6 грудня 2016, вівторок

Голова Фонду держмайна – про свого заступника, який працював на Кононенка, та спроби викупити обленерго в Суркісів та Коломойського

Голова Фонду держмайна – про свого заступника, який працював на Кононенка, та спроби викупити обленерго в Суркісів та Коломойського
Ігор Білоус пояснює, чому держава ніяк не може продати свої заводи, які перетворилися на засіб збагачення для корупціонерів

Ігор Білоус, 38-річний голова Фонду державного майна, вітає НВ в офісі неподалік від станції метро Печерська. Стара будівля, яка давно не знала ремонту, зовні не схожа на місце, де плануються угоди на сотні мільйонів доларів.

Над кріслом чиновника – монітор, увімкнено телеканал 112. Білоус починає обурюватись – два останні дні на 112-му обговорюють невдачу з продажу Одеського припортового заводу, а його на ефір не запросили. «Ох вже ці експерти», - жаліється колишній працівник швейцарського інвестбанку UBS, який на хвилі перевірок, підозр та критики на початку 2015-го втратив крісло голови Державної фіскальної служби.

Але продаж державного майна – робота, що більш відповідає досвіду Білоуса. Щоправда, і тут дефіцит результатів: приватизація залишається темою розмов, а не укладених угод. НВ спробувало розговорити головного у країні «менеджера з продажу» – і наприкінці розмови зупинити Білоуса було важко.

- Фонду держмайна не вдалося продати Одеський припортовий завод, тому що не надійшло заявок від покупців. Що ви плануєте змінити в механізмі продажу заводу, щоб наступного разу аукціон все ж відбувся?

- Початкова ціна аукціону повинна бути скоригована в сторону пониження. Є питання з боргом ОПЗ перед Дмитром Фірташем. Але насправді проблема Фірташа цікавить не всіх. Є низка інвесторів, яка кажуть: «Ми самі розберемося з цим товаришем, це є бізнес-борг, ми знайдемо з ним спільну мову». Є інші інвестори, особливо публічні компанії [які торгуються на біржі], вони кажуть: з точки зору compliance [виконання всіх юридичних вимог] сьогоднішній статус Фірташа [його екстрадиції у зв’язку з підозрою в хабарництві вимагає США] є проблемою. Ми не можемо з ним мати якісь справи як з контрагентом.

- Це, напевно, непокоїть тільки американські компанії.

- І американські, і компанії з Близького Сходу. Вони кажуть: було б добре, якби ви як держава замістили цей кредит [$193 млн] взагалі. Але норми співпраці з МВФ забороняють нам концентрувати такий великий борг перед одним кредитором. Цей борг треба реструктуризувати на рівні ОПЗ і кредитора. Можливо, ми будемо підключати НАК Нафтогаз до цього питання, щоб вирішити його через поставку газу пану Фірташу.

Псевдо-експерти закликають – давайте цей борг не визнаємо, бо він нібито кримінальний. Але в нас на сьогодні є звітність за міжнародними стандартами, яка вказує на наявність цього боргу. Тобто ОПЗ спожив весь поставлений Фірташем газ, виробив продукцію і продав її.

- А чому не можна зробити так, як роблять у таких випадках з банками – роблять хороший банк, куди переносять всі добрі активи, і поганий, в якому концентрують ризиковані борги? Розбити, приміром, ОПЗ на дві юрособи, на одну записати борги, на іншу – виробничі активи, і цю другу продати?

- Не можна це зробити. В теорії це класний вихід, але в нас же приватизація по-українськи. Як тільки ми заходимо в процес приватизації, ми не маємо права виділяти з підприємства якісь активи чи пасиви. Це заборонено законодавством.

На сьогодні  Фірташ подав до суду в Стокгольм. Стокгольмський суд вже заборонив нам відчуження основних фондів - майна, обладнання, нерухомості. Ця заборона дублює відповідну норму чинного законодавства. Юридично це рішення ще не визнане українським судом, але вони працюють над цим. Ми можемо реструктуризувати борг іншим чином. Я зараз не готовий розкривати всі деталі.

- Цей шлях судовий чи переговорний?

- Переговорний. Документи поставки газу прописані дуже серйозно, згідно з англійським правом, і просто так взяти і в судовому порядку визнати цей борг недійним неможливо. Борг оформлений за кордоном як доларовий контракт. Якщо говорити про Стокгольм, то там ми можемо бути агресивнішими з точку зору невизнання якихось штрафних санкцій або пені. Group DF Фірташа постачала на ОПЗ газ і знала, що завод може не розрахуватися.

- А хтось з них розглядає можливість, щоб володіти заводом разом з Фірташем як міноритарієм, якщо Фірташ візьме розплату за борг акціями?

- Були  ідеї, давайте ми зробимо debt to equity swap [конвертуємо борг в акціонерний капітал, фактично закривши борг перед Фірташем частиною акцій ОПЗ], і Фірташ стане міноритарним акціонером. Теж добре ідея, але в нас законодавство не дозволяє це робити. Враховуючи нинішній стан Верховної Ради, на факт, що дадуть зробити зміни в законодавство з приватизації.

Якби трималися ціни на міндобрива, які виробляє ОПЗ, проблеми боргу не було б – завод би розрахувався за газ. Але зараз ми перебуваємо в негативному циклі у хімії [збиток ОПЗ за перше півріччя склав 244 млн грн]. Це стосується не лише України, а всього світу. В деяких країнах заводи взагалі зупинили. Але зупиняти ОПЗ, який ми хочемо продати інвестору, дорого – запуск коштуватиме $10-12 млн. Ми ж очікуємо ріст цін десь під кінець року. Але весь цикл позитиву повернеться десь тільки в 2019-2020 роках.

Чому це сталося? Коли в Америці почали видобувати супердешевий сланцевий газ, вона заново відкрила заводи мінеральних добрив, які до цього позакривала. В тренді дешевого газу в світі набудували серйозні виробничі потужності. І тепер ціна на міндобрива низька, є продукція на складах. Всі сидять і чекають, доки ринок збалансується. Ринок міндобрив у світі зростає десь на 2,5% на рік переважно за рахунок зростання кількості населення, яке щось їсть. Приблизно в 2017-2018 роках ми збалансуємо споживання міндобрив проти виробництва, і тоді всі хімічні заводи, що виробляють міндобрива, знову будуть в профіцитному циклі. Але у всіх є дилема, як вижити  ці два роки. Я дуже не хочу, щоб ОПЗ виживав за рахунок бюджету.

- Було багато критики з боку інвестбанкірів щодо вартості ОПЗ. Завод виводився на аукціон з ціною майже $530 млн. В тому-таки Concorde Capital кажуть, що його реальна ціна - $200 млн. Де правда?


opz-podrobnosti.ua
Одеський припортовий завод цікавий інвесторам, в яких є розуміння регіонального ринку добрив Близького Сходу та Африки. Фото: podrobnosti.ua


- Такі заводи, як ОПЗ, розраховуються з точки зору рівня EBITDA [прибуток до сплати податків та відсотків на кредити] за нормальної ціни на газ та міндобрива. Нормалізована EBITDA на ОПЗ – це в середньому $100 млн. Дивимося на мультиплікаторів – американські хімзаводи продаються за ціною в 10-16 прибутків до оподаткування, російські – 12. Але в ОПЗ з прибутком важко, тому дивимося виручку. Аналоги ОПЗ в світі оцінюються в 1,3-1,8 виручки. Беремо 1,3. В ОПЗ виручка $513 млн, множимо її на 1,3 і отримуємо $666 млн. Віднімаємо борг, грубо кажучи, $200 млн. Маємо ціну ОПЗ на рівні $466.

Врахуйте, що ОПЗ стоїть не в полі, як, наприклад, Черкаси Азот, а в порту і має доступ до чотирьох причалів. Є вільна площа для будівництва нового, суто свого причалу, щоб побудувати на ньому бізнес перевалки. Плюс весь російський аміак по трубі сюди сходить.

- Нема проблем з постачанням російського аміаку в зв'язку з взаємними торгівельними санкціями України та Росії?

- Поставки безперебійні, як швейцарський годинник. Це найдешевший шлях поставки російського аміаку на глобальний ринок. Далі, ми можемо збудувати біля ОПЗ термінал з переробки скрапленого газу [LNG-термінал] – ми це вже обговорювали з інвесторами з Близького Сходу.  Для прикладу, ціна газу на польському LNG-терміналі - $108 за тисячу кубометрів, а не $254, які зараз платить ОПЗ. Тому сьогоднішня ціна заводу, може, менша заявленої, але реально він не коштує дешевше $500 млн.

-  А яку знижку треба дати в ціні, щоб компенсувати політичний і корупційний ризик? Ми знаємо, що ОПЗ перебував у центрі корупційних схем постачання газу через прокладки, за якими проглядався екс-нардеп Микола Мартиненко. Є зв’язки з групою Ігоря Кононенка. Вони захочуть і надалі впливати на роботу заводу. Адже ці ризики коштують грошей?

- Ці ризики менш за все стосуються інвестора. Якщо суд прийме рішення, що Сергій Перелома [перший заступник голови Нафтогазу, голова наглядової ради ОПЗ] і Микола Щуриков [заступник директора ОПЗ] винні, а НАБУ зможе повернути вилучені з підприємства кошти – 200 з лишком мільйонів гривень – то вони погоди для інвестора не роблять. У нас щодня допити щодо ОПЗ і в фонді, і на підприємстві. Але це відбувається не тільки щодо ОПЗ, а практично на всіх об’єктах, які готуються до приватизації.

- Які інвестиційні зобов'язання прописані щодо ОПЗ?

- По-перше, інноваційна діяльність. Є досить детальна програма модернізації обладнання. Мінімум - треба буде інвестувати $45 млн, максимум - $75 млн. Це якщо не рахувати будівництво нових потужностей. Для такого заводу - це мізер. Заплановано будівництво нової лінії, щоб не споживати дорогий газ, а працювати на дешевшому аміаку, який надходить від росіян трубою.

- Розкажіть про потенційних покупців – це профільні компанії чи фінансові інвестори?

- Це не товариші з Нової Зеландії чи з Австралії. Ми говоримо про Близький Схід. Вони приходять з розумінням регіонального ринку хімічної продукції. Африканський регіон дуже зростає, турецький. Азіатський – трошки менше. Купуючи ОПЗ, вони розраховують і на порт Южний. Всі великі компанії зараз дивляться, кого б поглинути, щоб стати більшими. Дивіться, швейцарську Syngenta купили китайці. Йде перерозподіл ринку – від хімії до агро.

- Що покупці говорять про обмеження щодо виведення дивідендів з України?

- НБУ сказав: інвестори, ми вас любимо, для вас – червона доріжка. А інвестори відповідають: сьогодні любите, а завтра?

- І вони використовують цей аргумент, щоб знизити ціну, так?

- Так. Нам потрібно стартову ціну опустити до рівня, де в нас буде ажіотаж за завод. 

- Це $400 млн?

- Можливо, менше. Ми будемо обговорювати це з Володимиром Гройсманом.


2_09
Продаж ОПЗ та Центренерго - ключові завдання Білоуса, якого звільнили після службової перевірки з посади голови Державної фіскальної служби на початку 2015-го. Фото: Олександр Медведєв


- Давайте поговоримо про Центренерго. Ще один великий актив, який готується до приватизації, але вона постійно переноситься. Які останні рішення щодо дати продажу компанії?

- За наказом Центренерго заплановано на цей рік, але знаходиться в процесі підготовки. Працюють технічні консультанти з Deloitte за гроші USAID. Роблять інвентаризацію, економічний аналіз, готують маркетингові документи. Зараз відбираємо якийсь великий інвестиційний банк, і він буде допомагати нам нести компанію на ринок.

- Вже стільки часу минуло, як уряд пообіцяв приватизувати Центренерго, а досі йде інвентаризація.

- Ми отримали акції компанії від Міненерго тільки в квітні і  реально почали працювати над підготовкою в кінці травня. Було питання, чи продавати Центренерго як єдиний актив, чи, може, поділити [продати Трипільську та Зміївську електростанції, а Вуглегірську, яка розташована в зоні АТО, поки що не продавати]. Юридичний аналіз показав, що буде дуже складно розділити компанію і з точки зору боргових зобов’язань, і з точки зору акціонерів, тому що ми маємо тільки 78%.

- Наскільки Центренерго залежна від постачання вугілля з непідконтрольних територій Донбасу?

- Всі поставки вугілля забезпечується кількома компаніями, частина з них – державні. Центренерго не причетний до прямих постачальників вугілля. Вона працює з державною компанією Вугілля України.

- Центренерго звітувала, що в них є поставники саме з непідконтрольних територій Донбасу, плюс ДТЕК Трейдинг.

- Я знаю, що ДТЕК є і є великі державні компанії. Там треба дивитися по групах вугілля. Я так розумію, що по антрациту вони залежні від непідконтрольних територій, а по інших групах нема проблем. 

- Просто інвестор, який захоче купити Центренерго, хотітиме якісь гарантії від уряду, що ці поставки будуть йти і далі, що не буде проблем з ДНР та ЛНР.

- Не знаю, як на це відповісти. Будемо вирішувати цю проблему разом. 

- Я досліджував корупцію на Центренерго. Багато є доказів того, що схеми ведуть до депутата Ігоря Кононенка. Наприклад, борги компанії скуповують компанії братів Крючкових, в той час як голова комісії з регулювання енергетики Дмитро Вовк визнав, що Крючкових лобіював Кононенко. Вам про це відомо?

- Ці борги - 136 млн грн, ми їх всі погасимо в цьому році. Я очікую прибутковість компанії за 2016 рік на рівні десь 1,3-1,5 млрд грн.

- Я знаю, що з березня вашим заступником працює Володимир Державін, колишній помічник Кононенка. Він займається саме Центренерго?

- Володимир Державін дійсно має таку біографію. Він опікується справами корпоративного управління.

- Корпоративне керування  дуже широкий термін. Що він конкретно робить, коли вранці приходить на роботу? 

- Він курує загальні збори, наглядові ради, керівників компаній фонду.

- Чи має він можливість впливати на призначення гендиректорів?

- Має, звісно, в межах посадових повноважень. Є директори, яких вибирають на конкурсах. У призначенні керівника великої компанії, такої як Центренерго, Державін виконує технічну роль. Якщо конкурс місцевий, фондівський, то він у комісії і приймає рішення так само, як інші члени комісії.

- А всі ці справи про банкрутство в судах – вони можуть заблокувати приватизацію Центренерго?

- Це старі справи. Вони не стосуються поточної роботи. Компанія дійсно зараз в банкрутстві, але ми виходимо з цього. Та навіть якщо компанія в банкрутстві, ми її спокійно продаємо. Коли вже починається санація чи ліквідація – продавати не можна. Он Черкасиобленерго, наприклад, багато років у банкрутстві.

- Я розмовляв з екс-міністром економіки Айварасом Абромавичусом, то він дуже низької думки про нинішній менеджмент Центренерго – зокрема про гендиректора Олега Коземка. Я хотів з ним зустрітись, але він відмовляється.

- Коземко - дуже хороший технічний спеціаліст.

- Якість менеджменту теж закладається в ціну. Якщо продається компанія з суперовим менеджером – вона ж дорожча, ніж коли там сидить Коземко, який знає, де і який вентиль прикрутити.

- Я би не сказав, що Коземко - по вентилях, у нього є бачення. Але чи є він CEO [chief executive officer, генеральний директор] в класичному розумінні західної компанії? Ні, не є. Таких CEO в нас майже нема. На такий статус претендує хіба що Віктор Суботін, голова Турбоатому. Керівник ОПЗ Валерій Горбатко – він з попередньої еліти, можна сказати «червоний директор», але фактично зберіг підприємство через всі тяжкі часи різних президентів, прем’єрів.


1_04
Трипільська ТЕС, яка входить у Центренерго та забезпечує електрикою Київ, потребує дуже суттєвих інвестицій в модернізацію. Фото: Олександр Медведєв


- Що з покупцями на Центренерго? Я знаю, що Gaz de France, яка тепер називається Engie, дуже хотіла купити, але сильно засмутилася після того, як їм не дали це зробити.

- Ви помиляєтеся. Вони зберігають інтерес, в нас є переговори, ми спілкуємося. Вони відкрили локальний офіс. Вони, якщо йтимуть на аукціон, то будуть іти в консорціумі з кимось.

- В консорціумі ERU Power Андрія Фаворова?

- Різні речі говоряться. Центренерго - це досить старий актив. Там велика потреба в модернізації. Ми говоримо про мільярди доларів. 

- Ви це пропишете в інвестзобов'язаннях?

- Ще їх нема, буде прописано. Зараз приїжджала американська місія і технічні спеціалісти дивилися ці станції всі. За великим рахунком, частину блоків треба закрити взагалі і побудувати нові. Чи потрібна нам станція в Українці [Трипільська ТЕС], в такій близькості до населення і на вугіллі? Це велике питання. Можливо, там треба взагалі біомасу ставити, щоб на щепі працювало і блакитний димок йшов. Можливо, там взагалі не потрібна ця станція, а Зміївку треба перебудувати. І ми говоримо не про  побілити-покрасити, а про суттєве технічне переоснащення і абсолютно інший рівень ефективності.

- Коли ви говорили про ОПЗ, ви казали, що актив цікавий тим, хто має бачення регіонального ринку – Східна Європа, Близький Схід, Африка. Щодо Центренерго, кому вона може бути цікава? Тому, хто готовий п’ять років чекати гарного прибутку? Чи тому хто гарно знає український ринок енергетики і вміє на ньому працювати?

- Енергетика будується сьогодні на декількох речах. Перше - це регулювання і лібералізація, але закон про Національну комісію з регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг так і не проголосували. Друге – закон про ринок електроенергії. Третє – це тарифи для обленерго, йдеться про RAB-тарифи [довгострокові тарифи, в які закладено кошти на модернізацію виробництва]. Це дасть передумови для перебудови ринку. Вся генерація рано чи пізно почне працювати за прямими договорами, а кожен обленерго почне конкурувати за свого споживача, особливо промислового. В умовах енергетичного рітейлу бізнес-клієнти можуть обирати постачальників.

- RAB-тариф у теорії звучить чудово - інвестиції в розвиток, в інновації. Але ми уявляємо, на що може перетворитися RAB-тариф в українських реаліях. Та сама Київенерго, як мені розповідали в комісії Київради з комунального господарства, зашивала в тариф, який вона отримувала від регулятора, фуршети і застілля для працівників, шалену вартість страхування. А встановлюючи теплові лічильники, Київенерго щоразу включає до вартості розробку проекту, хоча, як кажуть у Київраді, щоразу використовується один і той самий проект. Де гарантія, що на RAB-тарифи не поширяться ось ці схеми? Хтось фізично ходитиме і перевірятиме, чи дійсно зроблено модернізацію?

- Це питання треба адресувати Дмитру Вовку – голові комісії-регулятора, а не нам. RAB-тарифи – це не щось нове. Цей "велосипед" вже давно існує в розвинутих країнах.

- Ви хочете цими тарифами заманити інвесторів? Хто може купити обленерго?

- Перелік доволі довгий, ми вже підписали шість чи сім договорів конфіденційності. Ми говоримо про величезних європейських гравців ринку дистрибуції електроенергії, в тому числі італійців, французів, угорців, австрійців, поляків, литовців, індійців, канадців. Я кажу Вовку: «Давай, виходь з чітким меседжем, коли буде введено RAB-тарифи, тому що мені вже в жовтні продавати перші два обленерго».

- Наскільки RAB-тариф буде вищий за нинішні тарифи?

- Якщо все буде так, як говорив Вовк, то рентабельність EBITDA в цьому бізнесі буде від 20% до 30%, а зараз вона в когось 7%, в когось 11%, в когось 3%. Тобто тоді в нас буде не 10 іноземних інвесторів, а всі 25. Все, що має дохідність в доларах 10%, вже притягує до нас інституційні гроші – пенсійні фонди, інвестиційні фонди, які вкладають гроші в монополії та інфраструктуру.

- Навіть з нашим кредитним рейтингом, який нікому не можна показувати?

- Навіть з нашим кредитним рейтингом. В перспективі йдеться не тільки про приватизацію, а і про консолідацію міноритарних часток у компаніях, які вже приватні. Ви думаєте, VS Energy [компанія, що належить росіянину Олександру Бабакову та його партнерам, володіє Рівнеобленерго та Київобленерго, частками у Чернівціобленерго та Закарпаттяобленерго] не продасть свої компанії за якісь гроші? Стовідсотково продасть. Чи ви думаєте, Ігор Коломойський чи Ігор Суркіс не продадуть свої частки в обленерго? Теж продадуть. Це бізнес.

Нам, за великим рахунком, не треба мати 23 обленерго. В нас може бути одна компанія, чи дві, чи три, чи п’ять на такий ринок. Одна компанія на поставку, інша – на передачу, а решта – операційні філіали. На чому будується такий бізнес? На клієнтській базі – це фізичні особи та малий бізнес. Бо великий бізнес буде бігати за генератором по пряму угоду. І тому в усьому світі тариф на електроенергію для бізнесу дешевший, ніж для приватних споживачів. До того ж, великий бізнес купує великий обсяг на рік вперед. Працюють ф’ючерси, форвардні контракти.

Хоча в Німеччині, наприклад, деякі фізичні особи теж купують електрику на рік вперед. В Німеччині немає обленерго, натомість там є віртуальні оператори, які скуповують електроенергію і перепродають її. Відносини з ними у споживачів – як із мобільними операторами.

Ми ж живемо трохи в минулому столітті. Але в нас 45 мільйонів людей. Ми – не Греція і не Грузія. Ми – великий ринок. А рівень розрахунків з фізособами, особливо в центральному і західному регіонах, доходить майже до 100%. Ось наше майбутнє. Через двадцять років економіка стабілізується, і електроенергія для фізиків стане дорогою, вони почнуть собі ставити сонячні батареї, вітряки. Хоча, якщо з’являтимуться великі інвестори – хтось, скажемо, захоче побудувати алюмінієвий завод – то відродяться і обленерго, де такі масштабні гравці дешево купуватимуть електроенергію, але у гігантських обсягах.

- Фонду держмайна передали на продаж Український банк реконструкції та розвитку (УБРР). Я чув від джерел у Нацбанку, що є китайський покупець на цей банк. Чи це так?

- Так. 

- Можете назвати його?


4_01
Білоус разом з регулятором ринку цінних паперів розробляє ідею фонду, в який увійдуть державні частки в різних компаніях. Фото: Олександр Медведєв


- Ні.

- Він державний чи приватний?

- Це китайська державна структура. Вони при їхали досить серйозною групою людей, вже були в НБУ на зустрічі, вже в нас були дві зустрічі. Ми виставляємо зараз банк за новою оцінкою, прописуємо умови.

- Він дешевший буде? [В квітні УБРР не вдалося продати за 118,9 млн грн через відсутність покупців]

- Може, трохи дешевший – 115 чи 110 млн грн, не знаю. Статутний капітал банку, а це 118 млн грн, наповнений грошима і реальними активами – землі, споруди, 9 гектарів в Ірпені. А гроші – це 30 млн грн субборгу, ще 30 млн грн внутрішніх державних облігацій. Треба ще два мільйони капіталу, щоб відповідати нормам НБУ. Звернулися китайські інвестори і сказали, що донесуть два мільйони. УБРР був створений штучно, фактично це просто банківська ліцензія. Але навіть є будова нормальна – на Фрунзе.

- Які в китайців плани на український банківський ринок? Працювати з китайськими постачальниками?

- Так. І там досить великий фокус буде на електронну торгівлю. Вони e-commerce платформу створити.

- Коли я розбирав схеми братів Клюєвих, то виявилося, що, цілком ймовірно, під виглядом китайських державних інвесторів в Україну заходять брати Клюєви, повертаючи собі сонячні електростанції в Одеській області. Ви не боїтесь, що цей китайський покупець УБРР – це лише посередник, за яким ховаються українські корупціонери?

- Там реальне представництво державної китайської структури.

- Новий голова Укрпошти Ігор Смілянський казав, що хоче отримати для компанії банківську ліцензію, але зобов’язання перед МВФ забороняють створювати ще один державний банк. Не було думки передати УБРР Укрпошті?

- Смілянський вже був у Валерії Гонтаревої [голова НБУ], і вона йому пояснила, що так не буде.

- Яка в неї аргументація?

- Тому що в нас вже є державні банки. Банківська ліцензія Укрпошті не потрібна. За великим рахунком – це компанія з 6 тисячами об’єктів нерухомості, переважно в центральних локаціях. Якщо просто її здавати в оренду, можна заробляти набагато більші гроші.

- Я сьогодні читав, що китайський державний поштовий банк виходить на біржу і це – найбільше публічне розміщення акцій у світі за два роки. Чомусь у світі модель поштового банку працює, і дуже добре, а в нас все не те.

- Бачення НБУ, яке я не хочу критикувати, що поштові банки - це минуле. Це було створене після війни в Німеччині, щоб запустити економіку, працевлаштувати людей і робити доставку. В Укрпошти дуже маленька маржинальність, а 70-80% виручки – це видача пенсій.

- Можливо, саме тому і треба з неї робити банк?

- Ми шукаємо проблеми там, де їх нема.

- А як вам ідея Абромавичуса створити холдингову державну компанію, якій передати всі державні бізнес-активи? Щось не чути про неї останнім часом. Чому, до речі, Фонд держмайна не може бути таким холдингом? Чи ви працюєте лише на продаж?

- Цю ідею ми разом з Абромавичусом проробляли разом. Найприйнятніша модель, яка існує в світі – це National Wealth Fund [Фонд національного добробуту], куди потрапляють всі активи, насамперед стратегічні – трубопроводи, залізниця, порти, атомна енергетика, космічна галузь, оборонна галузь, лісове господарство, нерухомість. Але це так у підручнику. От чому не можна в Україні створити національну компанію, якій на баланс передати всі державні будівлі? Це була б компанія з капіталізацією понад $1 млрд. А всі гроші, які заробить National Wealth Fund, котрий лише керуватиме активами, повинні надходити в Sovereign Wealth Fund [дослівно – Державний фонд добробуту, фактично – Фонд з управління державними фінансовими активами]. Він має інвестиційну стратегію, доларову ліквідність, може брати запозичення з ринку. Це може бути фонд з активами $20-30 млрд та інвестувати в аеропорти, дороги, вокзали, школи, війни, погашати суверенний борг, зобов’язання перед МВФ.

Фонд держмайна в такому разі займається лише тими компаніями, які не потрапили в національний фонд.

- Модель класна, але чи можлива вона в Україні?

- Я показував її віце-прем’єру, міністру економіки Степану Кубіву. У мене все аж до штатного розкладу розписано. Він каже, що класна ідея. В Сингапурі такий державний фонд генерує стільки, що перекриває весь фіскальний бюджет. І тому вони знизили податки. У нас же одне джерело наповнення державного бюджету – Державна фіскальна служба.

Ми зараз з Дмитром Тарабакіним та Тимуром Хромаєвим з Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку працюємо над однією ідеєю, яку запозичили в Румунії. Румуни багато непрофільних активів держкомпаній, міноритарних часток, які погано продаються, контрольних часток загнали у фонд номінальною вартістю $1 млрд. Найняли шляхом тендеру зовнішнього керуючого з Franklin Templeton [великий американський інвестиційний фонд, який активно скуповував український борг]. І вони вже перевалили за $3 млрд, мають дохідність 37%. Розмістили акції на Лондонській біржі. В нас є ідея створити щось подібне. Таким чином відновимо і український ринок капіталу.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: