11 грудня 2016, неділя

Держава витрачає мільйони на те, щоб змусити українців читати. Поки з цього народжується тільки корупція

При падінні книговидання на 30% учасники ринку серйозно розраховують на підтримку держави, але щодо того, як ця підтримка повинна надаватися, їхні думки розходяться

При падінні книговидання на 30% учасники ринку серйозно розраховують на підтримку держави, але щодо того, як ця підтримка повинна надаватися, їхні думки розходяться

Державна програма " Українська книга" з бюджетом в 42 млн грн збагатить видавця творів Дмитра Табачника і Бориса Ложкіна, закуповуючи продукцію за ціною, вищою від ринкової

Девід Астор, видавець британського тижневика The Observer, влив у свій час чимало коштів в африканські газети, щоб підтримати деколонізацію континенту вустами місцевих журналістів. Африканський напрямок медіабізнесу Астора був збитковим, але мав політичні результати.

Українська держава бере з легендарного британського медіаменеджера приклад. Вона вливає гроші на видання книг і роботу бібліотек, не отримуючи прибутку, але сподіваючись на політичні і культурні дивіденди.

Однак, як і будь-який потік бюджетних грошей, програма підтримки українських видавництв і бібліотек призводить до корупції.

У державному бюджеті на нинішній рік закладено 41,6 млн грн на програму " Українська книга. В межах цієї програми Держкомтелерадіо, регулятор урядової політики в інформаційній сфері, закупить книги українських видавців для 220.000 бібліотек, розкиданих по всій країні. Для порівняння, у Німеччині – близько 9.600 громадських бібліотек, у Франції – близько 9.400. При цьому немає причин думати, що Україна випереджає ці країни у культурному розвитку.

Велика частина держзамовлення відійде харківському підприємцю Олександру Красовицькому. Його видавництво Фоліо отримає 3,5 млн грн, а в цілому компанії, пов'язані з ним, збагатяться на 9,2 млн грн, що становить близько чверті бюджету Української книги.

Фоліо – одне з найбільших видавництв країни, яке в художньому сегменті поступається лише Клубу сімейного дозвілля, а в нехудожньому програє конкурентам тільки за рахунок того, що не друкує підручники. У 2015-му дохід Фоліо склав 24 млн грн, впавши на 20% порівняно з попереднім роком. Прибуток мінімальний, зізнається Красовицький. У такій ситуації держзамовлення – істотне джерело грошей для харківського видавництва. «Так, у нас найбільші замовлення, бо Фоліо спеціалізується на бібліотеках, - пояснює Красовицький. – Ми роками вивчаємо невиконаний попит бібліотек».

Але конкуренти Фоліо підозрюють, що видавництво отримує таку велику частку держзамовлення нечесним шляхом.

«Має місце формальний непрозорий процес відбору книжкових видань», - пише в листі Дмитро Висовень, директор компанії ОСМА, що володіє низкою великих книжкових магазинів. У Фоліо нібито є свої люди в комісії Держкомтелерадіо, яке і розподіляє замовлення.

З такою думкою згоден Антон Мартинов, керівник видавництва Наш формат, одним з найвідоміших продуктів якого є тритомник Айн Ренд Атлант розправив плечі українською мовою. «Я подавався на Українську книгу один раз, але там немає прозорої схеми, - розповідає Мартинов. – Вони можуть у будь-який момент вимагати якісь додаткові документи, які не були передбачені в списку спочатку».

«Це прикорм для своїх людей, які знають, коли і куди треба занести», - резюмує видавець.

Перевірений метод закупівлі в одного учасника

Українська книга користується таким підозрілим тендерним інструментом, як закупівля в одного учасника. Логіка чиновників наступна: книга купується у того видавця, який володіє авторськими правами на неї. Оскільки авторські права належать, як правило, одному ринковому гравцеві, то і на видання конкретної книги теж може претендувати тільки один гравець.

Але не все так просто. Уявити себе правовласником на книгу – нехитрий трюк. Можна взяти текст книги, написати до нього передмову – і за рахунок унікальності цієї передмови закріпити за собою права на книги в варіанті «передмова + текст». Або ж, якщо мова йде про нехудожню книгу, достатньо хоча б трохи змінити компонування тексту, щоб заявити про свої права на нього як на унікальний продукт. З перекладом, скажімо, роману Чарльза Діккенса такий трюк провернути буде складно, оскільки переставити розділи місцями не наважиться навіть пропащий книжковий шахрай. У випадку з Діккенсом авторські права дає унікальний переклад тексту.

Питання виникають і в ціноутворенні. Так, Держкомтелерадіо закупить у Фоліо книгу Владислава Карнацевича Битва під Конотопом по 41 грн, в той час як у інтернет-крамниці Yakaboo вона коштує 30 грн, а в м'якій палітурці – взагалі 17 грн. Красовицький стверджує, що в інтернеті продається видання 2012 року, яке випускалося за курсу долара на рівні 8 гривень і тому було дешевшим – імпортна складова у підготовці книги суттєва. Відповідь Красовицького частково пояснює різницю цін, але не пояснює, чому в такому випадку хоча б частину закупівлі цієї книги державних бібліотек можна зробити в магазині Yakaboo за менші гроші. Сам Красовицький однозначно відкидає всі підозри в корупції.

Дивні ціни фігурують не тільки в закупівлях у Фоліо. Чиновники за завищеними цінами замовляють книги Олеся Гончара, мейнстримного письменника радянської України, у видавництва Сакцент Плюс. Том, що включає романи Тронка і Собор, обійдеться держбюджету в 178,8 грн. На Yakaboo він коштує 152 грн. Аналогічних прикладів чимало.

Політичний слід у справі Фоліо

Ключовим лобістом програми Українська книга є Юрій Луценко, лідер президентської фракції в парламенті. Без його зусиль обсяг закуповуваних книг міг бути істотно менше. Красовицький з Фоліо підкреслює важливість ролі Луценка.


lozhkin_-_fb_kushniruk
Презентація книги Бориса Ложкіна Четверта республіка. Джерело: Facebook Бориса Кушнірука


На цьому зв'язки видавництва з президентською командою не закінчуються. Саме в Фоліо видав свою книгу Четверта республіка Борис Ложкін, очільник президентської адміністрації.

За часів президентства Віктора Януковича Красовицький був радником міністра освіти Дмитра Табачника, який теж видавав свої книги у Фоліо. У 2012 році трапився інцидент, коли Міністерство освіти замовило у програми Українська книга видані Красовицьким збірки віршів Ефіопія "Сергія Жадана. Міністерство передало збірники до школи, однак у шкільній програмі цієї поезії немає.

Добре там, де нас немає

Програми підтримки книжкових видавництв і бібліотек існують у багатьох розвинених країнах. У Польщі цим займається Інститут книги, у Франції – Центр книги. Витрачаються, як і у випадку з Україною, гроші платників податків.

Але витрачаються гроші інакше. Польща більше підтримує читання, а не конкретні видавництва і бібліотеки. При цьому у поляків є чітке розуміння, що сучасні технології вимагають пошуку нових форм бібліотечних послуг.

Франція робить ставку на переклади французьких авторів іншими мовами та спонсорство резиденцій для письменників і перекладачів. Такі резиденції дають можливість зосередитися на літературній праці в стимулюючому середовищі.

У Німеччині для популяризації книг підключили мережу швидкого харчування mcdonald's, яка включила дитячі книжки до наборів Happy Meal, орієнтовані на молодшу вікову категорію. У Великобританії державний фонд за партнерства приватного сектора почав розміщувати дитячі книги в автобусах, щоб батьки могли читати дітям в дорозі. При цьому будь-яку книгу можна було безкоштовно забрати додому.

Однак не варто забувати, що Польща, Франція, Німеччина, Великобританія – економічно успішні країни і можуть дозволити собі витрачати гроші на культурний продукт. Україна з дефіцитом бюджету на рівні 3,7% ВВП змушена набагато обережніше розпоряджатися грішми на подібні цілі. Хоча легко можна уявити аргумент лобістів культурної політики про те, що дозволити собі забути про популяризацію культури в умовах інформаційної війни з Росією країна теж не може.

У пошуках формули для реформи

Як бути з програмою Українська книга, до кінця не знають навіть експерти. Літературний критик Ірина Славінська припускає, що грошима повинно було б розпоряджатися не Держкомтелерадіо, а бібліотеки, які краще знають своїх читачів. «Але я особисто вважаю, що це матиме сенс за умови певної реформи бібліотек, - каже критик. – Їх варто перетворити на центри, навколо яких збираються місцеві громади».

При цьому вона стверджує: видання книг за гроші держбюджету необхідне. Випуск творів Платона не може бути комерційно успішним, стверджує Славінська. Таким проектам потрібна державна підтримка.


knygarnia_nebo_www.chytomo
За відсутності якісних нових українських книг читачі звертаються до книг, виданих у радянський час. Джерело: chytomo.com


Взагалі не ставить під сумнів необхідність державної підтримки для книговидавців і бібліотек Лідія Чмель, яка курирує проект Українська книга. «Зрозумійте, яка сьогодні ситуація на книжковому ринку, - говорить вона. – Українські видавці в дуже важкому становищі через непрості фінансово-економічні умови». Видання книг у минулому році впало на цілих 30%.

При цьому шанси бібліотек самим заробляти гроші чиновниця оцінює як близькі до нуля, нагадуючи про бідність більшості українських сіл, в яких знаходиться чимала частина бібліотек.

Не заперечує проти направлення грошей платників податків на закупівлю книг і менеджер культурних проектів Роман Тугашев, директор арт-заводу Платформа. Але додає: необхідна ефективна модель розповсюдження книг. Про те, що в бібліотеки надходять книги, крім бібліотекарів мало хто знає, коментує арт-менеджер. «Всі новинки реєструються, ставляться на облік і успішно припадають пилом на полицях», - підсумовує він. А бібліотекам потрібний маркетинг.

На відміну від чиновниці Держкомтелерадіо, Тугашев вірить, що бібліотеки здатні напрацювати прибуткову бізнес-модель. «Навіть зараз, в епоху digital, бібліотеки можуть існувати, продаючи не тільки унікальну інформацію – книги з-за кордону, старовинні видання – але і атмосферу», - розповідає директор Платформи. Поєднання кав'ярні, бібліотеки і коворкінгу довело себе як цілком прибутковий концепт. Тугашев додає: «Сучасний тренд brain is the new sexy тільки цьому посприяє».

Метод прямого субсидування, який використовується в Українській книзі, критикує Мартинов, голова видавництва Наш формат. Він пропонує підтримувати видавців через пільгові кредити. «З кредитним ресурсом зараз дуже складно, - скаржиться видавець. – Немає нічого кращого, ніж можливість прокредитуватися під 5-10% річних у гривні та повернути кредит через два роки».

У ідеї підтримувати книжкові видавництва грошима з держбюджету є критики в середовищі українських літераторів. Антон Водяний, відомий як письменник Артем Чапай, стурбований тим, що це призведе до популяризації книг, які відповідають «політиці партії». З іншого боку, неконтрольовані ринкові механізми, каже він, можуть призвести до того, що в топах продажів будуть надаватися «всілякі Коельо». Розумним українським авторам, яким є що сказати, складно буде пробитися до читачів.

Тим не менш, Водяний не проти закупівлі книг для бібліотек за державні гроші. «Чим більше різних книжок ми закупимо, тим більшим буде вибір у читача», - говорить він. Письменник розповідає, що одна з його книг видавалася за гроші держбюджету. «Не відчуваю з цього приводу ніякої гордості, - зізнається він. – Навпаки, якось мені ніяково».

Його колега Еван Острижнюк,канадський письменник українського походження, що проживає в Києві, каже, що був би щасливий, якби його книги закуповувалися для бібліотек. У витраті грошей платників податків на книги він не бачить нічого поганого, враховуючи нерозвиненість українського книжкового ринку. «Для письменників це, напевно, дійсно субсидія, - ділиться своїми думками автор історичних романів, який звик працювати з західними літературними агентами. – Але якщо держава вважає за необхідне підтримувати свою культуру, то це досить дешевий спосіб для цього, куди краще за воздвиження чергового бронзового монумента».

«Письменники багато не беруть, але приносять непогані дивіденди», - підсумовує Острыжнюк.

Лобізм, корупція та конкуренція в котлі Української книги

Немає нічого дивного в тому, що письменники та літературні критики відстоюють ідею підтримки книжкової галузі – видавців і бібліотек – за рахунок коштів державного бюджету. У кінцевому підсумку частина цих коштів виявляється в їх кишенях. Вони воліють закривати очі на той факт, що багато видавництв та авторів не витримали б випробування ринком через невисоку якість їх робіт, однак держпрограми дають їм можливість продовжувати існувати. При цьому звітів про ефективність таких програм немає.

Програма Українська книга робить ставку на «суспільно значущі видання, які сприяють вихованню патріотизму». У такому разі незрозуміло, чому в списку закуповуваних за гроші платників податків книг виявилася біографія митрополита Володимира Сабодана, який більше 20 років очолював Московський патріархат в Україні. І хоча релігієзнавці говорять про українофільство самого Сабодана, в українофільстві не помічено Московський патріархат, парафії якого в Україні Сабодан активно розвивав.

Є причини вважати, що більш ефективно можна було б витратити ті гроші, які підуть на видання книг старезних членів Національної спілки письменників, чиї кращі роки припали на добу соціалістичного реалізму в літературі. Та й при всій повазі до авторитету шістдесятника Івана Дзюби, знову і знову наповнювати сільські бібліотеки його книгами про Тараса Шевченка, випущеними державним видавництвом Либідь, не означає розвивати інтелектуальну культуру країни.

Хоча з тим, що такий розвиток необхідний, погодяться багато. Книги – прямий конкурент телебачення та інших форм медіа, які нерідко нав'язують споживачам примітивний продукт. «Глядача перетворюють на дебіла з божевільною кількістю маній, якщо не психічних розладів», - написала нещодавно на своїй сторінці в Facebook медіакритик Наталія Лігачова, коментуючи прес-реліз телеканалу Україна, в якому анонсувалася програма за участю дівчата з двома носами. Ток-шоу Олексія Суханова пропонувало знайти відповіді на питання «Хто винен у її недузі?» і «Що ще знайшли в її тілі лікарі?».

Проте якщо українська держава хоче бачити своїх громадян такими, що проводять вечори за читанням, умовно кажучи, книг Карла Поппера чи Оксани Забужко, то вона повинно знайти ефективний спосіб для цього. Коли програма підтримки книговидання та бібліотек перетворюється на корупційний механізм субсидування особливо спритних бізнесменів, які вміють знайти спільну мову з чиновниками, стає незрозуміло – від такої програми більше користі чи шкоди.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: