4 грудня 2016, неділя

Як американські інвестиції працюють в Україні – кейс заводу електроніки на Закарпатті

Анатолій Мікула:
Фото з архіву Jabil

Анатолій Мікула: "Якщо бізнесу буде добре, то і країні буде добре, бо у держави нема грошей на соціальні речі. Покажіть мені урядову установу, де б подумали про парковку для вагітних жінок"

Які кошти та за яких умов готові вливати іноземні інвестори в українську економіку, на власному прикладі демонструє керівник представництва американської корпорації Jabil в Україні

За результатами останнього кварталу 2015 фінансового року американська компанія Jabil Circuit, що виробляє електроніку для відомих брендів типу Cisco та Philips на своїх 90 заводах у 23 країнах, продемонструвала зростання виручки на рівні $4,68 млрд – замість $4,55 млрд, на які очікували інвестори.

12 років тому американці заснували українську дочку і за час, що минув, інвестували в країну понад $80 млн. Як запевняє генеральний директор української Jabil Анатолій Мікула, компанія працює тільки "в білу", причому на тому ж рівні прибутковості, що й філії у сусідній Угорщині. Електроніка з українського заводу експортується у більш ніж 10 країн.

НВ потрапило на американський завод у Закарпаття у так званий день відкритих дверей: компанія "вербує" випускників вузів із різних регіонів України – переконує переїхати в один із найвіддаленіших куточків країни. Місцевих інженерів там вже замало. Ми пройшлися виробництвом і складами та розпитали її керівника, наскільки легко іноземному бізнесу, від якого акціонери вимагають прозорості, працювати на теренах України "у білу" – і чи відчули вони позитивні зміни в останні два роки. 

- Чи легко американській компанії вести бізнес в Україні? Якщо порівнювати із філіями компанії в інших країнах, тут важче, легше, більші доходи, менші?

- Я мав особистий досвід роботи в Угорщині. З точки зору законодавства і сприяння, в Угорщині легше. Все ж таки у їхніх органів влади вже змінилась ментальність. Вони вже не дивляться на підприємства з точки зору можливих додаткових податків чи штрафів. Вони дивляться з точки зору співпраці. Вони вже повірили в те, що якщо з бізнесом працювати, то бізнес буде рости.

Ми поки що на стадії очікування таких змін.

- Ви з фактами корупції безпосередньо стикалися? Хтось вимагає від вас хабарів? Як на це реагують ваші інвестори?

- Сьогодні вже ні. Десять років репутації "білої" компанії вже грають на нас. У 2004-2005-му було дуже складно почати, щоб залишитись прозорою компанією. Чесно кажучи, тоді пояснювати іноземцям, що ми робимо, було складно – акціонери просто не розуміли, чого до нас ходять.

На початку до нас приходили часто. Кожен тиждень треба було наполягати на тому, що ми нікому нічого не платимо. Якщо у перші два роки нам казали: ‘‘Ну, хоч дайте пачку паперу’’, то на сьогоднішній день такого вже немає.

- Якщо чесно, папір давали чи ні?

- Ні, ми нічого не давали. Це було непросто, але ми пройшли той етап.

- Ви колись згадували, що митний контроль у вас займає в середньому чотири години, тоді як по всій Україні вантажі можуть простоювати і по 18 годин, і по кілька діб. Як так, якщо ви не доплачуєте митникам?

- Ми нічого не доплачуємо. У нас митники на нашій території, ми в спеціальній економічній зоні. У них є тут свій офіс, і вони знають всі наші компоненти, нашу готову продукцію.

- Спеціальна економічна зона Закарпаття?

- Звичайно. І серед умов спеціальної економічної зони Закарпаття – наявність посту на території підприємства. Коли вони вже знають наші продукти, вони бачать, що ми в середньому відправляємо дві машини в день, і скільки б вони машин не відкривали, не перевіряли, кожен раз бачать, що те, що в документах, те саме знаходять і в машинах. Коли вже є десятирічна історія, то, очевидно, що будується такий рівень довіри.

- Ваші акціонери спеціально вибрали цей регіон для роботи, тому що це спеціальна економічна зона?

- В той час це була одна з причин. Але у нас є завод в Угорщині, нам було важливо мати ближчий доступ до їх знань, тому Закарпаття було й саме по собі хорошим регіоном. А спеціальне економічне Закарпаття просто підсилило і полегшило прийняття рішення.

Правда, ми виконали все, що ми пообіцяли, а держава практично не зробила нічого. Щоб працювати в спеціальній економічній зоні, у нас був перелік зобов'язань: ми мали інвестувати гроші в землю, в інфраструктуру села, ми повинні мати таку-то кількість працівників, таку-то кількість створених місць. Ми допомагали відбудувати дитячий садок, дали гроші на стадіон, поставили трансформатор за 5 млн грн (трохи більше $1 млн на той час). Ми це все зробили.

У 2004 році ми уклали угоду із владою про Спеціальну економічну зону Закарпаття, нам багато пообіцяли. Інвестор зайшов, а у квітні 2005-го усі домовленості були скасовані

 - Що вам обіцяли і не виконали?

- У момент підписання угоди, в 2004-му, йшла мова про спрощений режим ввезення і вивезення компонентів обладнання, спрощений режим оподаткування та сплати ПДВ. На жаль, цього не сталося у повному обсязі.

Наприклад, у нас все одно є певні труднощі з ввезенням обладнання та компонентів. Цей процес надзвичайно непростий. Величезна сума з обороту компанії не працює, перебуваючи на рахунку митниці як гарантія на компонент. І це один з прикладів.

Однак, все одно, на початку роботи у нас була найкраща підтримка з боку обладміністрації, була підтримка і бажання максимально сприяти потенційному інвестору. І Jabil залишився тут, побудував потужне підприємство, ми є великим роботодавцем у регіоні і плануємо розвиватися далі. У нас зараз працює більше 1.800 людей, і ми шукаємо ще 800 нових співробітників, і це тільки для того, щоб виконувати замовлення по поточних контрактах. Наш завод змагається за клієнтів в тому числі з іншими заводами нашої ж компанії, розташованими в Польщі, Угорщині. І наші потенційні клієнти серйозно розглядають завод в Україні для розміщення своїх замовлень. І нам дуже потрібна підтримка, щоб бути більш привабливими для них. Адже від цього всі сторони тільки виграють.

- А про що ви говорите із Києвом зараз?

- Закон про спеціальну економічну зону діє десять років. Десять років вже минуло. Зараз ми говоримо про те, щоб в законі, в митному кодексі була передбачена така річ, як вільна митна зона. Причому, ми готові бути пілотом, тому що у нас у даному випадку бездоганна історія з митницею, з податковою. Ми хочемо, щоб цю вільну митну зону зробили на території Jabil. Ми готові інвестувати наш час і кошти в цю ідею. Якщо спрацює, напевне, цю ідею можна буде скопіювати на інших заводах. Якщо не спрацює – повернемося до тієї моделі, яка працює на сьогодні.

І друга річ – це уповноважений економічний оператор, юридичний статус, який дає можливість працювати в іншому митному режимі. Від нас клієнти очікують поставок в точну годину. І якщо ми зможемо ще більше спростити наше митне оформлення, якщо процес буде стабільний, коли ми точно знаємо, що витрачаємо не чотири години, а дві на організаційні моменти, то зможемо запропонувати кращі умови і будемо більш привабливими для потенційних клієнтів.

- Якого ефекту ви очікуєте від впровадження ідеї вільної митної зони на території заводу?

- Ми будемо інвестувати ще більше, а це можливість для країни. Є люди, які приймають рішення, вони мають кошти на рахунках і думають, куди інвестувати. Я, як українець і патріот, хочу, щоб інвестували в Україну. Україна конкурує інвестиційною привабливістю з інвестиційною привабливістю Індії, В'єтнаму, Румунії, Македонії. І на сьогоднішній день у країни є тільки дуже хороше розташування в Європі. Це основний фактор. І другий фактор, що все ж таки в Україні праця зараз коштує дешевше, ніж в Західній Європі. З цієї точки зору ми дуже привабливі для клієнтів в Європі. Але хотілося б також мати певне сприяння і підтримку з боку держави. Адже розвиваючись, бізнес створює робочі місця, інвестує в регіон тощо.

- Американське посольство вам допомагає? Вони зараз активно зустрічаються з українською владою, саме американський посол Джеффрі Пайєтт звинувачував в корупції Генпрокуратуру, наприклад.

- Представники посольства приїжджали до нас на завод подивитися, як американські інвестиції працюють в Україні. Ми багато говорили про вільну митну зону і уповноваженого економічного оператора. 

- Україна вважається аграрною державою. Чи є у нас потенціал для інженерів?

- Власне, тому й починаємо спілкуватися, бо відчуваємо, що майбутнє є, є потенціал для росту. У нас є знання, навички, експертизу в сфері виробництва, в інженерії. Але тепер нам треба залучати людей. Нам потрібні інженери – конкретно зараз шукаємо 200 людей. До цього часу нам вистачало спеціалістів тільки з регіону Закарпаття, тепер цього вже бракує. Найближчий регіон – Львів. Але молодь у Львові йде в IT, це зараз популярно. Але щоб ці знання надалі в IT можна було застосовувати, вже необхідно створювати якісь прилади. Тобто у нас зараз все в ІТ, і тепер вже власне приладів бракує. Тепер треба інженерів, щоб почали щось створювати. Ми хочемо, щоб професія інженера знову стала популярною в Україні. На наше переконання, інженерна сфера в цілому має великий потенціал в Україні.

- А ви зможете конкурувати за ‘‘мізки’’, які хочуть іти працювати в ІТ, і пропонувати людям відповідну заробітну плату?

- Прямо зараз конкурувати зарплатами із ІТ сферою поки важко. Але ми бачимо, що поступово зарплати в ІТ все одно зменшуються. Коли є дуже велика пропозиція на ринку, а попит ніхто не змінив, очевидно, що точка рівноваги буде знайдена і зарплати зменшуватимуться. Коли ми говоримо про хороших інженерів – так, ми їм платимо достойні зарплати.

- А чим сьогодні можуть похвалитися українські інженери?

- Я наведу приклад одного з українських замовників. Це інженери-українці, які мало того, що розробили продукт, вони його зробили настільки хорошим, що мають реальні продажі. І вони звернулися до Jabil, тому що продажі настільки виросли, що їм треба, щоб хтось міг для них достатньо дешево, але якісно в Україні робити продукт. Їхні власні потужності не дозволяли їм це зробити. 

Якщо наші українські інженери, які мають багато гарних ідей, почнуть звертатися до компаній з міжнародним досвідом, то ті інженерні думки знайдуть втілення в реальних речах і в масовому виробництві. Це може підняти Україну.

- Ви ж зараз говорили про якихось конкретних замовників?

- Так, ми говоримо про тюнери для IPTV, компанію TeleTec.

Також близько двох місяців тому до нас звернулися два стартапери з Дніпропетровська, які на тому ж Kickstarter [сайт фінансування творчих проектів] отримали по декілька мільйонів доларів і запускають свої продукти. Вони ще не мають тих об'ємів, щоб ми запускали процес виробництва на нашому заводі в Україні, тому що у нас тут більш масове виробництво. Але є позитивний досвід. Інженерна можливість в Україні є. Ми не є виключно аграрною державою. У нас є інженери, які можуть щось придумати таке, щоб запустити це у продаж десь у світі.

- Це ви про кого?

- Це компанія Branto [cтартап, чий пристрій може перетворити будь-який будинок в ‘‘розумний’’]. Вони досить відомі в Україні, вони розробили маленький девайс, через нього ви можете через телефон, знаходячись десь в Америці, дивитися за домашніми тваринами.

Є ще один стартап, вони розробили для домашніх тварин маленьку коробочку з лазером, яким можна розважати домашню тварину, поки ви на роботі.

- Вони теж до вас зверталися?

- Так. Один із них зараз говорить із нашим заводом в Китаї. Вони можуть їх підтримати на трошки меншому рівні одиниць на рік. 

В усьому світі стартапи з України починають ставати відомими, принаймні, ми почали про них говорити більше. Нарешті, українці починають відчувати гордість за своїх людей, і це великий плюс. І тепер у нас є можливість підтримувати інноваційні ідеї, і втримувати інженерів.

Бо раніше як було: студенти закінчили радіотехнічний, провели два роки в лабораторії, і що з тим робити поняття не мають, і йшли з професії. Або їхали закордон. Зараз ми створюємо можливість реалізації ідей тих самих інженерів в Україні.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: