26 вересня 2017, вівторок

Буря перед затишшям. Чого домагається Росія посиленням вогню в Донбасі

Путін нервує, а разом із ним – сепаратисти. Тому вони намагаються спровокувати масштабні військові дії та спробувати домогтися Мінська-3, вважають експерти

Путін нервує, а разом із ним – сепаратисти. Тому вони намагаються спровокувати масштабні військові дії та спробувати домогтися Мінська-3, вважають експерти

Загострення воєнних дій на сході України – це спроба Путіна налякати Захід і всадовити Україну за стіл переговорів. Імовірність Мінська-3 невизначена

Півмісяці в Донбасі тривають обстріли. Про ескалацію насильства і застосування важкого озброєння обома сторонами конфлікту ще 13 серпня заявив Олександр Хуг, заступник голови моніторингової місії ОБСЄ. За цей час бойовики обстріляли кілька населених пунктів у регіоні.

За даними прес-центру сил АТО, у п'ятницю, 15 серпня, бойовики 175 разів порушили режим припинення вогню. А за добу 16 серпня здійснили 136 обстрілів. Сильно постраждали Донецьк, Маріуполь і його околиці, зокрема – селища Сартана та Лебединське, а також Авдіївка, Мар'їнка, Піски і ще ряд населених пунктів Донбасу. 19 серпня в Держприкордонслужбі повідомили, що за добу російські найманці чотири рази обстріляли Мар'їнку і Красногорівку. За день до цього, 18 серпня, під час візиту в Крим, президент РФ Володимир Путін звинуватив в ескалації конфлікту українську сторону.

Чим вигідне Росії загострення ситуації в Донбасі, розповідають російські й українські політологи.

Путін боїться людей, яких сам підготував і озброїв

Тарас Березовець, політтехнолог, директор компанії Berta Communications

Перша причина загострення ситуації на Донбасі – це погіршення ситуації в Росії. Звідси і всі ці клоунські акти спалювання санкційних продуктів. Жодного практичного сенсу ця акція не має, окрім створення інформаційного приводу.

Те саме й щодо Донбасу. Сьогодні Путін, як і раніше, відволікає внутрішньоросійських користувачів від проблем в економіці, падіння рубля, загальної ситуації, погіршення терористичної ситуації на Північному Кавказі, зокрема в Дагестані.

Друга мета – утилізація бойовиків. В Донбасі сьогодні зосереджено кількадесят тисяч професійних бойовиків, яких він зібрав з території Росії й України. Плюс російські кадрові військові. Якщо їх сьогодні не зайняти чимось, то завтра (хоч це вже відбувається і сьогодні) вони почнуть грабувати і вбивати на теренах сусідніх областей – Воронезької та Ростовської. Там і без того зростає злочинність, що вони ретельно приховують.

Можна сказати, що Путін боїться людей, які воюють на його боці. Він їх сам озброїв, підготував, і вони нічого іншого, окрім як вбивати і грабувати, не знають. Вони вже спустошили територію Донбасу. В Україну їх не пустять. Куди тепер іти? Навпростець – до Росії.

Далекоглядніша, третя мета – дестабілізація політичної ситуації в Україні напередодні місцевих виборів. Путіну вигідно показати, що українська влада не спроможна закінчити війну, що надія на Мінські домовленості виявилася зовсім примарною. Таким чином він хоче завдати серйозні рейтингові удари по позиціях політичних партій Президента і прем'єр-міністра. Щоб усі кричали: "Зрада! Пропало все!". Тим самим він підіграватиме радикальним політичним силам, щоб ті мали найкращий результат на виборах в Україні.

Усі чудово розуміють, що Мінські домовленості не виконуються. Потрібні треті Мінські переговори.

Путін боїться людей, які воюють на його боці в Донбасі, хоча сам їх озброїв і підготував

Звідси позиція Анджея Дуди, нового президента Польщі. Він каже, що Польщу потрібно допустити в нинішній нормандський формат. А за Польщею стоять інтереси американців, яких Росія категорично не хоче пускати в цей формат переговорів. Україні поява в ньому Польщі стратегічно вигідна, бо тим самим переговорна позиція стане більш проамериканською. І саме поляки зміцнять рішучість Франції та Німеччини вести жорсткіші переговори з Путіним.

Як це буде, залежить від Путіна. Це тільки його рішення. Решта країн, гадаю, не заперечуватиме. Якщо Путін захоче підіграти Дуді, він може змінити своє бачення. Путін – політик-парадокс, він часто вдається до нестандартних ходів. Гадаю, це хоч і не дуже, але вірогідно.

Я переконаний, що Путіна не цікавить розширення території. Війна в Донбасі потрібна виключно для утилізації бойовиків. Йому цікаво просто кидати їх під танки, як гарматне м'ясо, щоб у них не було поганих думок щось зробити в Ростовській області. Якщо його цікавило б захоплення території, до питання підходили б набагато системніше і серйозніше. Тому я схильний вважати, що масштабного наступу не відбудеться.

Стратегічні завдання російського президента – оточити якомога більше підрозділів української армії, домогтися паніки на фронті й у суспільстві. Найімовірніший напрям – Маріуполь і Слов'янськ. Нещодавно український Генштаб навіть припустив, що Росія може висадити в районі Маріуполя морський десант, щоб обійти інженерні споруди на суші. Такий варіант теж розглядається. Всі варіанти сьогодні – робочі.

Ескалація конфлікту – ремісія організму перед смертю

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій

Загострення конфлікту в Донбасі обумовлене Мінським глухим кутом. Ми виграємо час. Путін нервує. ДНР і ЛНР разом з ним. Тому вони починають таку точкову військову активність. Їхня тактика – спровокувати масштабні військові дії та спробувати повторити те, що було рік тому, а потім, як у лютому, примусити до якогось Мінська-3. Або змусити Захід натиснути на Україну з тим, щоб ми виконували Мінські угоди так, як це вигідно ДНР, ЛНР і Росії, з чим і так певною мірою згодні Німеччина і Франція.

Тобто ця військова активність – для примусу до діалогу. Тут їхнє головне завдання – усадити за стіл переговорів ДНР, ЛНР і Україну, почати так званий внутрішньонаціональний політичний діалог із виборів в Донбасі тощо.

Нинішні військові дії – це як буря перед затишшям. Є затишшя перед бурею, а це – навпаки. Намагання спробувати: а чи вийде?

Росія йде за моделлю Мінська. Вперше вони видряпали та нав'язали Мінськ-1 після Іловайська. Другого разу – після Дебальцеве, Мінськ-2. А тепер вони хочуть якийсь Мінськ-3. Або змусити Україну виконувати Мінськ-2 так, як це розуміє Москва, як це вигідно ДНР і ЛНР. А саме – легалізувати, дати їм провести вибори та дозволити бути на правах якоїсь автономії, з якимось особливим статусом у складі України. Увійти до України економічно, а політично лишатися незалежними від Києва і залежними від Росії. Такий хитрий хід.

Я вважаю, що Мінська-3 зараз вже не буде. Якихось дійсних реалізацій політичної частини Мінських угод у цьому році очікувати не варто. У кращому разі це переноситься на 2016 рік.

Варіант тільки один – заморожування за Придністровським сценарієм. І тут неважливо, чи підуть на це сторони, чи ні. Воєнним шляхом подолати конфлікт вже неможливо, бо ніхто не має шансів на велику військову перемогу. Але і дипломатичним шляхом теж скористатися сьогодні неможливо. Сторони не йдуть на поступки. Отже, ні війни, ні миру – замороження конфлікту в жеврійному стані.

Аби з'явилися якісь конкретні зміни, потрібен час. Подивимося, де економіка сильнішою буде, де людям буде ліпше жити. Покоління зміниться, піде цей емоційний запал, ворожнеча, пов'язана із жертвами й обстрілами. Це може розтягнутися на роки.

Сьогоднішні військові дії – це як буря перед затишшям. Є затишшя перед бурею, а це – навпаки. Намагання спробувати: а чи вийде?

Думаю, це останнє загострення воєнного конфлікту. Це не великий провісник війни; ймовірніше, навпаки – ремісія: пожвавлення активності. Як ремісія організму перед смертю, коли він раптом активізується. Здавалося б, все добре, одужувати почав пацієнт. Аж гульк – уже й кінець йому. Так і тут – вибух активності напередодні заморожування конфлікту.

Кремль хоче запропонувати "нову модель мирного співіснування"

Андрій Піонтковський, російський політолог

На мою думку, це відображення того глухого кута, в якому зараз перебуває Кремль. З одного боку, він нездатний на серйозну військову ескалацію – скажімо, спробу взяти Маріуполь або пробити коридор до перешийка. У Кремлі вже поінформовані Заходом, що за це будуть набагато радикальніші економічні санкції та постачання зброї Україні.

Водночас в Росії незадоволені нинішньою ситуацією. Із тим, що проект Новоросія давно закрито, Москва змирилась. Але провалюється її такий підступний план про ілюзії територіальної цілісності України. Провалюється її бажання впровадити в цю ілюзію Лугандонію – мов ракову пухлину, імплантувати її всередину політичного тіла України, ще й змусити Україну її утримувати. Схоже, що і тут у Москви не складається.

Тому зараз ця військова ескалація потрібна для політичного тиску на Захід. Усе це – певний шантаж, лякалки. Вже і Франк-Вальтер Штайнмаєр, віце-канцлер Німеччини, пару днів тому висловив заклопотаність військовою ескалацією. Але Росія намагатиметься змусити Берлін і Париж почати нові переговори в нормандському форматі й у їхніх межах чинити тиск на Київ у бік московських інтерпретацій Мінських угод. Зробити донбаських терористів респектабельними українськими політичними діячами, які могли б блокувати європейський вектор розвитку України, та ще й змусити Київ все це оплачувати. Мені здається, в цьому вся мета Москви, але навряд чи її буде досягнуто.

Ця військова ескалація потрібна для політичного тиску на Захід. Все це – певний шантаж, лякалки

Зараз зайшла мова про участь Польщі. Вважаю, що це тільки посилить позиції України. Польща з набагато більшим розумінням ставиться до проблем України і значно менше зав'язана з Москвою, ніж Берлін і Париж, – особливо новий польський уряд. Тож будь-яка участь Польщі у будь-якому дипломатичному форматі на користь Україні.

Гадаю, що загострення конфлікту в Донбасі може тривати до призначеної Путіним на 19 вересня промови на Генеральній асамблеї. Там він, мабуть, хоче запропонувати Заходу якусь, як вони у Кремлі нині кажуть, нову модель мирного співіснування.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: