22 лютого 2017, середа

Екс-президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга пояснила, чому Путін - параноїк

коментувати
Екс-президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга пояснила, чому Путін - параноїк
Вайра Віке-Фрейберга, екс-президент Латвії, яка привела цю країну в ЄС і НАТО, пояснює, що завадило Україні пройти латвійським шляхом реформ і чому Володимир Путін — параноїк

Вона двічі потрапляла у число ста найвпливовіших жінок світу за версією Forbes і ледь не стала генсеком ООН. Але в кар'єрі Вайри Віке-Фрейберги є і значно важливіші досягнення — два президентські терміни в Латвії, впродовж яких вона докорінно реформувала країну і привела її в НАТО і Євросоюз.

Втім, людина, яка більшу частину свого життя провела на Заході, не могла вибрати для своєї батьківщини іншого шляху. Віке-Фрейберга народилася в Ризі в 1937 році, а в 1944‑му її сім'я втекла від окупації і пройшла через кілька країн — Німеччину, Марокко та Канаду. В останній майбутня президент Латвії отримала вищу освіту. Там же вона освоїла п'ять мов, трохи знає ще дві, а восьму — російську — стала вивчати лише в 1999 році, коли вперше була обрана головою латвійської держави.

Латвією Віке-Фрейберга керувала до літа 2007 року, а потім переключилася на громадську діяльність.

У цьому році вона стала почесною гостею 12‑ї Ялтинської європейської стратегії (YES), яку щорічно проводить Фонд Віктора Пінчука. Незважаючи на вражаючий список запрошених спікерів, промова Віке-Фрейберги стала однією з найбільш пам'ятних. Вона розкритикувала Європу за неналежну допомогу Україні, а Україну — за пасивність у реформах. Російське керівництво латишка, психолог за освітою, і зовсім назвала психопатичним.

Під час інтерв'ю екс-президент показала себе справжньою Маргарет Тетчер. І справа не стільки в схожості зачіски та одягу, скільки в чітких і суворих судженнях, а також прямолінійній відвертості відповідей.

— Латвія і Україна стали незалежними приблизно в один і той же час, але сьогодні Латвія — прогресивна європейська держава, член ЄС і НАТО, а Україна — ні. Чому у Латвії вийшло?

Економічно перші роки після розпаду Радянського Союзу були надзвичайно важкими. Інші європейські держави надавали Латвії гуманітарну допомогу. Це був дуже складний час, але рятувало чітке розуміння, що люди хочуть бути незалежними. Вони хотіли відійти від радянської системи так далеко й так швидко, як тільки могли.

Ситуація в Україні відрізняється: вона була успішною, важливою частиною радянської економіки. Українське керівництво тоді уявляло відділення від Росії як щось таке, що завдає шкоди як економічній ситуації в цілому, так і їхнім власним інтересам.

Існує цікава доповідь Ради ЄС з закордонних справ про те, що відбувалося з українською політикою в той період. Росія продавала Україні газ за дуже низькою, особливою ціною, а українська влада могла продавати його власному народу і далі до Європи за ринковою ціною. Це призвело до того, що багато людей в Україні стали надзвичайно багатими. У багатьох відношеннях ця система отримання швидких великих грошей і створила ситуацію, коли економічні інтереси стали домінувати над національними.


Экс-президент Латвии Вайра Вике-Фрейберга несколько раз входила в рейтинг 100 самых влиятельных женщин мира
Екс-президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга кілька разів входила в рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу


Ваші лідери думали, що Україні буде краще залишитися в дружніх відносинах з Росією і не надто зближуватися з Європою. У той же час для багатьох людей у вертикалі влади стара радянська система була дуже вигідна. Корупція стала способом життя, як це було в радянський час.

Наприклад, зовсім недавно я зрозуміла, що ваші люди не купують квитки у громадському транспорті. Ви не платите штрафи, якщо перевищуєте швидкість. У нас є система, де ви повинні заплатити штраф, система, яка обмежує повсякденну корупцію. Боротьба навіть з незначними корупційними діями, — це крок до того, щоб у цілому по всій країні люди були менш терпимі до неї.

— Ви казали, що російська влада психопатична. Ви це розуміли, коли Латвія вступала в НАТО? Чи було для вас передбачуваним, що через кілька років Путін почне нову війну?

— Ні, не було. Я була така ж наївна, як і всі інші, і не думала, що таке можливо. Я розуміла, що ми повинні бути захищені [вступивши в НАТО] лише на всякий випадок.

Кажучи, що влада Росії не так передбачувана, як політики на Заході, я мала на увазі, що російське керівництво виявляє ознаки того захворювання, яке психіатри називають паранойєю.

Володимир Путін постійно відчуває загрозу нападу. В одному зі своїх виступів він згадав, що його атакують шведи. Ви тільки уявіть! Це ж у якому столітті була Полтавська битва, коли Карл XII програв бій Петру І? Шведи залишаються нейтральними протягом тривалого часу. А він каже своєму народові, що на них нападають.

На них дійсно напав Гітлер. Сталінград був по‑справжньому. Страждання і втрати російського народу у війні були справжніми. Але хто нападає на нього сьогодні? Між тим він постійно говорить своєму народу, що Росія зазнає нападу. Це і є паранойя.

— Якщо Захід не зупинить Путіна в Україні, країни Балтії будуть наступною жертвою російської агресії?

— Побачивши те, що сталося в Грузії та Україні, я боюся, що все можливо. Так що ми повинні захистити себе.

— У 2008 році країни НАТО відмовилися надати Україні План дій з членства в альянсі. Чи було це помилкою?

— У держав-членів альянсу є певні критерії, — певні вимоги до розширення. Коли ми були кандидатом, нам постійно казали, що один з критеріїв — бажання більшості населення вступити в НАТО. Тоді в Україні це було не так.

ТТак що претензія полягала в тому, що велика частина населення України не хоче бути членом НАТО. Це один момент. Була також політична причина: деякі великі союзники не хотіли дратувати РФ. Як ті, хто нещодавно вже подолав той же шлях, ми відчували, що це не критерій.

Офіційно НАТО каже, що рішення знаходиться в руках країн-членів. Жодна інша країна не має вирішувати, хто буде, а хто не буде членом альянсу. Це не їхня справа. Але ті члени НАТО, у яких був спільний бізнес з Росією, не бажали, щоб вона відчула посягання на сферу своїх інтересів.

Я особисто думаю, що ідея сфер інтересів неприємна і застаріла, і ми повинні боротися з нею.

— Ви бачите які‑небудь зміни в НАТО з цього питання?

— Я думаю, що різниця в думках все ще є. Багато держав згодні з ідеєю Росії, що Україна повинна бути нейтральною, і тоді РФ не буде відчувати загрози. Я вважаю таке ставлення дивним, тому що Україна відмовилася від ядерної зброї в 1990‑х. Якщо б Україна зберегла свій ядерний арсенал, це було б загрозою для Росії. Але вона відмовилася від нього. Тепер усі кажуть, що Будапештський меморандум [за ним Україна відмовилася від ядерної зброї під гарантії безпеки від США, Великобританії і РФ] нічого не значить, що це всього лише папірець, що гарантії, дані Росією, Великобританією та США, нічого не значать. Але в такому разі, які загрози залишаються в України для Росії?

Сьогодні ми не бачимо в України ніяких інструментів, щоб повернути відібрані Росією території. Міркування про те, щоб задовольнити Росію, я вважаю нелогічними. Але інші в Європі знаходять такі аргументи дуже логічними.

—  Будапештський меморандум, ОБСЄ, ООН, — зусилля ЄС і США — все це виглядає абсолютно неефективним перед лицем агресора. Чи варто демократичному світу створити якісь нові інститути або механізми для забезпечення глобальної безпеки?

— ООН по багатьох пропозиціях і багатьох ініціативах паралізована, — оскільки в Росії є право вето як постійного члена Ради Безпеки. До речі, це цікаве явище, тому що це місце давали Радянському Союзу, не Росії. В СРСР було 15 республік, можливо, Україна і Латвія теж повинні мати частку від радянського права вето. Але це право було віддано Росії. Думаю, це було помилкою: після розпаду Союзу варто було б покінчити з системою права вето, яке було запроваджене при створенні ООН. Якщо в майбутньому вона збережеться, ООН буде паралізована.

В ОБСЄ аналогічні проблеми: членам організації важко досягти спільної думки. Чому немає спостерігачів ОБСЄ по всьому кордоні між Росією і Україною? Вони не допускаються. Є всього кілька місць, куди їм дозволяють прийти як спостерігачам, і значно більше місць, куди їх не допускають. Це означає, що ОБСЄ не дозволили грати ту роль, яку теоретично вона повинна була б грати. Це сумно.

— Основна стратегія щодо встановлення миру в Донбасі — Мінські угоди, які багато критикують. Президент Литви Даля Грібаускайте навіть назвала їх слабкими і нездатними захистити інтереси України.

— Якщо б обидві сторони енергійно дотримувалися того, що вони передбачають, якби Донбас — Якби обидві сторони енергійно дотримувалися того, що вони передбачають, якби в Донбас були допущені міжнародні спостерігачі ОБСЄ, які перевірять, чи виконуються домовленості, я думаю, що угоди були б не такими вже й поганими. Але вони не виконуються.

— Угоди повинні бути реалізовані до кінця року. Якщо цього не відбудеться, чи варто ЄС посилити тиск на Росію? Наприклад, запровадити нові санкції?

— Багато європейців ведуть бізнес з Росією. Тому санкції також б'ють по них. І я дивуюся, коли ЄС каже: якщо угоди не будуть дотримуватися або будуть серйозно порушені, ми продовжимо санкції, і, можливо, вони стануть більш серйозними. Я сподіваюся, що Європа все ж буде дотримуватися цієї позиції, тому що це єдиний спосіб зупинити військову інтервенцію. Європа не хоче будь-якої ескалації у військовому сенсі: у неї було дуже криваве минуле, щоб переживати його знову.

Матеріал опублікований в НВ №37 від 9 жовтня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: