8 грудня 2016, четвер

Федералізація Сирії. Курди оголосили автономію, Туреччина готується до війни

коментувати
Курди з Туреччини спостерігають за боями в прикордонному місті Кобані в Сирії

Курди з Туреччини спостерігають за боями в прикордонному місті Кобані в Сирії

Рішення курдів розлютило Анкару і Дамаск, але прихильно сприйняте Вашингтоном і Москвою

Важливо: за цим посиланням – карта Сирії з поточним станом справ на фронтах. Вона може істотно полегшити розуміння ситуації, якщо ви не знайомі з нею у всіх подробицях.

Курди, які становлять близько 15 відсотків населення Сирії, до початку війни в цій країні зазнавали гонінь з боку режиму. Повсюдно проводилася арабізація, їм відмовляли у власній ідентичності і навіть в отриманні паспортів: тих, хто продовжував вважати себе курдом, влада вважала «іноземцем», який не має права вважатися сирійським громадянином.

З початком повстання, яке переросло у війну, курди, переважно розселені на півночі Сирії уздовж турецького кордону, зайняла в цілому нейтральну позицію. Причин відчувати симпатію до Башара Асада в них не було. Повстанці-араби, які повсюди насаджують ісламські порядки, та ще й зверхньо дивляться на курдів, останнім теж не дуже подобалися.

З відходом сирійської армії та поліції до місць основних боїв на заході країни, курди самовільно стали владою на своїх територіях. Без збройних зіткнень, звісно, не обійшлося, але за своєю інтенсивністю вони не йшли ні в яке порівняння з боями біля Дараа, Дамаска, Хами і Хомса. В результаті вже на початкових етапах війни на далеких околицях Сирії з'явилася де-факто автономія, наїжачена на всі боки зброєю.


Курды оказались единственной силой, способной противостоять поднимавшемуся халифату
Курди виявилися єдиною силою, здатною протистояти халіфату, що піднімався


Як з'ясувалося згодом, озброєний нейтралітет з підготовкою до майбутньої війни виявився найрозумнішою політикою. Ісламська держава, проголошена в місті Ракка в 2014 році, захопивши Мосул і значні території, населені арабами, обрала своєю головною ціллю сусідів – іракських єзидів і сирійських курдів. В Іраку у бойовиків ІД все вийшло: езіди були частково вигнані, частково перебиті, а їхні жінки і діти були продані в рабство. Але ось у Сирії халіфат, що стрімко розширювався, зазнав своєї першої поразки.

Головною метою наступу бойовиків ІД було обране курдське місто Кобані, що стоїть на кордоні Сирії та Туреччини. Його захоплення надало б ісламістам прямий вихід на Туреччину, до якої вони постачали нафту, натомість отримуючи продовольство, ліки і нових бойовиків зі всього світу. На стратегічно важливе місто були кинуті кращі сили халіфату, включно з танками, артилерією та іншим важким озброєнням. В якийсь момент здавалося, що місто приречене: чудово підготовлені бойовики були не просто краще озброєні, але їх було вп'ятеро більше (десять тисяч проти двох). Однак тут на допомогу захисникам Кобані вперше прийшло світове співтовариство.

Американська авіація почала методично знищувати позиції повстанців, виносячи танки, бронетранспортери, артилерійські установки. Позбавленим переваги в техніці бойовикам стало набагато складніше просуватися вглиб міста. Курдам також допомогло те, що Туреччина під безпрецедентним тиском з боку країн Заходу погодилася пропустити через свою територію в Кобані загони іракських курдів, які приєдналися до своїх сирійських одноплемінників. Цікавий і такий момент: в лавах захисників міста було багато жінок, які у курдів несуть військову службу нарівні з чоловіками. Для бойовиків це було вкрай неприємно: згідно з існуючими серед них повір'ях, «воїн Аллаха», убитий жінкою під час її менструації, не може потрапити до раю, бо вона в ці дні «нечиста». Оскільки на полі бою не розбереш, хто на якому дні циклу, ісламісти сильно нервували, позбавляючись своєї головної мотивації.


В Кобани женщины сражались за город наравне с мужчинами
У Кобані жінки боролися за місто нарівні з чоловіками


З допомогою американської авіації, підкріплення з Іраку і забобонів ісламістів курдам вдалося відстояти майже втрачене місто, що отримало неофіційну назву «сирійський Сталінград». Порівняння цілком коректне не тільки через загальний хід битви, що тривала з початку вересня по січень, але і через подальші події. Завдяки масованій допомозі з боку США (авіаційної та розвідувальної підтримки, постачання зброї і припасів) курди не тільки відбили раніше втрачені території, але і почали наступ на південь, схід і захід.

До кінця 2015 року на заході вони вийшли до річки Євфрат, з'єднавши два курдські анклави – Джазіру (північний схід Сирії) і Кобані (північ). На сході зуміли вибити бойовиків ІД з гори Синджар (традиційного місця розселення єзидів), завдяки чому іракські та сирійські території ІД були розсічені. На півдні курди просунулися до передмість Ракки – «столиці халіфату». У результаті лишень за рік зі слабких і нерелевантних загонів народилася цілком боєздатна армія, що базується на власній території і проводить успішні наступальні операції.

Успіх курдів, щоправда, був би неповним: третій їхній  анклав – Афрін, розташований на північному заході країни, залишався відрізаним від решти їх території землями на захід від Євфрату, які займали «помірні повстанці» і все та ж ІД. І саме на цьому моменті починаються гострі суперечності сирійських курдів з Туреччиною.

Анкара за жодних умов не збирається допустити появи уздовж усього свого південного кордону безперервного і ворожого курдського утворення – яким би не був його статус, і як би воно не називалося. Таке утворення географічно відрізає Туреччину від неймовірно важливого для неї Близького Сходу.


Турецкие войска уже размещены на границе с Сирией
Турецькі війська вже розміщені на кордоні з Сирією


Ще один важливий момент: таке утворення, що з'єднує нафтові поля північного Іраку з Середземним морем, просто волає про необхідність будівництва нафтопроводу – наприклад, в Латакію. Це звільняє Іракський Курдистан від повної залежності від турецької трубопровідної системи, дозволяючи неконтрольовано збагачуватися не тільки іракським курдам, які видобувають нафту, але і сирійським, які будуть процвітати за рахунок її транзиту. Фінансово і політично незалежні Курдистани в Сирії та Іраку будуть подавати вкрай нехороший (з точки зору Анкари) приклад її власному курдському населенню, яке десятиліттями живе в пригноблених умовах і бореться за хоча б мінімальну самостійність.

Більше того, ніхто не може дати гарантії, що іракські та сирійські курди, розбагатівши і отримавши самостійність, не почнуть підтримувати сепаратистські настрої своїх одноплемінників на північ від турецького кордону. Загалом, для Анкари поява безперервного курдського утворення в Сирії – це геополітичний кошмар, якого ні в якому разі не можна допустити.

Саме тому турецька влада неодноразово заявляла, що за жодних умов не допустить наступу курдських загонів на території на захід від Євфрату, нині зайняті ІД. Таким чином Анкара не тільки спробувала забезпечити збереження власних стратегічних інтересів, але і побічно взяла під охорону ІД, викликавши невдоволення американців, для яких халіфат – зараз головна проблема в регіоні.

Курди від своїх задумів не відступили, але пішли іншим шляхом. Вступивши в ситуативний союз з Башаром Асадом, вони почали наступ з протилежного боку – з Афріна. Але в даному випадку об'єктом їх атаки стала не Ісламська держава, а повстанці, в тому числі – «помірні», безпосередньо підтримувані Туреччиною. У цій ситуації успіху наступу, як і раніше в Кобані, сприяла іноземна авіація. Цього разу, щоправда, не американська, а російська. Спільно з урядовими військами курди відсікли повстанців від турецького кордону, позбавивши їх доступу до постачання, лікування поранених та інших видів допомоги, що поставило опозицію у вкрай складне становище.


К северу от Алеппо продвижению курдов помогала российская авиация
Північніше від Алеппо просуванню курдів допомагала російська авіація


Майже одразу після цього успіху курди почали наступ і в зустрічному напрямку – з Кобані. Тут вони вчинили хитріше: Євфрат був форсований не біля кордону з Туреччиною, а за сімдесят кілометрів південніше, поза зоною дії турецької артилерії, яка постійно завдає по них удари через кордон. Зараз між двома ударними групами курдів всього близько 80 кілометрів території, контрольованої неабияк ослабленою Ісламською державою.

Оскільки на ІД перемир'я, що встановилося в Сирії, не поширюється, російські літаки, які там залишилися, продовжують бомбити загони ісламістів, розчищаючи двом курдським угрупованням шляхи до об'єднання. До історичної перемоги вічно гнобленого народу (і, відповідно, катастрофічної геополітичної поразки Туреччини) залишилося не так багато часу. За місяць-другий можуть і впоратися.

Саме в цих умовах 17 березня лідери сирійських курдів і проголосили автономію контрольованих ними районів, фактично проголосивши всю північ Сирії зоною своєї відповідальності. За їхніми словами, тільки федералізація країни може забезпечити їй сталий мир і економічне процвітання в майбутньому. Своїх намірів вони більше не приховують: побудова області, що формально входить до складу Сирії, але фактично є незалежною і автономною за образом і подобою Іракського Курдистану. Головами нового утворення обрані Мансур аль-Салум і Хадія Юусуф, яка стала першою жінкою-керівником важливої сторони сирійського конфлікту.

Іракський Курдистан вже гаряче підтримав створення свого клона в сусідній країні. У цьому немає нічого дивного: позбавлення від турецької трубопровідної залежності – одна з головних стратегічних цілей Ербіля.


Иракских курдов обучают не только немецкие, но и американские офицеры
Іракських курдів навчають не тільки німецькі, але і американські офіцери


У США та Росії поставилися до цієї затії прихильно: Вашингтон ще до вступу Росії у війну агітував за самостійність курдів від будь-якого керівництва в Дамаску – і від нинішнього, як і від можливого ісламістського. Справа не тільки в тому, щоб у центрального сирійського уряду не було надто великої влади. Відносини між Туреччиною та США останнім часом постійно погіршувались, а з курдами, навпаки, поліпшувалися. Справа дійшла навіть до того, що віце-президент Джо Байден назвав останніх «найбільш надійними союзниками США в регіоні», а президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган зажадав від Вашингтона визначитися, з ким він – з «курдськими терористами» чи «зі своїм союзником по НАТО». Білий дім офіційно відмовився робити такий вибір, давши зрозуміти турецькому лідеру, що за необхідності заміна йому знайдеться.

Російському керівництву на курдів, їхні прагнення до самостійності та надії на демократію, звичайно, глибоко плювати. Для Москви вони цінні не самі по собі, а в якості головного подразника Туреччини, постійної загрози її цілісності та інструменту знищення ердоганівської мрії про відновлення османського величі. Саме тому ніякої проблеми в появі автономії Кремль не бачить. Ба більше, він розглядає її як хороший важіль для дестабілізації ситуації в ненависній йому Туреччині. Звичайно, і Москва і Вашингтон в дипломатичному полі роблять всі необхідні застереження на кшталт «автономія повинна стати продуктом діалогу». Але ніхто особливо не сумнівається: обидві столиці, незважаючи на свої розбіжності з інших питань, будуть спільно лобіювати федералізацію Сирії.

Негласно цим же буде зайнятий і Ізраїль, якому фрагментація сусідньої ворожої країни грає на руку. Крім того, в Єрусалима вже давно не найкращі стосунки з підтримуючою ХАМАС Туреччиною. З курдами ж, навпаки, все дуже добре: один час аеродроми Іракського Курдистану навіть розглядалися в якості передових баз для ізраїльської авіації на випадок бомбардування іранських ядерних об'єктів.


Израильтяне рассматривали возможность использования курдских аэродромов для бомбардировки Ирана
Ізраїльтяни розглядали можливість використання курдських аеродромів для бомбардування Ірану


Однак у ідеї федералізації є цілий ряд непримиренних опонентів. По-перше, це, зрозуміло, Башар Асад. Йому зовсім не хочеться втрачати контроль над 20 відсотками території своєї країни, яка може стати «золотою» у разі проходження по ній нафтопроводу. З іншого боку, вибір у нього не надто великий: без російської підтримки йому не протягнути, тому доведеться підкоритися волі Кремля. Крім того, курди вкрай критично налаштовані до Туреччини, і цілком лояльно – до Асада, тому особливих проблем з ними у нього бути не повинно. При бажанні домовляться не просто про ненапад, але і про спільне прокачування нафти, оскільки всі сирійські порти залишаються під контролем режиму.

Іншим супротивником автономії курдів є Ісламська держава, яка в принципі не визнає ніякої влади, крім своєї власної. На її заперечення, зрозуміло, ніхто не зважає, позаяк в очах світової громадськості халіфат заслуговує тільки ліквідації. Інша справа, що його адепти можуть перешкодити здійсненню курдської мрії не стільки словом, скільки ділом.

Саме там, де загони курдів збираються возз'єднатися, знаходиться місто Дабік, де нудьгуючі «воїни Аллаха» вже другий рік чекають здійснення пророцтва про останню битву людей (сил Заходу проти сил халіфату). Але, як на зло, замість натівських військ Дабіком мають намір зайнятися якісь курди, про яких у древніх пророцтвах ані слова. Але, хай там як, бойовики ІД встигли чудово підготуватися до «останньої битви» в цьому районі, тому взяти його буде зовсім непросто. Найрозумніше, що можуть зробити курди в цій ситуації – це обійти сакральне місто з півдня, дозволивши Ісламській державі і далі зберігати над ним контроль. Зрештою, для них ніякої особливої цінності Дабік не представляє.

Але головний ворог концепції безперервної курдської автономії – це, звичайно, Туреччина, розглядає появу такого утворення як безпосередню загрозу собі на найрізноманітніших рівнях. Анкара не раз заявляла, що ні за яких обставин не допустить подібного розвитку подій. У турецькій пресі вже відкрито говорять, що уряд країни буде змушений втрутитися, тобто почати військову операцію проти сирійських курдів на суміжній території. Межею, за яку Туреччина не дозволить перейти курдам, називається поява наземного коридору з Афріна в Кобані – саме те, над чим новоявлена автономія працює саме зараз.


Турецкие танкисты готовы к вводу в северную Сирию
Турецькі танкісти готові до введення в північну Сирію


Анкара цілком може скористатися тим, що Росія вивела велику частину свого контингенту з Сирії для того, щоб змінити баланс сил на півночі цієї країни на користь підтримуваних нею повстанців. Для цього треба буде лише завдати серію флангових ударів по наступаючих курдських формуваннях. Незважаючи на всі успіхи останніх років, курди не мають жодних шансів проти турецької армії, яка набагато перевершує їх – є другою за чисельністю в НАТО та володіє найсучаснішими озброєннями і технікою. Оскільки альтернативою такій операції буде найбільша геостратегічна поразка, питання про початок турецького вторгнення можна назвати майже вирішеним. Тим більше, що приводів для неї вистачає: криваві теракти в Анкарі та інших містах країни, що влаштовуються курдськими бойовиками, стали майже регулярним явищем.

Але тут є ряд проблем. По-перше, військова операція проти головних союзників США в Сирії неминуче викличе вкрай негативну реакцію Вашингтона. Якщо американський план встановлення миру в Сирії опиниться під загрозою зриву, на Анкару чекатимуть досить негативні наслідки: Барак Обама не дозволить так просто знищити свою президентську спадщину лише за кілька місяців до виходу у відставку.

По-друге, Росія, яка заздалегідь оголосила турецьке вторгнення «незаконним», може почати свою гру, завдавши ударів з повітря по наступаючих турецьких військах. Оскільки сил у РФ в регіоні незрівнянно менше, то з Кремля вже було кілька витоків про можливість застосування тактичної ядерної зброї, якщо Анкара спробує у відповідь знищити російські бази в Сирії. Такий розвиток подій не потрібен нікому – ні США, ні Європі, ні воюючим сторонам.

Ставки швидко підвищуються, ситуація стає дедалі небезпечнішою. Поява курдської автономії загрожує серйозними проблемами для Туреччини, а все більш ймовірне турецьке вторгнення здатне призвести до дуже серйозної війни – аж до застосування ядерної зброї. У цій ситуації дуже багато чого буде залежати від заяв і дій Вашингтона, в якого, як і раніше, вистачає і впливу, і ресурсів, щоб застосувати необхідний тиск на всі сторони конфлікту.

Читайте також

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: