка справила на вас враження?

— У мене є внутрішній страх з приводу цього питання, бо за останні два роки я не прочитав жодної художньої книги. Вся література, яку я читав, була присвячена мілітаристським питанням: формування підрозділів, їхнє оснащення, обмундирування тощо. Це було пов'язано з волонтерською роботою.

— Кому б ви не подали руку?

— Таких людей багато. Тим самим лідерам Партії регіонів, комуністам. А також тим людям, які спровокували конфлікт у кінці серпня біля Верховної ради.


За три місяці своєї роботи в Луганській військово-цивільної адміністрації і до цього жорсткий Тука, схоже, став ще жорсткішим. "Я їх можу заасфальтувати",— кидає він, коли мова йде про рейдерів, які прагнуть щось поглинути в області, де йде війна. Різкості поменшало хіба щодо жителів окупованої частини Луганської області. Якщо під час свого волонтерства Тука закликав до повної блокади цих територій, то тепер вважає, що Україна повинна забезпечувати людей, які недоїдають, своїми недорогими продуктами.

— Щодо чого ви змінили думку? Що ще з Києва по‑іншому виглядає?

— Ми весь час, сидячи тут, у Києві, вважаємо, що з того боку — жертви агітпропу. Але й ми самі, хоч і меншою мірою, такі самі. Коли я їхав у Луганську область, то був готовий до того, що мені на вулицях будуть плювати в обличчя, накривати матом, кидати яйцями. За весь час я не почув на свою адресу жодного образливого слова. Напевно є ті, хто говорить за спиною, але це маргінали. А нам їх підносять як більшість. У цьому наша колосальна помилка.

— Тобто ви хочете сказати, що в Луганській області люди за Україну?

— Так, більшість — за Україну.

— Чому ж вони пішли на референдум?

— Ніхто не скасовував промивання мізків. Вони реально вірили в те, що прийдуть бандерівці і будуть їх живцем їсти. Чимало й зараз у це вірять. Яскравий приклад — коли ми влітку відправляли групу дітей зі Станиці Луганської на відпочинок у Карпати, погодилися тільки 9 сімей з 35. Я був шокований.

— Однак, у Луганській області екс-регіонали набрали багато голосів.

— А що ми зробили для того, щоб їх було менше? А нічого. Півтора року, як територія звільнена, але не було ніякої ідеологічної роботи з людьми. Більш того, українське телебачення тільки зараз почало вести мовлення. Чекати від людей, що вони зміняться через рік, якщо їм перед цим 20 років промивали мізки,— це утопія.

З цими людьми треба працювати.

— А як ви з ними працюєте?

— Найкращий спосіб — це розмова віч-на-віч. Я не люблю офіційних доповідей, часто зустрічаюся з людьми. Один з випадків був дуже показовим, під час мого короткого візиту до лікарні в Білокуракиному. Коли я з неї виходив, на ґанку хтось з лікарів мені поставив якесь запитання, що не стосується медицини. Я жартівливо відповів, вони мені жартівливо парирували. І ми проговорили на ґанку хвилин 40. Коли я вибачився, мовляв, пора, люди мене за руки тримали — поговорімо ще.

Ось так треба з людьми. Вони не вороги і не вбивці. 99,9% у руки зброю не брали. А ми на них усіх фактично дивимося через приціл.


ВОЙ СРЕДИ СВОИХ: Георгий Тука часто встречается с жителями Луганской области / ©Укринформ
СВІЙ СЕРЕД СВОЇХ: Георгій Тука часто зустрічається з жителями Луганської області / ©Укрінформ


— До місцевих рад у Луганській області все‑таки пройшло багато колишніх регіоналів, як ви збираєтеся з ними працювати?

— У мене немає своїх і чужих. Сам факт того, що людина належить або належала до якої‑небудь партії,— це не тавро і не індульгенція. Мерзотників і покидьків вистачає як з одного, так і з іншого боку. Точно так само, як і тут, і там є чесні й порядні люди.

Крім цього, не потрібно забувати, що протягом тривалого часу, особливо на сході, Партія регіонів формувала стійку вертикаль. Вони зробили дзеркальну копію КПРС: якщо ти хочеш чогось у житті досягти, ти зобов'язаний стати членом партії.

Якщо людина професіонал, то мені все одно, звідки вона. Тому я не сумніваюся, що мені легко буде працювати з тими людьми, які хочуть здійснювати зміни в краї.

— Ваша заступниця оцінила збитки в Луганській області у 5 млрд грн. Ви казали, що таких грошей у бюджеті немає. Чи є якісь альтернативні джерела для відновлення?

— У мене сьогодні є дві інвестиційні пропозиції щодо будівництва збагачувальної фабрики в Луганській області. І ініціатива спорудження заводу з виробництва енергозберігальних ламп від колишнього луганчанина.

Я не сумніваюся: тільки-но спаде істерія стосовно того, що це воєнна зона, підуть інвестиції. Зокрема від тих луганських підприємців, які були змушені виїхати.

— Хіба що від луганських підприємців.

— Не тільки. Інвестиції зайдуть під чіткі правила гри. Мої принципи такі: дотримання законів, ніяких відкатів, конвертів, чесне ведення бізнесу. І ніякого адміністративного ресурсу.

Ми тут у Києві точно такі самі жертви агітпропу, як і люди на сході

— У рейтингу Doing Business Україна перебуває на 137‑му місці з легкості підключення до електромереж, у нас цей процес займає близько року. Ви готові лобіювати інтереси підприємців, наприклад, у цьому питанні?

— Безперечно.

— А чи були вже такі випадки, що вам доводилося їх відстоювати?

— Так. В області працює один з найбільших промислових холдингів Агротон. Вони орендують у державного Аграрного фонду частину Новоайдарського елеватора. Там зберігається зерно Агротону й Аграрного фонду. Зараз у них господарський спір, арбітром у ньому я бути не збираюся.

Але на елеватор нещодавно увірвалися озброєні люди в камуфляжі, заблокували його роботу. Довелося приїхати зі своєю охороною, щоб розблокувати.

— Що це були за люди? Хто їх найняв?

— Їх найняв держконцерн.

— У такій ситуації виникає запитання: чому, будучи державними службовцями, ви дозволяєте собі в області, що воює, з допомогою хлопців у камуфляжній формі проводити блокування роботи підприємства?

— Зрештою, в області є керівник, і це не просто область. Тут військовослужбовців майже стільки ж, скільки й населення. Я не дозволю так себе поводити. Не важливо, які інтереси ви відстоюєте — державні чи приватні. Не буде ніяких рейдерських захоплень. Я цього просто не дозволю робити.

А оскільки в мене дружні стосунки з усіма збройними силами і спецпідрозділами, якщо називати речі своїми іменами, в Луганській області я можу зупинити будь-кого.

— Що це значить?

— Це значить, що будь-якій силі я в змозі протиставити силу, яка перевершує вдесятеро. Якщо я побачу, що йде захоплення підприємства і приїде 100 чоловік його захоплювати, я їм можу протиставити 1.000 військовослужбовців, які це підприємство захистять.

І, звісно, все буде в межах закону — бойове розпорядження на підставі мого звернення.

— Чи можливо перемогти контрабанду через лінію розмежування?

— У жодній країні світу не вдалося перемогти контрабанду в цілому. Можна тільки зменшити масштаб. По-перше, потрібно широке висвітлення таких фактів. Як і будь-яке корупційне діяння, контрабанда не терпить публічності. Адже тривалий період ми заплющували очі на те, що вона існує. Так само, як і на випадки грабунку, мародерства та пияцтва.

Друге — потрібні зміни в законодавстві. А саме: посилення відповідальності за нелегальне провезення товарів через лінію розмежування. І зобов'язання для суддів ухвалювати рішення щодо контрабанди протягом доби. І третє — негайна ротація суддів.

— Нещодавно в Сєверодонецьку і Лисичанську оголосили набір у патрульну поліцію. Як ви вважаєте, чи можливе там оновлення?

— Можливе, звісно! Якщо ми стали свідками цього в усіх інших містах, чому ж це неможливо в Сєверодонецьку? Це що, зоопарк якийсь? Я ще раз кажу: ми тут у Києві точно такі самі жертви агітпропу, як і люди на сході. Дзеркало просто.

— Ви були учасником Майдану. Немає відчуття розчарування після нього?

— Певною мірою є. Але воно не настільки глибоке, тому що сьогодні в мене є реальний шанс самому змінити країну. Хоча б частину країни. Цього я домагався всі 25 років. Вийде чи ні, це інше питання. Але такий шанс є. І було б неправильно і безвідповідально, якби я від цього відмовився.

— У вас напевно в Луганській області люди запитують на зустрічах — що змінилося в країні? Що ви їм відповідаєте?

— Якщо бути об'єктивним, то багато чого змінилося. Але мало. Найголовніше — не відбулися системні зміни. А тільки якісь точкові. Візьмімо, наприклад, "волонтерський десант" у Міністерстві оборони або моє призначення. Хто міг собі уявити ще півтора року тому, що людина, як чорт з табакерки, може вискочити і стати керівником області? Причому не просто області, а такої, що воює. Тому все‑таки щось змінюється, на жаль, не так швидко, як цього всім би хотілося.

Матеріал опублікований в НВ №42 від 13 листопада 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: