11 грудня 2016, неділя

Як норвезькі спецпризначенці завадили вченим Рейху створити атомну бомбу

НОРВЕЗЬКЕ ДИВО: Завод компанії Norsk Hydro з виробництва мінеральних добрив. На ньому також

НОРВЕЗЬКЕ ДИВО: Завод компанії Norsk Hydro з виробництва мінеральних добрив. На ньому також "варилася" важка вода для проекту Гейзенберга

На початку 1943 року десять норвезьких спецпризначенців підірвали завод компанії Norsk Hydro, який виробляв важку воду.
Це загальмувало роботу німецьких вчених над атомною бомбою

У середині 1942 року німецькі фізики-ядерники впритул підійшли до створення атомної бомби. Групою вчених керував нобелівський лауреат Вернер Гейзенберг. На нараді в управлінні озброєнь Третього рейху він заявив, що його команді потрібно не менше двох років для завершення роботи. Коли у Гейзенберга запитали, скільки знадобиться таких бомб, щоб повністю зруйнувати Лондон, він заявив: “Одна. Заряд її буде розміром з ананас".

Залишалося провести декілька експериментів, для яких потрібна була так звана важка вода — звичайна за формулою вода, в якій місце легких ізотопів водню займають важкі. У потрібному для досліджень обсязі таку воду виробляли тоді лише в Норвегії. Ця країна вже два роки була окупована Німеччиною.

Але про розробку Гейзенберга стало відомо в Лондоні. І британці підготували загін норвезьких солдатів, які підірвали завод, що давав сировину німцям.

На тлі колосальних втрат, які зазнали в ході Другої світової війни основні країни-учасниці, диверсія на підприємстві біля містечка Рьюкан здається лише невеликим епізодом. Однак ця операція призупинила на півроку розробку ядерної зброї німецькими фізиками.

 

Не просто вода

На початку ХХ століття вчені США і Європи виявили, що хімічні елементи не завжди мають однакові властивості. Фахівці встановили, що це залежить від різновиду атомів, який назвали ізотопом. У 1931 році американець Герберт Кюрі відкрив дейтерій — ізотоп водню з масою більшою, ніж у звичайного. З'єднуючись з двома атомами кисню, він утворює воду, але з дещо іншими властивостями. Її стали називати важкою. Така вода за певних умов сприяє розщепленню атомів інших елементів і прискорює хімічні реакції.

Першими за відкриття вхопилися підприємці, насамперед — виробники мінеральних добрив. Однак виникла проблема. Отримати 1 л важкої води за тодішніх технологій можна було з 40 тис. л звичайної. До того ж для цього потрібно багато електроенергії. Виробництво важкої води в промислових масштабах у той час могла собі дозволити лише Норвегія, багата на гірські озера і річки.

 


ЗЛОЙ ГЕНИЙ: Немецкий физик Вернер Гейзенберг (второй слева) раньше других коллег принялся за разработку атомной бомбы
ЗЛИЙ ГЕНІЙ: Німецький фізик Вернер Гейзенберг (другий ліворуч) раніше за інших колег взявся за розробку атомної бомби


 

Керівництво компанії Norsk Hydro швидко збагнуло, як робити гроші з води, і в найкоротші терміни побудувало відповідний завод біля однієї зі своїх гідроелектростанцій біля містечка Рьюкан. До кінця 1930‑х Норвегія стала монополістом з виробництва добрив, а доходи Norsk Hydro в кілька разів перевищували бюджет королівства.

У той же час важку воду почали вивчати фізики-ядерники. У Європі особливо досягли успіху в цьому данець Нільс Бор і німець Вернер Гейзенберг. Їх цікавив вплив важкої води на радіоактивні метали, коли при розщепленні атомів урану або полонія вивільнялася величезна енергія.

Гейзенберг отримав Нобелівську премію 1933‑го — саме в той рік, коли в Німеччині до влади прийшли нацисти. Країну залишили багато колег вченого, а оскільки він не став співпрацювати з новою владою, преса почала цькування фізика. Протягом 1937 року телефонні розмови Гейзенберга прослуховувало гестапо, його регулярно викликали на допити, під час яких йому, приміром, доводилося спростовувати звинувачення в гомосексуальності. Вчений звертався до влади з проханнями припинити обструкцію, але відповіді не отримував. Від концтабору Гейзенберга врятувало лише знайомство його матері з матір'ю Генріха Гіммлера, соратника фюрера.

У 1939‑му вчений пішов на угоду з нацистами: цькування його і його колег припиняється, а він очолює ядерний центр, який буде шукати нові джерела енергії.

Вже після війни Карл Вайцзеккер, учень Гейзенберга, говорив: "Ми не встигли створити атомну бомбу, тому що не хотіли цього".

Але інші колеги фізика були впевнені, що він створив бомбу — просто з наукового інтересу. Як це зробив американець Роберт Оппенгеймер, який не підозрював про бомбардування Хіросіми і Нагасакі.

Завадив Гейзенбергу саме вибух на заводі Norsk Hydro. А ще те, що військові погано розуміли ефективність ядерної зброї і давали більше грошей розробникам ракет.

  


ЛАБОРАТОРИЯ ОЖИДАНИЙ: Зал электролиза завода в Рьюкане
ЛАБОРАТОРІЯ ОЧІКУВАНЬ: Зал електролізу заводу в Рьюкані


Норвезький зв'язковий

Німці окупували Норвегію у квітні 1940‑го. Королівська сім'я емігрувала до Великобританії, а слідом за нею — і багато солдатів регулярної армії. Однак великий бізнес, в тому числі і Norsk Hydro, залишилися. Німці уклали контракти на постачання важкої води і добре за неї платили. А навіщо вона їм була потрібна, не пояснювали.

Однак британці знали відповідь. Гейзенберг постійно спілкувався з Нільсом Бором, навіть кликав його на роботу до себе в центр. За однією з версій, саме від данського вченого англійці знали про кожен крок щодо створення бомби.

На початку 1941‑го в Рьюкан таємно приїхав британський розвідник полковник Одд Стархейм. Він розшукав інженера Ейнара Скіннарланда, який працював на заводі Norsk Hydro, і співпрацював з норвезьким Опором. Потрібно було вивезти фахівця до Великобританії, щоб він повідомив союзникам детальний план підприємства.

 


ВЫЖИВШИЕ: Король Норвегии Хокон VII приветствует героев, взорвавших зал электролиза на заводе в Рьюкане
ВИЖИЛИ: Король Норвегії Хокон VII вітає героїв, які підірвали зал електролізу на заводі в Рьюкані


 

Завдання непросте. Рівнин, де можна було б посадити літак, у Норвегії — менше 3% від усієї території, і їх контролював ворог. Море теж патрулювали німці. Єдиний шлях — пішки, через гори, в нейтральну Швецію.

Скіннарланд взяв двотижневу відпустку, і вони зі Стархеймом та загоном повстанців захопили невеликий пасажирський пароплав. Звеліли капітану плисти в Шотландію. І пройшли крізь дозори німців.

У Шотландії норвезький інженер склав докладний план підприємства. А ще навчився стрибати з парашутом і користуватися прийомопередавачем. На все у нього було 11 днів — час відпустки, після якої він повернувся на батьківщину. І, продовживши працювати на заводі, почав регулярно спілкуватися за допомогою рації з британською розвідкою. А та якраз взялася до здійснення операцій з ліквідації виробництва важкої води.

 


ТАЙНЫЙ ГРУЗ: Порт на озере Тинншо, из которого компания Norsk Hydro отправляла свою продукцию за рубеж
ТАЄМНИЙ ВАНТАЖ: Порт на озері Тінншо, з якого компанія Norsk Hydro постачала свою продукцію за кордон


Вирішення питання

Перша спроба закінчилася трагедією. У листопаді 1942 року в Норвегії висадилися чотири норвезьких спецпризначенці. Вони підготували майданчик для приземлення 41‑го британського десантника, які летіли слідом на планерах. Але через вітри і заметілі крилаті безмоторні апарати з бійцями розбилися об скелі. Тих, що залишилися живими, на місці розстріляла німецька польова поліція.

Чотирьом норвежцям наказали чекати на подальші вказівки у мисливській хатині в горах. Цілий місяць вони харчувалися лишайниками, які викопали з-під снігу.

У цей час в Шотландії готувалася до вильоту нова група. Цього разу - з шести норвежців.

За кресленнями Скіннарланда на базі побудували макет приміщень, де велося виробництво важкої води. Всю зиму майбутні диверсанти тренувалися, а 16 лютого 1943‑го їх висадили з парашутами на батьківщині.

Там вони знайшли першу групу і десять днів відгодовували колег.

Проти ночі 28 лютого, після зміни німецької варти, група наблизилася до об'єкта. Одразу виявилось, що затверджений центром план — підійти до заводу через міст, що височів на 75‑метровій висоті, над ущелиною,— провальний. Німці посилили на ньому охорону та яскраво освітлювали. Вихід був один — спуститися в ущелину і перейти вбрід крижану річку.

Але вже підібравшись до заводу, диверсанти помітили: біля всіх дверей досить великого підприємства стоять по двоє озброєних охоронців. Вивчивши план заводу ще на британській базі, четверо диверсантів знайшли вентиляційну шахту і по ній з десятками кілограмів тротилу спустилися в підвальний зал електролізу. Там і стояли невеликі цистерни, в яких "варилася" важка вода.

 


ОБЫЧНЫЙ ГЕРОЙ: Капитан Йенс Поулссон, один из членов диверсионной группы, которая вывела из строя завод компании Norsk Hydro в 1943 году
ЗВИЧАЙНИЙ ГЕРОЙ: Капітан Єнс Поулссон, один з членів диверсійної групи, яка вивела з ладу завод компанії Norsk Hydro в 1943 році


Німці настільки були впевнені у зовнішній охороні, що в підвалі залишили лише літнього вахтера з місцевих. Він спокійно дрімав над газетою. Диверсанти не стали його вбивати, веліли жваво забиратися по‑тихому і за кілька хвилин встановили вибухівку. Підривники вибралися нагору, де їх чекала група прикриття, що так і не зробила жодного пострілу.

До вибуху залишалося двадцять хвилин. Вже потім підривники згадували, що вони промайнули миттєво. Дотримуючись плану, диверсанти відійшли подалі від заводу. Після активували вибуховий пристрій, але шуму не почули — лише глухий хлопок. Вони так і не зрозуміли, чи була успішною їхня диверсія.

Як було домовлено, група розділилася. Основна її частина вирушила в бік Швеції, подолавши за два тижні 400 км. А двоє диверсантів ще пару днів просиділи в околицях заводу, намагаючись оцінити результат операції, і лише потім вирушили слідом за товаришами по зброї.

Але вже наступного ранку після вибуху британська розвідка отримала повідомлення: виробничий зал заводу знищений разом з тонною важкої води.

Один з підривників — Клаус Хелберг — згадував: за наказом рейхскомісара Норвегії Йозефа Тербовена, який особисто прибув у Рьюкан, тоді заарештували десять місцевих жителів. Їх хотіли розстріляти, якби робітники не видали підривників. Однак слідчі встановили, що диверсанти діяли без підтримки працівників, і заручників відпустили.

Однак за півроку руйнування на заводі ліквідували, і він знову став робити важку воду. Командування американської авіації, що базується у Великобританії, спробувало розв'язати проблему традиційно — всt розбомбити. 143 бомбардувальники В-17 скинули на завод загалом близько 900 бомб. Але підприємство, кілька рівнів якого знаходилися під землею або за залізобетонними укриттями, не постраждало.

За рік — у лютому 1944‑го — 15 тис. л важкої води були готові до відправки в Німеччину. Повторити диверсію було неможливо: німці перетворили завод на неприступну фортецю.

Місцевий Опір дізнався точний день відправлення — 20 лютого. Троє партизанів пробралися на пором, який мав доставити вантаж до місця, і заклали там кілька потужних мін. Щойно судно відійшло від берега на достатню відстань, прогримів вибух. Він і поховав остаточно надії німців на власну атомну бомбу.

Norsk Hydro до кінця війни припинив виробництво важкої води. Німці спробували організувати весь процес у Німеччині, але необхідного обсягу рідини отримати не змогли. Керівництво Рейху дедалі більше сумнівалося в успіху групи атомників.

В останні дні війни Гейзенберга затримали американці і відправили до Лондона. Там він вісім місяців розповідав про те, чого досяг у процесі створення атомної зброї. Хоча особливої потреби в його даних вже не було: американці і так вийшли на фінішну пряму у справі виробництва атомної бомби.

 

 Матеріал опубліковано в №1 журналу НВ від 15 січня 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: