3 грудня 2016, субота

Два шляхи з третього світу у перший: як схожі країни, Сінгапур та Гонконг, досягли успіху зовсім різними шляхами

Одне з найдорожчих міст для життя у світі - Гонконг

Одне з найдорожчих міст для життя у світі - Гонконг

Багатьом здається, що Сінгапур та Гонконг – країни-близнюки. Але це не так: оболонка схожа, а начинка різна: шляхи цих колишніх колоній до добробуту виявилися протилежними

Є дві країни, які в кінці минулого століття сильно здивували світ. Обидві – колишні англійські колонії, населені на ¾ китайцями. За останні 50-60 років вони перестрибнули з третього світу в перший і сьогодні ділять 1 та 2 місце в рейтингу економічно вільних країн і не перестають змагатися за звання світового фінансового центру.

Багатьом здається, що Сінгапур та Гонконг – країни-близнюки. Але це не так: оболонка схожа, а начинка різна: шляхи цих країн до добробуту виявилися повністю протилежними. Гонконг відгукнувся на пропозицію старої Європи прийняти обкатану модель економічного успіху, засновану на демократичних інститутах і цінностях, і в результаті трансформувався зсередини. А Сінгапур, звільнившись від колоніального ярма, вибрав унікальний шлях, по якому країну повів своєю жорсткою рукою Лі Куан Ю.

У Сінгапурі є великий Birds park, куди обов'язково приходять туристи, тому що в цьому парку птахи живуть ніби на волі: ніяких тобі кліток та обрізання крил. Птахи перелітають з дерева на дерево, купаються в бризках водоспаду, при цьому завжди ситі і доброзичливі до туристів. І не всі туристи в цьому раю помічають сітку, натягнуту над парком на висоті 9 метрів. По суті, весь парк – це великий вольєр. Як і сам Сінгапур, в якому благополуччя забезпечується жорстким законом і капіталом іноземців. Але прибери високі штрафи, великі тюремні терміни та патерналізм, чи залишиться Сінгапур Сінгапуром?


depositphotos_23006862_joyfull

Охайний та впорядкований Сингапур. Фото: joyfull / Depositphotos


Гонконг інший. Там немає по-сингапурськи чистих вулиць та впорядкованого життя, штрафів за жування жуйки та тілесних покарань нетверезих водіїв. Зате є ініціатива і творчість (у ресторанів Гонконгу 64 зірки Мішлена проти жодного у Сінгапурі), які однозначно корелюють, в тому числі і з внутрішньою бізнес-активністю. Тому в ТОП-100 мільярдерів 2016 року від Forbes – четверо гонконгців (на 20, 31, 58 та 65 місці), в той час як перший сінгапурець в списку мільярдерів зустрічається тільки на 151 місці. Також Гонконг демонструє один з найвищих показників частки молодих бізнесменів в загальній масі – 45% проти 30% у більшості інших високорозвинених країн.

Давайте придивимося до цих країн ближче, щоб зрозуміти і приміряти на себе їх шлях. Порівнюючи, будемо звертати увагу на якісні відмінності, які визначили результат – трансформація зовні і зсередини.

Людський ресурс

Сінгапур та Гонконг – багатонаціональні країни, в обох переважають китайці. Однак формувався склад населення по-різному, що зіграло хоч і не першу скрипку, але важливу роль у визначенні напрямку розвитку держав.

Гонконг, завдяки близькості до Китаю, пережив кілька хвиль припливу мігрантів, які втекли з материка в пошуках політичної стабільності та економічних можливостей. В більшості своїй це були економічно активні люди, яким було що втрачати чи набувати. Перший «транш» мігрантів з Китаю прибув у першій половині ХХ століття, коли Китай переживав затяжну громадянську війну та прихід до влади комуністичної партії. Так, населення Гонконгу зросло з 400 тис. у 1918 році до 1,6 млн у 1941 році. За час війни населення Гонконгу помітно скоротилося, і тут вельми до речі довелося повернення комуністів до влади в континентальному Китаї. Місце другої хвилі міграції з Китаю в 1950 році в історії Гонконгу влучно визначив Лі Куан Ю, автор сінгапурського економічного дива:

«Коли комуністи «звільнили» континентальний Китай в 1949 році, в числі 1-2 млн біженців з Китаю в місто прибули деякі з найкращих підприємців, фахівців та інтелектуалів з Шанхаю і провінцій Чжецзян, Цзянсу і Гуандун. Саме вони сформували той широкий прошарок талановитих людей, які за допомогою найбільш ініціативних та кмітливих китайських робітників, які вирішили, що краще покинути Китай, ніж жити під владою комуністів, зробили Гонконг одним з найдинамічніших міст світу». Шанхайські текстильні магнати створили текстильну промисловість Гонконгу, з якою, як і в інших країнах Азії, почався економічний бум.



Один з творців сингапурського економічного дива - перший прем'єр-міністр Сингапуру Лі Куан Ю вітає на вулицях міста мешканців після перемоги на виборах 1972 року.


Сінгапур не отримував подарунків з неба у вигляді півтора мільйонів креативних і заповзятливих китайців. Тому на старті довелося працювати з тим, що було: 75% китайців, які планомірно переселялися на острів з середини ХІХ століття, решта 25% – малайці та індійці. Була у сінгапурських китайців одна невигідна особливість, викликана специфікою британської політики. Маючи потребу в дешевій робочій силі, влада метрополії до кінця ХІХ століття заохочувала імміграцію з Індії та Китаю, завдяки чому за 30 років (1830-1860) кількість китайців збільшилася на третину. Наслідком такої міграційної політики був приплив в країну низькокваліфікованих трудяг.

Після здобуття незалежності населення острова почало швидко зростати завдяки припливу іноземців з різних країн світу.

Дочка та падчерка однієї метрополії


city_of_victoria

Вид на місто Вікторія та острів Гонконг у 1860-х. Фото: en.wikipedia.com


Сінгапур і Гонконг – постколоніальні країни, які розвивалися у складі Британської імперії близько 100 років. Але якість відносин з метрополією у них була різною.

З одного боку, причиною тому було ставлення Британської імперії, яка відвела в своїй історії Гонконгу і Сінгапуру різні ролі. Іншою причиною став різний відгук двох країн на спроби метрополії розширити свою присутність на їх територіях.

Гонконг опинився у складі Британської імперії після першої опіумної війни (1841 рік): спочатку Англії «у вічне володіння» був переданий півострів Коулун, а без малого 60 років потому вона домоглася права на 99-річну оренду іншої частини сучасного Гонконгу. Завдяки вдалому географічному положенню, Гонконг виконував роль грузоперевалочної бази Британської імперії в Південно-Східній Азії, а до початку ХХ століття став головною британською військово-морською базою на Тихому океані, де постійно базувався Східний флот. Однак за фактом Гонконг швидко перетворився на форпост британського проникнення в Китай.


1024px-hk1960c

Острів Гонконг (на передньому плані) та півострів Коулун у 1960-ті 


Усвідомлюючи, що договір про оренду острова не вічний, і в 1997 році він повернеться в альма-матер, англійці вирішили підготувати грунт, щоб зберегти канал впливу на Китай і після офіційної втрати влади над Гонконгом. Тому на території Гонконгу з перших років англійського панування, почалася інсталяція західноєвропейських инститов і цінностей. В 1843 році тут була створена окрема законодавча влада, а в 1865 році виголошено рівність для всіх жителів колонії та їх підсудність британським законам. Словом, метрополія не тільки використовувала територію Гонконгу для реалізації своїх прямих інтересів, але і запустила процес внутрішніх перетворень.

Самі жителі Гонконгу реагували на інтервенцію європейської системи управління позитивно. Швидше за все, легкому прийняттю колоніальної політики (особливо після війни) сприяла відсутність значної кількості корінної більшості на острові. Мігранти, які населяли острів після війни, були більше стурбовані тим, як влаштувати нове життя, ніж кинути виклик уряду. У Гонконгу не траплялося антиколоніальних виступів, а британська система освіти, правосуддя і управління успішно інсталювалась у нове китайське суспільство.

Колоніальна історія Сінгапуру проходила у складі колонії Стрейтс-Сетлментс і тривала 80 років. За цей час він, як і Гонконг, став важливим морським портом, однак не трансформувався в бік демократичних цінностей. На момент виходу англійців з Сінгапуру його називали фортифікованим болотом. Фортифікованим – тому що там перебувала англійська військова база, а болотом – тому що це була зовсім нерозвинена в економічному і соціальному відношенні територія. Причин тому було декілька.


our-history-raffleseffect-rect-norender

Фортифіковане болото - Сингапур наприкінці XIX століття. Фото: yoursingapore.com


Спочатку Британська Ост-Індська компанія, за допомогою якої Лондон провадив колонізацію Сходу, зосередилась на отриманні прибутку з торгівлі, ігноруючи соціальні і адміністративні проблеми населення. Після створення муніципалітету в 1887 році в місті почали наводити зовнішній лиск: будували будинки, прокладали дороги, почали вирішувати проблему опійної залежності бідного населення. Однак все це було зовнішнім шліфуванням, яке не змінювало внутрішньої суті: китайське населення, як і раніше, зберігало сильний ментальний зв'язок з континентальною батьківщиною. Тому з часів Першої світової війни аж до отримання Сингупаром незалежності китайці тут постійно бунтували проти влади метрополії, а по суті, чужого їм способу життя і цінностей.

Колоніальний період історії Сінгапуру закінчився набуттям незалежності в 1965 році, а Гонконг у 1997 році повернувся до складу КНР.

Патерналізм та мерітократія vs реактивне втручання

Ще одна якісна відмінність в історії розвитку двох країн пов'язана зі стилем управління, обраним владою кожної. По суті різний підхід до «роботи з електоратом» визначив вектор розвитку політичної свідомості населення та формування цінностей.

Гонконг переміг невтручання

В кінці ХІХ століття генеральний інспектор шкіл у Гонконзі Е. Дж. Айтель сказав: «Бездумна і щедра допомога бідним верствам населення буде залучати в провінцію Кантон (стара назва міста Гуанчжоу – ред.) маргіналів і професійних жебраків». З того часу тут на тому й стояли.

Британська влада поклала в основу свого правління в Гонконзі 2 принципи:

  • мінімальна соціальна державна допомога,
  • позитивне невтручання.

Заодно було задано поступальний рух у бік демократії.

Колонія Гонконг знайшла щось на зразок конституції дуже рано навіть за мірками Європи: у 1843 році королева Вікторія своїм письмовим патентом затвердила створення в Гонконзі окремої законодавчої влади, парламенту, який там називався Legislative Council of the Hong Kong Special Administrative Region, або скорочено LegCo. Спочатку до його складу входили лише представники британських органів управління Гонконгом. Пізніше допустили і представників китайського населення Гонконгу.


51510538

Політика реактивного втручання держави розкачала розвиток приватного бізнесу та ініціативність жителів Гонконгу в усіх сферах


Кількість китайських представників поступово збільшувалася. Найчастіше, їх обирали непрямим голосуванням за списками платники податків Гонконгу. Так, китайська більшість населення міста отримувала все більше місць у нової частини влади міста, кількість виборців в цілому зростала, а пропорція між частинами органів влади, які обиралися та призначалися, неухильно зрушувалась у бік виборної влади. У 1991 році тут були введені прямі вибори і обіцяна поява загального виборчого права в 2007 році. Ці події призвели до зростання кількості політичних партій і політичної активності населення.

Паралельно відсутність «незмінного мінімуму» соціальних благ, гарантованих урядом, виховувала в гонконгцях особисту активність. У 1970-х Гонконг пережив «золоту еру» соціального розвитку, коли держвидатки на соцсферу збільшилися у вісім разів (була введена безкоштовна середня освіта, держава почала будувати соціальне житло і боротися з корупцією). Однак цей період не привів до зміни цінностей: усвідомлення особистої відповідальності за своє життя не було витіснене утриманським світоглядом.

Цю якість гонконгців оцінив навіть Лі Куан Ю, хоча для своєї країни вибрав протилежний шлях: «Люди в Гонконзі покладалися не на уряд, а на себе і на свої сім'ї. Вони були працьовиті, намагалися добитися успіху в бізнесі, – будь то вулична торгівля, виготовлення сувенірів або посередницька діяльність. Я відзначив для себе всі переваги існування досить скромної системи соціального забезпечення, а то й повної її відсутності. Це змушувало людей Гонконгу прагнути досягти успіху. Між ними і колоніальним урядом не існувало ніякого «суспільного договору».

Той же принцип позитивного невтручання практикувався владою Гонконгу і в питанні регулювання економіки. Держава втручалася в поточний хід речей тільки вимушено, при необхідності вирішити виниклу проблему. Наприклад, так сталося в 1982 році, коли провал китайсько-британських переговорів про майбутнє Гонконгу викликав паніку серед населення і падіння гонконгського долара на фондовому ринку. Щоб відновити обмінний курс, уряд прив'язав гонконгський долар до долара США.

Політика реактивного втручання держави розкачала розвиток приватного бізнесу та ініціативність жителів Гонконгу у всіх сферах. А демократичні цінності інсталювалися в свідомість вчорашніх китайців і стали їх власними переконаннями, за які вони продовжують боротися і після повернення до складу КНР.

Країна директивного благополуччя

Успіх Сінгапуру, навпаки, грунтується на державній інтервенції. З колоніального періоду сінгапурці вийшли незаймані демократичними цінностями, тому прийняти такий стиль керування їм було просто. Єдиним оформленим бажанням прокомуністичного населення після Другої світової війни було отримання незалежності від Великобританії. Що і відбулося в 1963 році, спочатку в контексті Малайзії, а через два роки у вигляді незалежної держави.


depositphotos_64737213_masterlu

Одним з символів сучасного Сингапуру став готель Марина Бей Сендс. Фото: masterlu / Depositphotos


В основу політики правлячої партії Сінгапуру (Партія народної дії) на чолі з Лі Куан Ю були покладені такі принципи:

  • відмова від базових громадянських і політичних прав (відсутність свободи слова і зібрань),
  • мерітократія, що виправдовує необхідність панування еліти над неосвіченими масами,
  • державний патерналізм над громадянським суспільством і економікою,
  • акцент на соціальній політиці (субсидування освіти, охорони здоров'я, житлового будівництва).

І поки Гонконг боровся за виживання, виховуючи у мешканців почуття особистої відповідальності, Сінгапур перебував у певній колективній бездіяльності, тому що єдине, що від нього вимагалося – благоговіти перед вождем, у якого для слухняних дітей припасені плюшки.

Через роки Лі Куан Ю оцінював наслідки своєї політики так: «Жителі Сінгапуру не могли змагатися з жителями Гонконгу у рівні мотивації і прагнення домогтися успіху. Якщо жителі Гонконгу терпіли в чомусь невдачу, вони звинувачували в ній тільки себе чи невдалий збіг обставин, збиралися з силами і знову пробували, сподіваючись, що цього разу їм пощастить. У жителів Сінгапуру було інше ставлення до життя і уряду – подібним тривогам і хвилюванням вони воліли стабільну роботу і свободу.

Якщо жителі Сінгапуру терпіли в чомусь невдачу, вони звинувачували в цьому уряд, бо вважали, що поліпшення їх життя є його обов'язком. Вони вважали, що уряд зобов'язаний був не тільки гарантувати справедливі і однакові для всіх правила гри, але й повинен був, по її закінченню, нагородити призами навіть тих учасників, чиї результати були не дуже хороші».

Ще одна важлива особливість проекту Лі Куан Ю – ставка на іноземний капітал. Залучені низькими податками, прозорою правовою системою, інноваційною інфраструктурою, мінімальним рівнем злочинності і корупції, іноземні компанії хлинули на острів.

Беззмінно правляча партія побудувала економіку, в якій державні підприємства та іноземні компанії мають першорядне значення, з незначним впливом великих приватних підприємств і невигідними умовами для ведення малого бізнесу.


51866568_01

На похорон "отця-засновника" Сингапуру в 2015 році прийшло близько мільйона чоловік


Підсумки такої політики можна оцінити інакше як успішні. Економіка Сінгапуру – одна з найбільш відкритих і вільних від корупції економік у світі. В країні підтримуються стабільні ціни, а ВВП на душу населення – один з найвищих (6-е місце у рейтингу МВФ – $ 52.887 тис.). Інфляція та безробіття практично на нулі.

Проте, майбутній добробут обох країн у частині аналітиків викликає питання. Сьогодні Сінгапур зіткнувся з кризою на ринку праці, викликаною відсутністю професіоналів, здатних проявляти ініціативу і розвивати творчі галузі. Сінгапурці без проблем приміряли на себе запропоновану лідером систему покарань і заохочень, як і всі китайці, вони прекрасні виконавці, але творити без інструкції вони не навчені.

У Гонконзі ж сумніви викликає об'єктивна нездатність нації протистояти владі соціалістичної батьківщини. Після повернення до складу КНР Гонконг формально не втратив своєї незалежності, як економічної, так і політичної. До 2047 року материковий Китай будує з островом відносини за принципом «Одна країна – дві системи». Однак, фактично, політичний вплив Китаю на Гонконг стає все більш нав'язливим, незважаючи на опір місцевого населення. Зберігаючи верхні позиції в рейтингах економічної ефективності і зростання ВВП, Гонконг страждає від політичної поляризації суспільства і втрачає «пункти» в рейтингах, які оцінюють громадянські свободи.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: