23 травня 2017, вівторок

Екваторіальний Шекспір. У Габоні зростає Майдан з елементами «Гамлета» та «Річарда II»

коментувати
Сім'я президента Габону Алі Бонго в одному зі своїх особняків у Франції
Фото: usefulstooges.com

Сім'я президента Габону Алі Бонго в одному зі своїх особняків у Франції

В одній з найстабільніших та найзаможніших країн Африки розгортається майже театральна трагедія

Габон – невелика центральноафриканська країна – останніми днями став ареною воістину шекспірівської боротьби за владу – з певною поправкою на африканські реалії та технологічний прогрес. За владу борються дядько і племінник. Різниця в тому, що, на відміну від «Гамлета», на трон сумнівним способом виліз молодший родич покійного монарха, а старший намагається домогтися справедливості, спираючись на народне невдоволення.

Утім, для повного розуміння дещо заплутаної історії доведеться почати з невеликої передісторії. Країна, про яку йдеться, справді благословенна земля – повноводні ріки, родючі ґрунти, густі екваторіальні ліси, надзвичайне розмаїття всілякої живності (повний комплект – від бегемотів і горил до мух цеце і малярійних комарів), величезні поклади урану, золота, нафти, газу, марганцевих і залізних руд. При всьому цьому – невелике населення (менше двох мільйонів осіб) і порівняно міцна економіка (третя на континенті за обсягом ВВП на душу населення).



Столиця Габону - Лібревіль


До XIX століття там ще тривала жвава торгівля рабами – місцеві вожді із превеликим задоволенням продавали до Америки своїх сусідів, полонених у нескінченних війнах, але французькі колонізатори швидко покінчили з цією особливістю самобутньої культури. Замість цього вони почали будувати дороги, мости, школи та лікарні, а також промислові об'єкти, плантації й торгові факторії.

До моменту проголошення незалежності (1960 рік) Габон був досить успішним і мирним куточком Африки. Перший президент – Леон Мба – нічим особливим не відзначився. За місцевою традицією він захопив царські повноваження, але правив лише кілька років до своєї смерті. Але ось наступний глава держави – Альбер-Бернал Бонго, який обійняв цей пост у 1967 році, фактично зробив з Габону те, чим країна є нині.


00199344

Альбер-Бернал Бонго, він же Омар Бонго Ондімба (ліворуч), 42 роки правив Габоном


Перш за все він убезпечив себе від можливих переворотів: склав присягу на повну вірність Франції, набрав з представників свого племені особисту гвардію, оснащену за останніми стандартами, а також маргіналізував армію. Всі важливі посади в державі обійняли його численні родичі. Крім того, Бонго створив у Габоні «Демократичну» партію і швиденько демократично оголосив поза законом решту політичних об'єднань. Крім того, він написав програмну книгу з небанальним назвою «Білий, мов негр». Загальний зміст цієї праці, що мала згуртувати габонців, приблизно такий: «Ми всі – нащадки білих стародавніх єгиптян, а потемніли внаслідок особливостей екваторіального клімату». Ця теза була до вподоби майже всім жителям країни – незалежно від племінної приналежності. Таким чином заявлена мета була досягнута. Навіть більше, книга набула популярності й у сусідніх країнах.

Усе це дозволило Бонго досить успішно правити своєю країною рекордні 42 роки без єдиної спроби перевороту (унікальний для Африки випадок), вивести економіку в число лідерів континенту, підвищивши ВВП країни в 15 разів. Цікава деталь: 1973 року Бонго відвідав Лівію, де полковник Каддафі переконав його прийняти іслам. Після цього він став іменуватися Ель-Хадж Омар Бонго Ондімба. На початку 2000-х років беззмінний президент розпочав певну демократизацію країни, дозволив багатопартійність, але 2009 року помер, після чого в країні почалася остаточна «демократія» і супутні проблеми.

Після дострокових виборів новим главою держави став син покійного – міністр оборони і закордонних справ Алі Бонго Ондімба. Відомий музичними здібностями (він пише пісні), Алі виграв вибори 2009 року не без проблем: опозиція, яка ледь-ледь зібралася у «Фронт політичних змін», оскаржила підсумки, в деяких містах країни відбулися виступи опонентів сім'ї Бонго, але повноцінного Майдану тоді не вийшло. Син фактичного засновника держави розпочав перший семирічний строк. На початку свого правління він пообіцяв відновити ліміт на кількість президентських строків для однієї людини (не зробив) і віддати всі успадковані від батька гроші (сотні мільйонів доларів) «на підтримку габонської молоді» (теж поки чекаємо). Проте країна при ньому жила порівняно спокійно, хоча всі її багатства, як водиться, йшли місцевим олігархам, а населення, як і раніше, жило досить скромно.


Али Бонго

Алі Бонго Ондімба - президент Габону з 2009 року


Оскільки майже вся габонська еліта формувалася за часів Бонго-старшого, який довіряв лише членам сім'ї, опонентом його сина на виборах став їх спільний родич. 73-річний Жан Пінг був однією з найдовіреніших осіб колишнього президента. Настільки довіреною, що той віддав за сина китайського торговця і габонській жінки свою рідну сестру, а його самого зробив депутатом, міністром і вельми поважним представником Габону в багатьох міжнародних організаціях (Пінг, наприклад, працював головою Африканського Союзу).

Але повернімося до сімейних справ: так вийшло, що суперники на виборах 2016 року доводяться один одному племінником і дядьком. Не виключено, що нинішній лідер опозиції свого часу по-сімейному няньчив чинного президента, витирав йому шмарклі, купував цукерки і (трохи пізніше) – пиво, поки батьки не бачать.

Але «ніщо не вічне під Місяцем». Після оголошення підсумків виборів, згідно з якими Пінг програв Бонго з розривом лише в шість тисяч голосів, їхні стосунки значно ускладнилися. Опозиція розлютилася. Президенту Бонго пригадали всі.

Людей обурило, що в місцевому «Донбасі» – провінції, де переважає рідне для глави держави плем'я Теке, відвідування становило 99,93 відсотка, з яких 95 відсотків його і підтримали. (Загалом у країні відвідування було приблизно 56 відсотків/) Але це навіть не головне. За все настирливішими чутками, Бонго-молодший народився не в Габоні, а в Нігерії, що автоматично позбавляє його права бути президентом. По-друге, оскаржуються його «монархічні» претензії на владу – нібито він є прийомним, а не рідним сином засновника держави. Ну і президентське захоплення написанням шлягерів не залишилося без іронічної уваги. Противники глави держави могли б вийти на демонстрації протесту з транспарантами, що цитують Шекспіра:

«Розпусний блазень! Він чужу корону

Угледів на полиці — та в кишеню

Собі мерщій, злодюга...»

(пер. Г. Кочур) 

Однак вони вчинили інакше. Обурені опозиціонери підпалили будівлю Національної асамблеї – місцевого парламенту. Не зупиняючись на досягнутому, вони вирушили в елітний квартал Лібревіля (столиці), де заходилися грабувати й палити будинки чиновників, які підтримують президента. Спустошення зазнав навіть будинок місцевого віце-прем'єра.

У відповідь на це глава держави вивів на вулиці війська і поліцію, які відкрили по демонстрантах/мародерах вогонь на ураження. Штабу партії президентського дядька поталанило ще менше: по ньому спочатку завдали ракетного удару бойові вертольоти, а потім його захопила Республіканська гвардія. Це було вже зовсім негарно – загинули люди.

Старий Шекспір і тут як у воду дивився:

«Два доми, рівно поважані й славні, 

в Вероні красній, місці наших дій,

знов починають свої чвари давні

й чужою кров’ю кроплять розлад свій».

(пер. В. Мисик)

Звісно, Лібревіль – не Верона, а габонські демонстранти і поліція – не Монтеккі з Капулетті, але ситуація нітрохи не менш напружена, ніж в «Ромео та Джульєтті». Президент, спираючись на сили безпеки, наполягає на тому, що був переобраний у непростій боротьбі, але абсолютно легітимно. Опозиція, що становить у столиці більшість населення, переконується у своїй перемозі завдяки заявам лідерів західних країн, які закликають перелічувати голоси і не доводити справу до громадянської війни. Враховуючи місцеву специфіку, особливо важливо, що до цих голосів долучилася Франція – країна, від якої в Габоні залежить майже все.

Незважаючи на збільшення поліцейської присутності, мітингувальники з вулиць не розходяться, масові арешти лише більше їх дратують. Президент виступає з непереконливими зверненнями до народу, благаючи його заспокоїтися, а Жан Пінг, лідери опозиції та Захід вимагають, щоб уникнути серйозних проблем, просто перелічити голоси.

Це вже майже шекспірівський «Річард II», де старий Джон Гонт – герцог Ланкастерський, дядько молодого короля і справжній патріот Англії – висловлює недовіру монаршим здібностям Річарда:

«І тисяча облесників сидить

У тебе під короною; хоча

Вона і щільна обідком, під нею

Так порожньо, як на твоїй землі.

Якби-то дід твій око мав пророче

І передбачив, що онук його

Посміє вигубить його синів,

Позбавив влади б він тебе раніш,

Щоб ти тепер не зазнавав ганьби».

(пер. В. Струтинський)

Утім, сам Річард II – слабкий, але владолюбний правитель – не дослухався до слів Гонта, назвавши його «недоумком старим», а щоб уникнути подальших ускладнень, вислав з країни сина герцога – Генрі Болінгброка.

Та це не кінець історії. Гонт на втіху Річардові помер, але енергійний і злісний Генрі повернувся, за підтримки іноземців зібрав армію і розбив кривдника свого батька, змусивши його зректися трону. Так збіглося, що в габонського Пінга опонентом теж слабкий, але гоноровий молодий Бонго, проте у нього є сини і підтримка Заходу. Тож історія може повторитися. Нинішньому ж президенту Габону не завадило б ознайомитися зі словами шекспірівського Річарда II, який зазнав поразки і був змушений принизливо і публічно зректися престолу та імені:

«Не маю я ні титулу, ні ймення,

Що надане було під час хрещення, -

Я їх позбавлений. Тяжка пора:

Прожив чимало років, а проте,

як називатися тепер, не знаю!

О, краще бути королем, зі снігу

В жарт зліпленим; у сяйві Болінгброка

Я швидко танув би - по краплі крапля! -

Король великий, та не добротою».

(пер. В. Струтинський)

Спадкоємець герцога Ланкастерського став королем Англії Генріхом IV, а Річарда, позбавленого титулів і імені, доправили в ув'язнення в замок Понтефракт, де він незабаром помер від туги. Генріх же заснував династію Ланкастерів і досить успішно правив, спираючись на «середній клас» тих часів – городян, що мали власність, і численних, але небагатих лендлордів. Обрана Палата громад англійського Парламенту отримала досить широкі права саме за його правління, що значною мірою зумовило велич Англії (а потім – і Великої Британії) на багато століть вперед.

Не можна, звісно, стверджувати заздалегідь, що на Габон чекає аналогічна доля, але певна схожість простежується. Та й Шекспір у своїх оцінках особистостей рідко помилявся.

Читайте також

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: